Червоне чи біле: Жадан і Андрухович відповідають на однакові запитання

Що одягнуть класики на бенкет Нобелівської премії, яка жінка надихає на написання найкращих віршів та які ритуали практикують після закінчення книжок – Юрій Андрухович та Сергій Жадан відповідали на запитання Дарини Анастасьєвої, співзасновниці Craft | Magazine. Дарина ставила обом письменникам однакові питання, відповідей один одного вони не чули.

А ще 13 березня на сторінках онлайн-журналу Craft | Magazine виходить велике інтерв‘ю письменників, яке теж радимо не пропустити.

- Що б ви одягли на бенкет Нобелівської премії?

Андрухович: Там є одна норма — усі повинні у фраку виходити, так що… Я думаю, мені б там його забезпечили, тобто я не купував би його для себе.

Жадан: Там, по-моєму, потрібно бути в смокінгу. Я собі іноді у вологих мареннях уявляю цей бенкет: я би прийшов у смокінгу, але в кедах. У своїх улюблених конверсах.

- Хто б вас супроводжував там, якби ви стали лауреатом?

Андрухович: Я б запросив увесь Станіславів, половину Львова і значну частину Києва.

 

Жадан: Очевидно діти, так. Діти, родина, мама, брат старший, невістка — тобто родичі всі.

- Назвіть найбільш недооціненого письменника, якого ви любите.

Жадан: Семенко, безперечно. Як на мене, Семенко — це людина, яка реформувала українську поезію, але до якої і надалі ставляться як до П’єро, як до такого блазня. Як на мене, це — титан.

Андрухович: Валерій Шевчук.

- Скільки чернеток потрібно для одного гарного вірша?

Андрухович: Безліч. Виправляю, виправляю і виправляю.

Жадан: В якийсь момент чернетки, як артефакт, відійшли в минуле. Я все пишу на ґаджетах: або на ноутбуці, або на телефоні. Тому скільки там варіантів — я не знаю. Але чернетки потрібні, кількість чернеток свідчить про те, що ти серйозно ставишся до того, що ти робиш.

- Скільки жінок потрібно для одного гарного вірша?

Жадан: (сміється) Ти розумієш, в чому річ. Я думаю, що для хорошого вірша жінка взагалі не потрібна. Потрібен образ жінки. І великою мірою це така цинічна річ — я теж зараз цього не маю говорити, але, оскільки сьогодні такий прекрасний ранок, то я дозволю собі відвертість, — найкращі вірші пишуться про цю чарівну незнайомку, яку ти ніколи в житті не бачив. Але в силу універсальності цієї незнайомки зазвичай такі вірші потім дуже легко проєктуються на дуже багатьох реальних людей. Я насправді звик, і мені це дуже подобається, коли люди говорять: «Це ж про мене написано. Це про мене написано. Я знаю, що це про мене написано». Дехто про це говорить із вдячністю, а дехто про це говорить з претензією, є й таке. Але мушу зізнатися, що найкращі вірші — вони пишуться насправді про «повітря».

Андрухович: Небагато. Мабуть, одна.

- Леся Українка чи Ольга Кобилянська?

Андрухович: Леся Українка

Жадан: Іван Якович Франко

- Вигадайте псевдонім Андруховичу/Жадану.

Жадан: У нього є псевдонім. У нього прекрасний псевдонім, який великою мірою замінив йому прізвище. Він Патріарх.

Андрухович: Старобільський.

- Червоне чи біле?

Андрухович: Червоне.

Жадан: Червоне.

- Місце або місто, до якого не хотілося б повертатися знову?

Жадан: Гуртожиток на проспекті Людвига Свободи 53Б в місті Харкові, де я провів п’ять років свого навчання.

Андрухович: А якщо я скажу «таких немає»? Це відповідь?

Анастасьєва: Навіть Донецьк?

Андрухович: А чому ні? Я нічого поганого в Донецьку не зазнав, насправді.

-З кого для вас починається українська література: Сковорода / Котляревський / Шевченко?

Андрухович: Шевченко.

Жадан: Сковорода – для мене дуже близька людина, тому що, по-перше, я закінчив Сковородинський університет, себто я сковородинець. По-друге, я зараз живу за містом в тих місцях, де жив Сковорода. І цитату із Тичини «Тут ходив Сковорода» я постійно згадую, коли виходжу у свій сад і бачу панораму на село Бабаї, де Григорій Савич тусував.

-Про вас знімають байопік у Голлівуді: який актор зіграє вас?

Андрухович: Він ще не народився, я його не знаю.

Жадан: Леонардо Ді Капріо. Я думаю, це буде запорукою провалу цього байопіка (сміється).

-Ритуал після завершення книги?

Андрухович: Завжди був якийсь інший, але це був ритуал.

 Жадан: Насправді я пишу одну-єдину книгу, і я поки ще її не написав.

-Ваш улюблений запах і смак.

Жадан: Смак віскі, мабуть, а запах… Запах вітру, скоріше. Запах простору, запах степу, наш східняцький Слобожансько-Луганський.

Андрухович: Улюблений запах — мені складніше тепер відповісти, бо я після ковіду втратив відчуття запахів, тому я будь-який запах хотів би врешті відчути. Але я хоч сам не вживаю, але нюхнув трошки гашишу, трави, вчора — і почув запах. Тому для мене це був улюблений, хоч я підкреслюю, що не вживаю. А смак, мабуть, закарпатське бренді, яке називається «Тиса».

-Найдовша ніч і найкоротший день?

Жадан: Це цитата з мого вірша останнього, звідки ти знаєш? (сміється). Найдовша ніч пов’язана з оцим форматом «Ніч поезії». Я пам’ятаю це десь нульові роки, коли на Форумі видавців у Львові почали робити ночі поезії. Це таке безкінечне дійство, десятки поетів, музикантів і якесь таке відчуття щастя і відчуття безкінечності. А найкоротший день… я не згадаю.

Андрухович: найкоротші ночі були під час служби в армії, особливо в перші півроку, тому що ми спали по 2-3 години. Відповідно були й найдовші дні. А в протилежному плані… я навіть не знаю. Переліт між  океанами. Наприклад, якщо стартувати хоча б у Львові, а приземлитися в Сан-Франциско, то це найдовша ніч.

- Перші асоціації, які викликає фраза: «ця подія відбудеться онлайн?»

Андрухович: Така ніби рутина. Все одно треба придивитися, що за подія, але ейфорії немає.

Жадан: У мене асоціація така: а чи нема у мене на цей час іншої події онлайн? Тому що іноді так трапляється. Насправді, знаєш, якщо говорити трохи відходячи від формату бліцу, то я скептично ставлюся до онлайн, тому що немає таїни, немає таємниці (говорячи термінами Юрія Ігоровича), немає відчуття контакту. І ясна річ, це страшенно розслабляє. У мене за цей рік було безліч онлайнів, і були доволі цікаві, ми робили презентацію книжок, коли була величезна кількість людей, я працював на радіо «Тризуб», де у нас був онлайн весь час, але це не воно.

- Якою бачите свою аудиторію за десять років?

Жадан: Моя аудиторія не змінюється. Це прекрасні, хороші люди, які закохані в мистецтво і красне слово.

Андрухович: Я не скажу, якою я її бачу, я скажу, якою я хотів би її бачити. Вона мала би бути дуже різноманітна, але все одно в ній мало б бути переважання молодих людей.

- Як не старіти?

Жадан: Чому не старіти? Треба старіти, процес старіння — він прекрасний. Просто я би цей процес називав не процесом старіння, а процесом набування досвіду, процесом якогось прозріння і набування якихось сенсів. Це прекрасно, це чудово. Не треба боятися віку, не треба боятися часу як такого взагалі.

Андрухович: Я цього не знаю, але я здогадуюсь, що треба, наприклад, не сидіти на місці, бути мобільним, рухатися.

Відеоверсія бліцу доступна на YouTube та Facebook сторінках видання. Craft | Magazine — моножанрове онлайн-видання, усі тексти якого виходитимуть у форматі інтерв’ю, засноване Катериною Казіміровою та Дариною Анастасьєвою. Героями інтерв’ю в журналі стають діячі культури та креативні й медіаменеджери.

Авторка: Дарина Анастасьєва