Що читають організатори Черкаського книжкового фестивалю

Що читають організатори Черкаського книжкового фестивалю

11-13 жовтня 2019 року вже втретє відбудеться Черкаський книжковий фестиваль, цього разу його темою буде «Перехрестя культур». 

Ми ж розпитали в організаторів фестивалю про книги, які вони рекомендують читати:

фыть

Людмила Фіть, директорка фестивалю

Як літературна менеджерка я не можу дати загальну для всіх пораду, що варто читати, оскільки відразу в голові виникає безліч питань. Який вік людини, про що любить читати, читання для відпочинку чи навчання і таке інше. Але нещодавно з’явилась книга, яку сміливо раджу для читання і мало того: активно її пропагуватиму. Це видання Артема Чеха «Район “Д”». Книга про місто Черкаси, але не про мої Черкаси… Оповідь про «землю Богдана і Тараса», «колиску козаччини», але і про місто гопників і робітників, арештантів та індустрії. Це так дивно: постійно дивуючись, сумніватись і по-новому подивитись на рідне місто. Читаючи оповідання збірки, постійно перебуваєш у різних реальностях, і це не може не захоплювати. Сумніваюсь, чи хочу, щоб уся Україна прочитала про такі Черкаси, але точно знаю, що вдячна Артему Чеху за книгу, емоції і машину часу.

криниця

Катерина Криниця, координаторка SMM-команди

Книга, яку рекомендую – «Свято, яке завжди з тобою». Однак її вподобають переважно ті, хто любить творчість Гемінґвея, автобіографічні романи і Париж (хоча книга не про місто). Ті, хто знають Гемінґвея лише зі шкільних років, будуть приємно здивовані, адже в цьому тексті автор довів, що може бути життєрадісним. Цю книжку люблю перечитувати, коли на душі гірко, адже автор зумів передати спокій в досить напружених ситуаціях. Читаючи книгу, забуваєш про все, адже поринаєш у спогади Гемінґвея і у його «свято». 

«Париж ніколи не закінчується, і кожен, хто там жив, пам’ятає його по-своєму. І таким був Париж у ті далекі дні, коли ми були дуже бідні і дуже щасливі. Якщо тобі пощастило і ти в молодості жив у Парижі, то, де б ти не був потім, він до кінця днів твоїх залишиться з тобою, тому що Париж – це свято, яке завжди з тобою».

Люблю цю книгу ще й за те, що прищепила любов ще до одного автора – Фіцджеральда. А чому – читайте книжку.

Найбільше в чоловіках ціную розум, тому книга «Ворохтаріум» одразу потрапила на мою полицю. Книга має формат розмови трьох інтелектуалів – Андруховича, Бойченка та Друля, який модерує бесіду. Тут зібрані всі тонкощі літературного життя: як створюється книга від початку і до кінця та чим живуть письменники. Книга, як на мене, не легка для читання, але до неї все одно хочеться повернутись.

Якщо «Ворохтаріум» читається не за один вечір, то книга «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» Андрія Любки не дозволить лягти спати до самого завершення, оскільки добряче лоскоче  нерви. У романі письменник зачепив актуальні соціальні проблеми, тому книга підійде кожному. Автору вдалось зламати стереотипи, а тому думками ви залишитесь із книгою навіть після прочитання. Говорити про роман можна довго, адже одна історія,описана тут, порушує одразу декілька тем… Але більше не скажу, а просто раджу прочитати.

захарченко

Наталія Захарченко, координаторка ЗМІ

Ця трилогія є настільною книгою в американців, другою після Біблії. Для мене вона теж стала такою ж важливою, коли я її прочитала. Роман письменниці Айн Ренд вразив мене глибоким поясненням філософії життя, коли «єдиний обов’язок людини – діяти. Нехай вона лежатиме під руїнами будівлі чи її буде розірвано на кавалки під час повітряної атаки, і хоч як би вона почувалася, – діяти». Жити насамперед заради себе. Цінувати час, свої сили і розум. Не приймати самопожертви, покірності й безпорадності. Й самій цього не робити. Не жити заради іншої людини й не просити, щоб хтось жив заради мене.

З дитинства я не відчувала татової любові. Тому не знала, якими повноцінними мають бути стосунки між чоловіком та жінкою. Якою має бути зріла любов. Завдяки книзі «Мистецтво любові» Еріха Фромма, навчилася правильно любити. 

Любов – це коли ти перебуваєш в ній, а не впадаєш. Коли ти насамперед віддаєш, а не береш. Вміти любити не так легко, як здається на перший погляд. Та варто навчитися цьому мистецтву, щоб зробити щасливим себе і близьких тобі людей.

Ярошенко

Наталя Ярошенко, координаторка видавців

Кожна подія – це маленька історія, якщо ми називаємо її не просто сукупністю подій. Історію творять люди. Ці люди залишають відбиток не лише на сторінках підручника з відповідного предмету: вони роблять значний внесок у становлення української культури. Таким я побачила Василя Стуса у книзі Артемія Кірсанова та Сергія Дзюби «Заборонений». Біографії великих людей надихають робити не менш величні речі. Так, візуально аналізуючи творчий шлях дисидента, ти мимохіть проводиш паралелі із сучасністю. Ти ставиш наголоси і розставляєш пріоритети. Ти бачиш ціль. Ти бачиш її суміжною, історично суміжною з ідеями забороненого поета. Це надихає, робить тебе змістовнішою і глибшою, вчить стримувати себе у бажаннях і розуміти основу твоєї діяльності. На сторінках цієї книги я загубилася і знову знайшла себе, бо історія Василя Стуса є безсмертною, як і історія української літератури. Незаангажований погляд на життя через призму однієї людини – саме так я би характеризувала цю книгу. Історія становлення української нації. Власне те, що відбувається і донині. Власне те, що ми маємо нагоду створювати сьогодні.

Що читають організатори Черкаського книжкового фестивалю 0

Віктор Янкевич «Відплата» (НК "Богдан", 2019)

Коли місяці проводиш у потягах чи літаках, хочеться загорнутися у шалений вир подій і пригод, аби абстрагуватися від світу. Тоді допомагають сучасна жанрова проза українських авторів.

Книга Віктора Янкевича «Відплата» за усіма канонами цього вересня стала найвдалішою: динамічний детектив із зануренням у віртуальну екскурсію Тернопільською областю прекрасно пасує до переповненого речами та враженнями рюкзака. Сюжет віднесе читача до міста Кременець, познайомить з активною бібліотекаркою Юлією і навчить простій мудрості: все не так, як здається. Головна героїня загубиться, шукатиме, не знаходитиме і врешті-решт розв’яже клубок із подій та брехні маленького міста.

Дякуючи видавцям, які підтримують молодих авторів, і авторам – за відданість таємницям батьківщини, наступні вихідні проведу у Кременці – а раптом віднайду нові детективні історії?

Настя Джюбак

Анастасія Дзюбак, координаторка літературної програми

Із свіжого я б рекомендувала прочитати книгу «Міф про милу дівчинку. Як побудувати казкову кар’єру і не перетворитись на чудовисько». Не часто знаходиться такий мотиваційний нонфікшн про кар’єру, який водночас і вчить чомусь, і дає відпочити душі. Тобто книжку спокійно потроху можна читати ввечері у ліжку, і в тебе не закиплять мізки. Хоча вона вся така рожева і нібито в заголовку прописано, що для дівчат, рекомендувала б читати її і хлопцям. Фактично вона про те, як залишатись адекватною і людяною, але водночас не давати залізти собі на голову колегам; як знаходити золоту середину між послужливістю і догоджанням і такою потрібною колективу підтримкою; як будувати роботу не на авторитаризмі, а на повазі. Перед вами будуть практичні ситуації, з якими стикалась авторка, та шляхи їх вирішення безконфліктно і дуже мило.

Мар'яна Хемій
Редакторка блогу. Люблю книжки, розмови, подорожі.

339 thoughts on “Що читають організатори Черкаського книжкового фестивалю

    Залишити відповідь