Перший за останні чотири роки роман Чака Поланіка Adjustment Day («Виправний день») «це те для “Бійцівського клубу”, чим “Атлант розправив плечі” став для “Джерела”», — стверджує письменник.
Роман підводить громадські заворушення в Америці до логічних (і вкрай нелогічних) висновків, в той час як покоління невдоволеної молоді відкриває Декларацію Взаємозалежності, документ, який пропонує як натхненні гасла, так і підготовку до кінця Сполучених Штатів якими ми їх знаємо: так званого “Виправного дня”, який переносить світ альтернативних фактів, теорії змов та інформаційних бульбашок на новий рівень.
Видання Heat Vision поспілкувалося з письменником про книгу та її зв’язки з навколишнім світом, а також з його попередньою роботою. Пропонуємо вам переклад цього інтерв’ю.
«Виправний день» багато у чому схожий на роман написаний про сучасність - коли культ особистості (і прагнення належати до певних кіл) знищує зрозумілий людям світ, і натомість створює щось зовсім інше - і гірше. Це застереження, сатира чи щось відмінне взагалі?
Ей… Хочете дізнатись секрет? Це історія кохання. Громадянська війна. Чудова молода жінка розривається між чоловіком, якого вона прагне, і тим, котрий прагне її. Описується її входження до вищих кіл. Це переосмислення «Звіяних вітром». Картину довершує темношкіра літня Матуся, яка сипле діалектизмами направо і наліво. Любов задає сюжетній лінії поштовх, любов є ключовим елементом пошуків. Ох. Чи ж це моя вина, що історія повторюється двічі “перший раз як трагедія, другий раз – як фарс”, як казав Наполеон?
Що ви відчуваєте, коли пишете те, що з багатьох причин можна назвати абсурдною спекулятивною літературою (на мою думку, у вашій творчості спостерігається вплив Філіпа Кіндреда Діка та [Курта] Воннегута, або, можливо, я просто хочу його там бачити) в часи, коли реальність стає дедалі більш схожою на погану версію цього жанру. Чи це спонукає вас до бажання рухатись далі, чи ви відчуваєте, що світ налаштований проти вашої роботи?
Придивіться пильніше — і побачите в мене ще й Натанаеля Уеста. І немало так від Гоголя. Багато років тому, коли я займався волонтерською діяльністю і супроводжував невиліковно хворих на сеанси лікування чи зустрічі в групах підтримки, мене завжди вражало, що коли ці хворі починали говорити про поступ своєї хвороби, вони частенько раптово замовкали. А потім починали сміятись. І всі присутні починали сміятись. Людина може стерпіти лиш обмежений об’єм нещасть, щойно чаша переповнюється – вони перетворюються на абсурд. Ось чому сюрреалістичні та абсурдні історії Гоголя, [Франца] Кафки та Елвіна Брукса Вайта мені до вподоби. Хаос, який вони зображають, сягає такої глибини, до якої не дістає раціональна художня література.
В книзі багато моментів які немов вирвані з заголовків новин. Зокрема, Список - складається враження, ніби це гіперболізована версія (хоча, і це важливо, його і складено з цілком інакшим задумом) "списку впливових чоловіків", навколо якого розгорівся скандал на початку року. Список [з книжки - прим. перекл.], і "список впливових чоловіків" є наслідком існуючих тенденцій у соціальних мережах, що стосуються речей, яким ви, мені здається, приділяєте останнім часом велику увагу: особисте життя і можливість безпечно його афішувати, наприклад?
Мої читачі постійно пишуть мені. І зауважте, це не ті люди, яких можна зустріти на посиденьках книжкового клубу. І були й такі, які пропонували… як би це сказати: вбити будь-кого, безкоштовно. Звісно, я не реагую на ці пропозиції, але хто б відмовився від такого? Мені приємно, отримувати від поліцейських та пожежників наклейки на вітрове скло, які допомагають уникати штрафів за перевищення швидкості. І десь глибоко всередині я зберігаю коротенький список людей, без яких я міг би обійтись. Не те, щоб я коли-небудь взагалі вчинив щось подібне. Я казав раніше, що мого батька вбив заклятий білий расист, який стверджував, що заклав чимало бомб з сибірською язвою в північно-західній частині США? Так воно і було.
В книжці є місця, які перегукуються з "Бійцівським клубом", зокрема, поняття озброювання невдоволених людей. Здається, ніби «Виправний день» - це відповідь, чи, точніше, еволюція попередньої книжки - що трапиться, якщо до мотивації проекту "Розгром" ставитись як до елементу чиєїсь гри. Я правильно зрозумів?
Бінго, ви вгадали. Ця книга, «Виправний день», це те для “Бійцівського клубу”, чим “Атлант розправив плечі” став для “Джерела”. Попередня книжка показує зростання та розширення можливостей особистості. Остання книга зображує те, що відбувається, коли багато таких однодумців об’єднують зусилля. Що стосується покидання суспільства в момент, коли воно розвалюється, щоб спостерігати за цим звіддаля, то ця стратегія досліджується в графічному романі “Бійцівський клуб 2”, який випустили нещодавно.
"Бійцівський клуб" був схожим на відповідь культурі, яка пізніше, особливо завдяки фільму, замінила всю культуру в цілому. Я сподіваюсь, що «Виправний день» не настільки ж успішно спрогнозує деталі світу майбутнього. Схоже, ми повертаємось до теми історії-застереження...
Пам’ятайте: “Усмішка – це найкращий куленепробивний жилет!”[Примітка: це один з афоризмів з Декларації Взаємозалежності з роману].
Яким джерелам масової інформації ви надаєте перевагу? Мені особливо цікаво, тому що в «Виправному дні» є відлуння "Чорного дзеркала" та "Судної ночі", але я також бачу відгомін вашої попередньої роботи. Що вам подобається читати, дивитись, слухати? Що надихає вас, з чого черпаєте інформацію?
Я полюбляю крайнощі. Хоча я не завжди згоден з письменником Джимом Гоудом, його розповіді про вбивство його брата дуже хвилюють. Його гнів і нестача почуттів змушують його читачів переживати горе. І навіть коли я не згоден з ним, він, як правило, може змусити мене сміятися. Я читаю Джека Донована, тому що він один з небагатьох чоловіків, які пишуть про чоловічі проблеми з майстерністю та пристрастю Роксани Ґей або Маргарет Етвуд. Я слідкую за Jesus Hotep. Я слідкую здебільшого за людьми, які підтримують радикальний план дій. Але тепер, коли «Виправний день» дописано і видано, я міг би витратити кілька років на перегляд відео з кошенятками. І ні, це не евфемізм для Порнхабу. Йой.
24 thoughts on “Що чекати від нової книги Чака Поланіка: Інтерв’ю з письменником”