Антиутопія австралійського письменника П’єра ДіБіСі тепер буде доступна й українському читачеві у перекладі Олени Фешовець (Видавництво “Вавилонська бібліотека”). У книзі розповідається про світ, в якому технології дають збій і не дають головним героям зв’язатися. Звучить досить просто, але насправді: чи уявляємо ми своє життя взагалі без електронної комунікації? Що ж, погляньмо на ці справжні жахи для XXI століття разом.
Страх залишитися на самоті з собою
“Він не міг подзвонити комусь мудрішому. Не міг пошукати щось в Інтернеті. Його єдиний сигнал, що став таким слабким, був у ньому самому. І це його вбивало”
Головний герой Аріель потрапив в місце, де немає зв’язку зі світом. Його оточення раптово стало складатися з дивакуватих людей, яким важко довіряти. Жах цієї книги в тому, що головний герой боїться втратити саму свою суть, починає сумніватися в правильності своїх дій; це той горрор, в якому хочеться швидше знайти розв’язку, але в ході подій герой ще більше заплутується і перетворюється до кінця історії на людину з дещо іншим мисленням. Йому доводиться покладатися на себе — як науковець він прагне перевірити все на практиці, але деякі речі науці, на жаль, і досі невідомі. І від необхідності розібратися в собі, вирішити, на чиєму ти боці і яка твоя справжня суть, не врятують постійні переконання себе в тому, що все “нормально”, що все, що відбувається, — не реальність, а ось справжня реальність десь є і колись настане.
Втрачена суть стосунків
“Її фатальна хиба — романтика. Жодний алгоритм, хоч який великий, її не виправить”
Початок роману визначає неможливість комунікації. Спочатку це — постійно зникаючий сигнал телефону, неспроможність зв’язатися, але за цим стоїть дещо глибше — проблеми у спілкуванні, нерозуміння. Час від часу у головної героїні Зеви з’являються на телефоні повідомлення від Аріеля, але чи справді це він їх пише? Адже ж вони так не схожі на нього, до того ж, часто приходять з якогось іншого номеру. Співрозмовник Зеви постійно просить говорити про подробиці з їхнього інтимного життя, надіслати непристойні фото, — але як перевірити, що цим адресатом і є Аріель, а не хтось інший, хто просто грає з дівчиною злий жарт?… Ставши посередником нашого спілкування техніка зробила його більш відчуженим, і навіть у дечому небезпечним. Але чи можемо ми тепер уявити без неї свої стосунки?
Неспроможність уникнути проблем
“… у своєму щоденному житті він використовував телефони і зв’язок, як кротовини; аварійний лаз крізь час і простір. Якщо ситуація надто загострювалась при особистій зустрічі, він комусь дзвонив;
якщо телефонний дзвінок ставав надто неприємним, він надсилав повідомлення ще комусь іншому; якщо й це не допомагало, він переходив до соціальних мереж; і так він ніколи не мав справи з чимось близьким чи несприятливим довше за секунду”
Аріель займається вивченням штучного інтелекту. Специфічна сфера досліджень, яку він сприймає як прогрес, рух людства вперед. Однак він лише з втратою будь-якого електронного зв’язку усвідомлює, наскільки змінилося в людей мислення, як їм тепер, насправді, стало важко пристосуватися і сприйняти те, що відбувається навколо.
Це все насправді — не про технології
Наприкінці роману читачів чекають неочікувані відкриття. Але не сподівайся на пряму розв’язку та чіткий опис подій. “Сніданок з Борджіа” – він радше про емоції. Про заплутаність, яку ми всі відчуваємо в собі. Про невідомі страхи. Про те, що технології — лише маленька частина чогось значно більшого. Як у цій книзі — так і в житті.
10 thoughts on “Життя без інтернету, телефону і комунікації: жахи ХХІ століття у книзі П’єра ДіБіСі “Сніданок з Борджіа””