Німецький дослідник історії мистецтва Нільс Бюттнер розповідає у своїй книзі про творчість Ієроніма Босха, в якій прослідковуються елементи окультизму, алхімії, відьомських практик та інших магічних речей. «Ієронім Босх: Видіння і кошмари» вийшов у 2019 році в видавництві «Фабула» у перекладі Іларії Шевченко. Оглядачки блогу Yakaboo вже мають про цю книгу #ДвіДумки.
Оглядачки
Віталіна Макарик: Ієронім Босх давно належить до списку моїх улюблених художників. Дивно, та деталями його біографії я чомусь досі не цікавилася, надаючи перевагу розгляданню його фантастичних, якихось прото-сюрреалістичних картин. Він уявлявся мені таким відлюдьком, ледь не єретиком. Босх із монографії Нільса Бюттнера виявився зовсім іншим.
Юлія Дутка: Ієронім Босх завжди був для мене дивним і впізнаваним. Не можу назвати його своїм улюбленцем, мені більше імпонує те, як Мікеланджело зображував людські фігури, та кольористика Ван Гога. А Босх – художник, який сакральні зображення… перетролював чи що? Саме цей його особливий стиль, не схожий більше ні на кого, спонукав взятись за його біографію.
Ієронім. Хто він?
Юля: Я зачепилась за слова «видіння і кошмари» на обкладинці і починала цю книжку з думкою про те, що Ієронім, вочевидь, в дитинстві зазнав якоїсь страшної травми і вона переслідувала його все життя. Що його картини не продавались і взагалі, що він їх зберігав у якомусь вогкому підвалі, бо соромився… Фантазувала на повну. А тут виявилось, що він не тільки не відчував потреби в грошах, а й був культовим серед сучасників. Навіть на початку кар’єри його полотна вважались творами мистецтва, а не тільки релігійними атрибутами й коштували більше за корабель (не можу сказати, чи кораблі були доступними кожному, але порівняння показове).
Босх здається дивним, поки не побачите нідерландське народне мистецтво. Два роки тому в амстердамському Rijksmuseum я розглядала десятки розписаних скелець-шибок для бюргерських будинків з усілякими сюжетами: від релігійних та легендарних до відверто сороміцьких – і вони мені так вперто нагадували щось вже бачене. Тепер дійшло, що Босха… Персонажі з характерами, а не просто повторювання відомих сюжетів, ікони, які змушують задуматись і вишукувати деталі, а не просто лики святих.
Тож біографію Босха, хоч вона аж ніяк не може бути повною, цікаво читати від початку і до кінця. Віто, а яким ти уявляла для себе митця?
Віта: Знаєш, я чомусь думала, що Босх був типу таким генієм-вундеркіндом, який випереджав свій час, через що його не розуміли сучасники і недолюблювала офіційна Церква. Не знаю, звідки взялися ці уявлення (мабуть, зі стереотипу, що справжній художник завжди гнаний і голодний), але Нільс Бюттнер своїм дослідженням розбив їх вщент. Виявилося, що Ієронім належав до категорії заможних і респектабельних містян, брав активну участь у релігійному житті своєї громади, володів нерухомістю, з якої мав стабільний дохід, і навіть працював не сам, а з цілим штатом підмайстрів та помічників.
Бути Босхом було круто, тому його стиль і манеру наслідували десятики миців-сучасників та художників наступних поколінь, часто навіть копіюючи його підпис. Кажуть, серед таких імітаторів був помічений і Пітер Брейгель-старший. Але більшості із них – навіть тим, які зуміли досконало відтворити його техніку, бракувало основного – бачення Босха. Втім, із його творчим спадком ще досі багато плутанини. Як каже Бюттнер, з роками кількість оригіналів Босха зменшується. Не тому, що їх нищить час, а тому, що сучасні методи дозволяють ретельніше дослідити полотно, а відтак – піддавати сумніву оригінальність картин. Отож виглядає так, що Ієронім Босх був суперзіркою для свого часу: його роботи охоче купували, зберігали і передавали у спадок найзаможніші європейські родини, а потічок замовлень ніколи не пересихав.
Галюцинації чи мова символів?
Віта: Люди-дерева і птахи з людським обличчям, пекельні потвори і неземні істоти, дивні вчинки чоловіків і жінок, незвичайні об’єкти… Здається, все це мало б бути плодом або невгамовної фантазії, або страшних кошмарів. Здавалося б, це якраз і мало б накликати на голову художника звинувачення у єресі чи бісівщині. Але – лише з погляду нашої сучасності. Нільс Бюттнер пропонує зануритися у світ Босхових сучасників, у релігійні тексти, церковні алегорії і трактування. І поглянути на дивні зображення Босха як на текст, написаний незнайомою нам візуальною мовою, мовою символів. Але для тих, хто володів нею, цілком зрозумілою і читабельною.
І виявляється, що найсюрреалістичніші малюнки Босха (як-от лісу з вухами і землі з очима) – це не що інше, як майже дослівне відтворення популярної на той час німецької приказки. Що кожен елемент на перший погляд хаотичних багатофігурних полотен – не випадковий і має певне значення (автор розповість, яке). Цікавим мені видалося зауваження, що Босх, по суті, не стільки вигадував нереальне, скільки обігрував реальність. Прагнучи створити атмосферу чогось неправильного, ірреального, він бере звичні у побуті речі – і змінює їхні розміри або призначення, він показує людей, які роблять нелогічні вчинки (або ж займаються звичними справами, але використовуючи непритаманні для цих справ предмети). І оця «неправильність» якраз бентежить глядача, завдає йому непомітного, але відчутного психологічного дискомфорту, зрештою примушує задуматися.
Юля: Сучасники легко відчитували Босха. Принаймні, про це говорить нам Нільс Бюттнер. У середні віки люди приділяли більше часу вивченню біблійних текстів (а що було робити довгими вечорами без хорошого вибору розважальної літератури, телебачення та інтернету…), які самі по собі є концентрованою алегорією, тож помітивши лиса чи ворона у куточку, вже думали про загрозу, підлість та всілякі неприємні речі. Ми живемо у час більш прямолінійний, час, коли нас рідко змушують шукати приховані сенси. Тобто не так: ніхто не може змусити нас щось шукати, якщо ми цього не хочемо. Тому для людини ХХІ століття Босх видається художником, який випробував чарівну траву та специфічні гриби (нідерландець як-не-як).
Ієроніма Босха не можна назвати божевільним – жодних свідчень того, що в художника були психічні розлади немає – його постать взагалі оповита мороком, тому що жив він аж надто давно. Не спійманий – не злодій. Думаю, він радше був дивним, іншим, предтечею, інфлюенсером, трендсетером – як модно зараз казати. Він не йшов за модою, а встановлював її сам.
Улюблена робота Босха
Юля: «Сад земних насолод» – це банально, адже триптих – найвідоміший твір митця…. але в мене навіть стікерпак в телеграмі з цими персонажами є (але користуюсь ним не часто). Шмагання квітами і бутон з дупи – не такими зазвичай люди уявляють собі насолоди, але й пекло бачиться нам не вухами з ножем. «Сад земних насолод», здається, можна розглядати вічно і все ж не побачити всього, що хотів сказати ним Босх. А що зрозуміти це сучасній людині важко – факт.
Ще мені подобається його «Страшний Суд» – взагалі-то це улюблена моя тема в іконописі, адже вона дає художникові найбільше простору, бо апокаліпсис можна зображувати дуже по-різному – численні голлівудські фільми це доводять. Хоча Босх і в більш позитивних полотнах показує себе королем жаху, але тут він просто найкращий.
Віто, а який з шедеврів Босха ти хотіла б побачити на власні очі?
Віта: Якось я бачила єдину картину Босха, яка зберігається в Україні – не оригінал, правда, а ранню копію, написану, ймовірно, у його майстерні, хоч і іншим, ноунейм-майстром. Це «Спокуса святого Антонія», триптих дещо похмурий і вражаючий. Тут є справді дивні, «неправильні» істоти, які символізують різні спокуси і сили зла, і чимало деталей, які можна довго-довго розглядати. Але ця робота не настільки притягує мене як інша, яку ти назвала, – «Сад земних насолод».
Особливо цікава центральна частина цього триптиха. Адже якщо ліворуч ми бачимо рай, а праворуч пекло, то ця фантасмагорія, яка відкривається посередині, однаково прекрасна і химерна. Що це – земний рай, яким він міг би бути, якби Бог не вигнав Адама і Єву з Едему? Чи навпаки, ця бульбашкова ніжність і ефемерна краса – насправді дорога до пекла, смертоносно небезпечна? Що Босх хоче зробити із тим, хто споглядатиме цю картину, – заворожити, налякати чи поіронізувати над ним. Бюттнер розповість, як мистецтвознавці трактують цей та інші шедеври художника, і це, безперечно, допоможе поглянути на «хрестоматійні» полотна з нового ракурсу.
Пряма мова
«Навіть за життя Босха його роботи прирівнювались до творів мистецтва, хоча це не виключає можливості використання їх для релігійних практик».
«Не підлягає сумніву, що Босх приділяв багато уваги точності й доречності. Будь-яка людина, яка пильно погляне на його твори, зрозуміє, що він, як і всі художники, завжди тримався в межах пристойності, а можливо, навіть перевершував інших».
«Сучасники Босха мали розуміти його натяки на всюдисущу силу зла так само, як за нинішніх часів глядачі з легкістю вловлюють натяки на Усаму бен Ладена в кліпі репера Емінема».
Кому читати
Віта: Тим, хто любить Босха і хоче дізнатися про нього більше. Тим, хто не розуміє Босха, але прагне зрозуміти. Ну і загалом усім, хто цікавиться мистецтвом.
Юля: Це – чудове чтиво для всіх, хто любить біографії відомих людей, а особливо для тих, хто так чи інакше захоплюється творчістю Босха.
Кому не читати
Юля: Тим, хто в принципі не сприймає творчість Босха та нудиться, читаючи про середні віки.
Віта: Тим, хто не читає нехудожніх книжок і смертельно нудьгує від наукових монографій.
Схожі книги
Віта: Про іншого живописця, який, як і Босх, теж по-своєму шокував світ, читайте у книзі Майлза Дж. Юнгера «Пікассо».
Юля: Книжки «Це Ван Гог», «Це Воргол», «Це Далі», «Це Моне» стануть гарним продовженням для вивчення життєпису митців.
30 thoughts on “Суперзірка в мистецтві XV століття: #ДвіДумки про книгу «Ієронім Босх. Видіння і кошмари»”