- Коли у великого гройсмейстера запитали в інтерв'ю, що вам дали шахи, він обійшовся трьома буквами: «Все!» Борис Бурда, телеведучий, учасник гри «Що? Де? Коли?» розказав про дитинство вундеркінда, книги, що сформували його світогляд та як Гаррі Поттер допоміг залучити до читання молодшого сина.
- Авторка - Ірина Міліченко
Коли у великого гройсмейстера запитали в інтерв'ю, що вам дали шахи, він обійшовся трьома буквами: «Все!» Борис Бурда, телеведучий, учасник гри «Що? Де? Коли?» розказав про дитинство вундеркінда, книги, що сформували його світогляд та як Гаррі Поттер допоміг залучити до читання молодшого сина.
Дитина двох книжкових шаф
Мене ніколи не змушували читати, але й не заважали. Велику роль у цьому зіграв мій дідусь. Він сам читав мало, але за будь-якої можливості купував хорошу книгу для внучка Борі. Так удома зібралося дві книжкові шафи – обидві для мене. Коли я жив у дідуся з бабусею, я постійно щось читав. Можна сказати, що я – дитина цих двох шаф.
Батьки заохочували моє захоплення. А коли побачили, що я сам розібрався з букварем, дуже зраділи, і кілька десятків книг, які можна було дістати у військовому містечку під Баку, стояли у нас на полиці.
То були часи книжкового дефіциту. У дитячих бібліотеках – величезні полиці, але хороших книжок мало. Щоб дістати дійсно вартісну, потрібно було дочекатися, поки її хтось здасть.
Коли в дитинстві у мене з’явилися кишенькові гроші, вони йшли на книги. Досі пам’ятаю першу, куплену за 59 копійок, книгу Френка Баумана «Чарівник країни Оз». У мене було копійок 40, решту я заощадив, коли йшов пішки до музичної школи замість того, щоб їздити тролейбусом.
У 10 класі, проходячи повз прилавок, я побачив книгу, яка мені дуже сподобалася. Я перегорнув кілька сторінок і закохався в неї, але не вистачило 2 копійок. Замість того, аби попросити продавщицю і донести дріб’язок згодом, я сказав, що прийду за нею наступного разу. Але більше не бачив її там ніколи. Це була книга Джозефа Хеллера «Пастка-22».
А потім я просто купував книги і дожив до тих часів, коли будь-яке видання можна знайти у вільному доступі.
Корній Чуковський «Доктор Айболить»
У дитинстві етапними для мене стали дві книги. Перша – «Доктор Айболить» Корнія Чуковського. Я знав його близько до тексту, і тільки потім знайшов американське першоджерело – «Історію про доктора Дуліттла» Х’ю Лофтінга. Вона розтягнутіша і пеповнена протестантською мораллю. Я пам’ятаю, що цитував книгу напам’ять. Вона була ще й однією з перших прочитаних, а мені тоді не було і 5-ти. Я дочитав її сам, і запам’яталася вона мені незвичайною простотою. Нічого надуманого, фантастична ситуація настільки добре пояснювалася, що мені навіть у тому віці було зрозуміло.
Борис Житков «Що я бачив»
Друга книга, яку пам`ятаю з дитинства – збірка оповідань Бориса Житкова «Що я бачив». Там є багато застарілих радянсько-дитячих реалій, таких як радянський дитячий садок і опис колгоспів. Але відносини батьків і дитини так тонко описані! В останньому розділі мама, яка повинна розлучитися із сином, каже: «Не їдь Альошенько, залишайся тут!» Це мене зворушило навіть у 5 років. Тим більше, що тато і мама часто залишали мене на бабусь.
Джонатан Свіфт «Подорожі Гуллівера»
«Подорожі Гуллівера» Джонатана Свіфта я прочитав у 6 років у дорослому варіанті. Книга зі мною буквально жила і з кожним разом я знаходив нові шари. Я читав примітки, вони колись були для мене складними. Наприклад, не розумів, чому саме 1991 ланцюжок, застібнутий на 36 замків, сковував Гуллівера у ліліпутів. А потім з’ясовувалося, що це 91 памфлет, написаний Свіфтом на замовлення 36 політичних угруповань.
У ранньому дитинстві ще любив книги про науку, тепер таке звуть «non-fiction» Вольдемара Смілги – «Очевидне? Ні, ще не звідане» і «В гонитві за красою». Пам’ятаю, одного разу складав список книг, які потрібно підсунути молодій людині, так ось, ці книги я туди вставив без вагань.
Брати Стругацькі «Важко бути богом», «Понеділок починається в суботу»
Епохальними письменниками для мого покоління у школі були брати Стругацькі. Їх головний роман «Важко бути богом» Станіслав Лем назвав одним із кращих творів післявоєнної фантастики всього світу.
Стругацькі примудрялися видаватися в СРСР – і в той же час говорити про ті речі, які хвилювали тоді будь-яку людину. У ті часи вони представлялися вкрай небезпечними. Можливо, не так явно, але це відчувалося. Нещодавно перечитав цей роман і згадав слова Олександра Дюма, який точно сказав, що лише ті книги, які перечитують, мають майбутнє.
Улюблені автори
Улюблених авторів у мене забагато. Роман Торнтона Уайльдера «Теофіл Норт» – ще одна моя улюблена книга, яку я намагаюся час від часу перечитувати.
Люблю Станіслава Лема – по-перше його «Едем», «Непереможний», «Соляріс» і «Нежить». Рекса Стаута треба прочитати, не пояснюючи, чому. А хто не прочитає, той візьме це під свою відповідальність.
До великих і видатних письменників ставлюся по-різному. До Толстого краще, ніж до Достоєвського. До «Дару» Набокова краще, ніж до «Лоліти».
Величезну роль зіграв у моєму житті Джон Толкін. Його «Гобіт» справив на мене величезне враження. Я прочитав його ще у 1976 році і дуже дивувався, що не всі навколо його читають і захоплюються. Багатошарова книга, написана знавцем різних середньовічних літератур.
Подобається Михайло Успенський і його «Пригоди Жихаря». Це трилогія. Його дотепність, зіставлення і глибока освіченість поєднується із блискучим гумором.
Борис Акунін «Просто Маса»
Нещодавно купив новий роман Бориса Акуніна «Просто Маса». Люблю цього автора і хочу, щоб він отримав мої гроші. Книга не одразу з’явилася в електронці, а чекати я не хотів. Із задоволенням прочитав її в паперовому варіанті.
Віктор Пєлєвін «Generation «П»
Книги Віктора Пєлєвіна намагаюся не пропускати. Люблю його за «Generation «П». Я прочитав її одразу після виходу. Пєлєвін подобається мені своєю незвичайною спостережливістю. Те, на що він звертає увагу у дотепній формі, потім виявляється правдою, якою ми не помічали. Однак останні його романи подобаються мені все менше.
Стівен Кінг «Втеча з Шоушенка»
Стівен Кінг – великий майстер своєї справи. Його книга «Втеча з Шоушенка» – це ще й хороший художній твір. Не можу віднести Кінга до улюблених авторів, але дещо прочитав у нього з великим інтересом. Читати його потрібно хоча б для того, щоб не бути таким кретином, як деякі перекладачі, які у статтях пишуть, що романи Кінга схожі на твори К про якісь романи короля Стефана. У такі моменти згадуєш, що він царював у Сербії десь у XIV столітті, і починаєш замислюватися, а до чого тут Кінг?
А потім стає ясно, що так переклав ім’я та фамілію американця перекладач. У кінці 80-х відбулася загальна редакторська катастрофа, можливо, через те, що книг стали перекладати і видавати набагато більше. Але така кількість страшних малокультурних ляпів дуже дратувала.
Умберто Еко «Ім’я рози»
Кількість книг Умберто Еко у бібліотеці я не підраховую. Для цього письменника потрібно мати такий самий аналітичний розум. А я непогано знав його літературного секретаря, тож уявляю цей розум. Еко був дуже об’ємною людиною, справжнім енциклопедистом. Його роман «Ім’я рози» – одна з дуже важливих для мене книг. Її треба перечитувати та шукати нові сенси.
Джоан Роулінг «Гаррі Поттер»
Мушу зізнатися: я дуже вдячний місіс Роулінг за її книги про Гаррі Поттера. Ні, я не так сильно люблю романи Роулінг. На мою думку, вони не погані, але не більше того.
Я не змушував своїх дітей, але дуже намагався, щоб вони самі почали читати. З молодшим ніяк не виходило. Він навчився читати в 4 роки, але робив це без особливого задоволення.
Син був IT-дитиною, у другому класі вже робив домашні завдання на комп’ютері. Якось я з ним поділився новиною, що фільм про Гаррі Поттера зібрав рекордну кількість глядачів в історії.
Малий милостиво дозволив мені купити йому цю книгу. Увечері вже попросив нічник до ліжка, щоб почитати ще й перед сном. Потім час від часу цікавився, чи вийшла наступна книга. Так я купив йому всі 7 книг, а з ними він став читати й інші.
