Мастрід місяця: що читали автори блогу в липні

Що читають автори блогу Yakaboo, які завжди старанно готують вам добірки та огляди? Історії про Хрулі, магію та навіть… сумних повій.

Ірина Стахурська

Мій читацький липень виявився доволі спекотним – усі книги, прочитані за останній місяць, я б оцінила на 5 із 5-ти. Погодьтесь, таке щастя буває не так вже й часто, бо ми, книголюби, завжди знайдемо, до чого придертись 😉 Детальніше розповім про три чудові книги, які забезпечили мені гарне і змістовне читання у липні.

Марґеріт Дюрас «Коханець» (А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2009, пер. Роман Осадчук)

Книжка, за яку французька письменниця Марґеріт Дюрас отримала Ґонкурівську премію у 1984 році. Ця повість доволі напружена і глибоко психологічна. Цікаво, що «Коханець» є частково автобіографічною книгою, адже авторка через головну героїню розповідає ніби про свої юні літа, проведені в Індокитаї, який на початку XX ст. був французькою колонією і де майбутня письменниця мешкала із сім’єю. Книга відверта і провокативна, адже порушує тему інтимної близькості між представниками різних соціальних станів, різної расової приналежності та з відчутною різницею у віці. У 1992 році за книгою був знятий однойменний французький фільм, який, мабуть, захоче переглянути кожен, хто прочитає цю непросту чуттєву книгу.

Романізована автобіографія німецькомовного письменника єврейського походження Соми Морґенштерна в деталях розповідає про селянський побут Галичини на зламі XIX–XX ст. А ще – переносить читача у щасливу пору дитинства і пригод, коли небо було вищим, а трава зеленішою. Якщо ви цікавитеся юдаїстикою, культурологією, етнографією, історією, ця книжка стане для вас просто знахідкою. Принесе багато приємних вражень вона і тим, хто просто любить поностальгувати за минулим чи відчути дух давно минулої епохи. «В інші часи» – дуже світла та захоплива книга, а що написана вона справжнім інтелектуалом, то просто не може не сподобатись вибагливим літературним гурманам.

Останнім часом стараюся читати більше сучасної української літератури, і не залишаюся розчарованою. 11 есеїв, написані Василем Махном у період з 2011 до 2018 року, вийшли цьогоріч в одній збірці під назвою «Околиці та пограниччя». Рефлексії автора під час довгих мандрівок з континенту на континент, відвідування пам’ятних місць чи просто підкорення нових географічних точок виплітають особливу канву цієї збірки, яка присвячена, як мені здається, місцям сили, а ще – спокою, натхнення, пам’яті та досвідів. Василь Махно заглиблюється в історію рідних країв, так само, як і рідних людей, але з не меншою повагою і подивом пише про нові країни і континенти і тамтешніх людей, з якими розділяє одне повітря, а часто й одні емоції. «Околиці та пограниччя» – це книжка-подорож: планетою, текстом, людськими стосунками.

Юлія Дутка

Мої літні місяці традиційно минають з 15 прочитаними книжками. Цього разу розповім про три найбільш знакові липня.

Хоч стараюсь не підписуватись на книжкові серії, «Вокзал на вулиці Відчаю» Чайни М’євіля привабив з першого погляду ще на Книжковому арсеналі. І, як виявилось, не дарма. Давно не отримувала такого кайфу від авторського стилю (думаю, перекладачкам довелось добряче намучитись з цим словниковим багатством). А ще тут просто розкішний сюжет та вельми цікавий новий всесвіт. Шанувальники фентезі будуть в захваті, так само як пристрасні філологи. А ще для візуалів – оформлення прекрасне. Тепер мені доведеться мучитись в очікуванні продовження, бо в оригіналі все ж не втну. 

Ще один початок серії, та у цьому випадку тут буде двокнижжя (знову ж таки виглядаю продовження в режимі Хатіко). «Чорний Молот. Таємниці походження. Книга 1» Джеффа Леміра, Діна Ормстона, Дейва Стюарта – своєрідний антисупергеройський комікс – без героїзму та особливих, але з оголеними почуттями. Це – повноцінна драма, де хочеться просто обійняти героїв і сказати, що вихід є, хоч вони його й не бачать. Вельми глибока річ, може й романи посунути за емоційністю. Писала про нього у коміксовому батлі.

І ще одна книжка, яка прийшла до мене тоді, коли була потрібна. Праця Алекса Корба «У пастці депресії. Як подолати тривожність і радіти життю» дозволила подолати смуток змарнованих двох місяців літа і зробити деякі потрібні висновки для того, щоб рухатись у правильному, і головне – здоровому, напрямку. Це – той випадок, коли раджу книжку кожному – вона невеличка і пропонує дієві прийоми для напрацювання корисних звичок та подолання стресу.

Roopa Farooki «Bitter Sweets»

Бонус: прочитала книжку, яка в мене лежить років 7 вже – чудову сімейну сагу про правду і брехню, еміграцію та пристосування до нових умов – Roopa Farooki «Bitter Sweets» – #перекладітьукраїнською. Будь ласка!

Сергій Завалко

завалк

У липні прочитав дві книги. Перша – «Ереб» Урсули Познанскі. У одній із британських шкіл з’являється комп’ютерна гра під назвою «Ереб». Забавка цікава, захоплююча й, на диво, дуже реалістична. Нею захоплюється все більше підлітків. Та з часом гра вже поглинає дітей і штовхає їх навіть на злочини. Межа між вигадкою й реальністю поступово зникає.

Цікавий підлітковий трилер. Очима головного героя можна поглянути і на гру, і на реальне життя. Книга буде цікавою геймерам і всім, кого захоплюють віртуальні розваги. Всі вони дізнаються, наскільки важливо вміти вчасно зупинитися. В іншому випадку, можна зламати життя, і не тільки своє.

Друга книга – «Прощення» Алеша Штеґера. Двоє людей, колишній саєнтолог і журналістка, приїздять до Марибора. Виявляється, що культурна столиця Європи є осередком зла, від якого головним героям потрібно очистити місто. Вони подорожують Марибором, спілкуються з людьми і дарують прощення – тобто, відпускають гріхи.

Книга цікава, але трохи суперечлива. Навіть не знаю, до якого жанру її віднести. Можливо, фентезі для дорослих, хоча тут зачіпається багато реальних питань, у тому числі й духовних. Роман трохи складний і заплутаний, але має сподобатися тим, хто любить почитати щось оригінальне, а потім подумати над прочитаним.

Анна Остапчук

Знімок екрана 2017-10-18 о 17.58.16

Чому Данію називають найщасливішою країною у світі?

Певне, через те, що саме там живе найбільша кількість щасливих людей у світі (так кажуть у книзі). І це завдяки хюґе.

А що таке це хюґе? Це щось радше про атмосферу та досвід, аніж про речі. Фактично, раджу прочитати тим, хто хоче розібратися або створити атмосферу спокою та навчитись радіти життю. Що робить данців найщасливішою нацією в світі? Автор пояснює суть особливого життєвого тренду безтурботних данців. Легка і дотепна історія про переїзд лондонської жительки в данське містечко. Про пошуки того самого «хюґе». 

Присутні багато цікавих фактів з культури та життя мешканців Данії.

Тривалість їхнього робочого дня, прагнення проводити більше часу з сім’єю та близькими, зайнятість у різноманітних гуртках та спільнотах, надання дітям можливості вільно та самостійно розвиватися – це все є частиною довгого та щасливого життя. Хюґе – це не просто слово, воно увібрало у себе і процес, і стан, до якого прагнуть усі. Цим поняттям можна охопити абсолютно все, що приносить позитив.

Книга тепла – до кави та чаю. Разом із головною героїнею можна спробувати перетворити свою оселю та життя у «данську мрію».

Спершу приділіть увагу світлу. Для данців світло – це запорука затишку. У теплих тонах, без торшера не обійдеться ваша вітальня, а без бра – спальня. Простір має бути незахламлемим, особлива увага приділяється деталям. Ароматичні свічки, запашна кава, плед у тон до кімнати. В інтер’єрі не перегравайте з тонами, пастельні тони і не більше 3-4 кольорів в дизайні. Все робить потрібну атмосферу! І найголовніше – це життєвий позитив. Так просто усміхнутися перехожому і передати йому свій хороший настрій, так і данці добрі та доброзичливі завжди усміхнуться, допоможуть і говоритимуть щиро. Внутрішнє налаштування – ось вся суть хюґе.

Гелен Рассел – англійська письменниця та журналістка. Працювала головним редактором в Marie Claire. До написання книги авторку надихнув переїзд у цю країну. Якраз вона є головною героїнею книги і на власному прикладі розповідає про всю суть хюґе. Гадаю, дослідження письменниці вдалося, адже книга є світовим бестселером. 

Світлана Васильченко

Васильченко

Коли на «велику прозу» бракує часу, а бажання зарядитися енергією вигаданих світів лишається, рятують оповідання. Цього липня ними були «Токійські легенди» від Муракамі. В міру містичні, як для історій звичайних містян, в міру реалістичні, як для творця паралельних всесвітів, виданих під іншими обкладинками. За відгуками читачів його чергового багатосерійника – «Вбивства командора», автор лишається вірним собі, лишаючи більше питань, ніж відповідей на них. Переконатися в цьому, або спростувати я зможу згодом, а поки пізнаю світи Муракамі, де не живуть однороги, а на небі лише один Місяць.

Книга Ліз Гілберт «Велика магія» – моя, без перебільшення, настільна. Це важливе нагадування, що важкі часи спіткають не лише новачків своєї справи, а й досвідчених, визнаних світом креаторів, які під тиском завищених очікувань здатні сумніватися в собі. Щоб не закинути все на півшляху, варто пам’ятати, що далеко не кожний день може дарувати нам безцінні відкриття. Інколи сили можуть нас лишати, і в цьому не наша провина. Та продовжуючи щодня сідати за стіл, ми збільшуємо шанси, що «велика магія» почнеться саме сьогодні.

Катерина Савенко

DSC_2768

Для мене липень виявився досить насиченим на події та навчання. Але от на читання часу майже не лишилося. В моєму списку прочитаного за липень лише одна книга, але для мене вона стала фаворитом цього року, мова про «Як ми пережили комунізм і навіть сміялися» Славенки Дракуліч. 

Це збірка коротких розповідей про життя в часи дефіциту всього. Авторка розповідає про власний досвід та досвід колег, подруг «діставання» товарів та життя без необхідних речей. Ця книга стала для мене таким собі «холодним душем». Звісно історії про дефіцит, неможливість купити потрібні товари, домашні запаси солі та згірклої олії шокують. Але найбільше мене вразила історія «Каву не можна пити на самоті». У ній йдеться про талановиту журналістку Таню, яка дозволила собі між рядків банальної статті висміяти владу. 

«Її стаття, з нинішнього погляду наївна, де йшлося “лише” про автомати для пінболу, викривала функціонування та лицемірство комуністичної держави. Вона висміювала їх, і вже за це її треба було покарати».

Редакція назвала статтю помилкою, а її авторка ніби перестала існувати. Вона продовжувала ходити на роботу й навіть отримувати зарплатню, але жоден її матеріал більше не надрукували, а колеги боялися навіть вітатися. Таня стала невидимою і в професії, і в суспільстві. Згодом ця історія стане однією з причин Таніного самогубства.

А в наступних розповідях Славенка повідає про те, як прослуховували її дзвінки та перечитували листи. Про вигадані коди для розмов з друзями й навіть зустріч зі своїм цензором.

Загалом під час читання цієї книги по шкірі інколи проходить холодок. Але ці історії необхідно знати, аби «тверезо» дивитися на світ. 

Оксана Купер

unnamed (21)

 Липень — то середина літа, отже, за моєю логікою читати треба щось цікаве та неординарне. Не знаю, що скажуть інші, але вийшло якось так: трохи сексуального від Захер-Мазоха, трохи мистецького від Малевича та… трохи несподіваного про вітчизняний фольклор від української етнологині.

Леопольд фон Захер-Мазох, Венера в хутрі (Піраміда, 2008, пер. Наталя Іваничук)

Читати Захер-Мазоха непросто. До книжки увійшли три історії про (не)типове інтимне життя у ХІХ столітті: одна жіноча («Місячна ніч») та дві чоловічі («Дон Жуан з Коломиї» і «Венера у хутрі») Стилістика, як би сказав сучасний читач, старомодна, а формат викладу надто неоднозначний. Автор використовує для опису подій художній засіб «від першої особи», коли він сам же і є співрозмовником людини, яка розповідає читачеві свою життєву історію про муки кохання. Хоча часи тоді були трохи інші, банальна людська психологія така ж як і півстоліття тому. Усім, кому любовні пригоди Мазоха не надто цікаві, раджу хоча б читати, бо дія цих трьох повістей відбувається на сучасній території України. А ви не знали, що Леопольд фон Захер-Мазох народився та жив у Львові, був типовим «мажором» свого часу та ще й мав диплом юриста!

Видання буде цікавим усім, хто хоч раз в житті щось чув/читав ім’я художника Казимира Малевича та про мистецький напрям, який він створив — супрематизм. До того як почати малювати «квадрати», юний Казимир встиг пожити з батьками в кількох українських селах, подумати про значення фігуративного живопису у тодішній культурі та збагнути, що революції приходять не тільки в державне, а й часом у мистецьке життя. У автобіографічних записках Малевич згадує дитинство, ранні прояви творчості, вперше продану картину, аргументи до поступової зміни власного стилю живопису та ін. І тут менш, як сто сторінок! До речі, Казимир, хоча і пише ці записки російською, але у записках називає себе українцем та доволі часто згадує про роль Києва у його творчому житті. «Чорний квадрат»? Ну, він тут між рядків!

Розповідь про українські легенди, зібрана під однією обкладинкою, від етнологині Юлії Буйських «Колись русалки по землі ходили… Жіночі образи української міфології» інтригує уже з назви. Компанію русалкам у книжці склали знахарки, відьми, потерчата та мавки (читали Лесю Українку та пам’ятаєте про них?)… Але це далеко не повний список, бо вірили наші предки у силу-силенну надприродних істот та ще й у кожному регіоні ця віра дещо різнилася. І якщо ви хоч раз у житті цікавилися фольклором, то матимете в тексті багато сюрпризів. До прикладу, чи знали ви, що за давнім повір’ям сільська відьма, щоб зберегти силу, мала на свята доторкнутися до одягу священика? Лише хочу зауважити, що по суті справи у книжці тільки однойменний третій розділ, а стиль викладу не зовсім науково-популярний, як заявляється на початку.

Віталіна Макарик

Макарик

Навіть якщо ти закінчила школу надцять років тому, в липні тягне на типово канікулярне чтиво – легке, захопливе і дитяче. Тож цього місяця у моєму списку прочитаних книжок переважали або «острівні» й «відпочинкові», або книжки для дітей. Розповім про три із них.

«36 і 6 котів-компаньйонів» Галини Вдовиченко вкотре підтвердили моє внутрішнє відчуття, що я сміливо можу читати геть усе, що виходить з-під пера цієї авторки: пише вона дуже добре, стилістично вишукано і стильно. Це третя історія із серії про 36 дорослих котів і шістьох кошенят, і хоча я не читала перші дві, вона мені на сто відсотків «зайшла». Ця книжка розповідає про те, як коти вирішили стати компаньйонами для мешканців будинку для літніх людей – а в результаті відкрили у собі акторські і футбольні таланти. Гарна, вдумлива і яскрава історія про зв’язок поколінь, соціальну відповідальність і цілющу силу спілкування.

Це кльова сучасна підліткова історія про кіднепінг. Чудовий приклад того, як легко, невимушено і з гумором говорити про важливі речі і хороший привід для того, щоб нагадати дітям про основи безпеки. Адже мамині-татові настанови не розмовляти з незнайомцями і не сідати в автомобіль до чужих швидко забуваються, якщо ти юна красуня, яка мріє про кар’єру моделі, а незнайомий дядечко представляється модельним скаутом і продюсером і пропонує зйомку на обкладинку глянцю. Коли Ойка бачить, як її подруга ведеться на таку «замануху», то приймає рішення разом із нею вляпатися в цю халепу, аби звідти подругу порятувати. В результаті – один синець на півщоки, двоє лиходіїв, кілька десятків байкерів і історія, варта голлівудського кіно, яскрава, драматичні і смішна.

Ще одна дотепно написана книжка про дитинство, але не у великому місті, а на сонячному грецькому острові Корфу в оточенні старих олив, мінливого моря, розмаїтої фауни і дивакуватих родичів, які додають у життя юного натураліста ноток легкого шаленства і феєричних несподіванок. Це автобіографічна історія, якою Джеральд Даррел, відомий зоолог і засновник Джерсійського зоопарку, продовжив цикл розповідей про роки, проведені у Греції. Він розповідає про свої натуралістичні спостереження, звірів, птахів і мешканців моря, яких йому вдавалося спіймати, мандрівки островом і кумедні ситуації, в які втрапляв сам і разом з родичами. 

Катерина Толокольнікова

Processed with VSCO with a6 preset

У липні, який видався в мене достатньо активним, я прочитала 6 дуже різних книжок. Із них – жодного розчарування! 

По-перше, це «Обіцяння на світанку» – автобіографічна книжка єдиного двічі лавреата Гонкурівської премії Ромена Ґарі. Я відшукала роман на книжковій барахолці в Фейсбуці, адже український переклад уже всюди розпродано. Читала спеціально, аби подивитися в кіно фільм (і досі цього не зробила, ех!). Книжка зачаровує, вона сповнена любові та ніжності до матері й власного дитинства, а ще розповідає про досвід участі автора в Другій світовій війні. Стиль Ґарі – надзвичайно майстерний. Але усе ж його книжка «Життя попереду» мені сподобалася більше. А новинка видавництва «Богдан» – «Летючі змії» – у планах.

Цього ж місяця я прочитала ще одну книжку про Другу світову й повоєнне життя в польській глибинці – роман Мартини Бунди «Байдужість». Це добротна родинна історія про долі матері та трьох доньок. Чекала, що буде дуже важкою й болючою, але виявилося, що там є й промінчики світла та навіть жарти.

Куди влітку без детективів? Прочитала «Карибську таємницю» Аґати Крісті. Це справді літня книжка та чудовий приклад творчості авторки. І є великий вибір, яку екранізація роману подивитися.

Читацький липень у мене закінчився прочитанням збірки повістей Стівена Кінга «Чотири сезони». Я тільки підбираюся до творчості Короля Жахів – це моя друга прочитана книжка. Давно націлювалася саме на неї, бо туди увійшли відомі чудовими екранізаціями «Рита Гейворт і втеча з Шоушенка» та «Тіло» (фільм називається «Залишся зі мною»). Ці дві повісті – не горор, а, як пише сам автор, радше просто історії про наше життя. І обидві мені дуже сподобалися. Наймоторошнішою ж виявилася «Здібний учень» – хоча це теж не жахи. І, до речі, ця повість теж значною мірою про події Другої світової і те, який вплив вони можуть мати на наступні покоління.

Роберт Капи «Скрытая перспектива»

Також у моєму списку прочитаного є нон-фікшн. І теж про Другу світову – це ж треба таке! Йдеться про спогади легенди документальної фотографії Роберта Капи «Скрытая перспектива». Він знімав зокрема висадку в Нормандії й інші сторінки з європейського театру бойових дій, а ще побував у той час у Північній Африці. Тоді воєнний фотограф кілька разів виживав за неймовірних обставин, а загинув 1954 року, підірвавшись на міні в В’єтнамі. Капа написав чудову книжку, сповнену гумору, фотографій у прозі та цікавих героїв. Раджу всім – не лише тим, кого цікавить фотографія чи перебіг Другої світової війни.

Також цього місяця я прочитала книгу Габріеля Гарсія Маркеса «Вспоминая моих грустных шлюх». Це коротка повість, де мене не зацікавив ані сюжет, ані ідея, але до смаку прийшлися жвавість оповіді й іронія автора щодо старості.

Моє липневе читання мені дуже сподобалося, але в серпні я постараюся відпочити від опису подій 1939-1945 років 🙂 У планах – читати придбане ще на минулорічному Форумі видавців, адже вже й наступний на порозі!

Мар'яна Хемій

Мар'яна Хемій

Книжка, що сколихнула усю письменницько-книжкову тусовку і стала найбільш обговорюваною на сторінках соцмереж минулі два місяці. Присвячена вона теж письменницькій тусовці, але події, описані тут, відбуваються у 1947 році. Цього року відбувся Пленум, що розкритикував творчість Максима Рильського і Юрія Яновського, повністю повернувши курс до соцреалізму в літературі.

Поза тим, в центрі сюжету життя головної героїні – секретарки Спілки письменників – Клавки, та зародження її стосунків з двома чоловіками (хоч це й звучить дещо двозначно – насправді інтрига витримана до кінця, ми так і не дізнаємося, на чию користь буде здійснений вибір дівчини). Зважаючи на домінування історії Клавки, книжка сприймається як доволі позитивна, що контрастує з трагічними подіями, з яких акцент дещо зміщений, аж до фіналу. 

Сюжет роману динамічний, очевидно, Клавка задає його своєю молодою жвавою натурою. Та в книзі, як часто буває в житті, – сумне тісно переплетене з радісним, перший флірт з трагізмом, дрібні удачі з великими невдачами. Ви зануритеся у повоєнну атмосферу, дізнаєтесь про ролітівські і спілчанські закулісся та вкотре переконаєтесь, що нам дуже пощастило не жити в ті часі в тій страшній країні.

Ще одна арсенальна новинка – не така гучна, як попередня. Вона описує події, ближчі до нашого часу. Головний герой, 40+-річний Мирослав, переживає кризу, намагається прислухатися до справжнього себе, багато експериментує і навіть закохується. 

Аналітика чи драматургія? Достаток чи визнання в творчих колах? Як бути, коли підтримки чекати ні від кого – якщо розпоряджаєся власним життям, завжди знаходяться ті, хто знає, як тобі зробити краще. Нелегко Мирославові даються відповіді на це запитання, та й в читача складеться дуже неоднозначна картинка описуваних подій.

Взялася за цю книжку після непоодиноких захопливих відгуків про неї. Зокрема у кількох із них йшлося, що вона здатна замінити чи не усі існуючі мотиваційні книжки. В чому ж її секрет?

Книжка описує, чому саме для продуктивної роботи (будь-якої, що потребує вагомого результату) нам потрібне повне відсторонення від поточних справ і зосередження на предметі роботи – винаході, написанні книжки чи статті тощо.

Ви дізнаєтесь, чому відповідати на робочі листи одразу – не найкраща ідея, як і загалом бути увесь час на зв’язку, прочитаєте, чому компанії не пропонують такий робочий підхід для своїх співробітників і чому варто працювати над створенням відповідних умов самостійно, знайдете для себе інструменти, що будуть дієвими саме для вашого темпу життя, звичок і виду зайнятості. Необов’язково це повинна бути суцільна аскеза, та про спеціальний час для зосередженої роботи варто подбати, особливо якщо маєте амбітні цілі і бажання отримати конкретні вагомі результати.

Пригодницька повість для дітей 8 повернула мене у часи дитинства, коли безтурботно гасали селом зранку до ночі, їздили по черзі усією вулицею на єдиному на всіх велосипеді, і коли я запійно зачитувалася книжками про маленьких добрих відьмочок та різні їхні пригоди.

Атмосфера в Хрулях дуже схожа – багато пригод, у які потрапляють головні герої – два брати, що тимчасово оселилися з мамою в селі. Попереду у них – трохи містики, трохи небезпек і багато відкриттів. 

Проковтнула за один вечір і сама відчула себе такою ж 8-річною розбишакою, що прагне пригод і яку ніщо не зупинить і не зіб’є зі шляху.

Весела й корисна книжка для спільного читання батьків і дітей, з яскравими ілюстраціями і дещо провокативними питаннями.

Книжки, яких дуже не вистачало в часи, коли я росла. Тут йдеться про фізичні та психологічні зміни дівчат у хлопців, які виростають і стають підлітками. Пояснює усе героям лікар-педіатр – цікаво, доступно і з яскравими ілюстраціями. 

(Visited 731 times, 3 visits today)