Олександр Бойченко: «Написати такий роман, як мені би хотілося, я не можу. А писати такий, як я можу, мені не хочеться»

Нещодавно у чернівецькому «Видавництві 21» вийшла збірка есеїстики Олександра Бойченка «Країна за Збручем». З цієї нагоди напередодні дня письменника ми поспілкувались з Олександром про книжку, дитячу мрію написати великий роман, книжкові вподобання та про те, чи можливо навчити інших писати.

Ваша нова книжка «Країна за Збручем» – насправді дуже актуальна. Бо вкрай корисним і потрібним є критичний погляд на сучасні події в державі. Крім того, ви окреслюєте важливе місце мови, літератури, роль інтелектуалів у суспільстві. А потім ніби через умовний місток переходите до власних історій, і читання стає лайтовішим, душевнішим. Для чого було задумане таке переключення уваги читача?

Що таке актуальність – це кожен розуміє по-своєму. Для когось, мабуть, актуальнішими справді є теми з першого розділу: мова, наше постколоніальне становище, політкоректність, функціональна безграмотність, зрештою, війна на Донбасі. А когось іншого, може, більше хвилюють змальовані в другому розділі пошуки новорічної ялинки, весілля чи зустріч однокласників. Тільки в будь-якому разі не варто в цьому всьому переоцінювати роль читача. Мені, звичайно, приємно, коли мої тексти знаходять якийсь відгук, але про читачів я думаю в найостаннішу чергу. Головне для мене – завжди робити все так, як я хочу. А хотів я задовго до виходу книжки назвати її «Країна за Збручем». Тому так і розташував тексти: спочатку ті, що писалися для сайту «Збруч», а потім ті, що для журналу «Країна». Якби захотів назвати книжку «Країна до Збруча», то розташував би їх навпаки.

«Країна за Збручем» – це знову збірка малої прози. А чи не виникало у вас коли-небудь бажання вийти за рамки есеїстики, вдатися до більших літературних форм? Можливо, навіть спробувати написати роман?

Бажання виникало, але спроб не було. Та й не бажання, радше мрії такі напівдитячі були. Пригадую, приїхав додому в село, я тоді на першому курсі вчився, сиджу в своїй кімнаті, римую в зошиті якісь воплі й соплі. Тут бабця заходить: «Шо ти там шкрябаєш? Пісатєль чи шо?». Я їй: «А хоч би й пісатєль, вам, дєрєвня, яке діло?». Бабця знімає з полиці Льва Толстого і каже: «О, бачиш, оце пісатєль. Бачиш, яку грубу книжку написав. А де твоя книжка?». «Буде, – кажу, – ще й моя, не бійся». «Та я, – каже бабця, – не дуже боюся. Але поки ще буде, йди принеси корові води». То десь у ті часи, набираючи воду з криниці чи рубаючи дрова, я мріяв: чекайте, от виросту великий і напишу такий роман, що ваш Толстой не буде знати, куди заховатися. Але з роками попустило, більше не мрію. Ну, серйозно кажучи, я знаю, що написати такий роман, як мені би хотілося, я не можу. А писати такий, як я можу, мені не хочеться.

Тематика ваших текстів доволі різна: від суспільно-політичних колонок на «Збручі» до особистих рефлексій у «Країні», а є ще ж літературно-критичні есе, інші публіцистичні статті. Ви дотримуєтесь якогось визначеного балансу тем, чи просто пишете про те, про що хочеться саме зараз? І якщо так, то про що найбільше хотілось писати у «Країні за Збручем»?

Та по-різному буває. Моя найбільш, так би мовити, професійна збірка – це «Мої серед чужих». Там зібрані тексти про зарубіжних письменників. Майже всі ті тексти попередньо були надруковані в чернівецькій газеті «Молодий буковинець». Оскільки за багато років викладання в університеті я перечитав купу курсів від Гомера до наших днів, то мені, в принципі, було все одно, про кого писати. Дивився в календар, у кого там на наступному тижні річниця народження чи смерті – і писав. А щодо найновішої книжки, то я просто мав усні домовленості: для «Збруча» писати щось таке аналітичне і суспільно-політичне, для «Країни» – історійки з життя. А коли вже пообіцяєш, то нема виходу: хочеш чи не хочеш – треба робити.

Якраз завершилась чергова Літшкола в Карпатах у межах проекту Litosvita. Вже традиційно ви були на ній одним з лекторів, що навчають учасників письменницькій майстерності. Як ставитесь до того, що все більше журналістів, копірайтерів та навіть блогерів прагнуть стати письменниками? Невже писати книги – це насправді таке легке й доступне кожному ремесло, а не якесь особливе покликання?

Писати книги – ремесло яке завгодно, тільки не легке. Воно й фізичних сил багато потребує, щоб сидіти цілими днями згорбленим і не хворіти. А вже психічної енергії – неміряно. Причому психіка письменника має бути оксюморонною: з одного боку, вразливою, з іншого – стійкою. З одного боку, ви мусите справді перейматися тим, про що пишете, з іншого – витримувати в процесі письма постійні психічні перевантаження. А ще з третього боку, треба вміти не ламатися від ударів критики. Тому не знаю, з якої причини стільки молодих людей хочуть стати письменниками. Видно, відчувають у собі достатньо і психічного, і фізичного здоров’я. Так само не знаю, чи допоможуть різні літкурси стати журналістам і блогерам успішними письменниками. Але знаю, що вони їм допоможуть стати грамотнішими – якраз у сенсі ремесла – журналістами і блогерами, а це в часи тотальної кризи професіоналізму вже непоганий результат.

А як все ж написати хорошу книжку? Особливо, коли притому не писати – це ще більше щастя, ніж писати (якщо вірити самому Олександрові Бойченку)

Я не пишу книжок, я пишу окремі тексти, які потім збираю в книжки. Якщо колись напишу відразу цілу книжку і вона виявиться хорошою, обов’язково поділюся з вами творчими таємницями. А наразі знаю тільки, як добре не писати. Не сідаєш і не пишеш – от і весь секрет.

Якщо від писання книг перейти до їх читання, то тут рецепт щастя мав би бути швидше обернений: читати – більше щастя, ніж не читати. На вашу думку, скільки хвилин в день, чи, скажімо, скільки книжок на рік потрібно читати, щоб відчувати себе у цьому розумінні щасливою людиною? І яким є ваш книжковий «необхідний мінімум»?

Це значною мірою залежить від віку. В юності й молодості я читав, ясна річ, дуже багато. Сама філологічна освіта того вимагала. Але, звичайно, читалося й щось поза програмою. Передусім філософська і релігійна література. Тепер я маю таку біду, що часто мушу редагувати книжки інших авторів. Тобто мій нормальний робочий день виглядає так: зранку пишу своє або щось перекладаю, після обіду редагую чуже. На читання «для душі» залишається час перед сном, якась година, іноді й менше. Але це дуже важливе читання, без нього я почуваюся неповноцінно.

Те, що із сучасної української колумністики народжуються хороші книжки – вже доконаний факт. Поряд із вашими текстами для «Збруча» і «Країни», які увійшли до «Більше/Менше» та, власне, «Країни за Збручем», можна згадати і ТСН-ки й інтерв’ю Юрія Андруховича («Тут похований Фантомас», «Нам усім пощастило»). Інтерес видавця зрозуміти не складно, але чим пояснюєте інтерес читача до таких книг? Адже більшість того, що в них написано, можна було вже десь прочитати. Тим не менше, купують і читають видання і Бойченка, й Андруховича.

За Юрка Андруховича не скажу, це треба його питати. Наприклад, якими накладами розходяться такі його збірки. Моя ситуація виглядає так: якщо ви берете за критерій слово «купують», то пояснити інтерес читача я нічим не можу, бо ніякого інтересу не бачу. Я свої наклади знаю, можете мені повірити, що у моєму випадку різниця між «купують» і «не купують» майже непомітна. Принаймні для моєї кишені. Ви кажете, що нескладно зрозуміти інтерес видавця, а для мене це якраз найбільша загадка. Навіщо воно йому з такими продажами? Мабуть, просто стара дружба спрацьовує. Щоб продати мінімально пристойну кількість примірників, треба їздити в розрекламовані довжелезні тури з презентаціями. Я від цього категорично відмовляюся. Кілька принагідних презентацій у Чернівцях, Києві і ще двох-трьох західноукраїнських містах – і все, досить. 

Попередня ваша книга – «Ворохтаріум», яка вийшла у співавторстві з паном Друлем та паном Андруховичем, була взагалі не написана, а наговорена. По суті, це просто довга змістовна розмова інтелектуалів, однак адаптована для широкого кола читачів. Щоб і вони могли дізнатись багато нового, скажімо, про Сократа, Гессе або Франка, про театральні постановки за книгами чи про літературну критику. Це доволі популярний у світі формат великого інтерв'ю, який, однак, ще не дуже прижився у нас. А особисто вам сподобався такий формат розмови?

Особисто мені дуже сподобався. Засісти втрьох на три доби в Карпатах, увімкнути диктофон і молоти язиком, кому що пригадається. Потім, щоправда, довелося ще місяць то все чистити й редагувати, але все одно місяць роботи – і книжка готова. Це дуже швидко. Якщо у когось будуть подібні пропозиції, тільки, може, цього разу не в Карпатах, а десь над морем, то прошу не соромитися і звертатися.

І на завершення традиційно просимо про ТОП-5 книг від Олександра Бойченка. Які книжки і чому саме їх можете порекомендувати нашим читачам?

Тут проблема в тому, що я особисто не знаю ваших читачів, а неможливо щось радити незнайомим людям. Якого вони віку? Навіщо вони читають? Що хочуть винести з прочитаних книжок? Збираються лише читати чи навчитися й писати? 

Залежно від цих і багатьох інших речей мої топ-п’ятірки були б зовсім різними. До одного списку би потрапили Біблія, Гомер, основні упанішади, буддійська Тіпітака і Дао-де-цзин. Це якщо ви – юна амбіційна особа і в майбутньому хочете зрозуміти, на чому виросла світова культура. А якщо вас цікавлять технічні межі, до яких може дійти художня література, то читайте, скажімо, ПрустаКафкуДжойсаГомбровича й Ґарсія Маркеса. А може, ви плануєте писати вірші українською мовою? Тоді Шевченко, ранній ТичинаАнтоничПлужник і Свідзінський

Про сучасну українську літературу мені ліпше не говорити: у мене в ній багато друзів, тому про навіть відносну об’єктивність нема мови. Якщо ж вам цікаво знати, від чого я як читач переживаю «судоми щастя», то це Чехов – автор дуже дотепний і водночас безжальний; весь Стефаник – просто найкращий український прозаїк усіх часів; ранні романи Гамсуна, від якого я найбільше довідався про причуди людської психіки; «Шум і лють» Фолкнера як найцікавіша трансформація біблійного, точніше, новозавітного сюжету; нарешті – весь Селінджер, після читання якого я ніколи не знаю, чого мені більше хочеться: бігти рятувати цей світ чи підпалити його до дідька. Це ніби досить далекі один від одного автори, але, як мені здається, їхньою спільною рисою є абсолютно нерозривне поєднання трагічного і комічного. Втім, хоч би який перелік був вам ближчий, не забувайте раз на рік перечитувати «Вінні-Пуха». Для рівноваги. 

Ірина Стахурська
Менеджерка з комунікацій, працюю в аграрній сфері. За першою освітою – банкір. Палко люблю читати і все, що пов’язане з книжками. Віддаю перевагу художці, бо ніщо не зрівняється з задоволенням від прочитання доброго роману. Авторка інстаграм-блогу @book_klondike
https://www.instagram.com/book_klondike/

21 thoughts on “Олександр Бойченко: «Написати такий роман, як мені би хотілося, я не можу. А писати такий, як я можу, мені не хочеться»

  1. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a video game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these Second Life articles and blogs

  2. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a online game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these second life authors and blogs

  3. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a video game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these sl articles and blogs

  4. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these Second Life authors and blogs

  5. Hey! This is my first visit to your blog! We are a team of volunteers and starting a new project
    in a community in the same niche. Your blog provided us beneficial information to
    work on. You have done a extraordinary job!

  6. I got this web page from my pal who informed me about
    this web site and now this time I am browsing this web page and reading very informative articles at this place.

  7. Hi there, I discovered your web site by means of Google at the same time
    as searching for a related topic, your site
    got here up, it appears great. I’ve bookmarked it in my
    google bookmarks.
    Hi there, simply become aware of your blog thru Google, and located
    that it’s truly informative. I’m going to be careful for brussels.
    I will be grateful in case you continue this in future.
    Many other folks will likely be benefited out of your writing.
    Cheers!

  8. Hello would you mind letting me know which web host you’re utilizing?
    I’ve loaded your blog in 3 completely different internet browsers and I
    must say this blog loads a lot quicker then most.
    Can you recommend a good internet hosting provider at a honest price?
    Many thanks, I appreciate it!

  9. Hi! I’m at work surfing around your blog from my
    new iphone 3gs! Just wanted to say I love reading through
    your blog and look forward to all your posts! Carry on the fantastic work!

  10. Hmm it seems like your blog ate my first comment (it was extremely long) so I guess I’ll
    just sum it up what I had written and say, I’m thoroughly enjoying your blog.
    I too am an aspiring blog writer but I’m still new to everything.

    Do you have any suggestions for first-time blog writers?

    I’d certainly appreciate it.

  11. Thanks , I have just been looking for info approximately this topic for ages and yours is
    the greatest I’ve came upon till now. However, what
    about the conclusion? Are you sure in regards to the source?

  12. Thanks for one’s marvelous posting! I seriously enjoyed reading it,
    you happen to be a great author.I will make sure to
    bookmark your blog and definitely will come back down the road.

    I want to encourage one to continue your great posts, have a nice holiday weekend!

Залишити відповідь