Що читають блогери. Юрій Гудименко

У новій рубриці Yakaboo розкаже, якими книгами зачитуються топові українські блогери. У першому випуску – літературні вподобання Юрія Гудименко. Автор «Тріскових війн» (текст, що набрав півмільйона переглядів) має понад 30 тисяч підписників у Фейсбуці, живе в Києві та веде кілька програм на 5 каналі.

 

quote1

Я читаю всюди, де можу, а можу багато де: метро, таксі, на ніч, у туалеті (так, я не боюсь сказати). Нещодавно прочитав майже третину книги про політтехнології під час концерту Монатика на фестивалі. Чудовий був виступ, всі залишилися задоволеними: дружина – виступом, я – книгою, Монатік, мабуть, гонорарами.

Останнім часом читаю найчастіше з екрану смартфона, але паперові книжки продовжую купувати. Так, це нелогічно. А що взагалі логічно? Я люблю папір. Окрім, звичайно, тих випадків, коли потрібно кудись переїжджати, і виявляється, що книг у тебе стільки, що потрібно винаймати «БелАЗ» із прицепом.

Я намагаюся якось перемежовувати корисні книжки із приємними, важкі – із легкими. Прочитав «Очікуючи Годо» – потім якусь легку фантастику. Наукова література – потім потрібно перечитати якусь стару улюблену книгу. Якщо мозок тільки розважати, я тупію. Якщо тільки напихувати знаннями – стаю занудний. Тому я поєдную розважальну і серйозну літературу, щоб бути тупим та занудним одночасно.

Отже, список.


1. «Смок Беллю» та «Смок і Малий» Джека Лондона.


17_01_07Це не найбільш відомі твори письменника, але вони чудові та легкі, майже позбавлені пафосу, досить типового для північних оповідей Лондона, проте наповнені гумором та іронією. «Спочатку його звали Кристофер Беллю» – так розпочинається розповідь, і відірватися від неї ви зможете навряд.


2. «Біла троянда» Глена Кука.


Це фентезі. І це не саме типове фентезі у світі. Тут зло є привабливим, а світлі сили виглядають доволі огидно. Головні герої – не якійсь там умільні гобіти, а найманці, які слугують керівництву Імперії для придушення повстань, і не то щоб у цій роботі ім вдалося оминути катувань, насилля, згвалтувань та інших «радощів війни». «Біла троянда» – одна з серії книг про Чорний загін, найбільш демонстративно підкреслює різницю між тим, якими бачать себе люди, і тим, якими бачать їх інші. Наразі книги Глена Кука про «Чорний загін» готують до екранізації, якщо це комусь цікаво.


3. Ліон Фейхтвангер, «Юдейська війна» і взагалі увесь тритомник про Йосипа Флавія.


У мене із «Юдейською війною» свої взаємовідносини, бо ж я її вперше прочитав на верхній нарі у СІЗО, коли відпочивав у цьому закладі в очікуванні суду щодо чи то підриву пам’ятника Сталіну, чи то обливання фарбою пам’ятника Дзержинському (на той момент міліція іще не визначилась). Фейхтвангер у тритомнику про відомого римського історика єврейського походження зачепив, здається, чи не усі дратівливі теми літератури і суспільства, коли по черзі, а коли одночасно. Саме оповідання про людину, що внаслідок життевого шляху вимушена спостерігати з табору римлян зруйнування власної батьківщини, не просто захоплює. Воно дратує. Дратує розумінням героя та його вчинків, повним, тотальним розумінням, але ж вчинкі ті найчастіше непривабливі і не героїчні. Це не про героя книга. Це про людину.


4. Стіг Ларсон, «Дівчина із татуюванням дракона»


Так, я читаю детективи. Так, це попса. Так, мені байдуже. Будете базікати, я у вас ще й томиком Несбьо кину.


5. «Пісочний чоловік» Ніла Геймана


17_02_07Насправді, це не книга, а графічний роман, себто комікс для дорослих, і ще насправді – на цьому місці могла бути майже будь-яка книга Геймана. Але «Пісочна людина», «Сандман», особливий. Це цілий екскурс у світову літературу, міфологію десятка культур, відсилки на той чи інший твір є хіба що не у кожній ілюстрації. Шедевр постмодернізму, тонкий, чуттєвий і жорстокий одночасно. «Пісочна людина» заслуговує не те щоб навіть на увагу. Вона заслуговує на культ – і має його.


6. Єйтс, той який Вільям Батлер. Вірші. Збірки


17_03_07Він чудовий. Ліричний. І якщо вам потрібні вірші, які можна читати коханій людині, то читайте краще Бодлера. А Єйтса читайте вночі під зірками на природі наодинці. Можна після «Темряви твоїх очей» Масодова. Для контрасту, так би мовити.


7. «Князь світла» Роджера Желязни


Це, знову ж таки, не найвідоміший твір відомого фантаста («Хроніки Амберу» більш відомі, і це не дивно), але «Князь світла» більш самоіронічний. Це книга про Будду, який веде війну проти богів індуїстського культу, і є тут і сам Будда, і Калі, і Шива, і інші боги, але є деталь: вони не боги. Вони люди. Люди, які прилетіли колись на порожню (ну гаразд, не порожню) планету, і внаслідок різниці у знаннях та технологіях стали для інших богами, пафосними та занудними. І саме на їхніх кістках станцює свій танець Будда, із жартами про «фашистські банджо», карму та після декількох своїх смертей. Ну і тим, хто дивився фільм «Арго», нагадаю, що знято його було за реальними подіями, і в реальному житті заручників рятували як раз під легендою зйомок фільму по «Князю світла», задля чого ЦРУ викупило права на екранізацію.


8. «Бійцівський клуб» Чака Поланіка


17_04_07Ні, фільм не такий. Так, книга краще. Незважаючи на те, що найкращі часи «Бійцівського клубу» вже позаду, і він трохи застарів, написаний він так, що цікавим буде завжди, так чи інакше. Цей динозавр не вимре навіть після метеорита, бо Чак Поланік бачив Бога, і Бог спитав його: «Навіщо?».


9. «День опричника» Володимира Сорокіна


17_05_07Сорокін – це живий пророк сучасної Росії, і це лякає. Якщо пророком сучасної України можна назвати хіба що матюкливого самурая-філософа Подерв’янського, то Сорокін – з жорстоких пророків, і пророцтва його збуваються. Прочитайте «День опричника», потім погляньте на дату написання повісті, а потім (це станеться автоматично, не напружуйтесь) порівняйте із російським сьогоденням. Потім знову погляньте на Сорокіна і знову на Росію. Так. Це опрична гусениця. 


10. «Американський психопат», Брет Істон Елліс


17_06_07Це сучасна сатира, яку ми заслуговуємо. Просто прочитайте, якщо ви не вагітні, не їсте у процесі і вам вже виповнилося років з двадцять, а краще двадцять п’ять. «Психопат» наповнений іронією та гумором не менше, ніж вбивствами проституток та перелічуванням модних брендів одягу. Це, мабуть, найбільш смішний твір сучасної літератури – зважаючи на те, що у книзі, здається, немає жодного вдалого жарту взагалі. І це чудово.


 

(Visited 1 234 times, 1 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)