Пияцтво, війни і масштабні помилки: книжковий баттл негероїчних історій людства

Ми звикли бачити історію як вервицю звитяг, подвигів, епічних битв та героїчних моментів. А якщо підійти до неї з іншого боку: розглянути пропущені можливості, прорахунки в стратегії, відверті проколи і фейспалми. Це вже веселіше. Готові? Тому що я вже прочитала дві книжки з нестандартної історії «Людство. Стисло про те, як ми все про**али» Тома Філліпса та «Коротку історію пияцтва» Марка Форсайта і можу поділитись враженнями. 

Що між ними спільного?

Обидві написані британцями-популяризаторами науки

І гумор цей специфічний, він відчувається, ага…

Марк Форсайт – письменник і блогер, залюблений в англійську мову. Зрештою, його блог стосується слововживання, етимології та інших навколомовних питань. Тим, хто поглиблено вивчає англійську, буде цікаво глянути.

Том Філліпс – журналіст, який тривалий час працював на знаменитому агрегаторі залипального контенту BuzzFeed. Зараз він – редактор Full Fact – організації, яка спеціалізується на перевірці новин (фактчекінгу).

Негероїчна історія

«Коротка історія пияцтва» розповідає переважно про приємний, але вельми згубний вплив алкоголю та життя людства від найдавніших часів.

«Людство…» зібрало всі можливі проколи від найдавніших часів і до сьогодні за окремими категоріями. Так, і про алкоголь там теж є, але небагато. 

Саморуйнування

Людям подобається труїтись – от і «Коротка історія пияцтва» розповідає про улюблені трунки різних часів та народів. Пиво, вино чи, може, пекельний 80-градусний джин? На ваш смак.

«Людство…» ж показує, що війну за занапащену природу ми почали ще з першими землеробськими общинами (які, зрештою, й почали варити алкоголь), які спочатку злегенька, та все ж разюче змінювали екосистему. 

Запам'ятовується краще, ніж історія традиційна

«Коротка історія пияцтва» майже не має згадок щодо років, але при цьому запам’ятати те, що стародавні греки пили багато вина, а римляни – води, буде дуже легко.

Військові та дипломатичні прорахунки, завезення кроликів до Австралії – згадувати інформацію, яку подає «Людство…» можна безконечно, особливо в хорошій компанії.

Насправді вона могла би бути довшою і доповненою рецептами фірмових коктейлів автора, але що вже маємо. Форсайт написав сагу про те, як люди одного разу винайшли алкоголь і того часу не припиняють тішитись цьому відкриттю. Тут і про п’яненьких мавп, і про єгиптян в дрова (ох, ці спеціальні вази для блювання), і про греків, яким подобалось пити належачи, і про римлян, які вперто будували акведуки, щоб не жлуктити вино, як ті примітивні греки, про вікінгів і ацтеків… і нарешті рідні авторові лондонські наливайки зі смертоносним джином, від якого буквально горіли труби (смертність була зашкальною), про сухий закон і перестрілки в салунах. Здається, містер Форсайт не пропустив нічого. Ще він, звісно, торкнувся пияцтва, заснованого на повазі, яке процвітає у Росії. Мовляв, це єдина країна, де він налитого келишка відмовлятись… краще не відмовлятись, бо це страшна образа. 

«Коротка історія пияцтва» – не про філософію бродіння винограду та п’янкі розмови за келихом чогось міцнішого за 7 градусів. Це – історія вогненного гедонізму, який поки ще не приніс нам нічого доброго, але особливо не зашкодив, якщо ми й надалі знатимемо свою дозу. Він про еволюцію алкоголю – від примітивних спиртів – до витончених смаків, вміло зрежисерованих букетів, про солодке єднання захмелілих мізків та дурних вчинків і про те, що сухий закон у підсумку не особливо скорочує споживання.

Пийте, але знайте міру! 

Знаєте, коли ми як людство найдужче прорахувались? От що стало коренем зла? Що спричинило війни й поширення хвороб? Екологічну катастрофу та танення льодовиків? Те, що колись давно якийсь з наших предків (певне, такий волохатий та з невеликою черепною коробкою, але міцними щелепами) закопав якесь зернятко і воно проросло. Той первісний агроном, який вигукнув: «Альо, нам не обов’язково постійно кочувати, ми можемо й самі подбати про свій харч» і заснував перше стале поселення. Землеробство дозволяло не тільки вести спокійніший спосіб життя та зводити сяке-таке житло як захист від погоди і доісторичних тварюк, а й мати більше дітей. Ось він – початок перенаселення землі, ось вони – незворотні зміни в екосистемі, ось він – найфеєричніший про**б в історії. І таких (ну, не зовсім таких, цей все ж наймасштабніший) у цій книжці ще кілька десятків.

Є тут прорахунки дипломатичні і державотворчі, технологічні та особисті, але найбільше мене потішив розділ про тварин, птахів і комах, яких завозили на території, де не було їхніх природних ворогів, і що вийшло з цього безголов’я. Про кроликів в Австралії всі чули, але були ще шпаки у Північній Америці (вони й досі є, такого добра так просто не позбудешся), сірі білки в Британії та інша нечисть. От прочитайте – це викликає тільки подив й істеричне: «НУ НАВІЩО?».

Головне, щоб про нас з вами нащадки у таких от книжках не писали.

Хто ж переміг?

Тут варто читати в комплексі, бо книжки між собою перегукуються, хоча практично не перетинаються у фактажі (уявіть!): промахи і алкоголь – раптом у паралельних площинах. Особливо ці томики гарно підуть після якогось серйозного нон-фікшну, який змушує мізки скручуватись у трубочку, і будуть як той самий п’ятничний коктейль після важкого робочого тижня. Це – не альтернативна історія, а радше доповнена та більш приземлена, історія, яку творити може кожен (але, мабуть, не треба). Думаю, і у вашій пам’яті є кілька епізодів, які б вписались у ці книжки – тільки нікому про це не розказуйте.  

Єдине, про що хочу застерегти, вважаю, що обидві книжки все ж для дорослої аудиторії. Деякі речі приходять тільки з досвідом. От як те, що чим не варто запивати. Тому шануйтесь і не робіть того, що потім може з‘явитись у подібних книжках.

(Visited 300 times, 1 visits today)