Як воно, бути «Без Меріт»: життєствердна історія про непросту сім’ю

Авторка книг для підлітків і молоді у своїх книгах любить порушувати важкі питання: самотності, психологічних проблем, заплутаних стосунків з оточенням. Книжка «Без Меріт» не стала виключенням. Та не все так темно й страшно, ще блищить промінчик надії, бо історія є насправді життєствердною — обіцяють оглядачки блогу Yakaboo, які мають про роман #ДвіДумки.

Оглядачки

Юлія Дутка: Книжки Колін Гувер постійно збирають нагороди за версією читачів та мають величезні наклади. Чим же ця американська письменниця так приваблює вередливу аудиторію янґ-едалту? Власне, через це я й надумала читати «Без Меріт». Що ж, авторська манера мене захопила. Гувер вдалось висвітлити низку болючих тем у вельми приємній для читання книжці. Тому читатиму авторку ще. Ще не раз.

Віталіна Макарик: Колін Гувер пише у жанрі янґ- та нью-едалт (друга категорія стосується читачів віком 18–30 років), і це стовідсоткове попадання у мої читацькі вподобання. Її романи надовго затримуються у списках бестселерів New York Times і кілька разів отримували відзнаку «Вибір року» від користувачів читацької платформи Goodreads. Але мене вона вчепила не цим, а обіцяною в анотації історією про дивну сімейку, самогубство і підліткові проблеми. Звичний набір як для янґ-едалту, але секрет Колін Гувер у тому, що вся ця історія виявилася надзвичайно життєствердною.

Коли знаєш таємниці всіх довкола

Віта: Меріт — типова дівчина-підліток з нетиповою сімейкою. Кожен зі своїми дивацтвами, і ні з ким у неї нема близького контакту, хіба з найменшеньким, зведеним братом Мобі, який ще не встиг надбати своїх таємниць, котрі зіпсують його остаточно. А так — ні старший брат, такий правильний і позитивний юнак, що аж нудить; ані сестра-близнючка з нездоровою прив’язаністю до хлопців, які лежать на смертному одрі, особливого тепла до неї не виявляють. Тато примудрився закрутити роман із жінкою, яка доглядала його дружину, поки та хворіла на рак. І мало того, що обох звуть Вікторіями, так ще й обидві досі мешкають у цьому домі — нова у подружній спальні, стара — у підвалі. Як із цим всім не збожеволіти?

Але Всесвіт вирішує, що Меріт цього замало, і посилає їй хлопця, в якого вона готова до безтями закохатися, якби він не зустрічався з її сестрою і не мешкав у них вдома, і дивака-автостопера з чудернацьким ім’ям Щастунчик, який, виявляється, теж їде до неї додому. І все це було б не так нестерпно, якби кожен із них не приховував якісь секрети… Хоча й без таємниць таке життя, як у них, важко взяти за «норму», як гадаєш, Юлю?

Юля: Дозволю собі процитувати Павла Глазового «От сімейка, так сімейка, хоч тікай із дому» — десь такі емоції викликають у мене Восси. Хата в церкві, мама в підвалі, дітиська — всі на купу, а тут ще й цей хлопака невідомо звідки взявся. Але проблеми у сім’ї помічає тільки Меріт. Для решти — норм. Нехай так і буде. А що інші живуть інакше? (принаймні не в церкві, хіба ні? Хоча чому мене церква дивує, колись зупинялась в гостелі при монастирі…).

Поки читачі чудуються тому, як Восси налагодили свій побут, в Меріт аж дах зриває від неправильності цього всього. Вона просто забагато знає про свою сім’ю: щось побачила випадково, коли прогулювала школу, у чомусь взяла участь не зі своєї волі — і все це разом наростає у величезну снігову кулю, яка колись стане лавиною, а потім знищить хату-церкву і тих, хто в ній.

Для Меріт цього забагато. У неї, як і у кожного підлітка, повно своїх проблем, їй не треба ще цього всього багажу зверху, їй вже досить. Вибух наближається. І він буде.

Підліткова депресія як суспільна норма

Юля: Ми звикли до того, що підлітки дратівливі, конфліктні та постійно чимось засмучені. Ми самі такими були. Може, трохи не такими, але прекрасно уявляємо цей підлітковий чорно-білий світ, якому, здається, хочеться зовсім тебе доконати. Тому не дивно, що за цими симптомами, які просто волають про допомогу, не бачимо прогнозованої відповіді — депресія. Донедавна депресія навіть хворобою не вважали, а лінощами, небажанням працювати над собою і знайти собі заняття. «Просто робити нічого не хоче», — десь так говорили про людей з депресією. А тут справа не в бажанні, а в можливості. Просто не може нічого робити.

От і Меріт не розуміє, що з нею відбувається. Її особиста криза переростає у глибоку депресію, пустку, яку не здатні заповнити ні чужі кубки, ні його малюнки, ні переодягання статуї Ісуса у вітальні. Це — не ліки. І постійне нагадування про те, що хтось таки має нормальне життя ще більше ранить міс ненормальність, якій все так набридло, бо не має сенсу.

Меріт намагається відшукати у своєму житті сенс, але, зважаючи на те, що над цим питанням людство б’ється тисячоліттями, в неї не особливо виходить. Тож вона вирішує, що сенсу немає. А він таки є… Правда ж, Віто?

Віта: Звісно, але важко його побачити чи відчути, якщо сама почуваєшся невидимкою. Меріт тижнями пропускає школу, спить цілими днями й не завжди згадує про те, що треба поїсти, але на це ніхто особливо не зважає. Вічно невдоволена підлітка, яка замикається у своїй кімнаті, гиркає на близьких і має дивні хобі, типу збирати переможні кубки з конкурсів та змагань, виграні кимось іншим, — це ж нормально як для такого віку. Сама Меріт теж так вважає. Та навіть суїцидальні нахили списує на підлітковий вік. Камон, хто в тому віці жодного разу не замислювався про те, щоб наковтатися таблеток чи порізати зап’ястя, не уявляв, як ті, хто не цінує тебе, побиватимуться за тобою?

От тільки не кожен від думок переходить до реальних дій, на щастя. А Меріт — так. Те, наскільки близько вона підійшла до смерті, лякає не тільки її, але й усіх рідних. Але той лист, який дівчина написала перед тим, як поставити фінальну крапку свого життя, дещо розмиває почуття жалю до неї. Складно жаліти доньку чи сестру, яка звинувачує тебе у жахливих речах, так до пуття й не розібравшись, а що ж насправді відбувається. Чому вона це робить — бо хоче завдати їм болю? Чи тому, що їй самій усе це жахливо болить?

З Меріт. Рецепт подолання депресії

Віта: Встановлення правильного діагнозу — перший крок до одужання. Без нього не зрушиш ніяк. Саме це і робить Меріт для своїх рідних: відкриває їм очі на те, що з ними відбувається і як це виглядає збоку. Чи зробить хтось такий жест і для неї? Адже можна скільки завгодно виправдовувати свої вчинки «перехідним віком», але коли у чек-лісті симптомів депресії ставиш галочку навпроти кожного пункту, то в якийсь момент стає не до сміху. До речі, підозрюю, що Колін Гувер виписала цей епізод ще й для того, аби читачі також принагідно могли себе перевірити і зрозуміти — чи пора їм звернутися за допомогою чи підстав для хвилювання немає.

Щоб вибратися з депресії, треба визнати її присутність. А ще можна дозволити собі робити спонтанні й імпульсивні вчинки — набити тату, бути щирою, закохатися, вибачити й попросити вибачення. Але аж ніяк не займатися самолікуванням. Коли в тебе запалення легень, ти йдеш до лікаря, і депресія — це аж ніяк не менш вагомий привід звернутися за допомогою до фахівця, нагадує авторка.

Юля: Інтуїтивно Меріт знаходить вихід. І «без Меріт» перетворюється у «з Меріт». А ще їй допомагають, коли нарешті усвідомлюють масштаб. Не переживають, як біля розбитого яйця, а вельми конструктивно (і навіть занадто як для сім’ї, яка живе в церкві) діють. Бо все ж рідні, а не так, як здавалось головній героїні з прірви депресивного бачення.

Восси — не такі вже й погані, хоча в кожного свої секрети в шафі (але то вже не секрети, бо, якщо знає Меріт…), але хто ж живе без таємниць, яким не пишається. Погляньмо на цю людину у білому пальті! Тут єдність стає розв’язанням проблеми, адже гуртом і батька легше бити (і батька Восса таки варто би було лупнути за те, що він вижив отця з церкви, хай би яким той був).

Скинувши тягар хвороби та знайшовши сенс, Меріт немовби перероджується у дівчину, яку хотілось би бачити своєю подругою, адже вона вже не прогледить симптоми того, чого так героїчно позбулась. Думаю, Меріт заслуговує ще одного кубка, але цього разу власного — за мужню боротьбу з невидимим ворогом.

Пряма мова

«Твої емоції та думки важливі, Меріт. Не дозволяй нікому заперечувати це. Адже лише ти їх відчуваєш»

«Не всі помилки повинні мати якісь погані наслідки. Інколи треба просто пробачити людині».

«Ми на цьому світі не для того, щоб бути копіями своїх батьків».

Кому варто читати

Юля: Підліткам — однозначно і тим, хто з підлітками контактує. Можливо, після цієї книжки ви побачите дещо важливе.

Віта: Тим, хто любить чудернацьких персонажів і незвичайні життєві ситуації, а також шанувальникам янг-едалту.

Кому не варто читати

Віта: Тим, хто не вважає чиїсь сімейні історії достатньо цікавою темою, щоб витрачати на неї свій час.

Юля: Тим, хто не хоче читати про чужі проблеми і не вважає депресію хворобою.

Схожі книги

Юля: «Книжка про депресію» Саші Скочиленко, «Привіт, це Чарлі, або Переваги сором’язливих» Стівена Чбоскі — щоб ще посумувати, а потім усміхнутись.

Віта: Якщо вам хочеться янґ-едалту про дивні сімейки, то «Розмальована мама» Жаклін Вілсон чудово продовжить цей ряд.

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

Залишити відповідь