Правлінню Джокера в місті настав кінець, тепер його сміх не лунатиме більше у кварталах Ґотема. От тільки Бетмену від цієї новини зовсім не радісно. Він майже нічого не пам’ятає з тієї доленосної ночі, коли Джокера не стало, а докори сумління та невпевненості у власному героїзмі все не покидають його.
Авторки блогу Yakaboo вже прочитали перший випуск серії коміксів, які оповідають про ці події. І вже сформували про це #ДвіДумки.
Оглядачки
Віталіна Макарик: У дитинстві я дуже любила фільми про Бетмена (мій улюблений – «Бетмен повертається» Тіма Бартона), але коміксів про нього досі не читала. Трохи лячно братися, знаючи, що це один із найбільш «описаних» персонажів, а отже, аби його зрозуміти, треба перечитати усе… чи ні? «Бетмен. Проклятий» від Азарелло та Бермехо стоїть дещо осібно від основної лінії. А отже, з ним можна знайомитися без чіткого бекграунду. Головне – знати (упізнавати) основних персонажів.
Юлія Дутка: Цей Бетмен у мене перший. Звісно, кажанистий персонаж траплявся мені в кіно (але там його затьмарив Аквамен) і мультиках (от як зараз пам’ятаю, як дивилась його та «Злюки-бобри» після школи), але знайомство на папері – перше, хоча вже кілька років можна було б насолоджуватись розвитком цього персонажа та спостерігати за похмурим Ґотемом, якому так потрібен герой. Але чи герой цей герой?
Похмурий Ґотем
Юля: Коли з рік тому читала «Вартових» Алана Мура (це епічне полотно, яке стало для мене мірилом масштабності коміксів), то уявляла місто у часи героїв у масках як Ґотем, що тоне у злочинності, лякає вдень і вночі, бо постійно оповите туманом, імлою, в якій ховаються чудовиська. Тож Ґотем Бермехо мені одразу зайшов. Саме такий, як має бути. Бруднючий, смердючий, загиджений, з сумнівними клубами та людьми, які в потемках (та й при світлі дня) видаються головорізами. Місто, яке поглинає особистість, витягує з неї все добре та світле, а потім те, що лишилось, спльовує просто у стічну канаву.
Ґотем жорстокий і породжує таких жорстоких людей, для яких немає нічого свято. Тож герой Бетмен з його бажанням допомагати знедоленим виглядає тут навіть не як біла ворона, а як чужорідне тіло, яке треба знищити. Як вірус. Як гангрена. Як величезна помилка. Збій системи. А от проклятий Бетмен – цілком свій, саме такий, як і має бути в місті гріха, в місті Джокера, в місті, яке постійно під кайфом і тим часом спливає кров’ю.
Сподіваюсь, мені ніколи не доведеться йти вулицями схожого міста. А що в Ґотемі найбільше налякало тебе, Віто?
Віта: Темрява, морок, пітьма. Ґотем тоне у цій чорноті, яку сам і випромінює. Часом у ній так легко загубитися, а іноді вона раптом відступає, фокусуючись на окремих місцях чи предметах, показуючи їх крупним планом. І це також малоприємне видовище. Бо ж навряд чи вам захочеться розглядати в деталях розіп’ятого кажана? Автори цього коміксу передали створили дуже цілісну атмосферу, таку похмуру і токсичну. Та водночас за цією нуарною естетикою не забули про реалістичність.
Візуальний ряд ніби занурює тебе всередину оповіді – бризки води, бульбашки дихання, погляд з глибини крізь затуманені вологою окуляри, запаморочення, кружляння примарних духів, тремтіння повітря через жар вогню… Це вражає набагато більше, ніж слова (та й скільки їх там є, тих слів? жменька). З таким підходом ти просто приречений прожити історію проклятого Бетмена як свою.
Проклятий Бетмен
Віта: Ви звикли думати про Бетмена як про сильного чувака, який грає на «правильному» боці? Що ж, зараз вас змусять засумніватися в ньому. Поранений і поламаний не стільки фізично, як морально, чоловік у костюмі суперкажана перетворюється з лідера, який знає, куди рухається, на зболену істоту, якій майже байдуже, куди його веде Джон Костянтин, відомий окультист і демонолог. Здається, це якось пов’язано з Джокером – Бетменовим «заклятим другом»? А може, вся ця історія, в яку, ніби у мутну воду, занурюється Бетмен – це лише такий собі сеанс психоаналізу, аби згадати про речі з дитинства Брюса Вейна?
Бетмена не приймають до себе ні люди, ні мармурові янголи на цвинтарі Ґотема. Дивна істота з минулого називає його Безсльозим і нагадує про те, про що він волів би забути назавжди. Реальність навколо Бетмена – хитка й непевна, в цій історії він — ненадійний оповідач. Чи можна йому вірити? Не знаю. Але не співчувати таки неможливо.
Юля: Я звикла бачити Брюса Вейна впевненим у собі чоловіком у стильному бет-костюмі та масці. Такою собі скелею, яку ніщо не в змозі похитнути. Звісно, у «Проклятому» він не змінює одяганку на депресивну розтягнуту футболку і запрані спортивні штани, але в його силуеті помітно, що щось надломилось, що супергерой — не такий вже й супергерой. Він страждає. Його накриває хвилею болю. Що не личить герою, який мав би дбати про добробут міста, а не свій власний. Тим паче, що місто вже проти нього… повстало? Не зовсім правильне слово, але більше Ґотем Бетмену не радий, більше він тут не свій, більше не герой-рятівник. Вони вважають його вбивцею. А вбивця не може захищати.
Тут Бетмен – людина, а не невразливий універсальний солдат, безстрашний та нашпигований найновішими технологіями. Людина, у якої видався занадто довгий і поганий день.
Джокер помер?
Юля: Бачили екранного «Джокера»? Я дивилась його невдовзі після прочитання «Проклятого» – і мені здалось, що вони стояли десь поруч. Повсталий у фільмі Ґотем був таким самим, як оточення проклятого Бетмена. Всюди хотіли крові і хоч якоїсь подоби справедливості. Тільки сила у сильних, а решті залишається або бунтувати, або змиритись. Що вони виберуть? Тут немає привабливих варіантів, які гарантують win-win.
А Джокер – чи заслуговував він на смерть? Чи, зважаючи на те, яку школу життя пройшов, мав би й далі давати світові здачу за свій біль з дитинства, за психічну хворобу, яка прийшла, коли він зламався. Той дивний сміх, схожий на плач, в якому чути розпач дитини, яка лишилась зовсім сама, яку нема кому порятувати.
Спостерігаючи за чварами Бетмена і Джокера, не можу сказати, що вони бажають одне одному смерті. Вони ніби хочуть перевиховати одне одного, змінити, перетягнути на свій бік. А часом навіть здається, що вони не бачать Ґотема без свого головного суперника. Якось аж надто вони пов’язані.
Віто, а ти віриш, що Бетмен міг вбити Джокера?
Віта: Часто герою для того, аби бути успішним у своїй іпостасі, потрібен рівносильний антигерой. І навпаки. У Бетмена, звісно, ще є Супермен і їхні непрості стосунки. Але, попри гостре суперництво, вони грають за одну команду. А ось Джокер як втілення деструктивних сил на роль повноцінного антигероя чудово підходить. Без протистояння із ним діяльність Бетмена не виглядатиме такою яскравою і повноцінною. Тож коли здається, що Джокер помер, суперкажан замість того, аби відсвяткувати, береться шукати його вбивцю. Бо й сам не вірить у те, що смерть Джокера може бути справою його рук. Але щоб знати напевне, доведеться пригадати найболісніші моменти. Навіть ті, які згадувати не хочеться.
«Бетмен: Проклятий» – історія циклічна. Наприкінці ти опиняєшся там, звідки вона починалася. І її кінець теж може бути початком нової історії. Або не бути. У цьому коміксі все так непевно! Одне знаю точно: він затягує і дозволяє трішки більше дізнатися про таємниці Бетмена.
Кому варто читати
Віта: Тим, хто любить візуально красиві і переконливі комікси та історії з неоднозначним фіналом.
Юля: Шанувальникам Бетмена і тим, хто сподобав фільм про Джокера.
Кому не варто читати
Юля: Тим, хто не терпить супергеройських коміксів. Та й взагалі графічних романів як таких.
Віта: Тим, хто не любить, коли все заплутано. І поняття не має, хто всі ці люди – Бетмен, Джокер та Костянтин.
Схожі книги
Віта: Трохи про непростий бекграунд стосунків Бетмена і Джокера дізнаєтеся з інших коміксів DC, наприклад, з історії «Бетмен: Білий лицар» Шона Мерфі та Метта Голлінгсворта.
Юля: Щось не виходить порівнювати «Проклятого» з супергеройськими історіями, а схожого нуарного тону задає «Блексед» Каналеса та «Місто гріхів» Френка Міллера. І звісно, зверніть увагу на «Джокера» того ж творчого дуету, що й тут.
769 thoughts on “«Бетмен. Проклятий»: коли навіть герої впадають у відчай”