Експертна порада: Що читали автори блогу Yakaboo в червні

Декілька авторів блогу Yakaboo поділилися своїм списком прочитаного за місяць. Що ж читають ці справжні книжкові черв’ячки? 

Ірина Стахурська

У червні я прочитала зовсім небагато, як для букблогера, – всього чотири книжки. Мабуть, далася в знаки літня спека, або ж літня лінь 🙂 Але якщо за кількість прочитаного мені трохи соромно, то все ж за якість – зовсім навпаки. Знайшовся час і на одного з улюблених українських письменників, і на новинку Книжкового Арсеналу, і на цікаву зарубіжну прозу, та ще й на поезію (куди ж без неї?!). А тепер про все по черзі.

Три речі можна робити вічно: дивитись, як тече вода, як горить вогонь, і читати есеїстику Олександра Бойченка. У мене таке враження, що вона ніколи не втратить своєї актуальності. А окрім того, читати тексти, які написані так вишукано, – це завжди особливе задоволення. Для мене Олександр Бойченко – один із наймайстерніших українських авторів сучасності. Мені подобається, як філігранно та про що він пише, як він не боїться порушувати провокативні політичні і суспільні теми, ставити якісь гострі питання і висловлювати щодо них свою безапеляційну думку. Ну, і, звісно, те, як він говорить про літературу, для мене завжди буде орієнтиром доброго смаку та непересічного інтелекту. А почуття гумору пана Олександра – це взагалі one love!

Ця новинка стала для мене, мабуть, відкриттям сезону. Тому що ніколи раніше не читала творів Фоззі, але рада, що познайомилась з його літературним доробком саме таким чином. «Червоні Хащі» – доволі зріла проза, і тема тут порушена складна й гостро соціальна. Втім, читається вона достатньо легко, отже, розрахована на широку аудиторію. А якщо молодий автор береться писати про будинок для людей похилого віку, і в нього виходить загалом добра книжка, то такому автору слід віддати належне – він гарно попрацював. Для мене це нове слово в сучукрліті, і я тішуся, що є письменники, які мають що нового сказати українському читачеві, аби вкотре переконати, що сучасна вітчизняна проза точно варта уваги.

Книжка, яка мене сильно зворушила і розбила мені серце. Ця історія починається дуже весело й безтурботно, з літніх вакацій та яскравих коктейлів. Але згодом переростає в драматичну оповідь про сім’ю, яка зіштовхнулася з безумством. У прямому розумінні цього слова. Молода екстравагантна француженка, мама юного оповідача цієї книжки, почала сходити з глузду. Усі приголомшливі вечірки, які вона влаштовує, та неординарні вчинки, до яких завжди була схильна, поволі починають набувати трагічних ноток. Єдине, що залишається незмінним – її улюблена платівка з піснею «Mr. Bojangles» у виконанні Ніни Сімон, під яку їй завжди так добре танцюється з коханим чоловіком…

Вірші улюбленого українського поета Василя Махна мені подобається перечитувати у будь-яку пору року, вони завжди знаходять у мені потрібний настрій і налаштовують на якийсь особливий спокійний та вдумливий лад. Охарактеризувати поезію Махна якимось одним реченням важко, як і загалом будь-яку поезію. Швидше, можна описати його як поета: Василь Махно – це поет-спостерігач. У ретельному спогляданні, вивченні, відчуванні чогось (чи то з далекої відстані, чи то зовсім зблизька) і народжуються його вірші. Отак і з «Єрусалимськими»: хтось привозить з мандрівок сувеніри, хтось – яскраві враження, хтось – красиві фотографії, а Махно – неповторні філософські поетичні рядки. Можу рекомендувати автора всім поціновувачам глибокої і проникливої поезії.

Сергій Завалко

завалк

Хороший, якісний підлітковий детектив. Чотирьох підлітків звинувачують у вбивстві однолітка. Трохи передбачувана (особисто для мене), але цікава книга про життя й можливу видозміну сучасних підлітків.

Філософська антиутопія про світ сліпих людей, у якому дуже рідко народжуються зрячі. Та коли зрячі у меншості, виникає питання: зір – це дар чи кара. Читаючи книгу, можна багато над чим поміркувати і зібратися в подорож похмурим мегаполісом.

Юлія Дутка

дутка

В червні я заледве виконала свій традиційний читацький план – 15 книжок – за останні два дні поглинула два комікси та короткий нон-фікшн. Найбільше мене вразили:

Чудовий політичний трилер, написаний колишнім президентом США та одним із найбільш продаваних авторів світу. Неймовірно напружений роман про жахливі вихідні президента, який читаєш на одному подиху. Ніколи б не подумала, що терористична загроза може прийти з інтернету і вдарити так боляче.

Люблю біографії, а особливо ті, що готує Волтер Айзексон – його уважність до деталей аж захоплює. Вперше читала біографію науковця (раніше мені траплялись тільки письменники та політики) і скажу, що це цікавий досвід, хоча не у всьому розібралась, можливо, тому що не виділила досить часу, та й не фізик я, звісно.

Довгоочікуваний переклад улюбленого французького автора і взагалі улюбленого автора трилерів. Здається, Ґранже у кожній книжці вдається неабияк здивувати читача своєю кровожерністю. І «Конґо. Реквієм» перевершує навіть свого попередника «Лонтано». Як на мене, мастрід для кожного трилероїда. 

І до цієї підбірки додаю два комікси «Казки. Легенди у вигнанні» та «Чорний Молот», у яких персонажі опинились у вельми незвичних для себе іпостасях – суворий переїзд зі зміною ролей. Обидві історії 16+ – тож раджу приготуватись до невмотивованої жорстокості, перчених моментів та непрозорих натяків.

Надія Скокова

skokova

Ми часто не розуміємо як формуються наші уявлення про світ, які події на нас впливають і чому ми відчуваємо себе експертами в чомусь. Деніал Канеман на основі своїх досліджень і спостережень пояснює з точки зору когнітивної психології, що саме інтуїтивне мислення та розсіяна уява є головними факторами, які формують наші пріоритети і життєві погляди. Автор також пояснює як боротися з несвідомими впливами суспільства на наш розум, однак застерігає – ще забирає час і сили. 

Віржинія Вулф унікальна своїм стилем – це бунт проти класичного англійського роману та пошуки власного стилю. Цей роман імпресіоністичний. Тут немає звичного чіткого сюжету, динаміки та розв’язки. Це уривок із життя 4 головних героїв. Вірджинія Вулф припіднімає ширму в один момент і майже так само непомітно її опускає. Тому все, що вдається дізнатися – це бунт молодого покоління на переломі століть і спроба знайти себе.

Взагалі я вважаю, що ця книга допоможе не лише в діловій переписці, а й в особистій. Автори пояснюють багато аспектів як варто писати і що треба уникати. Головний аргумент авторів – це увага і турбота до адресата. І цього можна навчитися, і автори цього вчать.

Мар'яна Щепанська

щепанська мар'яна

Мода – на сезон, стиль – на все життя, переконана авторка книги «Твій стиль» – донька всім відомого батька, відома польська блогерка та фотографиня Катажина Туск.

Видання охоплює 4 великі частини. Серед них – відповідь на таке поширене та болюче жіноче запитання як «Чому немає чого вдягти?», туторіал щодо доречності того чи іншого одягу на тому чи іншому заході, розповідь про те, яким є відчуття стилю у 4 світових фешн-столицях, а також частина, яка пояснює, чому модний і дорогий одяг – це ще не стиль. Можливо, в цій книзі й не надто багато речей, про які ніколи б не задумалася сучасна дівчина. Однак, вона дає саме той «чарівний копняк», який штовхає на негайні, майже «революційні» зміни, або ж бодай перші кроки у тому напрямі.

До того ж, іноді просто приємно погортати вечорами такі естетично красиві видання з казковими світлинами, якісним глянцевим папером, приємним шрифтом і великими, легкими для читання, літерами, зручною яскравою закладкою і текстом у стилі, наче розмовляєш зі своєю подругою за горнятком гарячого какао. Книга читається на одному подиху та залишає найприємніші враження.

Ейвонлійські хроніки, авторства книжкової «мами» чудової рудоволосої Енн Ширлі – Люсі-Мод Монтґомері, – це своєрідний мідквел до основної історії.

Події тут відбуваються паралельно з основною історією у Зелених Дахах, та розповідають про низку дивовижних, сповнених легкого гумору, кумедної нелогічності та прихованих надій, випадків, що трапляються на острові Принца Едварда з його дещо дивакуватими мешканцями. Це 12 дуже милих та затишних оповідань про кохання, образи, мрії, вірність та добро, довгий шлях до себе та справжню ціну випадку і щастя. Тут і про чоловіка, який 15 років хоче освідчитись, але ніяк не може наважитись, і про хлопчика-музичного генія, якому роками не дозволяли грати на скрипці через колишні гріхи його батька, і про заручених, які 15 років не розмовляли між собою через дрібниці.

Не обов’язково читати всі частини «Енн …», аби зрозуміти та полюбити цю книгу. А ще – зовсім не потрібно для цього бути дитиною. Бо нам усім часом бракує таких добрих, світлих книг із простими, але часто – забутими, істинами. Особливо чудова книга, аби створити собі затишний вечір після важкого робочого дня.

Є книги, які завжди лежать десь поряд, – щоб їх було зручно перечитувати знову й знову. Книга «Їсти, молитися, кохати» Елізабет Ґілберт  – одна з найглибших, найпроникливіших та найдушевніших книг, які мені доводилось читати. Це книга, яка дається непросто, зате – надовго. Тут – баланс як спосіб життя, глибокі внутрішні переживання та думки, важкі роздуми на складні теми та геніальні життєві істини. Її варто буквально «прожити» поряд із головною героїнею, відчути зсередини.

Книга – автобіографічна. Авторка проходить довгий шлях від тієї жінки, якою її звикли та хотіли бачити, до тієї, якою вона сама прагнула бути, та описує цей довгий процес «одужання» на сторінках видання. Вона вибудовує баланс, перемагає стереотипи, а врешті – здобуває рівновагу та позбавляється всього, що віджило себе, щоб звільнити місце для майбутнього. Це просто must серед жіночої літератури. Щиро рекомендую.

Віталина Макарик

Макарик

У червні я повернулася до своєї guilty pleasure – підліткової літератури. Серед прочитаного одразу кілька книжок стосувалися кібербуллінгу: «Ларс LOL» Ібен Акерлі, «Виставлю тебе на Facebook» Катаріни Соломун і – трішки меншою мірою, адже вона більше про магію снів, але також і про життя в старшій школі, яке обсмоктує у своєму блозі анонімна пліткарка – «Зільбер. Друга книга сновидінь».

Також зі мною цього місяця трапилися дві глибокі, пронизливі історії про найфундаментальніші речі — народження і смерть. Четверта книжка Йоанни Ягелло із серії про Лінку Барську «Молоко з медом» – це розповідь про незаплановану вагітність, яка для однієї людини, попри всі складнощі, може стати джерелом ніжності і натхнення, а для іншої — розпачу і роздратування. Це книжка про дуже непростий вибір, відповідальність і підтримку. 

Інша ж історія, «З любов’ю, Обрі» Сюзанн Лафлер, розповідає про те, як доросла людина не змогла оговтатися від страшної втрати і як дитині-підлітку довелося лишитися зі своїм горем наодинці. Але також і про те, якою цілющою може бути ненав’язлива підтримка рідних і друзів. І про те, що любов до тих, кого довелося відпустити, як і біль, зрештою, ніколи не минає.

Олеся Венгринович

олеся венгринюк

Перша прозова збірка Сергія Осоки образна і емоційна. Автор оповідання за оповіданням дарує читачеві об’ємні та живі картини сільського життя, дитинячі відкриття та пережиття.

Це така мала проза, яку може написати тільки поет. Стилістика розповіді, метафористика та образність створюють витончене полотно органічної розповіді, такої природної, ніби вона витворена не людиною, а щонайменше природою

Цю книжку мені в кінці минулого року порекомендувала літературна критикиня Ганна Улюра, але взялася я до книжки близько місяця назад. Автори розповідають про ілюзії, які створює доступність знань, і чим людське мислення відрізняється від комп’ютерного. Читання цієї книжки стало цікавим відкриттям. 

Наприклад, дізнатись, що середньостатистична людина знає стільки інформації що для неї цілком вистачило б флешки до 2 Гб, або що людство вижило завдяки існуванню спільноти знань та взаємодії завдяки колективному розумові. Та особливо цікавою для мене була інформація про експеримент, коли людям із сталими упередженнями відносно вакцини проводили роз’яснювальну роботу.

Власне, більшою мірою книжка мене заспокоїла. Я зрозуміла чому чим більше знаєш, тим більше враження що не знаєш взагалі нічого.

Бо все просто – знання поділяється на три категорії: те що ти знаєш, що саме знаєш, друга категорія – ти знаєш чого ти не знаєш, і третя – ти не знаєш, чого ти не знаєш. І між першими двома дуже вже тісний зв’язок. Бо, чим більше ти знаєш, тим більше розумієш, як мало цього.

Довго відкладала цю книжку після періоду читання низки книжок про голокост. Але якоїсь безсонної ночі, взяла книжку з полички і вже поки не прочитала іншої книжки в руки не брала. Книжка повернула мене у дитинство, коли я вперше чула кавалки цієї історії, настроїв та трагедії. Мій дідусь був у концтаборі (він був 1907 р.н.). 

Я чула багато в’їдливо важких історій про чисте зло на землі, творене більшовиками. 

Події в книжці відбуваються у Словаччині. Трагедія головної героїні розпочинається із приходу більшовиків. Дівчина оплакувала смерть коханого, коли її забрали за зраду, якої вона не робила. А далі ГУЛАГ, народження сина і межові умови. Низка перепон, які жінка пройшла, щоб повернутись додому затьмарить правда, яку вона з часом дізнається.

Пам’ятаю якось розповідь моєї бабусі: «Всі окупанти були погані, але німці нам малим шоколад приносили, а більшовики крали останню курку і останню одежину».

Це дуже важлива книжка, не тільки як пам’ятка про десятки зрад, не тільки як образок жіночої долі та материнства в межових умовах, а як живий відбиток того, що було, і чого ніхто і ніколи не перепише, скільки б не міняли підручники з історії.

У червні я прочитала цей твір вдруге. Вперше читала російською мовою, тоді дивилась екранізацію, а тоді українською. Якраз вчора обговорювали з подругою-книголюбкою, що Бакман в українському перекладі набагато багатший та живіший. Перекладачка Ольга Захарченко здається не переклала, а відобразила шведського автора так точно, що він стає зрозумілий і близький не дивлячись на те, що герой живе в інших культурних підтекстах.

Важко повірити що це літературний дебют автора, адже діалоги такі майстерні та чіпкі, образи органічні та стихійні, що читаючи ти забуваєш що це художня вигадка. І віриш, і співчуваєш, і вболіваєш.

Здається, що це насправді оповідь, переказ реальних подій з такими реальними, дивакуватими людьми.

Головний герой історії Уве, чоловік який мав дуже багато втрат і дуже велике серце.

Катерина Толокольнікова

Processed with VSCO with a6 preset

За червень я прочитала шість книжок – для мене це хороший результат. І, здається, нарешті узялася виконувати свій план читати більше українських авторів і класики. 

З когорти перших – роман «Тіні» Марічки Крижанівської. Це історія про світ гуцулів із містикою та саспенсом. Мастрід для тих, хто любить Карпати, або ж збирається вперше туди вирушити.

Також цього місяця я прочитала новинку від Артема Чеха, яку хочеться назвати романом в оповіданнях – «Район “Д”». Ця книжка справді сподобалася, вразила, а до її героїв та їхніх доль я і досі весь час повертаюся в думках. І стиль у автора, треба сказати, дуже й дуже крутий. Це було помітно й у його есеях з АТО «Точка нуль», а тут і поготів.

Ще три книжки – це якраз класика. З української нарешті прочитала «Місто» Валер’яна Підмогильного. Це недарма улюблений усіма роман: від підлітків, які тепер вчать його в школі, і до старшого покоління. Тут також особливо насолоджувалася поетичною мовою письменника, а ще – описами Києва 1930-х років. Деякі маршрути головного героя Степана Радченка навіть повторила. Також у червні прочитала культову книгу «Серце пітьми» Джозефа Конрада, яка далася важко, хоча талант її автора беззаперечний. Мабуть, варто звернути увагу на інші твори класика британської літератури, який, до речі, народився в Україні. Моєю версією «книжок для душі» є творчість сестер Бронте, Джейн Остін, Елізабет Гаскелл. Цього місяця прочитала роман Енн Бронте «Агнес Грей» і отримала свою порцію світлих емоцій. 

Шоста книжка – це роман Мішеля Бюссі «Чорні водяні лілії». Люблю хороші детективні історії, а влітку їх хочеться читати ще більше. Маленьке французьке містечко, яке стало Меккою для художників, три часові виміри, любовний трикутник й кілька дуже заплутаних злочинів… Автор вміє дивувати читача, а кінцівкою взагалі приголомшує. Але це й навертає до нього читачів, я гадаю. Принаймні, я б іще щось Бюссі прочитала (раніше українською виходив роман «Літак без неї», і його я теж раджу).

Липневе читання також обіцяє бути цікавим 😉

Катерина Савенко

DSC_2768

Цього року літо почалося з книг, які змусили задуматися про багато речей та інакше подивитися на деякі життєві ситуації. 

Робота – це не лише зарплатня.

Коли брала цю книгу до рук, була переконана, що, як мінімум, 75% людей працюють виключно заради прибутку. Але прочитавши до кінця, зрозуміла, що дуже помилялася. 

Автор книги наголошує на тому, що немає хорошої чи поганої роботи, але є наше ставлення до неї. І насправді жодні «плюшки», підвищення зарплатні чи суперкомфортні умови роботи не стимулюватимуть нас бути більш продуктивними, поки ми не побачимо сенс у своїй діяльності. Ба більше, матеріальні заохочення можуть навіть негативно вплинути на нашу ефективність.

«Отак на шляху до дорослого життя мені траплялася різна робота – часом погана, а часом хороша. Різницю між хорошою і поганою роботою  обумовлювали не так мої фактичні обов’язки, як моє сприйняття цих обов’язків».

Дуже раджу книгу всім, хто обирає майбутню діяльність або задумується над зміною роботи та керівникам всіх рівнів. 

Кожне рішення має наслідки.

Мені ця історія вкорте нагадала, що життя – це наші щосекундні рішення. І чи не кожне з цих рішень може так чи інакше змінити абсолютно все для нас і наших  близьких. Інколи маленька слабкість може мати занадто високу ціну.

Кожна дія батьків так чи інакше віддзеркалюється в дітях.

«Малеча» – це біографія доньки Стіва Джобса Лізи, яка розкриває засновника компанії Apple з досить неочікуваного боку. В книзі багато особистого про Джобса, його дивацтва та стосунки з донькою. Я б радила її читати абсолютно всім батькам, аби з боку дитини побачити наслідки рішень та дій дорослих, усвідомити, що сказані спересердя слова можуть завдати болю, а надмірна суворість та холодність не дисциплінують, а лише віддаляють дітей.

Мар'яна Хемій

Мар'яна Хемій

Книжка української експертки з емоційного інтелекту, менторки, що працює з власниками компаній, топ-менеджерами і спортсменами, викладачки LvBS УКУ Валерії Козлової позитивно відрізняється від більшості мотиваційних та бізнес-книг тим, що не містить поширеної у них води й переливання з пустого в порожнє.

У книжці – мінімум теорії, максимум практики, вдала структура, влучно підібрані слова, – у всьому цьому відчуваються повага до часу читача та бекграунд з багатьох років роботи в цьому напрямку.

Про емоційний інтелект сьогодні не згадує тільки лінивий. Що це таке і як обернути його на ресурс, який допоможе рости й розвиватись у житті й бізнесі, розповідає авторка. Якщо коротко – її методика EQ-Boost вимагає знаходити зв’язок між емоцією, що виникла, та думкою, що її викликала. Такий постійний аналіз і відстежування зв’язків допоможуть усвідомлено працювати з емоціями, а це, в свою чергу, додасть сили, впевненості й позбавить необдуманих рішень та дій, здійснених «на емоціях».

(Visited 900 times, 2 visits today)