Що читали автори блогу Yakaboo в серпні

Автори, які старанно пишуть нам у блог Yakaboo добірки, багато читають. У цьому матеріалі ми зібрали все, що вони встигли прочитати в останній запашний і книжковий місяць літа.

Юлія Дутка

У серпні мені вдалося добити свій книжковий виклик – 120 книжок цього року вже прочитані (перевершила сама себе у швидкості читання, але що робити далі?) – і прочитати 5 книжок англійською, але розповідатиму насамперед про відкриття українського книговидання.

Місяць я почала з бондіани – трьох книжок про агента 007 «Казино Руаяль», «Живи і дай померти» та «Мунрейкер», які приправила фільмами. Дарма раніше оминала цей літературний пласт, адже це чудове відпусткове чтиво. Хоча не обов’язково відпусткове – коли спека плавить мозок, хочеться чогось легкого та динамічного – і це Бонд.

«Мемуари» Девіда Рокфеллера показали мені, що багаті теж плачуть і що великий стартовий капітал нічого не означає, якщо не розвиватись. Чудовий милий дядечко та його робота в банку, яка стала своєрідною дипломатичною візитівкою Америки, – такий цікавий та емоційний екскурс в минуле від учасника подій.

Розповідь від імені Гедлі, першої дружини Ернеста Гемінґвея. Оскільки торік читала велику біографію Нобелівського лауреата, то знала, до чого йде ця історія, тому від самого початку сприймала героїню позитивно, навіть коли вона поводилась не найкраще. Гедлі вам сподобається – Ернест зберіг ніжні почуття до неї до кінця життя.

Відшукала серед власних запасів томик від Readers’ Digest, де був психологічний роман Роберта Гарріса «The Ghost», головний герой якого – примарний автор або ж літературний раб. Від цього трилера я не могла відірватись, хотілось би, щоб його переклали українською. 

Ірина Стахурська

Літо промайнуло надто швидко, а найшвидше пролетів серпень. Втім, свої 6 книг я таки встигла прочитати, а це вже не абищо. Акцент у серпні робила на сучукрліт – нічого особистого, просто такий був настрій 😉 Але і для двох бестселерів із перекладної художки час знайшовся. З читачами блогу хочу поділитися чотирма книгами із прочитаних у серпні.

Збірка оповідань та коротких повістей, які, хоч і не завжди мають чіткий сюжет, але все одно закарбовуються у пам’яті завдяки неповторним образам персонажів. А ще тут, як завжди в Прохаська, особлива й атмосферна мова, в яку так і хочеться зануритись, пірнути в її глибину. Бездоганний стиль автора дарує його доволі серйозним і філософським оповіданням природну легкість та водночас тягучість, кожна словесна форма вибудувана ретельно і немовби з якимось батьківським трепетом. Настроєво дуже гарна книжка. А особливо мені сподобалось оповідання «Увібрати місто» про львівського фотографа Памву.

Перед виходом нової книжки Андрія Любки, яка буде презентована читачам вже у вересні, мені захотілося прочитати його перший пригодницький роман – «Карбід». Дуже дотепно в книзі описані і саме вигадане прикордонне містечко Ведмедів, і його мешканці-контрабандисти. Наче й розумієш, що в реальному житті стільки конфузів на один квадратний метр трапитись не може, ну, ніяк, а все одно щиро смієшся і слідкуєш за розвитком сюжету. Щоправда, кінцівка роману стала для мене неочікуваною – не хотілось мені, мабуть, ось так прощатися із героями цієї історії.

Ця гаряча новинка сучукрліту наробила галасу, який не стихає ще від Книжкового Арсеналу. Воно й не дивно – новий роман Карпи справді став подією, вартою уваги. Мені книжка найбільше запам’яталася тим, що попри свій вражаючий обсяг у майже 600 сторінок, прочиталася надзвичайно легко та швидко. Мабуть, усе завдяки насиченому подіями, та ще й доволі заплутаному сюжету, і динамічній розповіді про чотирьох яскравих героїнь. Хочете знати, яке обличчя в сучасної української літератури зараз – читайте «Добрі новини з Аральського моря».

Нечасто доводиться мати справу з вестернами, а виявляється – це доволі-таки цікавий жанр! Уся книжка Діаза «тримається» на драматичній історії головного героя, юного шведського еміґранта Гокана. Доля закинула його в Америку, де саме процвітає «золота лихоманка»: цілі каравани потенційних золотошукачів вирушають на захід, місяцями мандруючи крізь непривітні прерії. У цей час Гокан теж долає важкий і виснажливий шлях, тільки рухається він у протилежному напрямку – на схід, де в Нью-Йорку прагне знайти брата Лінуса. Гокану випаде пережити дуже багато небезпечних пригод, та чи завадять вони йому досягнути мети?

Оксана Купер

Швейцарська психологиня Аліс Міллер присвятила свою роботу дослідженню дитячих психологічних травм і використала для цього не тільки клінічні випадки зі своєї багаторічної лікарської практики, а й описала «проблеми виховання», які переживали відомі постаті зі світової історії. Спитаєте, для чого це потрібно? Річ у тім, що всі такі речі ми переносимо у доросле життя, що банально і спричиняє наші проблеми, стверджує лікарка. Для уникнення подібного Міллер пише про потребу виокремлення справді реального Я і пропрацювання наших бажань.

Текст психологині подається у легкій формі без складних конструкцій, тому читати такий матеріал вдається доволі просто. Але його переосмислення вже займе трохи вашого часу. Книжка буквально відправила мене в нокаут! Кілька днів після її останньої сторінки я рахувала, скільки «гіпотетичних дитячих травм» та «результатів виховання» живуть у мені досі. Книжку, до речі, порадила мені хороша подруга, яка вже тривалий час живе та навчається у Німеччині: саме ця робота Міллер одного дня допомогла їй переосмислити особисті орієнтири.

Думаю, видання однозначно варто читати ледь не кожному дорослому. Зайвим не буде однозначно. Свою я гортала в pdf-форматі російською (на жаль, немає українського перекладу), але, певно, треба видрукувати й підкреслити олівцем важливе.

Віталіна Макарик

У серпні мене повністю поглинув вірус, який час від часу вражає книголюбів, – нечитун. Ну, тобто читати я читала, але мало. І переважно траплялися мені якісь книжкові товстунці, тому, попри пристойну кількість прочитаних сторінок, можу похвалитися ганебно малою кількістю прочитаних книг. Вони були різні – і чудові. Розповім про деякі.

Це продовження роману «Лонтано» про розслідування злочинів схибленого маніяка з африканським корінням, Людини-Цвяха, яке веде паризький флік (цебто поліцейський) Ерван Морван. Ця історія – дещо більше, аніж просто поліційний детектив. Адже у зв’язок з Людиною-Цвяхом виявляється втягнутим весь клан Морванів – і патріарх родини, колишній флік і власник колтанових копалень у Конго Грегуар, і мати, жертва домашнього тирана Меггі, і брат Ервана Лоїк, наркоман і фінансовий геній, і сестричка, анорексичка і шльондра Гаель.

У фіналі «Лонтано» здавалося, що Людину-Цвяха спіймали і весь кошмар закінчився. Але Ерван бачить, що в цій історії не все сходиться, і вирішує копнути глибше, до джерел – до подій у Лонтано, містечку в Конго, яке вже перестало існувати. У своїй африканській подорожі він здобуде новий досвід виживання у кривавій бійні між тутсі і хуту, відкриття про минуле своїх батьків, які його приголомшать, і незагойні травми. З Конго він прилетить з печальним вантажем, поламаний фізично і морально – аби дізнатися, що Людина-Цвях жива, і все те пекло, через яке вони пройшли, починається спочатку. 

«Конго. Реквієм» – брутальний, кривавий і жорсткий трилер-детектив, як то й буває у Ґранже. Автор пускає героїв (і читачів) хибними стежками, примушує переживати карколомні пригоди, аби зрештою приголомшити фіналом. Він показує, як його персонажі ростуть, змінюються, іноді стають кращими (але не завжди). А ще він занурює в атмосферу конголезької війни – і вона вражає.

Новий чарівний янг-едалт роман від Керстін Грір схожий на цукерку в надзвичайно красивому фантику, яка просто вибухає, щойно покладеш її собі до рота. Адже історія про 17-річну Фанні, яка проходить практику у розкішному старовинному загубленому у швейцарських горах готелі «Замок у хмарах» дуже швидко з романтичної атмосферної і легкої комедії перетвориться на захопливий екшн з погонями, стріляниною, викраденнями дітей і коштовностей. 

Це ідеальна книжка для тих, хто стомився від літньої спеки – багато снігу й прохолоди, чар Різдвяного балу, зворушливий любовний трикутник і карколомні пригоди не дадуть сумувати, але й перегрітися не дозволять. І так, «Замок у хмарах» справді має неповторну атмосферу, після якої вам, ймовірно, захочеться передивитися щось із Веса Андерсона ☺.

 

Рік тому я познайомилася з Франческою, а цього серпня нарешті взяла до рук її продовження – багатосторінкову розповідь про будні Командного центру управління польотами НАСА, де працює дивовижна dream-team (колеги, правда, схильні називати її цирком Дю Солей) – геніальна і вибухова сицилійка Франческа, яка притягує халепи і кидається апельсиновими шкірками у свого напарника, монгольсько-українського екс-журналіста Андрія Васильєва (він же Джоджіо, він же Дорж Бату), колишня балерина, а нині суперінтендантка військової бази Сара МакКарті та багато інших надзвичайних персонажів.

Друга «Франческа» так само весела, щира, пронизлива, як і перша. У ній з героями трапляється ще більше маленьких подвигів і великих халеп (скажімо, двічі через Франческу здійматимуть гелікоптер, щоб доправити бідолаху до госпіталю), кілька бійок, трохи потрощеної техніки, поповнення і втрати в команді й успішне складання тестів та отримання офіцерського жетона.

А ще, як завжди, дуже класні, глибокі і влучні міркування про свободу, рівність, відповідальність і про те, в чому різниця між народом і нацією (і чому бути сильною нацією так важливо і круто).

Processed with VSCO with a6 preset

Катерина Толокольнікова

Серпень у мене видався вдалим на книжки, не принісши жодного розчарування. 

За цей місять було одне перечитування – «Чувства и чувствительность» Джейн Остін. Твори цієї англійської письменниці – найкраща література, щоб розслабитися і почитати в задоволення. 

Нарешті добралася до невеличкої, але непростої книжки Олів’є Бурдо «Чекаючи на Боджанґлза», яку автор презентував рік тому в Україні. Це книжка-спалах, книжка-мелодія, книжка – одна яскраво описана сімейна історія про божевілля і любов. Не дуже «моя» за духом, але безперечно варта уваги. 

Схожі відчуття викликав і роман «Вальс на прощання» Мілана Кундери. Читаючи, насолоджувалася стилем, але розпочинати з цієї книги знайомство з легендарним автором, мабуть, не варто. Тим паче, що щойно вийшов українською його найвідоміший роман «Нестерпна легкість буття». Який, до речі, теж планую читати.

Несподівано мені дуже сподобався детектив «Мітфордські вбивства» Джессіки Фелловз. Це той випадок, коли очікуєш менше, ніж отримуєш. А тут і цікаві герої, і сюжет не дуже передбачуваний, і гумор… Чекатиму продовження серії про Луїзу Кеннон та екранізації.

Також цього місяця я прочитала книжку «Клуб любителів книжок та пирогів із картопляного лушпиння» Мері Енн Шеффер та Енні Берровз. Цю книжку багато блогерів називали квінтесенцією всього доброго та світлого: дружби, підтримки та любові у непрості часи Другої світової війни часи й опісля неї. Так і є – і я тепер цей роман також усім раджу. До речі, це хороша історія для відпустки.

У серпні я прочитала також одну нехудожню книжку – репортаж Войцеха Яґельського «Усі війни Лари». Це історія однієї кістинки – матері, родину якої зламали війни – спершу чеченські, а потім сирійська. Сильна оповідь, яка вражає емоційно й із якої дізнаєшся багато нового про ситуацію на Кавказі та Близькому Сході в минулі десятиліття. Дуже хороша книжка.

На осіннє читання маю багато планів. Адже видавці стільки цікавих новинок готують до Book Forum! Тільки от як збільшити кількість годин в добі, а?

Світлана Васильченко

Останній, і один з найвизначніших творів класика американської літератури, побачить світ лише за два роки. А поки, 1950 року, виходить скорочена версія великого задуму письменника, де мали б місце всі спостереження та нотатки Хемінгвея-журналіста з нещодавньої війни. Замість довгих описів подій – флешбеки в свідомості головного героя, полковника у відставці, який повертається до вже мирної Венеції, а разом з ним – спогади про місця, охоплені вогнем.

Він має недостатньо часу, аби подолати їх. Травми та хворе серце лишають лічені дні, які полковник наповнює містом, що стало рідним, та людьми, які в ньому живуть. Серед них – і бойові товариші, і друзі, і останнє кохання, і випадкові знайомі з власними історіями.

В романі немає сюжету, чи хоча б схожої на нього структури оповіді. Сьогоднішні спроби проживати сповна кожну мить, що залишилась, витісняються в голові вже прожитими днями. Але й ця битва колись матиме своє завершення, ознаменується повним і остаточним спокоєм.

Чи варто витрачати власний час на спостереження за нею? Ні, якщо роман про війну для вас – це вир подій, від яких затримується подих. Так, якщо занурення в свідомість людини, чия боротьба триває, допоможе «запустити» власне серце, і повернути спрагу до життя. Або ж зрозуміти тих, хто намагається зробити це просто зараз.

завалк

Сергій Завалко

У серпні традиційно прочитав дві книги. Перша – «Готель “Велика Пруссія”» Богдана Коломійчука. Ставлення до книги якесь нейтральне. Спочатку зацікавила можливість поринути в минулі часи, поблукати вулицями давніх міст і поспостерігати за тамтешніми людьми. Атмосфера і справді передана чудово. Щодо сюжету й книги в цілому – не моє. Загалом, непогано, але це стандартний детектив, а я романи подібного жанру не дуже люблю. Повторюсь, підкупив минулий час. Книги про минуле – завжди атмосферні.

Друга книга – «Немає виходу» Тейлора Адамса. Оце вже інша річ! У цьому романі зібрано все, що я люблю: мінімалістична локація, стихійне лихо й невелика кількість персонажів, відрізаних від світу. Звичайно, тут щось має статися – і стається. Книга динамічна, напружена й навіть трохи жорстока – але це якісний та істинний трилер для поціновувачів жанру.

P81007-173405

Наталія Чернишова

У серпні я почала активну підготовку до поїздки до Італії, тому і книгочитання у мене виявилося тематично «італійським». Розкажу про три прочитані книжки, які допомогли мені зануритися в атмосферу Італії й пройнятися її культурою.

Джорджо Вазарі – італійський художник і архітектор, що творив в епоху найбільшого розквіту італійського мистецтва – Ренесансу. Ті, хто бував у Флоренції, напевно, знають його як творця відомого коридору Вазарі, що простягається на 750 м і з’єднує Палаццо Веккіо та Палаццо Пітті. Але найбільше він уславився тим, що написав і видав ще у 1550 році монументальну працю, присвячену життєписам найвидатніших художників, скульпторів і архітекторів Італії епохи Відродження. До видання, яке потрапило мені до рук, увійшло 19 життєписів, серед яких біографії Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Боттічеллі та ін. Під час читання особливий трепет викликало усвідомлення того, що ти читаєш текст, написаний людиною, яка або особисто знала згадуваних тут митців (наприклад, Мікеланджело), або спілкувалася безпосередньо з тими, хто їх знав. Це як доторкнутися до великої епохи.

У книзі описується, як створювалися геніальні шедеври цих майстрів та розповідаються цікаві факти з їхнього життя, що дає розуміння того, якими були ці люди. Щоправда, деякі сучасні дослідники певні факти вважать малоймовірними, а деякі і зовсім спростовують, але в примітках про це говориться, тому читач бачить перед собою повну картину. Також у книзі наведено якщо не повний, то досить детальний перелік робіт згаданих митців та вказано їх теперішнє місцезнаходження, що для мене дуже спростило вибір місць must visit в Італії. Загалом, мої побоювання, що читатиметься важкувато, не виправдалися. Мені було дуже цікаво. А на полях книг я залишила чимало приміток олівцем.

Цей роман я вже раніше читала і цього разу його перечитувала. І знову із задоволення поринула у пригоди разом із улюбленим Робертом Ленґдоном. Щоправда, тепер більш вдумливо читала його розповіді про пам’ятки і цікаві факти, пов’язані із Флоренцією та Венецію, в яких, зокрема, розгорталися події роману. До речі, наш невгамовний професор побував навіть у згаданому мною вище коридорі Вазарі. Отакі от цікаві переплетіння мого серпневого читання. Мені особливо подобається цей роман, через те що в ньому значну роль грає постать Данте Аліґ’єрі та його «Пекло». Я просто обожнюю «Божественну комедію»!

Цю книжку я теж перечитувала. Її події розгортаються у Римі. Для мене це не тільки динамічний, захопливий і цікавий твір, а ще й прекрасний путівник творами скульптора Джанлоренцо Берніні, яким тут приділено особливу увагу. У цьому романі Роберт Ленґдон головним чином займається тим, що шукає колись створені орденом ілюмінатів алтарі науки та основне місце їх зборів. Як буду у Римі, неодмінно повторю його шлях. Але, сподіваюся, без усіх тих карколомних пригод, які довелося пережити улюбленому професорові.

Мар'яна Хемій

У відпустку на море взяла з собою два товстунці – другий для мене детектив Жоеля Діккера і теж друга книжка – пригод Франчески, розказаних її колегою Доржом Бату.

Хоча всі у захваті від дебютного роману молодого швейцарського письменника «Правда про справу Гаррі Квеберта», мені «Зникнення Стефані Мейлер» сподобалося більше. 

«Зникнення… » містить багато сюжетних ліній, стежити за якими було справді цікаво. Враховуючи спокуси й можливості відпочинку на морі, великий комлімент книжці, яка витримала конкуренцію й щодня на якийсь час поглинала мою увагу (добре, хоч не підсмажилась на сонці з одного боку, читаючи 😉 ).

Про сюжет не писатиму – очевидно, усі детективи поділяються на цікаві й ні. Цей, безперечно, належить до перших. 

Про другу книжку пригод сицилійки вже згадувала колега, не повторюватимусь. Скажу тільки, що з Франческою весело й цікаво, де б ти не був. Тож на морі вона склала мені чудесну компанію. 

І, зважаючи на те, що книжка щомісяця потрапляє в наші авторські списки прочитаного і згадуючи рекордну за всю історію Книжкового Арсеналу чергу за автографами, можемо сміливо констатувати появу українського бестселера. 

Діана Клочко «65 українських шедеврів. Визнані й неявні» (ArtHuss, 2019)

Книжка, про яку нещодавно писали детальніше і яку було б не зайве мати в кожній бібліотеці – і домашній, і публічній. З авторкою можна не погоджуватися в деяких оцінках, але знати про згадувані мистецькі твори точно не буде зайвим. А деякі з них не так і легко побачити, адже вони перебувають у приватних колекціях.

(Visited 562 times, 1 visits today)