Що читали автори блогу у вересні

Вже традиційно авторки блогу Yakaboo розповіли, які книжечки прочитали за місяць. Отже, їхній книжковий вердикт за вересень:

skokova

Надія Скокова

Я особливо люблю книжки, де автори доводять, що відсутність натхнення – це привід відкладати роботу. Головна задумка цієї книжки – не у кількості надрукованих знаків, бо саму книгу можна прочитати за годину, а за влучність всього, про що говорить автор. Коротко і лаконічно про головне. Кожен розділ розкриває частинку світу письменників, сценаристів та інших творців, які не знають, що таке натхнення, мають обмаль часу і при цьому пишуть чудові твори. 

Цього місяця книга Остіна Клеона стала моїм рятувальним жилетом – перелистуючи розділ-другий кожного разу перед роботою, за допомогою книги фокусувала свою увагу на потрібних речах, відсторонювалася від інформаційного шуму і буденних справ, а також мала вчасні нагадування про потрібні речі і про те, що відсутність натхнення й ідеальних умов для створення тексту – це не вирок. Це однозначно настільна книга, яку потрібно мати під рукою.    

Чергова книга Ха-Юн Чанґа, яку цікаво було читати і дізнатися багато нового. Хоча автор – професор економіки, його спосіб мислення відрізняється від більшості економістів. У Ха-Юн Чанґа вдало і цікаво виходить поєднувати міждисциплінарний підхід аналізу економічних і фінансових проблем, він не зациклюється на економіці, а використовує знання філософів, культурологів, державних урядовців – всіх, чия діяльність тією чи іншою мірою формує наше суспільство.

Що не менш цікаво: професор економіки не вважає економіку окремою наукою, а вбачає у ній окрему сферу діяльності людини. Щодо самого предмету книги – капіталізму – то тут автор не лише критикує головні принципи її ідеології, а й висовує власне і сміливе бачення того, як економічна сфера суспільства має бути врегульована.  

Оксана Купер

Оксана Купер

Що читали автори блогу у вересні 0

Клейтон М. Крістенсен «Як ви збудуєте своє життя?» (Видавництво Старого Лева, 2012)

Коли знайшла цю книжку у своїй бібліотеці, ніяк не змогла згадати, звідки у мене взялася література із назвою, схожою на якусь релігійну доктрину. Насправді це такий собі український переклад оригінальної How will you measure your life? Сама ж суть викладеного у виданні дещо інша: автор – підприємець, бізнес-консультант та професор Гарвардської школи бізнесу Клейтон Крістенсен (спільно із двома співавторами) – розповідає, як стратегії побудови бізнесу та успіху компаній на ринку можна перенести у наше з вами персональне життя. До речі, у послужному списку автора одразу кілька видань на тему інновацій, які теж перекладені українською (наприклад, видання «Дилема інноватора»). Важливо, книжка в українському перекладі вийшла зі вступним словом декана Львівської бізнес-школи Українського католицького університету Софії Опацької.

Книжка складається із трьох (різних за розміром) розділів, де Крістенсен на бізнес-моделях та прикладах з життя розповідає про кар’єру як джерело щастя, про те, як знайти щастя в стосунках та як залишитися вірним собі. У кожному з розділів – така собі бізнес-теорія на розв’язання задачі та як це варто розуміти. «Якщо ви – і в професійному, і в особистому житті – працюватиме над чітким розумінням, для чого вас найнято, результат вразить», – наголошує підприємець. Отже, теорії мають велику цінність, вважає професор, все просто: стратегія – це те, чого ви хочете досягти, і спосіб, у який ви це робите. Бо будь-яка стратегія – як в бізнесі, так і в житті – «складається з буденних рішень про розподіл часу, сил і грошей». Тобто якщо ви, наприклад, багато часу витрачаєте на роботі та для налагодження спілкування з фахівцями зі своєї сфери, очевидно, задумуєтеся про подальший розвиток кар’єри. 

Багато речей Крістенсен також не соромиться ілюструвати прикладами із власного досвіду. Так, професор зізнається, що колись мріяв стати редактором Wall Street Journal (саме такий вигляд, на його думку, мала тоді планова стратегія для кар’єри), але згодом отримав інші пропозиції роботи, і такій мрії не судилося здійснитися (тобто ситуаційні стратегії прийшли на заміну плановій). В результаті, все склалося якнайкраще: підприємництво, викладання та підготовка книжок на бізнес-теми, де йому, власне, дуже пригодилося вміння писати. Мовляв, «стратегія майже завжди постає із запланованих і неочікуваних можливостей». Складно не погодитись!

Відверто, мені надзвичайно сподобалась концепція планування життя як бізнес-стратегії, яку запропонував гарвардський професор. Але книжка буде цікавою не тільки тим, хто думає над новим етапом у розвитку власної кар’єри чи персонального розвитку, а й усім, хто хотів би переглянути розуміння власних життєвих чи підприємницьких принципів. До прикладу, професор радить розрізняти гігієнічні та мотиваційні чинники у роботі, звертати увагу, на що витрачаєте власні ресурси, планувати довгострокову стратегію життя (але не упускати ситуаційних шансів); не делегувати своє майбутнє іншим та не забувати про важливість розвитку особистих стосунків, а ще: турбуватися про досвід власних дітей, а не ресурси, котрі вони отримують. «Цінність набутого досвіду до того, як він може знадобитися, виявляється не тільки в діловому житті», – наприкінці книжки нагадує професор. Не знаю, як інших читачів, але життя однієї людини ця книжка точно змінила: співавторка Крістенсена – екс-редакторка журналу Harvard Business Review Карен Діллон – після роботи над книжкою змінила свою кар’єрну стратегію життя на персональну. 

Не думайте, що відповідь на питання, котре американський психолог та дослідник Баррі Шварц виніс в назву своєї книжки, стосується грошей. Точніше, про гроші він, звісно ж, згадує, але мова тут йде якраз про інші речі, які, поряд з фінансовим заохоченням, «змушують» нас займатися своєю справою/професією/проектом тощо. «Коли запитуєш людей, цілком задоволених своєю роботою, чому вони цю роботу виконують, майже ніколи не йдеться про гроші», – одразу у вступі наголошує психолог, додаючи, що «задоволені працівники сприймають роботу як нагоду випробувати свої вміння». 

Раніше з часів економіста Адама Сміта вважалося, що гроші – головний мотиватор, і ніщо не може з ним зрівнятися. Але часи змінилися, і до переліку того, що теж серйозно впливає на вмотивованість працівника, зазначає Шварц, можна віднести багато нефінансових факторів. Психолог аналізує праці багатьох економістів і дослідників та, у результаті, виокремлює нову для сучасного ринку праці річ – технологію ідей. Саме вона, на думку автора, сьогодні є рушійною силою вслід за епохою індустріалізації.

Книжка за обсягом всього трохи більше ста сторінок та створена за принципом книжки TED – відомої відео-платформи, де люди діляться власними ідеями. Виступ Шварца можна знайти у вільному доступі та трохи більше дізнатися про психологію робочих процесів – що ж таке хороша робота в принципі та чому довгі робочі інструкції ніяк не допомагають покращувати якість роботи. Але будьте готові до того, що вона не дасть вам конкретних відповідей на питання про ринок праці, а, швидше за все, змусить задуматися про власні принципи до вибору професії/роботи та вмотивованості організовувати робочі завдання. Йдеться про певні базові речі, які вже доволі давно «висять в повітрі», то от нарешті хтось зі світу науки це записав та видав у вигляді книжки. «Якщо ми організуємо роботу так, щоб наші працівники цінували те, що вони роблять, то сформуємо людську природу, якій буде властиво цінувати роботу», – вважає Шварц. Щось у цьому є, чи не так?

Кожна людина має демонів, і нас визначає те, як ми справляємося з ними, вважає співзасновник онлайн-спільноти PsychopathFree.com і він же автор книжки про токсичні стосунки Джексон Мак-Кензі. В історії цієї праці все прозаїчно просто: автор мав подібний досвід, впорався з цим, створив тематичний сайт такої собі взаємодопомоги для інших та написав про це цілу книжку. До речі, якщо відкриєте той сайт, помітите невеличку замітку про те, що «реєстрація нових членів спільноти закрита, автор пише нову книгу». 

Визнаю, прочитати таку літературу мене підкупили дві речі: назва книжки (о, боги маркетингу, тут ваш задум таки спрацював!) і бажання теж відрефлексувати власний досвід. І скажу: однозначно, це не було зайвим. На всіх 250 сторінках тексту Джексон багато розмірковує про токсичні стосунки й психопатів та (з точки зору практики, а не теорії) розповідає, як можна впоратися із подібними речами як в особистому, так і професійному житті. Бо, як нагадує автор, «здатність довіряти – це сила; здатність співпрацювати – це сила; здатність бути добрим, чесним та емпатичним – це сила». 

От така собі психотерапія не розмовою, а книжкою. У тексті Джексона ви як читач знайде багато про емпатію, силу досвіду та те, що «коли мрійники об’єднуються, вони змінюють світ». Раджу прочитати всім, у кого є питання до кращого розуміння минулих стосунків та кращого взаєморозуміння з довколишніми. На додачу, в тексті наведено список з 30 ознак сили, серед яких такі риси як: відповідальність за свої дії, навичка розуміти та цінувати потребу інших в особистому просторі, вміння добре слухати, працелюбність і незалежність та ін. Як «мінус» відзначу те, що мені таки не вистачило думок професійних фахівців (до прикладу, тих же психотерапевтів) щодо усіх тих речей, про які йдеться у книжці Джексона. 

Ірина_Стахурська_2

Ірина Стахурська

Перший місяць осені був щедрим не тільки на книжкові події, а й на прочитане. Попри те, що вдалося відвідати 26 Book Forum у Львові, я змогла ще й прочитати кілька хороших книг, які точно можу сміливо рекомендувати всім книголюбам. Є серед них і видавничі новинки, і перевірені часом бестселери. Детальніше – розповідаю нижче.

Новинка цьогорічного Форуму видавців, яка 100%-во заслуговує на читацьку увагу! Художні репортажі Андрія Любки про мандри балканськими країнами – це не просто подорожні замальовки, але також і серйозні роздуми над сусідськими стосунками, ідентичністю окремих націй, про згубний вплив стереотипів на розуміння інших культур. Письменник розповідає історії не тільки про всі країни Балкан, а й цікавинки про окремо взяті міста та селища, де йому довелось побувати, та найголовніше – про людей, яких там зустрів. На книгу «У пошуках варварів» у блозі виходила моя розгорнута рецензія, яку щиро раджу почитати всім, хто планує поповнити цією новинкою свої полички та список прочитаного.

Якщо ви, як і я, любите коротку прозу як таку, обов’язково зверніть увагу на свіженьку книжку від Галини Петросаняк – сучасної української письменниці та перекладачки з Івано-Франківська. Галина – дуже ретельна оповідачка, стиль її письма спокійний і розмірений, а герої – щирі та справжні. Лейтмотивом збірки оповідань «Не заважай мені рятувати світ» можна вважати пошук себе та присутності Бога в житті людини. Кілька коротких історій різні в своїй хронології та географії, але кожна по-своєму привертає увагу і спонукає до роздумів: «… судячи з того, як ми послуговуємося своєю свободою, нам невідомо, що насправді означає це поняття… Рідко хто розуміє, що найбільшу свободу має той, хто вміє її обмежувати».

Чудовий роман про юнацьке кохання та тлі Другої світової війни від улюбленого багатьма Ромена Ґарі. Він і справді писав дивовижно: без зайвого трагізму та драматизму, зате з глибокими емоціями і співпереживанням. У центрі сюжету – хлопчина Людовік Флері із невеликого, проте затишного нормандського містечка. Його дядечко виготовляє повітряних зміїв. Про всіх Флері кажуть, що вони трохи дивакуваті і, можливо, навіть божевільні. Але коли у Францію приходить війна, стають явними набагато страшніші риси інших людей – сусідів, родичів, співгромадян, на фоні яких дивакуватість Людо́ – не така вже й очевидна девіація. Якщо війна закінчиться, юнак нарешті зможе повернути собі кохання всього життя – білявку Лілю з польської сім’ї аристократів Броницьких. Та чи судилося їм бути разом? Більше про роман читайте тут.

«Зима в Стокгольмі» – дуже відверта книжка-сповідь молодої шведської літературознавиці, в житті якої були і складні стосунки з чоловіками, і непросте дитинство, і заплутані взаємини з батьками, а ще – відчайдушні пошуки себе й періоди цілковитого відчаю. Доволі лаконічно, але концентровано в емоційному плані переживання своєї героїні авторка вмістила в невелику повість, яка втім тримає читача в напрузі і змушує переглянути власне ставлення до життя та близьких, коханих і рідних людей. Назва «Зима в Стокгольмі» немов віддзеркалює важкий період, який потрібно пережити, хоч в ньому й мало світла, тепла та радості. Але після зими завжди настає весна, її треба лише дочекатися.

Книга, яку останнім часом знову почали активно розбирати на цитати, просто волала з полички: якщо ти не прочитала мене, коли я тільки вийшла, то саме зараз – вже точно час! Навряд чи «Мистецтво війни» можна назвати практичним посібником чи порадником у веденні бізнесу, але як з одним із ґрунтовних філософських трактатів із нею ознайомитись однозначно варто було. Як то кажуть, для загального розвитку. Звісно, не залишає сумнівів той факт, що Східна Цивілізація дала світові не менше, аніж Західна. І приємно дивує те, що сучасні азійські країни почали повертатися до своїх витоків і адаптовувати своє культурне надбання до тих викликів, які підкидає їм сьогодення. Інакше б і «Мистецтво війни» не отримало другого дихання і відродження у вигляді таких-от видань по всьому світу.

Що читали автори блогу у вересні 0

Юлія Дутка

Здається, я врешті вийшла на 17 прочитаних книжок щомісяця, але у вересні це були переважно комікси (прекрасний прийом для покращення читацької статистики). 

Ніл Ґейман «Sandman»;
Ґарт Енніс «Проповідник»

Прочитала дві треті частини – «Сендмена» та «Проповідника» – і обидві мені надзвичайно сподобались. Взагалі сендменівська «Країна снів» з її шекспірівськими мотивами, як на мене, найкраще далась Гейманові. А в «Проповідникові» традиційно багато чорного гумору та жорстокості – і з кожною частиною трохи більше. Вже виглядаю четверті частини, «Сендмен», кажуть, буде в жовтні. 

Хочу відзначити перший переклад українською італійського трилероавтора Донато Каррізі «Ловець невинних душ», який закінчила читати буквально вчора – і скажу, що це книжка, яка не відпускає, а блукати вуличками та церквами Рима з героями дуже пізнавально. А ще мені подобаються всілякі ватиканські секрети.

І трохи легкого чтива «З жінками по-доброму не можна. Ірландський роман Саллі Мари» Ремона Кено – про те, як мужня англійка може дати відсіч ірландським бунтівникам. Як вона це робить… Історична містифікація, яка створює атмосферу, але не дає до кінця повірити в себе.

Що читали автори блогу у вересні 0

Світлана Васильченко

Є особливий символізм в тому, щоб братися за «велике навчання» саме у вересні. Вже можна обійтися без важких торб із конспектами, але пальці й досі фарбуються в колір ручки, якою я занотовую щось важливе і цінне. Не отримую домашніх завдань, але за кожним пройденим уроком має бути додаткова література. Саме так почався мій особистий навчальний рік – з курсу письменницької майстерності, де перетинаються уроки від класиків минулого і сучасності, а робота над помилками ведеться під чуйним наглядом Річарда Коена – редактора, видавця і викладача.

Його книга – це шлях від ідеї до втілення, і з кожним кроком стає зрозуміліше: не буває нічого, що не мало б значення для хорошого твору, але й в кожного правила є винятки. Є закони, за якими створюється оповідання, але порушення їх інколи призводить не до руйнування, а до виникнення нових, ще не досліджених всесвітів, де все не так, але чомусь працює.

«Писати як Толстой» – це не про чотири томи зі шкільної програми, а про вдалі письменницькі рішення, які вражають і століття по тому. Від Чарльза Діккенса до Салмана Рушді, від Джейн Остін до Маргарет Етвуд – в усі часи були й будуть творці, чия спадщина чернеток ледь не цінніша за те, що врешті виходить з-під друкарського станка. І тим цікавіше вивчати останні.

17192027_779472105538921_6451457679488559858_o (1)

Катерина Гавриш

Вересень — це завжди місяць змін, новинок і навчання. У мене цей місяць був дуже суперечливим: захопливе фентезі та фантастика, в які поринаєш з головою, і шліфування професійних навичок. Але післясмак вийшов чудовий, адже головне — баланс.

Що читали автори блогу у вересні 0

Деніел Грехем «The Writing System»

Я належу до тих загадкових людей, які називаються технічними письменниками — ми пишемо довідкові матеріали й інструкції. Звісно, не ті, що в коробці з чайником чи разом з меблями з Ікеї (хоча такі теж є), а про те, як користуватися певним додатком чи сервісом. Нещодавно мені трапилася книга «The Writing System» — і це справжня знахідка, без перебільшення. Книга розкладає по поличках весь процес підготовки будь-якого документу: інструкції, листа-сповіщення, звіту, резюме. Завдяки їй можна навчитися чітко визначати цілі документа й аудиторію, глибину знань аудиторії та відповідно глибину деталізації тексту; структурувати інформацію логічно; подавати дані максимально чітко і однозначно і, врешті-решт, створювати тексти, які будуть зрозумілими адресатам. У книзі також багато вправ, так що отримані знання можна відразу закріпити практикою. «The Writing System» підійте усім, хто працює з бізнес-текстами, для своїх потреб чи компанії. 

Книга-відкриття, найкраще фентезі останнього часу, яке я читала. «Аркан вовків» — дебют, який відразу зірвав банк. Я проковтнула її буквально за декілька вечорів і це, певно, її єдиний мінус — надто швидко закінчилася. «Аркан вовків» — це історія про молодих характерників, які тільки вступили на вовчу стежку. Попереду у них мали би бути 2 роки тренувань і навчання у курені вартових, однак склалося не так, як гадалося. Їм доводиться розслідувати таємничі зникнення, тікати від смертельної погоні, провалюватися у Потойбіччя, втрачати і знаходити друзів. Надзвичайно живі персонажі, кожен особливий і навіть зі своєю мовою (вони ж бо з різних регіонів України) і до кожного прикипаєш душею під кінець роману. А найсолодше в цій історії те, що вона — про Український Гетьманат 1845 року, який зумів вистояти проти Речі Посполитої, не уклав кабальної угоди з Московією і тепер є могутньою державою Європи (не в останню чергу за рахунок характерників). Авторові вдалося створити дуже яскраву і цікаву книгу, з жартами, болем, пригодами і безліччю подробиць, які роблять цю історію живою. Уже дуже чекаю на продовження і не виключаю, що перечитаю першу частину знову — хоча б заради задоволення від тексту.

Остання книга з циклу «Пісні Гіперіона» Дена Сіммонса мала би бути прочитана ще влітку, але не склалося 🙂 Це четверта частина справжньої епопеї, і вона ще більш навантажена сенсами і термінами, ніж усі попередні, тож майже дочитавши, я вирішила її відкласти, і ось настав час. У «Сході Ендіміона» нарешті даються відповіді на всі запитання, які зринали у головах читачів впродовж всієї тетралогії. Тут зійдуться у битві Штучні Інтелекти, Церква, яка давно втратила зв’язок з вірою, і емпатія, любов. І ця битва буде далеко не останньою. Когось ця книга розчарує, для когось навпаки стане одкровенням, але вона нікого не залишить байдужим. Як і увесь цикл «Пісні Гіперіона», який варто прочитати кожному любителю хорошої наукової фантастики. Книга надзвичайно насичена науковими фактами, відомими вже зараз, і теоріями, як може розвиватися людство через тисячу років. Можливо, ми зможемо будувати живі сфери навколо зірок, бо не знайдемо придатних для життя планет. Можливо, ми нарешті перестанемо знищувати ендеміків у місцях, куди приходимо вперше і амбіційно заявляємо своє право на них. Можливо, ми навчимося чути одне одного і подорожувати між світами за допомогою самої лише думки. Це — лише фантастика, але саме у фантастиці можна побачити імовірне майбутнє.

Processed with VSCO with a6 preset

Катерина Толокольнікова

За прекрасний перший місяць осені, коли надворі холоднішає, а вечори подовжуються, я прочитала шість книжок. Що прикметно — чотири з них від українських авторів.

Першим став класичний детектив Аґати Крісті «Кішка з-поміж голубів». Попри те, що я дещо з сюжету пам’ятала з екранізації, прочитала з задоволенням. Романи цієї майстрині слова — це безпрограшний варіант захопливого читання. Плюс — їх авторка написала багато, але мінус — кожен дуже швидко закінчується.

Також у вересні я нарешті добралася до двох книжок сучукрліт, які давно планувала прочитати. Це, по-перше, «НепрОсті» Тараса Прохаська — щось, що заборгувала собі ще зі студентських часів. Цікавий експірієнс занурення в слова, образи, пейзажі, звуки. Точно буду читати автора ще. Особливо цікавить його публіцистика.

По-друге, нарешті познайомилася з творчістю Володимира Рафєєнка, прочитавши його «Долготу дней» в оригіналі — російською. Роман лишив по собі сильні враження. З відчуттів опісля — насамперед співчуття до людей, яких безпосередньо травмувала війна на Донбасі — фізично чи психологічно. Зустрічала у відгуках, що декого певні сюрреалістичні сцени смішили, а мені щось було зовсім не до сміху. Це не дуже моя, але справді талановита література.

У вересні прочитався також трилер Ґіліян Флінн «Гострі предмети». Це дебют авторки, написаний понад 10 років тому, який похвалив сам Стівен Кінг. І заслужено — справді моторошна й прописана до деталей історія, яка мене по-справжнього налякала. Я зрозуміла, що для мене Флінн — «важковаговик». Може, бо в цьому романі йдеться про звірячі вбивства саме дітей… Якщо ви не надто любите жанр трилера — це може бути і для вас занадто. 

З нон-фікшну прочиталася новинка «Мої запасні життя» від Ірини Славінської. Тоненька книжечка, в якій багато важливих думок для нашого й не тільки нашого покоління. Дуже сподобалося словосполучення в анотації — ця книжка як «клаптикова ковдра» спогадів та міркувань авторки. Про процеси навколо, про сьогоднішніх українців і те, що нас такими зробило. Це збірка дуже різних і доволі особистих історій. Раджу читати неквапливо, міркуючи й собі над тими ж питаннями.

Ну і насамкінець поділюся враженнями від ще однієї новинки — роману «Дивні люди» Артема Чапая. Оце навправду захопливе читання, сповнене курйозних і кінематографічних сцен, яскравих і водночас дуже справжніх персонажів. Я давно помітила, що автор вміє «фотографувати» реальних людей і переносити їх у свої історії. Звісно, не можна не полюбити головного героя книжки неандертальця Степана! Якого з кожним розділом знаєш усе краще, і який усе одно продовжує тебе дивувати. Ну а його спостереження за сапієнсами — це дуже точний діагноз нам усім. Стьопа звертає увагу на те, як нам потрібна робота над помилками, насамперед що стосується ставлення один до одного. Ну і мова, мова у цієї книжки дуже жива — і цим прекрасна! Вже позичила книжку подрузі й впевнена, що й далі радитиму усім навколо.

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

435 thoughts on “Що читали автори блогу у вересні

    Залишити відповідь