Алкоголь, розпуста і гуцули з трембітами: чого чекати від нового роману Андрія Любки

Своїм традиціям Андрій Любка не зраджує щороку восени виходить його нова книжка. І навіть аномальний 2020-й не став винятком: 5 вересня на ХІ Міжнародному поетичному фестивалі MERIDIAN CZERNOWITZ автор презентував свій свіженький «МУР» «малий український роман», написаний під час (та завдяки) карантину. Якщо спробувати охарактеризувати «МУР» одним словом, то найбільш влучним для нього буде «провокативний». Про те, чим ще «малий український роман» готовий вас дивувати, читайте в нашому огляді.

Розмір має значення?

Як би парадоксально це не звучало, але герой «малого українського роману» найбільше в житті прагне написати Великий Український Роман. Для поета на стадії прощання з молодістю таке бажання, мабуть, річ прогнозована. Очевидно також, що й розмір тут має значення, і ви зрозумієте це одразу після знайомства з головним героєм «МУРу». Хоча сам писака клятвенно переконує, що Великий то не про кількість сторінок, а про масштаб його майбутньої книжки в історії. Та що й казати сама доля призначила йому такий шлях, адже навіть звуть нашого персонажа… Роман!

Втім, щоб перейти нарешті від наміру до реальних дій задля досягнення амбітної мети, молодому поетові бракує одного. Точніше, однієї дружини (але може, і не однієї, хтозна?).

Оскільки одруження справа серйозна й відповідальна, як і написання Великого Роману, то не завадило б для цього спочатку протверезіти. Бо хто ж вибирає собі дружину на п’яну голову чи з бодуна? Із цим у Романа виникають труднощі, адже з таким другом, як брутальний рибак Пашка, особливо не просохнеш. Власне, тому і прийшла до письменника ідея женитися, щоб дружина нарешті навела лад в його житті та впорядкувала хаос навколо, аби мистецька душа могла цілковито віддатися творчості, незважаючи на побутові дрібниці. Поки ж цього не трапилось, стійке високоградусне затьмарення продовжує забезпечувати Романові чимало пригод, а нам – цікавий і динамічний сюжет.

Обережно! 18+

Якщо наявністю нецензурної лексики в укрсучліті давно вже нікого не здивуєш, то її кількістю ще можна спробувати. І якщо відверті сексуальні сцени також уже не шокують, то рівень їхньої «трешовості» все ще може вразити навіть бувалих читачів еротики. Ну і об’єми споживаного героями алкоголю теж не можна упустити. Любка замахнувся на все вищезгадане, і все воно стає своєрідним флешбеком у 90-ті, коли українська пострадянська література з усіх сил намагалась почати бути (або бодай видаватися) якомога більш бунтівною і нонконформістською, часто впадаючи при цьому у вульгарність.

Але і це ще не все. Є в романі Андрія Любки й інші провокативні речі, які запросто можуть наразити автора на шквал різкої критики.

Від любові до ненависті — один крок

Любку можна зарахувати до улюбленців читацької аудиторії, але після виходу в світ «МУРу» його запросто можуть зненавидіти, наприклад, у феміністично налаштованих колах (чого ми, звісно, автору не бажаємо, але залишаємось реалістами). Річ у тім, що герой «малого українського роману» за сюжетом, заручившись допомогою друга, обирає собі потенційну дружину серед кількох своїх колишніх. Зважуючи «плюси» і «мінуси» кожної кандидатки, Роман і Пашка вдаються до неприхованої об’єктивації цих жінок, добряче перегинаючи палицю порівняннями, як саме та чи інша обраниця вміє вгамовувати «статевий смуток». Затятого Пашку ж узагалі можна небезпідставно запідозрити в мізогінії. Глузування з фемінітивів на цьому фоні вже погоди не робить, але також буде неприємним сюрпризом для багатьох.

Звісно, ототожнювати погляди героїв із поглядами автора справа неправильна й невдячна. Але чи всі читачі захочуть «копати глибше»? Відшукувати поміж рядків стьоб, вірити в благі наміри і пояснення автора, що це таким чином він висміює сучасні, часто доведені до нездорових крайнощів тенденції в суспільстві? Наша справа попередити, а ваша  прочитати і зробити власні висновки.

Андрій Любка. Фото Василя Салиги

Козирі Любки

Та є в Андрія Любки кілька безвідмовних козирів, які не приховаєш за жодними недоліками. Це його почуття гумору і Ужгород, який дуже органічно виступає місцем дії «малого українського роману». Є у книжці з чого щиро від душі посміятися, особливо, коли «на сцену» виходять… гуцули! Так, трембіту ми згадали недаремно. Вона не тільки підтверджує тезу про те, що розмір-таки має значення (передаємо привіт дідусеві Фройду), а й стає причиною справжньої кримінальної авантюри, в яку вплутуються герої роману. Словом, перед тим, як розгорнути книжку, тренуйте дихання, друзі, бо регіт стримати не вдасться.

PS. Для тих, хто пильно слідкує за творчістю Любки, відмічу одну цікаву дивовижу «МУРу». У цій книзі немає жодної, навіть найменшої згадки про Балкани! Жод-но-ї! Так і хочеться вигукнути: «А це точно Андрій написав?».

Цитати з книжки

«[…] я ніяк не міг себе змусити вистукати на клавіатурі перше речення. Мене лякала відповідальність перед Тарасом Шевченком і українським письменством. Адже Великий Український Роман — це вам не малий український роман. Різниця суттєва. Різниця, можна сказати, вражаюча, принципова. Треба було відповідно налаштуватися, кинути пити і братися за роботу»

«Поети можуть блядувати й пиячити, але прозаїки, Паша, мусять сидіти за столом і їбошити. Таке головне правило літератури»

«Кожен може мати свої причуди, і, в принципі, якщо робить це за власні гроші, то й на здоров’я»

«Бо хороший ранок — це тільки той ранок, який ти проспав».

Кому читати

По-перше, тим, хто любить творчість письменника, але вже трохи втомився від його «балканської» теми. Дівчатам і жінкам, які 8 березня святкують не День боротьби за права жінок, а «Свято весни і краси». Затятим рибалкам, самокритичним гуцулам і… тим, хто без запинки може заспівати напам’ять усі 100500 куплетів пісні про Довбуша.

Кому не читати

Прогресивним феміністам і феміністкам. Скромним студенткам-філологиням із добрим вихованням, особливо третьокурсницям (не питайте, просто повірте). Відданим фанатам популярного мотиваційного нон-фікшну. Особам, які ще не досягли повноліття.

Схожі книжки

Андрій Любка «Карбід», Юрій Винничук «Весняні ігри в осінніх садах», Кузьма Скрябін «Я, «Побєда» і Берлін», Юрій Андрухович «Рекреації», Юрко Покальчук «Заборонені ігри», Люба Клименко «Пор’ядна львівська пані».

Ірина Стахурська
Менеджерка з комунікацій, працюю в аграрній сфері. За першою освітою – банкір. Палко люблю читати і все, що пов’язане з книжками. Віддаю перевагу художці, бо ніщо не зрівняється з задоволенням від прочитання доброго роману. Авторка інстаграм-блогу @book_klondike
https://www.instagram.com/book_klondike/

Залишити відповідь