Який він, справжній Агент 007 з романів Флемінґа: взірець маскулінності чи відвертий жінконенависник?

Пропоную вам в очікуванні четвертої частини, яка має вийти до Форуму видавців, поговорити про перші три книжки бондіани: «Казино “Руаяль”», «Живи і дай померти» і «Мунрейкер» і зовсім трохи про кіно.  

Автор-розвідник

Ієн Флемінг народився у заможній родині (його батько був членом британського парламенту) та отримав блискучу освіту. Під час Другої світової письменник (тоді ще ні) працював у розвідці, пізніше взявся за журналістику, що разом дозволило йому створити один із найвпізнаваніших образів.

Роман «Казино “Руаяль”» вийшов у світ у 1953 році та одразу став топовим бестселером – тираж розійшовся миттєво, і мусили видати ще три додаткові. Попри те, що видавці вважали – в ньому немає жодної інтриги, сам Флемінг стверджував, що хотів створити максимально нудного персонажа зі страшенно нудним іменем (а вийшла ікона стилю). Загалом побачили світ 11 романів та кілька оповідань про Джеймса Бонда, Флемінг писав по одному щороку аж до смерті. 

Ієн Флемінг багато подорожував, тому декорації, які він вибирає для свого персонажа, реалістичні. Хоча автор переконував, що списав образ Джеймса Бонда з розвідників, з якими був знайомий, сучасники все ж найбільше бачили в агентові 007 самого Флемінга. 

Бонд екранний vs Бонд літературний

«Ієн Флемінг (характери персонажів)» – саме таке найчастіше вказують у титрах до фільмів про Джеймса Бонда, тож будьте готові до того, що фільми і романи творять якісь геть нові, практично паралельні всесвіти. Я сама почала знайомство з бондіаною через кіно, тому спочатку розглянемо цю позицію. 

«Казино Руаяль» (я от звикла до фільмового варіанту «Рояль», але тут з французької) – перша серед літературних історій, але була екранізована 21-ою. Від первісного сюжету у фільмі залишились хіба що імена Веспер Лінд, Ле Шиффра та Матіса, а ще сама гра – все ж казино та оголені тортури (ох, же ж пікантний момент!). Це перший фільм, у якому з’являється Деніел Крейґ. Зрештою, у фільмі агент 007 використовує всі блага 2000-х, чого й близько не могло бути у часі Ієна Флемінга. Поки книжковий Бонд проводить час у клубах джентльменів та насолоджується вишуканою їжею, Бонд екранний багато стріляє і шукає проблем. 

«Живи і дай померти» (друга книжка, восьмий фільм) і «Місячний гонщик» (одинадцятий фільм, третя книжка, яка в українському перекладі має назву «Мунрейкер») вийшли у 70-х роках з Роджером Муром у головній ролі. Ці фільми теж безмежно далекі від сюжетів своїх літературних попередниць, але сам Бонд більш канонічний – стильний мізогін, який вважає, що жінкам нічого робити серед небезпечних чоловічих справ.

Бонд, Джеймс Бонд

Шукала цю фразу у книжках, не знайшла. Принаймні, сам агент її не вимовляє. Він взагалі за те, щоб бути інкогніто, робота ж така. Він – красивий, одягнений зі смаком, але практично непомітний. Навіть на своєму чудовому Бентлі він не надто виділяється, у п’ятдесятих на вулицях Лондона було чимало таких симпатичних автівок.

«Неприємно було знати, що його досьє – в руках іноземної держави. Анонімність – головний принцип такої діяльності. Кожна ниточка його справжнього “я”, що потрапляла в будь-яке досьє, неминуче зменшувала цінність агента і в кінцевому підсумку загрожувала життю виконавця. Тут, в Америці, вони знали про нього все: тож почувався негром, в якого лікар-шаман відібрав власну тінь. Він цілковито був у руках інших. У цьому випадку то друзі, однак…»

Бонд має номер з двома нулями (таких агентів взагалі небагато), і це означає, що він раніше вбивав і має дозвіл зробити це знову за потреби. Він бореться з червоною лапою комунізму, яка тягнеться то до Франції, то до США і навіть на рідну Британію зазіхає. У книжках Союз – головний ворог, саме там розробляють хитрі плани, щоб нашкодити Західній Європі. Бонд працює переважно за кордоном, хоча у «Мунрейкері» він не виїжджає за межі Сполученого королівства. 

Бонд книжковий – не екранний командос, який може одною кулею покласти десяток поганих хлопців. Він – жива людина, яку болить, яка може знепритомніти, сісти в калюжу і пропустити очевидне, а потім добрий місяць лежати в лікарні та оговтуватись після завдання. 

Дівчина Бонда

«Що може бути природнішим, аніж підчепити на курорті красиву дівчину? Мільйонер з Ямайки – гаряча кров і таке інше, без жінки виглядатиме просто голим».

У Бонда завжди є чарівна партнерка, дівчина, від вроди якої перехоплює подих та яка розбиває серця. І Джеймс щоразу закохується – щиро і до нестями, знаючи, що кожен раз може бути останнім, адже агенти з двома нулями довго не живуть. Та, попри все його поклоніння вроді та захоплення жінками (радше як об’єктами), він в жодному разі не вірить у рівноправ’я, а тим паче у рівні можливості. Він подумки відправляє жінок на кухню, до дітей, вибирати обновки та робити укладки. З одного боку, часи були такі, а з іншого Флемінгові можна було б на цьому не акцентувати. Але Бонд мав уособлювати те, якими хотіли бачити себе його сучасники-чоловіки. Може, саме тому серія стала такою популярною. 

Ось як 007 думає про свою секретарку, і це дуже показово: 

«Якщо вона найближчим часом не вискочить заміж або не заведе собі коханця, її авторитарний стиль поведінки перетвориться на сварливість старої діви, і вона приєднається до армії жінок, які створили сім’ю з кар’єрою».

Книжкова галерея дівчат Бонда вражає красою та персональною драмою. 

Веспер Лінд («Казино «Руаяль») – спокуслива чорнявка, працівниця Секретної служби, яка стає компаньйонкою під час полювання на Ле Шиффра. Щось у її поведінці не дає спокою ні читачеві, ні самому агенту 007, і останні сторінки прояснюють, в чому ж справа. На її честь Бонд називає фірмовий коктейль (його рецепт можна знайти на обкладинці).

Солітер («Живи і дай померти») – таємнича дівчина з Ямайки, своєрідна екстрасенска, яка бачить: каже людина правду чи бреше. Коханка небезпечного Містера Біґа, яка готова втекти з Бондом хоч на край світу. Вельми симпатичний персонаж, тому подвійно приємно, що їй вдалось вижити. 

Гала Бранд («Мунрейкер») – поліцейська під прикриттям, що стежить за розробкою революційної ракети, яка стане основою для артилерійської зброї великої дальності. Дівчина холодна і професійна, але Бонду вдається підібрати до неї ключ. Скільки їй доводиться натерпітись з шаленим шпигуном, аж шкода.

Портрет епохи

Сага про Джеймса Бонда не є ні авантюрним детективом, який змушує читача постійно аналізувати докази і шукати винних, ні жорстоким трилером, від якого щось холоне в душі. У ній немає мовних витрибеньок, а структура максимально проста і легка, щоб читати книжку за один вечір. Я б назвала бондіану стильним портретом епохи, який дозволяє зазирнути до лондонських клубів джентельменів, покуштувати гурманських страв, поїздити на ретро-авто, насолодитись комфортом купе американських експресів, позасмагати на пляжі, поплавати у морі, зіграти у бакара і бридж, змішати горілку і мартіні. А ще можна тікати від погоні, наздоганяти когось, вправлятись у стрільбі по мішенях та відстрілюватись від тих, хто прагне твоєї смерті. 

Симпатизувала і хвилювалась за Бонда, хоч його погляди і дратували. Найбільше з трійці сподобалась карибська «Живи і дай померти», хоча найбільше інтриги причаїлось у «Мунрейкері», а «Казино «Руаяль» вважаю своєрідним перехідним етапом – у моєму випадку від екранного персонажа до літературного. 

Пряма мова

«Оточи себе живими людьми, Джеймсе. За них простіше битися, ніж за абстрактні принципи. Тільки не зрадь себе – сам раптом не стань людиною. Інакше втратимо відмінного робота».

«Люди – наче острови, які відокремлені один від одного. І скільки б вони не зближувались, між ними завжди буде море. Навіть якщо вони одружені п’ятдесят років».

«Ваше життя так само залежить від недбальства наземного механіка, як і від загальмованої реакції водія зустрічної машини, котрий плутає червоне світло з зеленим і який – вперше і востаннє! – зіштовхується з вами у лобовому ударі, коли спокійнісінько повертаєтесь додому з якоїсь приватної гріховної зустрічі. І з цим нічого не вдієш. Бо, щойно народившись, ми починаємо вмирати. Усе наше життя – це невтомне балансування на межі життя і смерті. Тож сприймайте все спокійно. Запаліть сигарету і подякуйте Богові, що досі живі, й із задоволенням якнайглибше затягніться димом».

«Люди з маніями, глухі до небезпеки. Вони настирливо наражаються на небезпеку. Клептомани, наприклад, намагаються поцупити найпомітніші речі. Сексуальні маніяки бравують своїми чіпляннями, немов жадаючи, щоб їх заарештували. Піромани часто-густо навіть не приховують причетність до підпалу».

Схожі книги

Шпигунські романи Джона Ле Карре, зокрема «Tinker Tailor Soldier Spy» та «Нічний адміністратор», а також «Берта Ісла» Хав’єра Маріаса. 

(Visited 170 times, 1 visits today)