У матеріалі використано фото авторства
Каті Адаменко та
Володимира Антипенка
Незабаром у київському видавництві #книголав побачить світ новий роман Ірени Карпи «Добрі новини з Аральського моря», який письменниця писала впродовж трьох років і який тісно пов’язаний з її життям у Парижі. Ми розпитали Ірену про те, чим була зумовлена тривала перерва у написанні книжок, чи буде роман автобіографічним, що приховує сюжет та яких змін у письмі слід очікувати читачеві. Ось 10 фактів про «Добрі новини з Аральського моря» — від самої письменниці.
Перерва між романами – 8 років
Я щось сама в шоці, що між моїм попереднім «повнометражним» романом для дорослих («Піца Гімалаї») і цим – перерва 8 років. Між ними була есеїстика, короткі оповідання, книжка про дітей «Бебі Тревел» і для дітей – «День усіх Білок». Так що це сама собі зараз дала мокрою шматою по пиці за всі свої «ой ні-ні, діти на мене геть не вплинули».
Все, що було написане раніше, знищене
Минулі роки мене не покидало кисле відчуття, що писати більше ні про що: вперлася головою в стелю і стою, спостерігаючи, як з тої стелі на мене сиплеться пісок. Не знаю, чому такий блок стояв. Чогось заборонила собі писати на автобіографічні теми, а тяжку долю якоїсь вигаданої людини описувати – не моє. Я мушу знати «ворога в обличчя». До того ж, останній рік перед переїздом до Парижа я прожила у досить складних стосунках, де до самознищення лишався крок. Жалюгідні потуги щось написати в цей час закінчувалися повним гівном у форматі Word. Я все це знищила. А от елементи прожитої історії, коли час охолодив пережиті травми, таки «подарувала» Риті – одній із героїнь «Добрих новин».
Про (авто)біографічність
Треба собі признатися: справжня література має бути щирою, тому часто всі історії є біографічними. Так автор по-чесному рубає м’ясо, нарізає емоції і каже іншим, що в нього болить там, де й у них. Така роль історії Рити – показати наївним дівчаткам патріархального покрою підводні камені канонічного «головне, щоб забезпечував». Якщо необережно дати не тій людині носити тебе на ручках, ризикуєш поступовим відмиранням ніжок. Але не буду спойлити – ця історія класичного (і дуже популярного у Франції) феномену pervers narcissique чекає вас у книжці.
Інші три героїні теж сконструйовані з реальних історій (окрім історій вбивств хіба що), але там уже мікс – прототипи Хлої, Богдани і Маші – живі і самостійні. Звідки ще б я брала інсайдерську інформацію про паризькі тусовки 20-річних елітарних студентів чи схеми організації радикальних угруповань?.. Це були довгі години інтерв’ю, вина і навіть підслуховувань.
Не обійшлося і без побутової містики. Наприклад, із самого початку мені було цікаво заглянути в голову середньостатистичної «феменки». Такої собі феменки-лямбда, не тієї, що на обкладинках і в телевізорі. Я вигадала персонажа Маші й … зовсім скоро зустріла її прототип. Хоча дівчина виявилася далеко не сірою мишею, її історії наситили текст. А деякі, які я сама для неї вигадала, виявилися правдою, і вона все допитувалась, хто ж це її здав)).
Кожному читачеві та читачці – своя улюблена героїня
Кожна читачка знайде в цих жінках свій психотип. Книжка цим і добра – можеш слідкувати за всіма 4-ма героїнями, а можеш вибрати одну чи дві. Їхні долі зустрічаються і несподівано переплітаються, але можете читати і по черзі, вибравши фаворитку.
Париж, відкритий по-новому
Париж тут відіграє роль каталізатора. Власне, він і зняв цей триклятий блок письма. Почала я з якихось калічних щоденників, щось шкрябала на серветках чи в блокноті, сидячи на терасі з келихом, розглядала людей, дахи, одяг, підслуховувала розмови. Перші дні мого життя тут були цілковитою ейфорією – майже місяць я жила сама, і нарешті вдалося почути себе. (Кожна женщіна-мать-жона зараз зрозуміє, про що я, і яка це розкіш – інколи побути з собою наодинці).
Мені хотілося співати назви вулиць, ковтати колір неба і посміхатися людям. Таке враження, що Париж бере тебе в обійми і танцює з тобою. Кожне місто таке – воно тебе або приймає, або відштовхує. Париж завжди мене відштовхував, і тут з якогось дива прийняв, та ще й змусив писати про себе. Про жінок у ньому. Про різні його сторони і різні долі. Чи є він персонажем книги? Безумовно. В «Добрих новинах» повно терас, бутіків, барів, помийок, паркінгів, дахів, метро, під’їздів, птахів, вокзалів… Хоч-не-хоч, запіваєте під час прочитання «Це моє мі-і-істо» Онуки, хе-хе. Мені воно часто крутилося.
Місто постає в усьому його різноманітті
Це не місто з листівок і красивих інстаграмів. Принаймні, не завжди. Бо хтось їздить на астон-мартіні і їсть лобстера в ресторані братів Кост, а хтось спить у паркінгу, в кузові вантажівки, остерігаючись професійних безхатьків.
Екскурсію місцями «Добрих новин» замовляли?
Місцями «Добрих новин» можна прокласти непоганий паризький маршрут – від руй-топів Сен-Жермену до привокзальної площі Сен Дені. Панорами будуть трохи відрізнятися…
Дві детективні лінії
Одна з чотирьох сюжетних ліній має елементи детективу. Дехто гине на самому початку, і лише в кінці з’ясовується, хто вбивця. Хоча ні, дві історії з такими елементами. Не спойліть – терпіть до останніх сторінок. До того ж, у книзі є один психопат і кілька персонажів із розладами особистості – я про все чесно консультувалася з психотерапевтом, взнала про себе багато цікавого (жартую 🙂 ).
Роман неодноразово скорочувався, та все одно його об’єм вражає
Мучила багатьох колег питаннями організації терактів та конструкцією вибухівки, наприклад, надіюся, відповідні служби не зробили відповідних висновків, хе-хе. Одним словом, цього разу я підходила до роману точно і вивірено, і навіть повикидала, скільки могла, шкодуючи читача, який мене прокляне за обсяг і вагу. А все одно залишилось чимало, що не так уже й погано з огляду на близьку відпустку: буде що почитати.
Читачеві приготуватися до відкриттів
На прохання моїх читачів олд-скул (тих, хто скучають за першими книгами) – в романі багато сексу. Дуже різного: від першого експірієнсу дівчини, що відкриває в собі гомосексуальність, до веселого і не зовсім секс-курорту Кап дАґд, оспіваного у свій час Уельбеком та Озоном… А ще фешну, їжі і вина – як без цього?)
Насправді мені шкода розлучатися з «Добрими новинами»: за три роки ми так зрослися, що аж страшно. Тепер ваша черга відкривати цей мій Океан, туманну Нормандію і марнославний Сан Торпе, містичні острови, дороги, і – найбільше – Париж з усіма його долями. Смачного!
12 thoughts on “10 фактів про нову книгу Ірени Карпи «Добрі новини з Аральського моря» — зі слів самої авторки”