Айн Ренд для Playboy: “Немає жодного серед так званих серйозних авторів, про кого я б могла говорити із захопленням”

Айн Ренд – на той час енергійна, сувора молода жінка, – одна з-поміж найвідвертіших і найвпливовіших інтелектуальних голосів у Америці на сьогодні. Їй належить авторство бестселеру, який, мабуть, отримав найсуворішу критику і найширше визнання у цьому десятилітті, «Атлант розправив плечі», і який розійшовся загальним накладом у 1 200 000 примірників, відколи був уперше виданий шість років тому, і став романом, про який говорить уся країна.

Літературні фан-клуби Айн Ренд можна знайти у кожному студмістечку. Професори в аудиторіях проводять дискусії довкола її ідей. Більш ніж 2500 людей у 30 містах від Нью-Йорка до Лос-Анджелеса відвідують курси, що проводить Інститут імені Натаніеля Брендона, де вони слухають живі виступи і записані на плівку лекції про принципи, викладені у книзі. Тисячі інших прихильників передплачують «Бюлетень Об’єктивіста», щомісячне видання, в якому пані Ренд та її колеги коментують геть усе – від економіки до естетики. А продажі її попереднього бестселера, під назвою «Джерело», сягнули позначки у 2 мільйони примірників.

Аби якийсь роман спричинив таку ланцюгову реакцію – річ незвичайна; те, що цим романом виявився саме «Атлант» – просто дивовижно. Адже ця книга – панорамний роман про те, що стається, коли «мислячі люди» починають страйкувати, – має понад 1500 сторінок. У ній чимало довгих, подеколи складних для розуміння філософських роздумів; і вона так само рясніє шалено-непопулярними ідеями, як й її авторка. Незважаючи на успіх, літературна еліта не приймає Айн Ренд до свого кола. Критики, майже всі до одного, або ігнорують, або різко критикують її книгу. Серед філософів вона також вигнанниця, хоча…

«Атлант» є не менше філософським твором, ніж літературним. Ліберали сяють, щойно згадується її ім’я; а консерватори – хапають ротом повітря, коли вона починає говорити. Бо Айн Ренд, до вподоби це комусь, чи ні, – одна єдина в своєму роді: безсумнівно, безповоротно, безкомпромісно індивідуальна.

Їй не подобається те, куди рухається Американське суспільство: їй не подобається його політика, економіка, його відношення до сексу, жінок, бізнесу, мистецтва чи релігії. Одним словом, вона твердо і самовпевнено, без зайвої скромності заявляє: «Я кидаю виклик культурній традиції, хай навіть їй дві з половиною тисячі років.» І це не просто слова.

Темноволоса жінка з пронизливими карими очима і розумом швидким, як сучасний комп’ютер, Айн (що римується з англійським “mine”) Ренд народилася в сім’ї дрібного торговця у Санкт-Петербурзі, що в Росії, де вона пережила події Радянської Революції. Відчуваючи гостру відразу до комунізму та його філософії, вона навчалася у Ленінградському університеті. У 1926 році їй вдалося виїхати з СРСР і зупинитись на кілька місяців у своїх далеких родичів у Чикаго, потім вона переїхала до Голівуду. Вона завжди хотіла стати письменницею. Та позаяк її знання англійської мови було дещо недостатнім для написання художньої літератури, вона взялася писати сценарії для німого кіно, тим часом продовжуючи опановувати свою нову мову. Періоди безробіття чергувалися з тими, коли вона працювала статисткою в кіно, офіціанткою і костюмером на кіностудії.

Далі, у 1936 році, вона завершила свій перший роман «Ми, живі» – випад проти тоталітаризму, події якого розгортаються у Росії, – що не привернув особливої уваги. Через два роки – ще один твір, «Гімн», – новела про суспільство, в якому слово «Я» докорінно видалено на користь колективістського «Ми». Лише через п’ять років, впродовж яких вона отримала дванадцять відмов від видавців, з’явилася її перша комерційно успішна книга, – «Джерело»; історія поневірянь одного архітектора в боротьбі за власну індивідуальність, цей роман став національним бестселером, і згодом був екранізований.

Протягом майже десяти наступних років пані Ренд  продовжувала наполегливо працювати над книгою «Атлант розправив плечі», в якій вона вбачає не просто роман, а декларацію філософії, покликаної не менш, як змінити курс реформ в Америці – поворот соціуму до стану справжнього капіталізму з вільною ринковою економікою, навіть більш справжнього, ніж той, що існував у 19-му столітті. Але її філософія – яку вона називає «Об’єктивізм» – охоплює не лише економіку чи політику: вона, передусім, формулює новий тип етики, котру Ренд визначає як мораль раціональної вигоди.

Сьогодні Айн Ренд живе у скромних апартаментах 30-го кварталу Мангеттена зі своїм чоловіком-художником, Франком О’Коннором. Вона планує роботу над новим романом і водночас працює над широкоформатним літературним проектом, цього разу не художнім, – книгою з епістемології. І хоча її робота над обидвома проектами час від часу переривається через щільний графік виступів перед аудиторією слухачів по всій країні, більшість свого робочого часу і невичерпної енергії вона присвячує писанню у невеликому блакитно-зеленому кабінеті – виключно від руки.

У серії інтелектуально насичених бесід з кореспондентом Плейбою, Елвіном Тофлером, пані Ренд чітко і переконано говорить про свою роботу та життєві позиції. Вона відповідає на запитання одне за одним у своїй лаконічній, зрозумілій манері, з ледь помітним російським акцентом, її голос замовкає поміж слів лиш на ту коротку мить, щоб затягнутися сигаретою в блакитно-сріблястому мундштуку (подарунок від шанувальників), на якому вигравірувані її ініціали, імена трьох персонажів з «Атлант розправив плечі» та кілька маленьких доларових знаків. Останні у романі «Атлант розправив плечі» – це символ «вільної торгівлі, а відтак – вільного розуму».

ПЛЕЙБОЙ: Пані Ренд, Ваші романи та есе, а особливо Ваш суперечливий бестселер «Атлант розправив плечі», являють собою дбайливо сконструйований, внутрішньо цілісний світогляд. Вони є, по суті, виразом всеохоплюючої філософської системи. Що Ви прагнете досягнути цією новою філософією?

РЕНД: Я прагну дати людям – чи тим, хто любить думати, – цілісну, послідовну та раціональну картину життя.

ПЛЕЙБОЙ: Які є основні постулати Об’єктивізму?

РЕНД: Він починається з аксіоми, що світ існує, тобто об’єктивна реальність існує незалежно від спостерігача або його емоцій, почуттів, бажань, надій чи страхів. Об’єктивізм стверджує, що раціональний розум для людини є єдиним засобом осмислити реальність, її єдиним провідником до дії. Під раціональним розумом я маю на увазі здатність, що визначає та інтегрує інформацію, отриману людиною через органи чуття.

ПЛЕЙБОЙ: У романі «Атлант розправив плечі» Ваш герой, Джон Ґолт, виголошує, «Клянусь, – своїм життям і своєю любов’ю до нього – що я ніколи не житиму заради іншої людини, так само, як не попрошу іншу людину жити заради мене.» Як це співвідноситься з Вашими основними принципами?

РЕНД: Заява Ґолта – це сукупність етичних засад Об’єктивізму в їхньому крайньому виразі. Будь-яка етична система ґрунтується і походить – імпліцитно чи експліцитно – з метафізики. Етика, що коріниться в метафізичній суті Об’єктивізму, твердить, що оскільки раціональний розум є головним механізмом виживання людини, то раціональність є її найвищою чеснотою. Користуватися своїм розумом, осмислювати реальність і діяти відповідно є моральним обов’язком людини. Ціннісною нормою етики Об’єктивізму є людське життя – виживання людини за рахунок іншої людини – або того, що вимагає для власного виживання природа раціональної істоти. Сутність Об’єктивізму полягає в тому, що людина існує заради самої себе, що особисте щастя є найвищою моральною метою, і що людина не повинна ані жертвувати собою заради інших, ані жертвувати іншими заради самої себе. Саме цей останній принцип підсумований у ствердженні Ґолта.

ПЛЕЙБОЙ: Яка саме мораль з цього випливає, з огляду на індивідуальну людську поведінку?   

РЕНД: Це детально викладено в «Атлант розправив плечі».

ПЛЕЙБОЙ: Героїня «Атлант розправив плечі», згідно ваших слів, є «цілковито нездатна переживати істотне почуття вини». Чи може будь-яка мораль існувати без вини?

РЕНД: Важливим у Вашій цитаті є слово «істотне». Істотна провина не означає здатність оцінювати свої вчинки і шкодувати, якщо вони були хибними. Істотна провина означає, що людина є грішною, а відтак винною за своєю природою.

ПЛЕЙБОЙ: Ви маєте на увазі первородний гріх?

РЕНД: Саме так. Це є власне те поняття, котре моя героїня, чи я, чи будь-який інший об‘єктивіст неспроможні прийняти або відчути взагалі. Саме поняття первородного гріха заперечує моральність. Якщо людина грішна за природою, в неї не залишається вибору щодо цього. Якщо в неї немає вибору, це питання не належить до області етики й моралі. Мораль відноситься тільки до сфери доброї волі людини – тільки до тих дій, які передбачають можливість вибору. Моя героїня здатна на почуття вини стосовно конкретного вчинку. Та будучи високоморальною жінкою з відповідною самооцінкою, вона завжди дбатиме, щоб ніколи не викликати це почуття жодним своїм вчинком. Вона діятиме цілковито морально, а тому не сприйме незаслуженої вини.

ПЛЕЙБОЙ: У «Атлант розправив плечі» одного з Ваших головних героїв запитують, «Який тип людини є наймерзеннішим?» Його відповідь вражає: він не каже – садист чи вбивця, чи сексуальний маніяк, чи диктатор; він каже, «Людина без мети». Але ж більшість людей проживають життя без чітко визначеної цілі. Ви вважаєте їх мерзенними?

РЕНД: Так, певною мірою.

ПЛЕЙБОЙ: Чому?

РЕНД: Тому що ця риса їхнього характеру є наскрізною, і спричиняє усі ті біди, що Ви згадали у своєму запитанні. Садизм, диктаторство, зло у будь-якій формі – це наслідок уникання людиною реальності. Наслідок її неспроможності думати. Людина без мети – це людина, яка блукає за вітром випадкових почуттів або невизначених бажань, а тому здатна на будь-яке зло, оскільки вона зовсім не контролює своє життя. Для того, щоб мати контроль над своїм життям – потрібно мати мету, продуктивну мету.

ПЛЕЙБОЙ: Хіба ж Гітлер і Сталін, достатньо згадати цих двох тиранів, не контролювали своє життя, або ж не мали чіткої життєвої цілі?   

РЕНД: Звичайно, ні. Зауважте, що вони обидва в буквальному розумінні стали психопатами до кінця життя. Це були люди, яким бракувало самоповаги, а відтак вони ненавиділи усе живе. Джеймс Таґґарт, герой роману «Атлант розправив плечі», по суті, є узагальненим відображенням їхньої психології. Людина, яка не має мети, але вимушена діяти, спрямовує свої дії на знищення інших. Це далеко не те саме, що продуктивна чи творча мета.

ПЛЕЙБОЙ: Якщо людина організовує своє життя навколо єдиної, чітко окресленої мети, чи не ризикує вона «обмежити свої горизонти»?

РЕНД: Якраз навпаки. Головна мета допомагає інтегрувати усі інші проблеми людського життя. Вона встановлює ієрархію, відносну важливість цінностей людини, позбавляє її від безглуздих внутрішніх конфліктів; вона дає змогу сповна насолоджуватись життям і привносити це відчуття задоволення в будь-яку сферу її розумової діяльності. Тоді як людина без мети блукає в хаосі. Вона не знає, які є її цінності.  Вона не вміє робити судження. Вона не може сказати, що важливо для неї, а що ні, і тому, вона безпорадно пливе за течією, підвладна будь-якому випадковому стимулу чи тимчасовій примсі. Вона не може насолоджуватись нічим. Вона все життя перебуває в пошуках якоїсь цінності, яку так ніколи і не знайде.

ПЛЕЙБОЙ: А чи не можна тоді вважати прагнення виключити примхи з життя і діяти абсолютно раціонально як таке, що зумовлює безбарвне, безрадісне існування?

РЕНД: Мушу зізнатись, що справді не розумію, про що Ви говорите. Давайте визначимось з термінами. Раціональне мислення – це для людини інструмент пізнання, здатність пізнавати об’єктивну реальність. Емоції не є інструментом пізнання. Те, що Ви відчуваєте, нічого не говорить Вам про реальність; воно просто дає якесь уявлення про те, як Ви оцінюєте реальність. Емоції є результатом Ваших ціннісних висновків; вони зумовлюються Вашими базовими переконаннями, усвідомленими чи неусвідомленими, вірними чи хибними. Примха – це емоція, причину якої ти не знаєш, і не хочеш знати. То що ж означає –діяти за примхою? Це означає, що людина діє, наче зомбі, зовсім не уявляючи з чим має справу, що вона хоче досягнути, або ж що спонукає її до дії. Це означає, що людина діє в стані тимчасового затьмарення. Чи саме це Ви називаєте цікавим, барвистим життям? Гадаю, єдина барва, якою така ситуація в результаті зафарбується, – це кров. Дія проти фактів об’єктивної реальності може спричинити лише руйнацію.

ПЛЕЙБОЙ: Чи слід у такому разі цілковито ігнорувати емоції, повністю виключити їх з життя?

РЕНД: Звісно ні. Треба просто тримати їх під контролем. Емоція – це автоматична реакція, автоматичний наслідок ціннісних суджень людини. Наслідок, а не причина. Не обов’язково має бути зіткнення, дихотомія між раціональним мисленням людини і її емоціями – за умови, що вона здатна простежити їх правильний зв’язок. Раціональна людина знає – або вважає за необхідне зрозуміти – джерело своїх емоцій, головні передумови їх виникнення; якщо її початкові судження помилкові, вона виправляє їх. Вона ніколи не діє під впливом емоцій, які вона сама не може пояснити, значення яких не розуміє. Оцінюючи ситуацію вона знає, чому вона діє саме у той чи інший спосіб, і чи це правильно. У неї немає внутрішніх конфліктів, її розум й емоції злагоджені, її свідомість у стані повної гармонії. ЇЇ емоції не є її ворогом, вони також для неї – спосіб насолоджуватися життям. Але вони не диктують її дії; їх диктує розум. Однак це відношення не може бути зворотним. Якщо людина приймає свої емоції за спонуку, а свій розум – за пасивний наслідок, якщо людина керується своїми емоціями і використовує розум тільки для того, щоб раціоналізувати або якось виправдати їх – тоді вона діє аморально, вона прирікає себе на нещастя, невдачу, поразку, і вона не досягне нічого, окрім краху – для себе і для інших.

ПЛЕЙБОЙ: Ви вважаєте, що жінки так само, як і чоловіки повинні організовувати своє життя навколо роботи – і, якщо так, якої саме роботи?

РЕНД: Авжеж. Я вважаю, жінки – такі ж люди. Що правильно для чоловіка, правильно і для жінки. Основні принципи – ті ж самі. Я б не хотіла давати поради, яку роботу повинні  виконувати чоловіки, тож не радитиму і жінкам. Немає такої роботи, яка була б виключно жіночою. Жінки можуть вибирати собі роботу відповідно до їхньої власної мети і переконань, точно так, як і чоловіки.

ПЛЕЙБОЙ: Чи є, на Вашу думку, аморальним вибір жінки присвятити себе домашньому господарству і сім’ї, жертвуючи кар’єрою?

РЕНД: Не аморальним – я б сказала, непрактичним, бо домашні справи не можуть бути цілодобовим заняттям, окрім того періоду, доки її діти трохи не підростуть. Проте, якщо жінка хоче мати сім’ю і вирішує перетворити її на свою кар’єру, – тимчасово, це буде правильним рішенням – за умови, що вона ставиться до сім’ї як до кар’єри, тобто, якщо вона вивчає цей предмет, визначає правила та принципи, згідно з якими вона хоче виховати своїх дітей, якщо вона загалом вирішує своє завдання в інтелектуальний спосіб. Це дуже відповідальне завдання, і також  надзвичайно важливе, та тільки якщо до нього ставляться як до науки, а не просто як до емоційного потурання.

ПЛЕЙБОЙ: Де ж тоді, на Вашу думку, має знайтися місце для романтичної любові у житті раціональної людини, коли робота є її єдиною рушійною силою?

РЕНД: Романтична любов є найвищою нагородою для такої людини. Тільки той, хто горить своєю роботою, здатний на глибоке романтичне почуття, бо любов є проявом самоповаги, найсокровенніших цінностей в характері чоловіка чи жінки. Ми закохуємось у тих, хто поділяє наші цінності. Стосовно цього я б хотіла навести цитату з «Джерела», в якому персонаж говорить слова, котрі часто цитують читачі: « Щоб говорити «Я тебе кохаю», спершу треба знати, як сказати «Я».»

ПЛЕЙБОЙ: У Вашій книзі «Атлант розправив плечі» Ви пишете, «Кожне питання має два шляхи розв’язання. Один – правильний, другий – неправильний, але той, що посередині –завжди аморальний.» Чи не занадто це категоричний набір цінностей?

РЕНД: Цілком вірно. Я з великим ентузіазмом підтримую «чорно-білу» картину світу. Про що саме йдеться? Давайте розберемося. Тут ідеться про добро і зло. Перш ніж визначити що-небудь як сіре, тобто серединний шлях, треба знати, що таке чорне і що таке біле, тому що сіре – це всього лише поєднання попередніх двох. А коли ти вже визначив, що один вибір – добрий, а інший – злий, не існує виправдання для третього –змішаного вибору. Не може бути жодного виправдання для вибору, навіть частково, того, що, як тобі відомо, є злом.

ПЛЕЙБОЙ: Отже, Ви вірите в абсолютні цінності?

РЕНД: Авжеж, вірю.

ПЛЕЙБОЙ: Ви сказали, що заперечуєте віру. Чи вірите Ви в Бога?

РЕНД: Ні, звичайно.

ПЛЕЙБОЙ: Вас цитують ось так, « Хрест є символом тортур, пожертвування ідеалом заради не-ідеалу. Я віддаю перевагу доларовій банкноті.» Невже Ви справді гадаєте, що дві тисячі років Християнства можна підсумувати словом «тортури»?

РЕНД: Почнімо з того, що я ніколи не говорила цього. Не мій стиль. Ані літературний, ані інтелектуальний. Я не говорю, що віддаю перевагу грошовим знакам – це дешева нісенітниця, і, будь-ласка залиште це у своїй копії. Не знаю, звідки Ви взяли цю цитату, але значення доларового знаку чітко пояснено в романі «Атлант розправив плечі» – історії про вільну торгівлю, а відтак, про вільний розум. Вільний розум і вільна економіка – це неминучі наслідки. Одне не може існувати без іншого. Доларовий знак, як символ валюти вільної країни, є символом вільного розуму. Ба більше, що стосується історичного походження доларового знаку, хоч воно й ніколи не було підтверджено, – існує одна дуже правдоподібна гіпотеза, що він позначає ініціали Сполучених Штатів. Досить про це. А тепер Ви хочете почути, що я скажу про хрест. Правильно, я дійсно вважаю хрест символом пожертвування ідеалом заради не-ідеалу. А хіба ж він не це означає? Христос, мовою Християнської філософії, – це ідеал людини. Він уособлює те, що люди повинні прагнути наслідувати. Однак згідно Християнської міфології, він помер на хресті не за свої власні гріхи, а за гріхи неідеальних людей. Іншими словами, бездоганна у відношенні моралі людина була принесена в жертву за порочних людей, котрі, як очікується, приймуть цю жертву. Якби я була християнкою, ніщо б не могло розлютити мене більше за це: ідея  пожертвування ідеалом заради не-ідеалу, або ж доброчесністю заради порочності. І саме в ім’я цього символу людей закликають пожертвувати собою заради тих, хто гірший за них. Саме так використовується символізм. Саме це є тортурами.

ПЛЕЙБОЙ: Тож на Вашу думку, жодна з релігій так і не принесла  нічого конструктивного в життя людини?

РЕНД: Як релігія – ні, у сенсі сліпої віри – такої, що непідтверджена фактами дійсності і логічними висновками, – або ж такої, що суперечить їм. Віра, як така – надзвичайно шкідлива для людського життя: вона є запереченням розуму. Але треба пам’ятати, що віра є ранньою формою філософії, що перші спроби пояснити всесвіт, визначити зміст людського життя і кодекс моральних цінностей були зроблені релігією, перш ніж людина достатньо змінилася, тобто розвинулася, щоб мати якусь філософію. До того ж, як і філософії, деякі релігії порушують дуже цінні моральні питання. Вони можуть мати добрий вплив або ж проповідувати правильні принципи, але в дуже суперечливому контексті й, як би це сказати? – на дуже небезпечній чи зловмисній підставі: на підставі віри.

ПЛЕЙБОЙ: Чи готові Ви були б померти за свою справу і чи повинні Ваші послідовники мати таку готовність? Для цілковито нежертовного об’єктивіста – чи є хоч якась справа, за яку варто померти?

РЕНД: Відповідь на це запитання викладено у моїй книзі «Атлант розправив плечі». В ній я пояснюю, що людина повинна жити заради своїх цінностей і, якщо потрібно, боротись за них – тому що увесь процес життя полягає в реалізації цінностей. Людина не просто автоматично виживає. Вона мусить жити як істота раціональна і не менш того. Вона не може вижити як звір. Навіть найпростіша цінність, така як їжа, повинна бути створена людиною, посаджена, виготовлена. Те ж саме є дійсним і для його цікавіших, важливіших досягнень. Усі цінності людина повинна набути і використовувати, а якщо їм загрожує небезпека – вона повинна бути готовою боротись і померти, якщо потрібно, за своє право жити як розумна істота. Ви запитуєте мене, чи воліла б я померти за Об’єктивізм? Так, воліла б. Але, що важливіше, – я волію жити заради нього, і це набагато важче.

ПЛЕЙБОЙ: Наголошуючи на раціональному мисленні, Ви перебуваєте у філософському конфлікті з сучасними письменниками, романістами і поетами, багато хто з яких є самопроголошеними містиками чи ірраціоналістами, як їх називають. Чому так складається?

РЕНД: Тому що в основі мистецтва лежить філософія, а провідною філософською течією сьогодні є неомістицизм. Мистецтво – це проекція фундаментального уявлення митця про людину і світ. Позаяк більшість митців не розвивають своєї власної самостійної філософії, вони засвоюють, свідомо чи підсвідомо, головні філософські ідеї свого часу. Більшість сучасної літератури є достовірним відображенням сьогоднішньої філософії – ось погляньте!

ПЛЕЙБОЙ: Але ж хіба митець не повинен відображати свій час?

РЕНД: Ні. Письменник повинен бути активним інтелектуальним лідером своєї доби, а не пасивним послідовником будь-якої течії. Письменник повинен формувати цінності своєї культури, він повинен відображати і конкретизувати ціннісні задачі людського життя. Це – суть літературної школи Романтизму, яка сьогодні практично зійшла зі сцени.

ПЛЕЙБОЙ: Залишивши нас, у літературному розумінні, – де ?

РЕНД: У глухому куті Натуралізму. Натуралізм говорить, що письменник мусить бути пасивним фотографом або репортером, який у некритичній манері записує все, що доведеться спостерігати довкола. Романтизм вчить, що письменник мусить представляти речі, не як вони є в кожний окремий момент, а – цитуючи Арістотеля, «як вони могли б бути чи повинні бути».

ПЛЕЙБОЙ: Як Ви оцінюєте сучасну літературу загалом?

РЕНД: З погляду філософії  вона – аморальна. З погляду естетики – мені вона видається страшенно нудною. Вона перетворюється на каналізаційну трубу, присвячену виключно вивченню розбещеності. А нуднішого за це не буває.

ПЛЕЙБОЙ: Чи є серед письменників-романістів ті, хто Вам до вподоби?

РЕНД: Так. Віктор Гюго.

ПЛЕЙБОЙ: А як щодо сучасних авторів?

РЕНД: Ні, немає жодного серед так званих серйозних авторів, про кого я б могла говорити із захопленням. Мені більше до смаку сучасна популярна література, що є залишками Романтизму на сьогодні. Мій улюблений автор – Мікі Спілейн.

ПЛЕЙБОЙ: Чому він Вам подобається?

РЕНД: Тому що він, передусім, – мораліст. У примітивній формі, формі детективного роману, він змальовує конфлікт добра і зла в чорно-білих кольорах. Він не показує гидкий сірий набрід негідників по обидва боки, яких важко розрізнити. Він показує безкомпромісний конфлікт. Як письменник, він чудово розуміється на таких аспектах літератури, як структура сюжету, що я вважаю найголовнішим.

ПЛЕЙБОЙ: Яка Ваша думка про Фолкнера?

РЕНД: Не надто висока. У нього хороший стиль, але його твори – практично нечитабельні з огляду на зміст, – я прочитала зовсім небагато з них.

ПЛЕЙБОЙ: А як щодо Набокова?

РЕНД: Я прочитала тільки півтори книги, що він написав – та половина, яку я не змогла дочитати, була з «Лоліти». У нього блискучий стиль, він пише дуже гарно, але його теми, його сприйняття життя, його бачення людини – настільки огидні, що ніяка художня майстерність не може їх виправдати.

ПЛЕЙБОЙ: Як романіст, чи розглядаєте Ви філософію як найголовнішу мету своєї творчості?

РЕНД: Ні. Моя головна мета – це передача образу ідеальної людини – такої, якою «вона може і повинна бути». Філософія є необхідним засобом для цього.

ПЛЕЙБОЙ: Ви різко критикуєте світ, яким Ви бачите його сьогодні, а Ваші книги пропонують радикальні думки змінити не просто обриси суспільства, а сам спосіб, в який люди працюють, думають і люблять. Чи є у Вас оптимізм стосовно нашого майбутнього?

РЕНД: Так, є. Колективізм – як інтелектуальна сила і моральний ідеал, – вже мертвий. А свобода та індивідуалізм, разом з їхнім політичним виразом, капіталізмом, ще не були віднайдені. Гадаю, люди матимуть час, щоб віднайти їх. Показовим є той факт, що колективістська філософія сьогодення нічого не породила, окрім культу розпусти, безсилля та відчаю. Погляньте не сучасне мистецтво та літературу, де людина зображена безпомічною, бездумною істотою, що приречена на невдачу, розчарування і крах. Можливо, це і є психологічна сповідь колективістів, але ніяким чином не образ людини. Якби це було не так, ми б ніколи не вийшли з печер. Але ж печери – в далекому минулому. Подивіться навколо і подивіться на історію. Ви побачите прогрес людського розуму. Ви побачите, необмежений потенціал людської величі, і ту здібність, що робить її реальною. Ви побачите, що людина – це не безпорадне чудовисько від природи, але вона перетворюється на нього, коли відмовляється від тієї здібності – свого розуму. А якщо Ви запитаєте, що таке велич? – я відповім, що це можливість жити за трьома фундаментальними моральними принципами Джона Ґолта: розум, мета, самоповага.