Її ім’я у цьогорічному списку рейтингу «100 найуспішніших жінок України» видання «Новое время». Це знак того, що ми у видавництві робимо свою роботу професійно, каже директорка видавництва «Віват» Юлія Орлова, відповідаючи на наше питання, що для неї персонально значить така відзнака, та без зайвої скромності додає: «Крім того, це приємно для мене особисто».
Про свій шлях у видавничий бізнес Орлова — хімік за освітою — каже так: «Це вийшло, як все в нашому житті, випадково». Юлія дійсно закінчила університет за спеціальністю «хімія», і вони з Олександром Красовицьким, власником видавництва «Фоліо», навіть навчалися в одній групі. На той момент вони разом і почали займатися книгами. Суто у видавничий бізнес Орлова прийшла уже з дистрибуції, де торгувала книгами (видавництва «Фоліо» та інших видавництв). Тому, переконує, це саме той шлях, який приречений на успіх. «Просто коли ти спочатку вмієш продавати, потім (коли створюєш якийсь продукт) матимеш принаймні налагоджену систему дистрибуції. Це зручно, і це продуктивний шлях. Спочатку ти є дистриб’ютором, а потім створюєш власну торгову марку», — пояснює директорка «Вівату». Окремо вона зауважує, що на виготовлення різних книжок потрібні різні ресурси, в т.ч. інтелектуальні, тому кількість сукупного тиражу чи найменувань книжок взагалі ніяким чином не може стати маркером успішності видавництва.
Видавництво «Віват», що працює на ринку уже п’ять років, за словами Юлії, на сьогодні має деякі проблеми зростання та дефіцит кваліфікованих кадрів. Орлова (як і інші видавці, по правді сказати) прагне, щоб люди зберігали книжки її видавництва у своїх домашніх бібліотеках та хоче співпрацювати більше з українськими авторами, що часом само по собі непросто. Ми говоримо з Юлею телефоном близько години й часто на наші запитання вона спершу каже, що «це гарне, але складне питання», дякує за нього, а уже потім відповідає по суті. Як живе «Віват» на українському книжковому ринку — далі пряма мова директорки видавництва Юлії Орлової.
У 2013 році відбулося злиття видавництва «Аргумент», власником якого я і була, та видавництва «Пелікан», котре входило до групи компаній «Фактор». В результаті ми створили нове під назвою «Віват» зі мною на позиції директора. Разом із тим, це «об’єднане» видавництво входить в групу компаній «Фактор», власником і президентом якої є Сергій Політучий. Тобто фактично відбулося злиття бізнесів — і я глобально рада цьому кроку. Таким чином, у нас вийшов певний синергетичний ефект: від «Фактора» ми отримали системність і, що важливо, серйозні фінансові інвестиції, від «Аргумента» — знання ринку, вміння працювати на цьому ринку і широку дистриб’юторську систему. У цьому, мені здається, і запорука успіху нинішнього видавництва «Віват».
Наше видавництво постійно зростає і, мені здається, що у нас такі ж проблеми, як у всій Україні: питання самого зростання, а ще маємо великий дефіцит людських ресурсів.
На сьогодні у видавництві 6 редакцій: вони розподілені за різними напрямками, що, відповідно, і забезпечує чіткий поділ того, хто чим займається. Наше видавництво чітко і конкретно структуроване, де є три генеральних напрямки: дитяча (туди ж входить і підліткова) література, художня література і нон-фікшн. Відповідно, таким же чином у нас розподілені і редакції: тобто маємо по дві редакції дитячої літератури, художньої літератури і нон-фікшну. Вони між собою трохи діляться всередині з тієї причини, що маємо ще перекладну літературу та «укрсучліт».
В штаті видавництва зараз працює сто людей, і взагалі-то я б не дуже хотіла збільшувати кількість працівників в офісі. Сучасний світ диктує віддалений доступ, і є маса технологічних можливостей працювати на віддаленому графіку, із якими абсолютно не потрібно працювати із 9.00 до 18.00, як це було раніше.
Можна довго говорити про таке позиціонування видавництва. Як я уже казала, ми маємо три генеральних напрямки. Чому вони виникли? Дивіться, кожна наша свобода у виборі в будь-якому випадку десь обмежується. Коли ми чітко позиціюємо себе роботою тільки на якийсь один напрямок, то видаємо топових авторів. А що робити далі на наступний рік або через п’ять років? Виходить, що маємо формально «опускатися на рівень нижче» і випускати не настільки топових авторів. Цього робити нам би не хотілося, тому відразу визначили працювати у трьох напрямках. Таким чином, маємо свободу робити найкращі книги, а для нас це дуже важливо. Звісно, коли багато напрямків, це значно важче розвивається, бо складніше бути експертом в кожному напрямку — це з одного боку. А з іншого — це дає нам деяку свободу вибору і підбору книг у видавничий план.
Спершу ми хотіли, щоб це було три рівноцінні напрямки по 30%. Але на практиці виходить так, що з дитячою літературою нам все ж легше працювати. Їй приділяється особлива увага просто з тієї причини, що наше завдання — виростити нове покоління (у нас є книжки для дітей вже від 1 року та різного роду розвиваюча література). Крім того, маємо сильний напрямок підліткової літератури — і ми тут, думаю, перші в українському книжковому бізнесі. А далі, коли людина виростає, уже може читати як і нашу художню літературу для розваги, так і нон-фікшн для того, щоб розвивати свої якісь навички. У зв’язку з цим 40% літератури, яку ми видаємо, є дитячою, близько 20% — є художньою і близько 35% — це нон-фікшн. Ще, звісно, є певна перевага у дитячій літературі за рахунок художньої. З точки зору прибутковості можемо припустити, що так, дитяча література прибутковіша за інші напрямки. Але, з іншого, в дитячій літературі і найбільша конкуренція серед видавництв. Хоча дитячі видання найбільше купують, але і конкуренція у цьому сегменті теж максимально велика. Тому не скажу, що дитяча література дає найбільший прибуток.
Також ми продаємо наші видання на інші ринки книжкові, і наразі йдеться, по-моєму, про продаж прав у 26 країн світу. Переважно це дитяча література, але й дитячу літературу продавати набагато легше, бо покупцям відразу видно ілюстративний матеріал і наскільки він релевантний саме смакам їхньої цільової аудиторії. Тому дитячу літературу продавати, звичайно ж, легше, але у нас великі амбіції і щодо підліткової, і щодо дорослої літератури. Тому, думаю, що все вийде. Наші співробітники зараз активно працюють над цим.
Орієнтовно, у нас 50% перекладних книг, і 50% це «укрсучліт». Для нас вкрай важливо не перетворитися у бюро перекладів. Важливо, щоб ми як видавництво були творцем чогось нового, тому орієнтовно 50/50 і в планах цей відсоток змінити за шляхом збільшення відсотку української літератури.
Я уважно стежу за процесом, і мені б дуже хотілося, щоб українських авторів у нас було більше. Але треба розуміти, що з українськими авторами працювати набагато складніше, довше і, у підсумку, виходить навіть дорожче. Проблема у тому, що ми, коли створюємо якийсь продукт, не завжди розуміємо, що буде на виході. Просто часто виходить, що погляди видавництва і автора на той самий продукт можуть різнитися. Наприклад, отримуємо рукопис, і наші редактори розуміють, що якісь сюжетні лінії обірвані, якийсь типаж неякісний і його потрібно доопрацювати, якась сюжетна лінія теж ще потребує роботи. Коли ми кажемо про це авторам, вони, чесно сказати, реагують по-різному. Найчастіше буває така ситуація: «Ні, я ось так написав, я художник і так бачу, не хочу нічого допрацьовувати». У цей момент перед видавництвом стоїть питання моральних цінностей: ми беремо твір, чітко розуміючи, що він недопрацьований, або відмовляємося від такого рукопису. Раніше практично завжди приймалося рішення відмовлятися від такого тексту, бо ми дуже поважаємо думку читача з цього приводу. Є автори, які працюють з нашими редакторами (до редакторів «Вівату» взагалі ставлюся з великою повагою, бо вони професіонали дуже високого рівня) і допрацьовують якісь речі. Тоді книги виходять дійсно знаковими і, принаймні, нам за неї не соромно.
Наступний момент, про який можна поговорити, це презентація книги надалі. Нам потрібно, щоб автор їздив з цією книгою в презентаційний тур (принаймні ми б цього хотіли і частково оплачуємо такі витрати). Я чітко розумію роль видавництва, яка тут зводиться до ролі посередника між автором і читачем. Наше завдання — цю роль посередника виконати ідеально, щоб книга від автора знайшла свого читача. Видавництво має зробити якісний продукт, а дистрибуційна система повинна працювати так, щоб ми донесли цю книгу до максимального кола читачів.
Дуже вдячна вам за питання саме про цю книгу, тому що особисто її дуже люблю. Все мені там подобається: назва (бо, здається, вона про нас як про націю), відмінна добірка ілюстрацій, тексти (там професійний автор Андрій Кокотюха, а окремі статті писав Сергій Жадан), якісна верстка. Ця книга зроблена дуже добре і безумовно була іміджевою. Вона продається, але тут йдеться про один тираж: додруковувати не потрібно. Але це не пов’язано з якістю книги. Думаю, це пов’язано з датою, бо на дати у нас реагують однозначно, і якщо 25-річчя минуло, то інтерес трохи впав. Розумієте, як маркер епохи ця книга повинна бути, тому має бути якась фіксація: 25 років — це серйозний вік для нашої країни, він дуже важливий, бо у нас важкий шлях. І ми як видавництво повинні були це зробити. Не все робиться заради прибутку. Це видання — те, що треба було зробити як складову місії нашого видавництва.
Безумовно, ми йдемо в ногу з часом і маємо електронну бібліотеку та електронні книги. Не можу сказати, що зараз це можна назвати бізнесом, бо це дуже невеликі гроші. Обслуговування (бухгалтерське і документальне) з купівлі прав на електронну версію і т.д., напевно, нівелює весь прибуток від цього бізнес-напрямку. Проте вважаю, що в майбутньому він буде розвиватися, і наше завдання — вже зараз відпрацьовувати якісь помилки, привчати людей до електронної книги. Навіть більше — я вже говорила і надалі буду говорити, що місія видавництва — це популяризація читання. Мені важливо, щоб люди читали, а буде це паперовий носій чи електронний, — це вже інше питання. І хоча великий попит має саме друкована книжка, в майбутньому, я впевнена, напрямок електронної книжки теж активно розвиватиметься, і ми повинні бути до цього готовими.
По-перше, у нас є чітке розуміння наших трьох генеральних напрямків, і якщо котрийсь із запропонованих нам рукописів не відповідає цим генеральним напрямками (наприклад, жіночий роман), то, безумовно, ми її не візьмемо в роботу. А все тому, що у нас немає сформованої цільової аудиторії для такої літератури і ми, таким чином, найперше обманюємо автора книжки, бо не можемо її продати. Крім усього іншого, таке видання у нашому видавництві не буде мати ніякого успіху.
Один із найголовніших критеріїв вибору книги до нашого видавничого плану: вона не повинна бути миттєвою, — по-перше; вона не повинна бути прохідною, щоб ми могли нею пишатися і п’ять років тому, — по-друге. Розумієте, друкований носій — досить дорогий, і якщо ми робимо книжку на друкованому носії, то наше завдання зробити її такою, щоб люди зберігали її у своїй домашній бібліотеці. Під непрохідною мається на увазі те, що рівень книги має відповідати якості поліграфічних матеріалів, дизайну, високому рівню перекладу, а також тема книжки теж має бути актуальною. Отже, якщо за усіма цими критеріями книга нам проходить, ми беремо її до видавничого плану.
Успіх може бути і фінансовим, і іміджевим. Це велике щастя, коли вони збігаються. У нас є не один такий проект, де маємо обидві складові. Наприклад, «Емоційний інтелект» Деніела Ґоулмана, «Любомир Гузар. Хочу бути Людиною» Катерини Щоткіної. Це два прекрасні приклади, де вже маємо по два/три тиражі видань, коли присутній і фінансовий, і іміджевий успіх.
Звичайно, при роботі з рукописом ми дивимося, наскільки успішний проект сам по собі із точки зору продажів, бо в будь-якому випадку кожен голосує за книгу гривнею. Іноді ж книга просто не розрахована на ринок масового споживача і ми у видавництві чітко для себе це розуміємо. У цьому випадку успіх продажів НЕ є основоположним, тобто фактично свідомо робимо іміджевий проект. У таких випадках нам дуже допомагають премії, які акцентують увагу на конкретному проекті. Це дозволяє показати нашу книгу у новому світлі в нашому турбулентному світі: читачі звертають на неї більше уваги і, відповідно, збільшується ймовірність її покупки. Тому ми подаємо книги на премії. По-моєму, видавництво «Віват» за минулий рік отримало найбільшу кількість премій серед інших гравців на ринку (за 2018-й у нас їх понад сорок, включно з міжнародними).
Зазвичай відгуки — це зворотна реакція на ті книги, які ми уже видали. Тому для того, щоб будували саме видавничий план, відгуки скоріше не впливають. Хоча для нас дуже важливо, як люди відреагували на тему, ілюстративний матеріал, дизайнерське рішення тощо. У цьому випадку ми дуже уважно ставимося до відгуків. Наприклад, ми видали книгу Дари Корній «Чарівні істоти українського міфу. Духи природи» і отримали масу позитивних відгуків як на предмет ілюстративного матеріалу, так і на предмет теми як такої. Це, в результаті, послужило причиною того, що Дара написала вже другу книгу, а наше видавництво її проілюструвало. Отже, скоро фактично матимемо другий том. Виходить, найчастіше відгуки читачів просто є основою для народження нової книги.
У нас настільки турбулентна ситуація, що ми не живемо на 5 років вперед. Проте це не означає, що у нас немає стратегічної лінії розвитку, а навпаки демонструє, що ми дуже гнучкі. Наше завдання — дуже уважно стежити за трендами, які будуть з’являться в нашій книговидавничій сфері, і підлаштовуватися під ці тренди. Бо, знову ж таки, мета — чути, що хоче людина і видавати ті книги, які будуть читати, а не просто тому, що нам хочеться видавати просто красиву літературу.
Тому на сьогодні наш план сформований до середини 2020 року. Це і добре, і погано. Добре в тому сенсі, що у нас є планове виробництво, а погано, тому що, якщо з’являється якийсь цікавий проект, мені його складно «втиснути» в уже теперішній видавничий план. Ті проекти, які у нас є, уже йдуть на друге півріччя 2020 року. Тобто я як менеджер живу 2020-м роком.
Те, що однозначно ми плануємо робити, я теж вже про це говорила: плануємо збільшувати кількість українських авторів у нашому видавничому плані. Це для нас певний виклик, і ми хочемо працювати в цьому напрямку.
Зараз цей зворотний зв’язок у нас працює дуже активно. Наразі на розгляді 327 авторських рукописів. І хоча маємо велику кількість редакторів, для того, щоб прочитати уважно і щось розумне відповісти авторам — по-перше, потрібен час, як мінімум, місяць. По-друге, ми, безумовно, працюємо з дуже великою кількістю фрілансерів (маємо художників і дизайнерів в штаті, але з великою кількістю працюємо поза штатом). Фрілансери потрібні, бо, безумовно, та сотня працівників, які працюють у нас в штаті, не могли б обробити ту кількість книг, яку ми видаємо. Тому «ця кнопка» на сайті працює дуже активно і продуктивно як для авторів, так і для потенційних працівників-фрілансерів.
Спочатку про рекламу. Реклама — така річ, яку виміряти в цифрах вкрай складно, але ми це робимо з тієї причини, що це, знову ж таки, повертає до нашої місії. Наше завдання — максимально звернути увагу читача, вивести його «з білого шуму» на якийсь конкретний проект. Тому, безумовно, ми робимо це у наших книжках.
Що стосується дропшиппінгу (т.зв. пряма поставка, вид підприємницької діяльності через інтернет, який полягає в реалізації товарів посередником — прим.авт.). Так, це працює. Тому що чим більше мережа, тим більший улов, тому ми активно цим користуємося.
Ми з вами говоримо про видавництво та видавничі плани, але ж найголовніше, на мій погляд, не тільки видати, а й вміти це продати. У нас, по-перше, є таке поняття, як аналітика нових клієнтів і, знаєте, вони з’являються. Це просто велика радість, що є люди, які вважають книгу товаром, на якому можна заробити (як би це не звучало як бізнес-ідея). Нові клієнти з’являються, що мене не може не радувати.
Також зараз багато продажів йдуть з різних книжкових ринків у бік книжкових супермаркетів і профільної роздрібної торгівлі. Ми теж намагаємося відкривати свої книжкові магазини, але, на жаль, весь такий прибуток книгарень йде на оплату оренди. Це велика проблема в нашому видавничому бізнесі і в зв’язку з цим офлайн-роздріб поки розвивається дуже слабо.
Також ми проводимо різні маркетингові акції, і вони доволі продумані. Загалом, продажами займаємося професійно і пропонуємо автору цілий комплекс роботи над його книжкою: якісне видання його книги, потім продаж та дистрибуція по всій Україні. Це дуже хороший та необхідний, з моєї точки зору, набір, який повинен бути у видавництві.
Ще раніше ми відкрили книгарню в Харкові. Це було необхідно з однієї простої причини: ми тут живемо і повинні мати свою книгарню. Вона вийшла дуже затишною, і ми отримали багато клієнтів, що люблять приходити посидіти, погортати якісь книги (не обов’язково купити), та й просто відпочити. Для нас це важливі відгуки.
Щодо книгарні у Львові — відкривати книгарню за тисячу кілометрів від основного офісу важко, але Львів — настільки красиве місто, і здалося, нам є що там сказати. І зараз, коли асортимент «Віват» став досить великий, ми нарешті зважилися відкрити цю книгарню вже у найбільш начитаному місті України.
Саме в нашій ситуації онлайн займає близько 5% від загального продажу. Це дуже мало. Це теж наш виклик, і ми плануємо цей відсоток, безумовно, збільшувати. Думаю, він буде збільшуватися історично, тому що відбувається технологізація усього бізнесу і загалом змінюються купівельні звички наших споживачів, тобто ми все більше і більше починаємо купувати все в інтернеті. Тому, думаю, так чи інакше цей відсоток поступово зростатиме. Зараз же ми переважно торгуємо офлайн.
Тут є два основні напрямки: благодійність та розпродажі. За першим напрямком — ми дійсно робимо великі масові розпродажі в Харкові, зокрема їх два: Книжковий Миколайчик та Харківбукфест. На Книжковому Миколайчику, до прикладу, можна знайти книжки від 5 гривень. Можете собі уявити, як вивозимо прямо тонну книг. На таких розпродажах продаємо дійсно багато книг за дуже низькими цінами, і у Харкові вже про це знають та проходить багато відвідувачів. Другий святковий привід — це Харківбукфест, який цього року відбудеться 1-2 червня уже вчетверте. На Харківбукфесті організовують багато різних подій з дводенною книжковою торгівлею. Там ми розпродуємо книги, що або з цінниками, або трохи пошкоджені — робимо на них уцінку на 50-70-80%. Другий напрямок — це благодійність (наприклад, в дитячі будинки), куди віддаємо абсолютно різні книги. Але якщо маємо книги з певними пошкодженнями або котрась позиція просто не користується достатнім попитом серед читачів, ми використовуємо єдиний варіант її продажу — це сильне зниження вартості.
У нас основні витрати все-таки пов’язані з поліграфічними матеріалами та послугами. Бо папір — це стратегічна сировина, яка Україні практично не виробляється, а на тій, що виробляється, ми не друкуємо. Весь папір ми привозимо, на жаль, з-за кордону, а це валютна складова і, відповідно, ми залежні від курсу долара. Крім того, папір дорожчає в усьому світі. Тому папір, картон і різні поліграфічні матеріали становлять основну частину наших витрат. Тим більше ми звертаємо увагу на якість паперу, на якій друкуємо, та використовуємо дорогі поліграфічні матеріали для того, щоб зробити друкований носій максимально тактильно і візуально привабливим. З нашої точки зору, це просто прояв поваги до читача. На другому місці — це, напевно, покупка прав та їхня вартість, а також вартість перекладу. Тому що на сьогодні ми теж змушені були підняти розцінки за переклади. І на третьому місці — звісно, це робота редакції, дизайнерів і т.д. У нашому випадку, це має саме такий вигляд. Решта витрат теж, безумовно, включаються в калькуляцію книги, але якщо говорити про найбільші, то собівартість на поліграфічні матеріали і послуги посідають перше місце.
Ми маємо цілий відділ, який займається піаром на чолі із креативним директором, є також співробітники на аутсорсі. Зараз у маркетинговому відділі загалом працюють чотири людини. Але ми розуміємо, що цього мало і потрібно ще як мінімум двоє. Саме у цьому напрямку і потрібно розвиватися і на це, з моєї точки зору, потрібно звертати більше уваги в найближчому майбутньому.
За останні роки ми як видавництво сконцентрувалися на виданні якісних книг, на підборі авторів та хороших перекладачів. Як директор видавництва можу сказати, що нашим продуктом я задоволена. Наступний крок, який маємо зробити — це максимально просунути цей продукт на шляху до читача. Безумовно, це більший рекламний бюджет, більше маркетингових досліджень і т.д.
Я набагато більше люблю говорити про помилки (або можна назвати їх уроками), ніж про якісь успіхи. З моєї точки зору, головний урок, який отримано за роки роботи — це те, що наше видавництво недостатньо уваги приділяло маркетингу і PR, а надто захопилося бізнесом та підбором книг до видавничого плану. Звісно, це дуже захоплює, це дуже цікава робота (і робота, це і хобі, бо ми дуже любимо видавничі наради, на яких багато сперечаємося). Розумієте, ми настільки загалом цим захопилися, що на наступний крок — як донести те, що вже видали, до читача — звертали менше уваги. Вийшла така собі перевага на стороні самого продукту. Тому, мені здається, в наступні роки маємо сконцентруватися саме на маркетингу та PR.
Знаєте, напевно, досить нудно. Я абсолютно системна людина, і у мене є план на тиждень. Щодня проводиться невелика тематична нарада. Вона або установча, коли я збираю всіх топів і ми з ними обговорюємо плани на тиждень і яка кому потрібна допомога. Або це може бути т.зв. видавнича рада. Також щодня у мене з одним з топів може бути персональне планування чи просто розмова, коли ми обговорюємо необхідні питання, які виникають за тиждень. Зазвичай, день розписаний і організований. У цьому сенсі мені дуже комфортно, бо чітко розумію, що роблю кожну хвилину, і мені спокійно, що рутина, котрою займаюся системно щодня. Але, з іншого боку, це і обмежує мене, тому що коли потрібно кудись поїхати або виїхати на переговори, маю розуміти, що чимось жертвую. Тобто будь-яка системність — це великий плюс. Але потрібно розуміти, що варто бути дещо гнучкішим для того, щоб все-таки йти до тієї мети, яку намітив.
Розумієте, у нас багато напрямків і в кожному з цих напрямів є свої конкуренти. Мені складно назвати одне видавництво, яке б цілком і повністю конкурувало б з нами за всіма напрямками. У художній літературі це, напевно, «Клуб Сімейного Дозвілля», який видає багато літератури та досить широко представлений на ринку. У нон-фікшні йдеться також, безумовно, про #книголав, «Наш формат», — безглуздо перераховувати. Просто ми дуже любимо своїх конкурентів з тієї причини, що у гонці за лідером показуєш кращий час. Виходить так, що ми, менеджери, часто знайомі між собою і один в одного вчимося — і це насправді дуже добре. Глобально ось ця внутрішня конкуренція дозволяє мені та моїм співробітникам рости як професіоналам. Це дуже добре.
Якщо порівнювати з західними ринками, то наш ринок дуже безсистемний та неузгоджений. І, по суті, ми все ще живемо без аналітики. Розумієте, коли ми працюємо на інтуїції, як ті сліпі кошенята, це неминуче призводить до помилок. А помилки сьогодні дуже дорого коштують, бо наш бізнес досить інвестиційний. Він може розширюватися екстенсивно, тобто йому потрібні багато інвестицій. В зв’язку з цим намагаємося робити якомога менше помилок, але при повній відсутності аналітики на ринку — це ходіння по мінному полю. Ми абсолютно не впевнені в приході дебіторської заборгованості. І, відповідно, складно прорахувати наперед усі наші плани. Розумієте, така дивна ситуація призводить до дуже великої економічної невпевненості на ринку. У зв’язку з цим я абсолютно комфортно себе почуваю в межах групи компаній «Фактор», до якої входять й інші бізнеси і, відповідно, це дає «Вівату» певну фінансову підтримку. Це є одним з критеріїв успіху нашого видавництва.
Уже також говорила про необхідність монетизації оренди офлайн-магазинів, тому що це основна стаття витрат і основна причина дефіциту офлайнових магазинів. В Україні просто катастрофічно мало книгарень в порівнянні з іншими країнами. Тому що 90% витрат на відкриття магазину зараз — це вартість оренди.
Думаю, що наразі великим плюсом є той факт, що запрацював Український інститут книги, і всі ми потихеньку бачимо зміни, які відбуваються на ринку. Вони хоч невеликі, але уже пішли доволі широким фронтом і, врешті-решт, вважаю, будуть істотними.
Мене радує, що з одного боку, наша держава виділяє гроші на поповнення бібліотек, але, з іншого, в минулому році ця сума складала близько 128 мільйонів, а нині їх стало тільки 87 мільйонів, тобто на 30% менше. Мене цей момент не може не хвилювати. Також хотілося б державної підтримки в напрямку популяризації читання, тому що на одному ентузіазмі і на одних силах видавців це робити вкрай складно. Безумовно, ми працюємо в соціальних мережах (Facebook, Instagram, роботи Telegram- та Youtube-канали), але, на жаль, не все наше населення знаходиться у соцмережах та має доступ до інтернету. У зв’язку з цим, можливість потрапити на телебачення для будь-якого з видавців була б вкрай необхідною можливістю, і це винятково для популяризації читання — навіть не для популяризації видавництва, а для популяризації читання і самої книги.
Безумовно, успіх українських авторів буде. Це просто питання часу. Я дуже рада за Артема Чеха, який, наскільки я знаю, веде зараз переговори з двома іноземними видавництвами з двох країн. Дуже рада за Сергія Жадана. Ще маємо Куркова і Винничука — вони як автори уже видаються за кордоном. Просто потрібно трохи часу і допомоги.
Ми ж продаємо за кордон велику кількість дитячих книг. Надалі, мені здається, наші українські автори стануть досить відомі в Європі і за її межами. Бо у них досить глибокі, не заїжджені сюжети. У нас багато талановитих людей, просто нам потрібно трохи допомоги для того, щоб була змога оплатити переклади закордонним видавництвам і щоб просунути наших авторів за кордоном.
Рік заснування: 2013
Спеціалізація: мультижанрове видавництво з трьома генеральними напрямками: художня література, нон-фікшн, дитяча література
Кількість виданих назв: 2500
Найменший тираж: 1000 примірників
Найбільший тираж: 80 тисяч примірників
Топові автори/-ки: Дара Корній (з українських), Деніел Ґоулман (з іноземних)
Лонгселер видавництва: революційний візуальний словник «Моя перша тисяча англійських слів»