Приучать детей понимать искусство стоит с детства — тогда они, когда вырастут, начнут по-настоящему чувствовать его силу и величие. Книга «Зоряна ніч Ван Гога та інші оповіді. Історія мистецтва для дітей» — идеальная для этого книга. А на этой неделе вы можете приобрести ее в Yakaboo со скидкой в 20%. Публикуем отрывок, чтобы вам было легче определиться.
Передмова від Майкла Бьорда
«Твори мистецтва пов’язують нас із людьми, які створили їх, навіть якщо ті люди жили дуже давно і далеко від нас. Проте, з часом змінювався спосіб життя художників і те, як люди сприймали мистецтво, тому у ньому завжди є щось таємниче. Як це бути римським художником, що малює на стінах, чи бути середньовічним ісламським писарем або вікторіанським фотографом?
У цій книзі багато фактів про мистецтво – імена, дати, історичні події сплелися в оповіді. Але вони не дають повної картини. В історії є багато прогалин, які лише ти можеш заповнити своєю уявою…»
Як камінь перетворюється на статую Мікеланджело
Туди-назад двоє каменярів тягнуть пилку по мармуровій брилі завбільшки з невеличкий човен. Жжух-жжух-жжух. Шум від пилки зливається із стрекотінням цикад у соснових деревах над каменярнею у Каррарі на півночі Італії. Теплий морський вітерець перемішує блискучі хмари мармурового пилу, ніби неспокійний дух.
— Припиніть! — наказав майстер. Пилка зупинилась. А цикади ще гучніше застрекотали у таку спеку.
— Що ти думаєш, друже?
Мікеланджело проводить руками по мармуровій брилі, наче сліпий, який шукає шлях. Він проводить руками зверху, по боках. Мікеланджело любив говорити: «Кожен камінь ховає у собі статую і завдання скульптора — звільнити її».
Він дуже уважно оглянув блакитно-сірий мармур. На ньому не було жодних недоліків, ніяких прихованих жилок, через які статуя може розламатися під час різьблення.
— Добре. Здається, добре. Я візьму цю брилу. — сказав Мікеланджело.
Мармур відправлять до Риму, де Папа Юлій замовив Мікеланджело проектування своєї великої гробниці та виготовлення статуй для неї.
Вже п’ять або шість років Мікеланджело працює над тією гробницею і не видно цій роботі кінця. До того ж, з Папою зовсім не легко працювати. Мікеланджело замислився, чи буде у нього колись ще такий тріумф, як тоді, коли він показав свою найкращу скульптуру Давида. Це було у Флоренції, незадовго до того, як його викликав Папа.
Мікеланджело було лише 26 років, коли у 1501 році представники кафедрального собору у Флоренції попросили його зробити для них величезну статую. Інший скульптор, Агостіно ді Дуччо — друг Донателло — почав вже висікати статую із мармуру, але він покинув цю роботу. Ця статуя повинна була зображувати біблійного героя Давида. Чому? Флорентійці казали: «Тому що він молодий, енергійний та непереможний, як наше славне місто». У Біблії розповідається про те, як молодий пастух Давид змагається із велетнем Голіафом — страшним воїном армії філістимлян. Єдиною зброєю Давида була праща — знаряддя для метання каміння — якою той відганяв вовків від овець. Побачивши цю зброю, Голіаф почав сміятися. Але Давид влучає велетню поміж очей і той одразу падає замертво.
Неймовірна брила каррарського мармуру була величезною, заввишки з три людини. Мікеланджело проклинав Агостіно, бо той ввійшов у мармур занадто глибоко у тому місці, де у скульптури повинні бути ноги. Тепер Мікеланджело доведеться пристосовувати свій задум до грубих дірок, що вже зробив Агостіно.
Може, зрештою, то й не було такою вже трагедією. Можливо, це був шанс для Мікеланджело довести, що він може знайти скульптуру у будь-якій брилі, навіть у дещо зіпсованій. Тепер він використає всі свої вміння, відсіче зайвий мармур і покаже сильне й молоде тіло Давида. У той час у Флоренції багато говорили про дивовижні досягнення античних скульпторів. Мікеланджело переможе стародавніх греків і римлян у цій грі. Він висіче найбільшу і найпрекраснішу скульптуру оголеної людини, чого вже ніхто не робив майже 2000 років.
Мікеланджело працював два роки. Побачивши готову статую, представники собору були у захваті від роботи та сміливих ідей молодого скульптора. Як йому вдалося виразити стільки у цій оголеній фігурі — поєднання впевненості та тривоги на обличчі «Давида», почуття спокою і небезпеки водночас? Було очевидно, що скульптура була завеликою та занадто важкою для собору, де планували її встановити.
Тож представники собору, обговоривши це питання з іншими митцями, включно з Леонардо да Вінчі, вирішили, що «Давид» Мікеланджело повинен стояти на головній площі Флоренції, перед ратушею. Будівельники пробили діру у воротах майстерні, викотили «Давида» й з тріумфом прокотили вулицями. Того ж вечора вулична банда закидала його камінням — можливо вони віддавали перевагу статуї Донателло, що стояла тут до цього. Але Мікеланджело на це не зважав. Він думав так: «Це доводить, що, якщо ти робиш щось важливе, ти обов’язково матимеш ворогів». Він знав, що «Давид» підняв його над усіма іншими скульпторами свого того часу.
— Це так дивно, якщо подумати, — почав говорити майстер до Мікеланджело, який, видно, про щось замислився. — Одного дня ти з Його Святістю Папою у Римі, а наступного — ти вже тут, на каменоломні, розмовляєш зі старим товаришем.
— І як ти думаєш, що б я радше робив? — спитав Мікеланджело і його обличчя пом’якшало. Він по-дружньому штурхнув майстра по спині. Далі Мікеланджело знову торкнувся щойно висіченої брили мармуру. Так, вона всередині — він це відчуває. Скульптура з усіх сил намагається вирватись на волю.
10 thoughts on “История искусства для детей: фрагмент из книги «Зоряна ніч Ван Гога та інші оповіді»”