Магічно-реалістичний світ Кармен Марії Мачадо: огляд книги «Її тіло та інші сторони»

Книжку «Її тіло та інші сторони» молодої американської авторки вже встигли номінувати на Національну літературну премію США за художню книгу (National Book Award for Fiction) та Премію Неб’юла за найкращу коротку повість. У літературному світі Кармен Марія з’явилася ще в 2011 році, і з того часу присвятила багато часу письменницькій освіті, роботі в письменницьких резиденціях, а також написання есеїв для The New Yorker. Ця загадкова авторка прикувала до себе увагу всього світу; хвиля дісталася і до України, де цьогоріч вийшла збірка «Її тіло та інші сторони» в перекладі Марти Госовської для Видавництва Старого Лева. Авторки блогу Yakaboo вже мають про неї #ДвіДумки.

Оглядачки

юля дутка

Юлія Дутка: Про книжку Кармен Мачадо я почула десь з рік тому від її перекладачки. Марта Госовська так захоплено розповідала про книжку, яку перекладає, що я закохалась… заочно. Але тепер можу сказати, що отримала зовсім не те, що очікувала. Але емоції, які пережила, читаючи цю збірку, важко порівняти з іншими читацькими досвідами. Не впевнена, що можу притомно розповісти про збірку, та все ж спробую.

перекрест

Юлія Перекрест: Кармен Марію Мачадо важко було пропустити в іноземних літературних ЗМІ. Цьогоріч письменниця випустила химерні мемуари про побутове насилля In The Dream House, і її проєкти все дедалі частіше виринали в статтях. За останні роки Мачадо встигла створити текст для коміксів DC, а палкі фанати і досі чекають екранізації «Її тіло та інші сторони», яку обіцяли ще в 2018 році. Так і мене охопила цікавість щодо книги, тому як тільки побачила знайоме ім’я на обкладинці книжки Видавництва Старого Лева, побігла купувати.

Тілесність як власність

Юля Д.: Хто ти? Тіло, що має душу? Чи душа, що має тіло? Героїням Мачадо вдається бути і безтілесними духами, які піднімаються над цим світом, і створіннями з плоті і крові, які прагнуть бути… вільними чи чиїмись? Вони не існують поза суспільством, хоча і видаються самітницями та індивідуалістками, і не відхрещуються від нього, радше приймають правила гри, які їм диктують часто зважуються на таке… чого, мабуть, ніколи б з собою не зробили, якби не постійний тиск.

Тому що жінці важко бути впевненій в собі. Вона часто не вірить власним очам і дуже легко піддається на вмовляння внутрішнього критика. Тому в якийсь момент їй простіше буде прийняти те, якою бачать її інші. Примиритись з тим, що вони в ній знаходять, а не те, чим вона наповнила себе власноруч.

Відмовитись від частинки себе, щоб стати такою, як ідеал. Та чи її це ідеал? Чи не буде стара тінь йти вслід, щоб злитись з тою, кого втратила? Кармен Мачадо впускає у свою коротку прозу магічний реалізм, у якому можливо все. Тож варто дозволити собі побачити більше. Більше тіла, більше сторін, більше вимірів жіночності.

Юля П.: Тіло у Мачадо — це прояв жінками самих себе, те, що має їм належати, але чомусь постійно то вислизає від них, то піддається агресивним випадам з боку найбільш коханих, то стає неперсоніфікованим: просто частиною чогось більшого, а не важливим елементом ідентичності. Але хоч тіло і деформується, свідомість героїнь лишається незламною; вони усі мають певні принципи, якими не хотіли би поступатися, свій стрижень, якусь свою таємницю, адже ми зустрічаємо їх на середині певного шляху і ніколи не знаємо, що було раніше, чому герої поводять себе саме так і чому в їхньому світі відбуваються дивні речі.

Погоджуся з Юлею, що завдяки магічному реалізму тіло в книжці перестає бути матеріальним; воно символічно вже виражає значно більше — передає такі виміри, як свобода, довіра, прийняття себе. Бо ж героїні шматують його, розчиняють в інших, використовують задля задоволення, адже воно — те, що дано їм; те, з чим вони, може, й не погоджувалися; що просто вимушені мати, аби вважатися жінками, як того хоче суспільство.

Тілесність як вразливість

Юля П.: Жіноча вразливість в книжці чомусь вбачалася мені ледь не на кожному кроці — це не той текст, де ти можеш впевнено простувати оповіданням і нічого кардинально інакшого не станеться. У Мачадо приховано безліч рубців, і вони раз у раз визирають з-поміж рядків; чомусь постійно страшно, що відбудеться щось — і історія враз перерветься. Тема вразливості порушується ще у першому оповіданні, де агресія чоловіка стосовно дружини передається і дитині, коли єдине особисте, що було в героїні, прагнуть забрати найдорожчі, і вона, люблячи їх, вимушена постійно відчувати себе винною, що не розчиняється повністю в сім’ї, що залишає дещо для себе. Але чим далі читаєш, тим більше розумієш, що безсилі ми, в першу чергу, перед собою, залежні від пастки своїх думок. Уразливі перед уявленням про свої ідеали, як одна з героїнь, яка пройде крізь випробування, аби зробити з себе Нову Жінку, і тільки в момент смерті замислиться, чи було воно того варте. Безсилі перед зустріччю з самими собою.

А які мотиви вразливості тебе вразили, Юлю?

Юля Д.: Я почала читати цю збірку десь на самому початку карантину, коли весь світ завмер в очікуванні чогось геть недоброго. В Італії вже закривали окремі регіони (я тим часом скреготіла зубами, бо дуже хотіла гайнути кудись у квітні), а в Україну масово почали повертатись мандрівники та ті, хто працює за кордоном. Закриття кордонів, довколишній сюр — і тут натрапляю на оповідання, яке розповідає про пандемію, яка змушує тих, хто ще здоровий, тікати з заражених території. Там героїня, яка пройшла багато кілометрів, щоб опинитись у покинутій хатині десь біля пустелі. Ізоляція для виживання, ізоляція як виживання — нічого не нагадує?

Кармен Мачадо показує, які ми все-таки вразливі навіть за мурами технічного прогресу. Коли суперник надто малий, щоб його могла втримати ця подоба фортифікацій. Не уявляю, як вона так точно передбачила настрій пандемії, як їй вдалось показати, що від божевілля може врятувати тільки віра в себе… Не в когось — хоч разом і легше, а все ж у себе.

«Я собі уявляю, що бачу вірус, який квітне на горизонті як схід сонця. Я розумію, що світ і далі буде, навіть якщо не буде людей. Може так все піде швидше».

Тілесність як відвертість

Юля Д.: «Але ця срань передається тільки через фізичний контакт. Якби тільки люди не контактували між собою». Це не тільки про віруси (як зараз особливо актуально)… Наші контакти формують нас, переносять інформацію. Суспільні істоти не можуть існувати ізольовано, ми не настільки пристосовані до виживання, щоб обірвати всі контакти і загубитись серед природи. Звісно, деяким робінзонам вдавалось, але цей шлях не для всіх.

Герої Мачадо пізнають себе та інших дотиками, натяками, розмовами, снами і мріями. Відверто, чуттєво, часом солодко, частіше боляче. Почуття — то затоплюють, то залишають оголеними та холодними на мокрому піску після відпливу: повітря нарешті не бракує, але так хочеться загорнутись у теплу воду. Жінки, чоловіки, коханці — випадкові та тривалі стосунки. Діти як продовження та квінтесенція. Ні, не заради них, але з ними більше сенсу.

«Закон і порядок» як маніфест того, що у цьому світі теж діють свої закони, хоча порядок відшукати геть непросто.

Юля П.: Рухи і жести часом можуть сказати нам щось більше за усне вираження почуттів до інших. Поцілунки самими лиш кутиками губ чи навпаки — притулятися кожним сантиметром тіла? Бажати Іншої людини постійно, навіть в снах, чи більше не хотіти ні до кого торкатися через травму? На жаль, або ж на щастя, ми передаємо, як ставимося до людей, крізь тіло, і воно більш красномовне за слова. Ми хапаємо тіло, яким бажаєм володіти; нищимо тіло, яке завдає нам болю; створюємо нові тіла, прагнучи продовжити себе чи утвердити таким чином любов до когось, ким насправді оволодіти так і не вийшло. А чи ж не в цьому прояв людськості?

Мачадо вдалося створити також ще одне відверте тіло — тільки цього разу ним став текст цієї книги. Її важко пояснити тому, хто ще не прочитав, однак думаю, що у читача, як і у нас з Юлею, зможе сформуватися погляд на «Її тіло та інші сторони» як на власність (книжку, яку ми обрали і яка обрала нас теж, зробивши нашу уяву на певний час своєю власністю); як на маніфест вразливості (книжку, яка відразу занурює у глибини свідомості авторки, з якою ми тільки-но познайомилися, і вона постає перед нами відразу справжньою, а отже і надзвичайно вразливою); і як на відверту розмову про те, що може хвилювати і авторку, і читача, і загалом будь-кого, наділеного людською тілесністю. Та іншими сторонами.

Пряма мова

«Нехтувати — це перша помилка, яку робить жінка.

Пиха — це друга помилка.

Як з’ясувалося, мати рацію — це третя і найгірша помилка».

————

«Я вірю у світ, де трапляється неймовірне. Де любов обганяє жорстокість, нейтралізує її повністю, як нічого і не було, або ж обертає її на щось нове і краще. Де любов перемагає натуру».

————

«Коли дитина плаче, то вона або голодна, або спрагла, або розгнівана, або роздратована, або голодна, або спрагла, або роздратована, або хвора, або сонна, або в неї приступ параної чи заздрощів, або ще, може, щось спланувала, а воно пішло шкереберть. Тож тобі треба дати раду, коли стане ясно, в чому справа».

————

«Не лишайте відкритий кран. Ви затопите дім, не робіть так, ви ж обіцяли так більше не робити. Не затопіть хату, а рахунки, не затопіть дім, килимки, не затопіть дім, мої любі, а то ми втратимо вас обох. Ми були поганими матерями і не навчили вас плавати».

————

«Мені байдуже, що там кажуть докази, — прокахикав суддя. Безсумнівно, що ви не винні. Безсумнівно! Ви! Геть звідси! Переказуйте від мене вітання татусеві».

————

«Але я вас, читачі, питаю: чи вам, з огляду на ваші судження, доводилось зустрічати тих, хто насправді знає себе? Так, гадаю, але небагатьох. Я знайома з багатьма людьми, але мені зрідка доводилось зустрічати тих, кого поламало життя, пообтинало їм гілля, а вони відростили його наново — кращим і здоровішим, ніж до того».

Кому варто читати

Юля Д.: Шанувальникам прози, у якій емоція домінує над сюжетом.

Юля П.: Тим, кому подобається пробиратися крізь текст, відшуковуючи таємні знаки і трактуючи події щоразу по-різному; а також кому сподобалася «Гра в класи» Кортасара — манера письма частково нагадала.

Кому не варто читати

Юля Д.: Тим, хто хоче, щоб «все ясно» від першого й до останнього речення.

Юля П.: Тим, хто любить, коли в книзі щось відбувається, є чітка послідовність подій, а в кінці героїв очікує однозначна кінцівка — і не треба нічого додумувати самим.

Схожі книги

Юля Д.: У мене тут будуть дещо несподівані «Монстриця» Марджорі Лю та Сани Такеди, а також «Марні» Вінстона Ґрехема — вони про жінок, про їхню силу і вразливість, та й можна провести чимало паралелей.

Юля П.: Книжки Кортасара. А ще The Autograph Man Зеді Сміт — якби головний герой був жінкою, ця історія цілком могла би лягти в збірку оповідань Мачадо.

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

235 thoughts on “Магічно-реалістичний світ Кармен Марії Мачадо: огляд книги «Її тіло та інші сторони»

    Добавить комментарий