Як «бути ботом» — і до чого тут людська довірливість

Здається, нам вже важко пригадати, який був наш інтернет-простір ще якихось десять років і як жилося тоді без уже таких звичних соцмереж, месенджерів та вміння «дати комусь по чолі», хоча б віртуально. Та вже тоді починалося життя таких відомих персонажів сучасного інтернет-життя як боти й тролі і явище інформаційних воєн потроху входило в нашу пострадянську дійсність. Як це — працювати ботом в кінці 2000-х (і не тільки) розповідає у своїх книжці «Як я була ботом» письменниця Юлія Смаль.

Можливо, саме зараз, у момент, коли ви читаєте ці рядки, якийсь бот коментує ваш допис у черговій тематичній Facebook-групі. Боти — ті «анонімні» інтернет-користувачі, які настільки стрімко та активно увійшли в наше життя ще якийсь десяток років тому, що зараз про їх роботу в онлайн-просторі не чув хіба що лінивий. До останнього часу мені навіть здавалося, що ніколи не доводилося справи з ботами-людьми, але може то я просто мало про них знаю?

Секрет успіху бота в тому, що скільки йому не опонуй, він завжди повернеться до своїх аргументів і триматиметься за них так міцно, ніби від цього залежить його життя. Та й чому «ніби», від цього справді залежить його життя. Щойно бота запідозрять у тому, що він бот, він перестає існувати, його банять, розвінчують і повідомляють про деструктивну діяльність адміністраторам ресурсу.

Як це бути в шкурі бота

Авторка книжки «Як я була ботом» (видавництво «Комора», 2019) Юлія Смаль якраз встигла побувати ботом у російському сегменті інтернету ще далекому 2009-му (чому саме Рунет, вона детально пояснює у книжці) та написала про це цілу книжку. Спитаєте, як же її занесло в боти? Подалася авторка в таку сферу через, здавалося б, банальне грошове питання і, каже, відмовилася від цього, як тільки емоційний градус такої роботи переріс усі можливі межі та фінансові справи в родичів налагодилися. 

Бути ботом Юлія погодилася, маючи послужний список у громадській діяльності та свого часу навіть займалася спростуванням псевдонаукових міфів у медіа у питаннях хімії (за першою освітою авторка є хіміком). Але, зважайте, що ще кінець 2000-х. Шукала роботу, на її допис відгукнулися, отже, чому б і ні? 

«… гроші не пахнуть, ні. Вони пахнуть і навіть смердять, але я щиро вірю, що горда бідність, коли від кілограма гречки залежить, кому ти віддаси свій голос на виборах — це значно гірше, аніж самостійний заробіток», — пояснює пані Смаль. 

«Зароби або здохни» — так думали спочатку. «Зароби й не перевтомись» — так думають тепер. Яка різниця мити чи не мити інтернет-руки, якщо ніхто тебе не впізнає. Ми — найчисельніша інтернет-армія з поширення вірусної реклами, на нас і завдяки нам заробляють інтернет-маркетологи, через нас виграють вибори трампи і… Ми самі впливаємо на свідомість інших, але й наша свідомість — це решето: щось впало і пропало, а щось назавжди залишилося отруювати мозок.

Легкий гумор авторки зачіпає читача одразу і, як призналася вона в інтерв’ю, так і було задумало, щоб за форматом текст нагадував прості повідомлення із того ж її Facebook’у. Але хіба можна інакше, коли сама історія написання книжки почалася із простого допису в відомій соцмережі — та зацікавило відому письменницю Оксану Забужко, яка і запропонувала написати Юлія Смаль про такий досвід цілу книжку! Непогано, як не крути. До речі, на західному книжковому ринку подібні видання у жанрі нон-фікшн з персональним досвідом автора/авторки користуються небувалою популярністю. Цікаво, як реагує на таку книжку українська читацька аудиторія.

У тексті видання якраз багато інформації про персональний досвід Юлії її розповідей про «внутрішню кухню» з майстерності встрявати в інтернет-баталії. Але Смаль йде далі та, окрім пояснення термінів із життя бота, пропонує свою класифікацію інтернет-шкідників: (школота, троль на зарплаті, випадковий гоблін, натхнений флудер) та навіть тролеботських коментарів (масове вкидання, масовий флуд, флейм, скарги розчаровані, образливі та професійні коментарі). Крім того, пані Смаль роз’яснює, так би мовити для «чайників», терміни, котрі вживає у тексті: від побутового хейтерства чи холіварів до інтернет-шахрайства та інформаційних воєн. Ох, цілий словник «бувалого» інтернет-користувача!

Та й у самого бота може бути купа проблем, про які ми навіть не підозрюємо: і то як надмірний вияв емоцій після чергової інтернет-сварки, так і проблема того, як конвертувати веб-гроші в реальні (кінець 2000-х же ж на календарі). Взагалі-то Юлія не радить братися за таку роботу і пояснює чому: 

«Життя ж ботовода — це анонімне бовтання в калюжі, яку й обійти важко, і вступиш — самі неприємності. Я не раджу живим людям із незагартованою психікою ні за які гроші йти в боти, бо не стільки заробиш грошей, скільки втратиш часу, самоповаги, нервів і здоров’я. Не варто. І не лише тому, що з часом виходиш на вулицю, озираючись: чи ніхто тебе там не чекає з цеглиною чи бейсбольною битою — а просто для себе». 

Звісно, постфактум такий досвід виглядає інакше.

Якщо довго жити он-лайн, можна помітити, що навіть під найнейтральнішим, сповненим оптимізму й життєрадісності постом якогось топ-блогера чи просто відомої людини завжди знайдеться хтось, кому не вгодиш. Негативні коментарі, хейтерські дописи, переслідування, цькування — те, на що ми потрапляємо в мережі щоденно. І що активніше ти живеш у мережі, то швидше з ним зустрінешся.

Як наша довірливість сприяє «ботоводству»

Людям треба у щось вірити, наче виправдовує людську довірливість між рядків авторка та пише про те, як вміння маніпулювати людськими слабкостями в такому випадку стають засобами інформаційної війни. «… хтозна, чи зуміємо ми колись керувати роботами, а от контроль над людиною, навіть людьми, масами, уже доведено». Знайомо, правда ж? В умовній другій частині книжки, яка виходить за межі персонального досвіду авторка заглиблюється у терміни та поняття інтернет-таргетингу, вірусного маркетингу та питання пропаганди тощо. 

Виникає також питання, як боротися із будь-якими проявами інтернет-агресії? Авторка каже, що «найкращим способом боротьби з інтернет-нечистю є правило: «не годуй троля», доповнюючи, що «якщо з ним не спілкуватися, не відповідати на його образи, то його місія стане неможливою». Між рядків вона наче радить розвивати власне критичне мислення та в одному із розділів навіть зібрала думки своїх Facebook-друзів про «нечисть» у мережі. До прикладу, письменниця Оксана Луцишина у своєму коментарі вважає:

«Взагалі-то навіть утримання ботоферми вимагає сякої-такої уяви. Ботівська сторінка — це теж текст. І переважно непереконливий». Але все це не вигадали раптово і саме зараз. Всі засоби маніпуляцій та пропаганди «знають» ще свої підходи з часів Йозефа Геббельса. Бо «наполегливість пропагандиста — основа успіху», аргументує Смаль. 

Політична тематика та російсько-українська (інформаційна) війна просочується у текст книжки в останніх розділах. Юлія згадує і про інтернет-шахрайство зі збором коштів з фейкових акаунтів нібито українських військових, та історію видалення адміністрацією соцмереж Facebook і Twitter у 2008 році 70 млн ботів-користувачів та вже призабутий вірус NotPetya, котрий наробив галасу комп’ютерам по всій країні. Ще один цікавий приклад із книжки в Юлії Смаль стосується одного дуже актуального економічного обрахунку. Чи чули про питання ціни на газ? Юлія Смаль бере цей кейс та розбирає його з точки зору принципів вірусності маркетингу від відомого американського маркетолога Йони Бергера.

«Кожна історія, яку хочеться переказувати, має стосунок до вірусного маркетингу», — зауважує письменниця. 

Що простіші аргументи пропаганди (чи реклами), то примітивніше сформульована думка, що менше складнопідрядності й складносурядності в тексті, то краще сприймають його маси. І справді, ті тексти, які мені пропонували до поширення, були максимально простими, немає за що зачепитися, якби схотілося опонувати. Простота, як відомо, взагалі небезпечна тим, що з нею не посперечаєшся, їй не потрібні аргументи, вона користується лише короткими безапеляційними твердженнями — тезами, які не потребують доведення.

Не знаю, як іншим, але мені таке чтиво виглядає цікавим і через можливість більше дізнатися про те як «бути ботом» десь у застінках інтернету минулого, так і коротко згадати хронологію нашої інформаційної кухні останніх років. Але, майте на увазі, що тут ви не знайдете якихось серйозних аналітичних висновків про життя «по той бік екрану». Це просто суб’єктивно-об’єктивні судження активної користувачки, яка за свою кар’єру встигла попрацювати в.ч. ботом. З ким не буває!

P.S. Хочете знати, як працювали боти на початку активного розвитку онлайн-життя на пострадянському просторі і що про останні дискусії в мережі думає активістка? Тоді сміливо відкривайте книжку та читайте! В останньому реченні Юлія Смаль, до речі, радить «нам лише перемоги здорового глузду над пропагандою й шлунком». Ну що ж, саме час про це задуматися.

(Visited 174 times, 1 visits today)