Коли дивлюсь інтерв’ю політиків, не раз ловлю себе на думці: як така некомпетентна людина може обіймати таку високу посаду? Але мова не лише про політиків. Стільки людей не на своєму місці, стільки керівників не на своєму місці, і більшість із них — чоловіки. А скільки працівників від них страждає, а скільки компаній на цьому втрачає… Чому ж так відбувається?
Томас Чаморро-Премузік — відомий психолог і фахівець із лідерства аргентинського походження (раптом вас так само зацікавило його чудернацьке прізвище). Здебільшого він викладає у США і Британії та бореться за те, щоб у світі було більше компетентних керівників.
І саме про це його книга «Чому так багато некомпетентних чоловіків стають лідерами (і як це змінити)?».
Самовпевненість vs компетентність
Автор схиляється до того, що засиллям недолугих босів ми завдячуємо підміні понять. Саме так, ми вважаємо лідерськими рисами не ті, які допомагають керувати людьми, а ті, які добряче шкодять, — самовпевненість і самозакоханість.
«Самовпевненість допомагає нам впоратись із поразкою, підтримуючи свою самооцінку на високому рівні, навіть якщо обставини доводять нам протилежне. Більшість із нас вважає за краще тішити власне его, ніж миритись із суворою реальністю»
«Компетентність — це мірило того, наскільки добре ви виконуєте свою роботу. Впевненість у собі залежить від того, що ви думаєте про роботу, яку виконали. Компетентність — це ваші здібності, а впевненість — уявлення про ці здібності»
Тож керівник, як правило, має хороші навички самопрезентації, адже саме так він завойовує очки, і дуже часто вельми невеликі знання у галузі, бо навіщо? Додайте до цього сварливий характер і натхненне прискіпування до дрібниць. Помножте на вервицю працівників, які звільнились, не витримавши лихої долі. Що, впізнали когось?
«Хоча ми так зосереджені на лідерському успіху, більшість керівників і далі працюють незадовільно. Існує кілька причин такої низької ефективності, але основа всіх форм лідерської некомпетентності та сама: особистий кар’єрний успіх керівника чомусь відірваний від успіху його групи»
Тому що справжній лідер не обов’язково обіймає керівну посаду. Можливо, у вашому колективі теж є така людина, яка легко може всіх змотивувати та організувати, і це не керівник.
А як щодо жінок?
Попри всілякі гендерні заохочення та квоти, жінок-керівників суттєво менше. Але вони переважно компетентніші, тому що мають долати вищу планку, завойовуючи собі вище місце в ієрархії.
«Поза сумнівом, на шляху до лідерства жінка повинна здолати безліч перепон і навчитись протистояти гендерній дискримінації. Утім, вивчаючи проблеми лідерів та лідерства, я переконався, що існує значно більша проблема — відсутність бар’єрів на кар’єрному шляху некомпетентного чоловіка»
Самовпевненість, яка добре працює на користь чоловіків, у жінок сприймається геть не як позитивна риса (хоча яка, зрештою, різниця?) і шкодить кар’єрному просуванню. Мовляв, що вона собі дозволяє? І якщо чоловік, який іде напролом, здобуває славу цілеспрямованого, то про жінку, швидше за все, скажуть «Стерво!» або ще якесь красиве слово, яке леді не вимовляють.
«Чоловіки здебільшого виростають і живуть у світі, у якому їм пробачають вади, а їхні сильні сторони перебільшують і вихваляють. Тому їм складніше оцінювати себе об’єктивно. Самовпевненість — закономірний наслідок привілейованого становища»
Нарциси і психопати
Квінтесенція стереотипного лідерства. Мабуть, взагалі важко уявити когось геть не нарцисичного біля керма компанії, адже скромні виконавці просто виконують свою роботу, навіть якщо на них ніхто не звертає увагу. Нарцису потрібна аудиторія.
Ваш шеф часто збирає наради?
«Хоча їхні сміливі ідеї надзвичайно привабливі, у нарцисичних лідерів часто виникають проблеми із втіленням планів у життя, тож вони можуть не довести почате до кінця. Коли настає час братися до роботи, таким керівникам часто буває складно мотивувати підлеглих і вести їх за собою. Частково у цьому винна їхня схильність до егоцентризму, яка загалом негативно впливає на лідерські здібності. Нарцисичним лідерам важко налагоджувати контакти з підлеглими, а через це вони не можуть створювати й підтримувати результативні команди та організації»
Їм постійно потрібно доводити свою важливість і бути у курсі всіх подій. Особистий контроль кожного кроку — навіть там, де все добре і без його втручання. Але не тільки це вказує на егоцентризм.
«Наприклад, чи керівник самозакоханий, можна зрозуміти, оцінивши його фотографію (розмір, привабливість) на сайті організації, або порахувавши скільки разів його ім’я згадано в офіційних буклетах та інших публікаціях компанії, або звернувши увагу на те, як часто він вживає слово «я» чи просто говорить про себе»
Психопатія, яка впевнено вторує нарцисизму, — ще більш небезпечне явище, адже вона формує токсичні колективи, які буквально виснажують всіх і кожного. Мова не про вигорання, а про стійку ненависть до власної роботи, де підлеглий може в кращому випадку звільнитись, у гіршому — почати систематично шкодити компанії. Чи винен у цьому лише психопатичний керівник, не вийде відповісти однозначно, та певним каталізатором він, безперечно, був.
І що ж із цим робити?
Розпочати з того, щоб зробити компетентність great again. Це довгий і важкий шлях, але найбільш правильний. Обирати керівників не за самопрезентацією, а за досвідом та обізнаністю в галузі. Існує чимало методик для HR, щоб відсіяти самозакоханих психопатів — і автор ними ділиться.
Томас Чаморро-Премузік переконаний, що непогано працюють і тренінги для лідерів із розбором помилок, але тільки за умов, коли людина справді хоче та готова змінюватись. Тут важко сподіватись на великий відсоток, але дива трапляються.
Лупаймо сю скалу і будьмо стерпними лідерами!
Кому варто читати
Тим, хто хоче бути ефективним керівником.
Кому не варто читати
Тим, хто вважає бізнес-літературу марнуванням часу.
26 thoughts on “Поганці перемагають: чому так багато некомпетентних чоловіків стають керівниками і як це змінити”