Оглядачки
Віталіна Макарик:
Віта: Про цей роман я почула ще десять років тому завдяки екранізації. Але з українським перекладом довелося зачекати. Історія про життя, кохання і втрати мандрівному цирку видавалася драматичною і серцерозривальною. Але зненацька виявилося, що, попри всі драми і печалі, вона наповнена світлом і легким серпанком магії — тієї, що відчуваєтья в кожному пристойному цирку.
Юлія Дутка:
Юля: Вперше я читала цю книжку три роки тому в оригіналі. І, хоч загалом не практикую перечитування текстів (крім «Гаррі Поттера» у складні періоди), з виходом українського перекладу захотіла до неї повернутись. Тому що «Води слонам» — історія настільки щемка, що змушує ридати навіть зачерствілі душі, і разом з тими сльозами виходить напруження і з’являється умиротворення та полегша. А ця атмосфера мандрівного цирку — магія, коли цілком реалістичний роман схожий на фентезі.
Цирковий поїзд
Юля: Втеча. Цирковий поїзд стає для юного Джейкоба Дженковскі втечею від цілого шквалу проблем, які на нього звалились. Раптова смерть батьків, здається, перекреслила майбутнє. Нічого не залишилось. Йому нема, куди повертатись. Нервовий зрив не дає хлопцеві скласти випускних іспитів. Він виходить з аудиторії і починає бурлакування. В нього, як в самурая, в цей момент немає мети, є тільки шлях. І цей шлях перетинає цирковий поїзд. Сама доля скерує.
Цирковий поїзд — це ще та російська рулетка, де теж треба вміти виживати. Та, на щастя, їм потрібен ветеринар. Інакше б Джейкоба викинули і забули. Тепер у нього цілий звіринець: великі коти, коні, мавпи, жирафа… Про кожного треба подбати, кожного оглянути. Свого першого пацієнта він не врятує. Надто пізно, надто фатальна травма. Срібна зірка отримає кулю, щоб не мучився.
Цирковий поїзд мчить далі, на кожній зупинці влаштовує неймовірне шоу. Хоча, яке воно неймовірне. В них же навіть немає слона. Та й Гладка Люсінда не надто гладка… Дядькові Алу постійно бракує чогось для справжньої величі. А Джейкоб намагається зрозуміти своє місце у живому цирковому організмі. Де воно?
Як ти гадаєш, Віто?
Віта: Джейкобу тут найважче: у чіткій ієрархії, яка панує у поїзді, він не має визначеного місця. Ще вчора їхав на сіні з робітниками, а вже сьогодні вечеряє у смокінгу у вагоні директора звіринця Августа. Обідає з топовою зіркою цирку, але ділить помешкання із кіньми і клоуном, який — дарма що читає Шекспіра — належить до категорії найупослідженіших артистів. Складається враження, що Джейкобу постійно треба доводити, що від нього є користь. А ще постійно обирати, чиї інтереси відстоювати — тварин, якими опікується, чи дядька Ала, який керує цирком. Бо поки в дядька Ала є гроші — то є і їжа для звірів, і самі тварини. А коли в кишенях гулятиме вітер, то й артисти сидітимуть голодні.
І хоч цирковий поїзд — не підводний човен, та і з нього нікуди діватися, якщо у Штатах лютує Велика депресія, і кожне робоче місце, хай навіть за працю тут платять обідом і дахом над головою, — на вагу золота. Тому Джейкоб, зціпивши зуби, заплющує очі і на те, як специфічно розв’язують проблему годування диких кішок, і на те, як мертву товстунку показово возять містом в бегемотячому басейні (до речі, реальний факт з історії американського цирку, як зізнається і післямові авторка), і на пустощі циркової стриптизерки-повії, а на особливі «виховні методи» Августа. Здається, цей хлопець міг би змиритися майже з усім. Поки це не зачепило Марлену.
Сумую за тобою, Марлено
Віта: Приборкувачка коней і чоловічих сердець, неймовірна, приголомшлива, чарівна Марлена. Вона була першим дивом «найдивовижнішого шоу братів Бензіні», яке побачив Джейкоб — дівчина в рожевому з блискітками, за якою чорно-білі коні ішли, немов за чарівною маною. Вона причарувала Джейкоба не тільки вродою, а й бездонною глибиною свого щирого серця, якимось аж надприродним умінням встановлювати контакт із тваринами, поєднанням сили і беззахисності. Адже для того, щоб стійко зносити товариство чоловіка-тирана, потрібен неабиякий стрижень. Але водночас Марлена — як тендітна екзотична пташка, яка залетіла у лев’ячу клітку. Якийсь час вони можуть жити укупі, але тільки поки лев не втратить контроль. А в Августа з контролем не дуже…
Заборонене кохання, яке зароджується у такому герметичному просторі (адже обоє тут і працюють, і живуть) — штука небезпечна. Воно, звісно, може надихнути і на якісь геройські вчинки, але має всі шанси стати тією бомбою, яка рознесе все вщент.
Почуття Марлени і Джейкоба — несамовито сильне і справжнє. Але ж якими небезпечними для них обох можуть бути наслідки! Чи варта гра зусиль? Чи треба аж так ризикувати заради любові?
Як гадаєш, Юлю, воно все було не дарма?
Юля: Джейкоба і Марлену разом ми бачимо не так часто, але знаємо, що це почуття переживе багато років, адже події розгортаються на двох часових лініях: юність та старість. Перша — це передчуття чогось великого, друга — сум за тим, що було. А було щось неймовірне: десятиліття кохання та родинного тепла у компанії п’ятьох діток.
От тільки поки вони в цирку між ними Авґуст — жорстокий дресирувальник, який не вміє вчасно зупинитись. То чарівливий еталон галантності, то звір, який кидається на всіх і все.
Марлені небезпечно з ним, хоча її він поки не зачіпає. Але це радше справа часу. Джейкоб розуміє, що треба визволяти кохану з пут Гіменея, які одного дня можуть її задушити.
Діти приходять у неділю
Юля: Інша частина сюжету – життя Джейкоба на схилі віку. Йому 94 чи 93 — він плутається в цьому, але зберігає тверезий розум. Звісно, інколи він помічає невеликі провали, але на свій вік тримається чудово. Не те, що деякі. Он одна вважає його своїм чоловіком, хоч це зовсім не так. В нього є зуби, тож він із задоволенням поїв би звичайної їжі. Качан солодкої кукурудзи — то взагалі було б казково. Але тут такого не буває, тут тільки корисна несмачна їжа у форматі пюре.
Він не завжди впізнає тих, хто до нього приходить. Так, він безумовно добре знає своїх дітей, але ж їхні діти, а тим паче їхні — його правнуки, тут розібратись не так просто. Тому він робить вигляд, що впізнає всіх, бо ж іще вважатимуть, що старий геть втратив глузд.
Діти приходить у неділю, а ця має бути особливою, адже приїхав цирк. Він знову потрапить на виставу, побачить неймовірне шоу. Хоча шатра тепер не такі, як тоді. Та й поїзда немає. Цирк тепер їздить автошляхами в зручних трейлерах. Та все ж це цирк. Цирк, який подарував йому кохання та снагу жити далі.
Віта: Як воно — мати вдосталь здорового глузду й сили духу, і водночас розуміти, що тебе уже списали? Старий Джейкоб і не намагається потоваришувати із сусідами по пансіонату чи заприязнитися з персоналом. По-перше, навряд чи хто слухатиме неймовірні історії з його життя. Радше подумають, що старий фантазує, міксуючи свої мрії і сни. По-друге, його страшенно дратують однолітки, особливо ті, які хваляться, нібито мають якийсь пов’язаний із цирком досвід (авжеж, ця тема у всіх на вустах!). В цьому місці у Джейкоба репутація вередливого й сердитого дідугана.
Але в його душі — ціла скриня циркових оповідок, де особливе місце посідають розповіді про Розі, розумну і віддану слониху. А серед них — і страшний секрет, який Джейкоб не відкрив нікому. Але на схилі літ він готовий ним поділитися. Можливо, вам пощастить, і ви почуєте цю страшну, сумну і красиву історію.
Кому варто читати
Віта: Охочим зануритися у достовірно виписану атмосферу американських мандрівних цирків. І невиправним романтикам.
Юля: Тим, хто любить щемкі історії та хоче книжку про кохання.
Кому не варто читати
Юля: Тим, хто ненавидить цирк та не витримує, коли знущаються з тварин.
Віта: Тим, кого тригерять сцена насильства чи історії про старість.
