В конце февраля в издательстве #книголав выходит нон-фикшн «Війна за реальність: як перемагати у світі фейків, правд і спільнот». Автор книги, постоянный представитель Украины в Совете Европы Дмитрий Кулеба, предлагает читателям детализированное пособие по защите персональных данных, развитию критического мышления и противодействия манипуляциям в эпоху массовой интернетизации и диджитализации.
Поле битви — соцмережа
З погляду комунікативного світу ми — це наші персональні дані. Володіння ними дає змогу будувати для нас будь-яку реальність. Нас спокушають, щоб зробити процес викачування з нас персональних даних максимально приємним і непомітним. Ми самі віддаємо їх щоразу, коли зависаємо на зручних цікавих платформах, платимо за покупку, шукаємо інформацію, ставимо лайк чи поширюємо допис у соцмережах і позначаємо місце свого перебування. Особливо щедро ми ділимося даними про себе, коли беремо участь в онлайн-вікторинах типу «На яку зірку Голлівуда ви схожі?» чи — версія для інтелектуалів — «Дізнайся, наскільки добре ти знаєш класику світової літератури».
87 мільйонів — саме стільки користувачів фейсбуку непомітно для себе поділилися персональними даними з науковцем, який передав їх фірмі Cambridge Analytica для організації впливу на виборців в інтересах Дональда Трампа. Так сталося тому, що 270 тисяч із цих 87 мільйонів людей не встояли перед спокусою взяти участь у захопливій вікторині «Це твоє цифрове життя».
Дуже важливо завжди пам’ятати, що реальності вулиці й соцмережі можуть перетинатися, а можуть і не перетинатися. Не потрапляйте в цю пастку паралельних реальностей.
Ілюзія більшості
Коли ми розбиваємося на спільноти, то починаємо жити життям спільнот. Ми стаємо частиною власної більшості. І рідко коли хтось замислюється над місцем «своєї» більшості в загальній структурі суспільства, переповненого іншими більшостями.
Найімовірніше, що ваші друзі в соцмережах — ваші однодумці. І якщо це справді так, то ось гірка правда: якщо ви не фоловите сторінки або не дружите з людьми, які представляють альтернативну до вашої точку зору, — ви сприяєте розпалюванню війни. Переглядаючи стрічку з дописами однодумців або вступаючи з ними в обговорення, ви дедалі більше утверджуєтесь у своїй правоті.
Це і є ілюзія більшості. Ми перебуваємо в бульбашці й переконуємо себе в тому, що представляємо думку більшості. Насправді йдеться про думку більшості лише в нашій спільноті (у колі нашої комунікації). Ще вужче — у стрічках новин і соцмереж, якими ми користуємося.
Це помилка мислення, що дорого нам коштує. Вона пригнічує критичне мислення. А головне — стає дуже легко ввести нас у потрібний комунікатору режим сприйняття реальності.
Як з’явилися зрада й перемога
Зрада й перемога окреслюють дві крайнощі війни за емоції. Сьогодні це вже мем, мета якого — емоційне розгойдування аудиторії в парадигмі чорно-білого світосприйняття. Усе було би більш-менш ОК, якби ці стани були рівнозначними з точки зору сприйняття.
Та проблема в тому, що зрада сприймається за чисту монету, а перемога ставиться під сумнів і потребує доказів. Інакше кажучи, для зради діє презумпція невинуватості, а для перемоги — презумпція вини.
В Україні це особливо помітно. Мій досвід комунікацій переконав мене, що загалом українці схильні до апокаліптичного мислення. Зрада миттєво проростає пишним бур’яном із такого чорнозему..
Але є один принципово важливий нюанс. Українці не є природженими зрадофілами. Ми — політичні апокаліптики.
Дослідження вірусності дописів в українському фейсбуці дало цікаві результати:
- більшість найпопулярніших публікацій позитивні, вони викликають такі емоції, як радість і любов. Однак приблизно чверть найпопулярніших публікацій викликають злість (переважно це публікації про політику);
- українці найохочіше лайкають і поширюють позитивну інформацію про життя (перемоги в спорті, краса країни тощо). Але коментують найчастіше політичні дописи негативного змісту
Інакше кажучи, ми живемо в бульбашці політики. Поза політикою ми радіємо життю й гарним новинам про нього. Але зацикленість на політиці породжує відчуття неминучості апокаліпсису й тотальної зради.
Лідери суспільної думки
Американська зірка Аріана Ґранде отримує 500 тисяч доларів США за допис в інстаґрамі на підтримку того чи іншого бренда. Платять, звісно, самі бренди. Воно й не дивно, якщо врахувати, що Аріана має 113 мільйонів підписників. Вони ж неодмінно хотітимуть мати річ того самого бренда, що і їхня кумирка.
Немає нічого безглуздого в тому, щоби платити шалені гроші за доступ до такої шаленої аудиторії. Говорячи професійною мовою, Аріана — лідерка суспільної думки. Цей вид маркетингу свідчить про таку річ: штучний інтелект — це чудово, але кілька слів чи одне фото живої людини здатні забезпечити потрібний результат. Головне, щоб це була «саме та» людина.
Лідер думки є владою для своєї спільноти. Він впливає на вибір людини. Проте жоден лідер не янгол. Він живий смертний, який також піддається впливу й нерідко зацікавлений не лише в поширенні своїх поглядів, а й у конвертації кількості читачів у кількість грошей.
Лідер думок — це наш улюблений фільтр, який ми самі собі встановлюємо в луна-камері.
Як і у випадку з усіма іншими фільтрами, він корисний, лише якщо ми зберігаємо критичне мислення та контролюємо свої емоції. Якщо ж починаємо бездумно вірувати, то самі себе заганяємо в бульбашку фільтрів.
Машини в соціальних кібератаках
Тролі та боти — потужний інструмент керування людиною і спільнотами. Їх часто плутають, тому варто пояснити різницю. Троль — це жива людина, яка може мати багато «мертвих душ» (сторінок у соцмережах) і працювати за певними інструкціями. А бот — це програма, створена на основі штучного інтелекту. Вона може виконувати низку функцій. Головне, щоб ви не здогадувалися, що вона машина, а не людина. Найкращого ефекту тролі та боти досягають, коли діють разом.
Схема атаки має такий вигляд: командування армії тролів і ботів обирає тему й об’єкти нападу. Перший удар в атаці — «вкидання» нової інформації або накручування емоцій довкола вже наявної інформації. Обидва типи ударів можна комбінувати для досягнення максимального ефекту.
Непідготовлена людина цілком може повірити, що розігнаний ботами твіт, який зібрав 8000 ретвітів, — це тренд і позиція більшості. І пристати до цієї позиції. Так можна маніпулювати суспільною думкою, адже багатьом важко збагнути, що всі ті ретвіти — робота керованих кимось ботів.
8 thoughts on “Тролли, боты и постправда: 5 фактов из книги Дмитрия Кулебы «Війна за реальність: як перемагати у світі фейків, правд і спільнот»”