Куда движутся самые могущественные государства мира: фрагмент из книги недели «Велика шахівниця»

На этой неделе книгу «Велика шахівниця» от «Фабули» вы можете приобрести в Yakaboo со скидкой в 30%. Это одна из самых резонансных книг конца ХХ века. Она — о том, куда движутся в своей международной политике крупнейшие государства мира и какой может быть судьба планеты от того или иного хода событий. Публикуем фрагмент из этой книги, чтобы вам еще больше захотелось ее купить.

Відколи континенти почали політично взаємо­діяти, близько півтисячоліття тому, Євразія була центром світової влади. Різними способами в різні часи народи, що населяли Євразію, — хоча здебільшого на­ роди з західноєвропейської периферії — проникали до різних регіонів світу й домінували над ними, а окремі європейські держави здобули особливий статус і привілеї найбільших потуг світу.

Останнє десятиліття XX століття засвідчує текто­нічний зсув у світових подіях. Уперше за всі часи поза­ європейська сила постала не лише як ключовий арбітр у взаєминах між європейськими владами, але і як світова верховна влада. Крах і розпад Радянського Союзу став останнім кроком у швидкому піднесенні влади Західної півкулі, Сполучених Штатів як єдиної і першої справді глобальної влади.

Євразія, проте, зберігає свою геополітичну вагу. Не лише на її західній периферії — у Європі — все ще розташована значна частина світової політичної та економічної влади, але й східний регіон — Азія — за останній час став важливим осередком економічного зростання і політичного впливу. Отже, проблема того, наскільки добре Америка, залучена до глобальних процесів, здатна буде розв’язати складні євразійські владні стосунки — особливо чи стримає вона появу домінант­ної й антагоністичної влади в Євразії, — залишається вирішальною для здатності Америки відігравати гло­бальну роль.

Звідси випливає, що, крім культивування різнома­нітних новітніх вимірів влади (технологія, комунікація, інформація, як і торгівля та фінанси), американська зовнішня політика повинна зберігати геополітичні зацікавлення й використовувати свій вплив у Євразії таким чином, щоб утворювалася стала континентальна рівно­вага зі Сполученими Штатами як арбітром.

Отже, Євразія — це шахівниця, на якій і далі трива­тиме гра за глобальне верховенство, і до цієї боротьби залучена геостратегія — стратегія керування геополітич­ними інтересами. Варто зауважити, що іще в 1940 році два претенденти на глобальну владу, Адольф Гітлер і Йосип Сталін, недвозначно погодилися (в таємних пе­реговорах у листопаді того року), що Америка мусить бути витіснена з Євразії. Обидва усвідомлювали, що ін’єкція американської сили в Євразію перешкоджатиме здійсненню амбіцій щодо глобального домінування. Оби­ два поділяли переконання, що Євразія є центром світу і той, хто контролює Євразію, контролює світ. За півсто­ліття проблема постала знову: чи триватиме американ­ська присутність у Євразії і яких меж вона може сягати? Остаточна мета американської політики повинна бути добродійною і далекосяжною: сформувати дійсно дієву в співпраці глобальну спільноту, дотримуючись перспек­тивних тенденцій і фундаментальних інтересів людства. Але нині залишається незаперечним факт відсутності євразійського претендента, здатного домінувати над Єв­разією і тим кинути виклик Америці. Тому формулювання всебічної та інтегрованої євразійської геостратегії є метою цієї книги.

Гегемонія нового типу

Гегемонія стара як світ. Але сучасне глобальне вер­ховенство Америки вирізняється швидкістю своєї з’яви, всесвітнім розмахом і способом застосування. Упродовж одного століття Америка трансформувалась і самостійно, і під впливом міжнародних динамічних сил: з країни, від­носно ізольованої в Західній півкулі,— до сили безпреце­дентного всесвітнього розмаху та багатства.

Іспано­американська війна 1898 року була першою за­гарбницькою війною Америки. Вона поширила американ­ську владу далеко в Тихий океан, від Гаваїв до Філіппін. На межі століття американські стратеги вже розвивали доктрину двоокеанського морського верховенства, а аме­риканські морські сили кинули виклик переконанню, що Британія «панує на морях». Американські претензії на особливий статус охоронця безпеки Західної півку­лі, проголошені на початку століття доктриною Монро і надалі утверджувані приписаним Америці «очевидним призначенням», ще посилилися завдяки спорудженню Панамського каналу, який сприяв домінуванню на Атлан­тичному й Тихому океанах.

Основу для зростання американських геополітичних амбіцій забезпечила швидка індустріалізація економіки країни. До вибуху Першої світової війни чимдалі більша економічна потуга Америки вже сягала близько 33% сві­тового валового національного продукту (ВНП) і посу­нула Велику Британію з позиції провідної індустрії світу. Такому визначному економічному динамізмові сприяла культура, схильна до експериментування й новаторства. Політичні інституції Америки та економіка вільного ринку створили безпрецедентні можливості для амбітних, бун­тівливих винахідників, у яких архаїчні привілеї чи жорсткі суспільні ієрархії не придушували особистих прагнень і мрій. Коротко кажучи, національна культура була уні­кально сприятливою для економічного зростання і, при­ваблюючи та швидко асимілюючи найталановитіших лю­дей із­-за кордону, збільшувала національну силу.

Перша світова війна дала нагоду для першого масово­го проникнення американських військових сил у Європу. Відносно ізольована раніше сила нараз переправила че­рез Атлантику кількасот тисяч війська — трансокеанська військова експансія, безпрецедентна за розміром та роз­ махом, сигналізувала про з’яву нового великого гравця на міжнародній арені. Також дуже важливо те, що війна під­ штовхнула першу велику американську спробу застосу­вати американські засади щодо вирішення міжнародних проблем до Європи. Знамениті «чотирнадцять пунктів» Вудро Вільсона становили ін’єкцію в європейську геопо­літику американського ідеалізму, підсиленого американ­ською міццю. (За півтора десятиліття до того Сполучені Штати відіграли провідну роль у залагодженні конфлікту між Росією і Японією, заявивши про свою зрослу міжна­ родну вагу.) Отже, поєднання американського ідеалізму та американської сили дало себе відчути на світовій арені.

Попри те, Перша світова війна загалом усе ж була пе­реважно європейською, а не глобальною. Але її саморуй­нівний характер позначив початок кінця європейської по­ літичної, економічної та культурної вищості над рештою світу. У ході війни жодна європейська сила не була здат­на вирішально переважити — і на наслідки війни сильно вплинуло втручання в конфлікт нової могутньої неєвро­пейської сили, Америки. Відтоді Європа ставатиме дедалі більше об’єктом, а не суб’єктом глобальної політики сили. Проте цей короткий спалах американського лідерства не привів до тривалої американської участі у світових справах. Навпаки, Америка швидко відступила в само­вдоволений прихисток ізоляціонізму та ідеалізму. Хоча з середини 20­х — початку 30­х років на європейсько­му континенті набирав сили тоталітаризм, американська влада, яка на той час володіла могутнім двоокеанським флотом, шо явно переважав британські військово­мор­ські сили, трималась осторонь. Американці вважали, що ліпше залишатися спостерігачами глобальної політики. З такою позицією узгоджувалась американська концеп­ція безпеки, базована на сприйнятті Америки як конти­нентального острова. Американська стратегія ґрунтува­лася на захисті берегів і тому була вузьконаціональною, в ній мало уваги зверталося на глобальні міркування. Ви­ рішальними міжнародними гравцями все ще лишалися єв­ропейські країни і — дедалі більше — Японія.

Європейська ера у світовій політиці дійшла завер­шення під час Другої світової війни, першої справді глобальної. Триваючи водночас на трьох континентах, цілковито охопивши Атлантичний і Тихий океани, вона символічно явила свій глобальний вимір, коли британські і японські солдати (що представляли відповідно віддале­ний західноєвропейський острів і так само віддалений східноазіатський острів) зіткнулися за тисячі миль від своїх домівок на індійсько­бірманському кордоні. Євро­па й Азія перетворилися на єдине поле бою.

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

14 thoughts on “Куда движутся самые могущественные государства мира: фрагмент из книги недели «Велика шахівниця»

    Добавить комментарий