Книжкові поради від команди волонтерського медіапроєкту Ukraїner

Ділимося книжковими рекомендаціями від команди Ukraїner — волонтерського медіапроєкту, який у дослідницьких експедиціях відкриває справжню, несподівану, цікаву та автентичну Україну. Результатом цих розвідок стало вже понад 140 виданих історій на сторінках ukrainer.net та книжка «Ukraїner. Країна зсередини», яка стала найбільш продаваною на цьогорічному Книжковому Арсеналі. 

До творення Ukraїner залучено близько 300 волонтерів, а його матеріали виходять вже десятьма мовами. Також проєкт збирає мільйон гривень на існування, до цієї фандрайзингової кампанії долучилося вже понад півтори тисячі осіб і збір коштів триває.

Далі у тексті — книжкові рекомендації від команди Ukraїner.

Богдан Логвиненко

Богдан Логвиненко автор ідеї, засновник проєкту

Юрій Прохасько «БотакЄ» (Лілея-НВ, 2010)

То збірка прози Прохаська, як на мене, найкращого українського прозаїка. Читав усі тексти окремо, а збірку «БотакЄ» так і не відкривав, але раджу саме її, оскільки інакше треба було б у списку викинути частину книжок і додати декілька текстів Прохаська.

Одна з кращих книжок для перевірки розуміння того, що взагалі в біса відбувається наразі у світі.

Ден Сенор і Сол Синґер «Країна стартапів» (Yakaboo Publihing, 2016, пер. Мирослава Лузіна) та «З третього світу в перший»

Дві книги про найбільші і найстрімкіші, напевно, в історії злети двох невеличких країн. Мемуари Лі Куан Ю, правда, видані українською просто жахливо, краще читати англійською.

Книга для того, аби зорієнтуватися у кольорових світах навколо 🙂

Воннегут – один із найсмачніших американських письменників. Мені страшенно подобається його гумор, така сатира на грані «щоб не плакать, я сміялась».

Одна із книжок, що повністю дала мені можливість переглянути свою дитячу біографію.

Найкраща добірка поезії одного із найкращих українських поетів. Є такі дні, які можна прожити тільки завдячуючи римам Іздрика.

Книга, яку ще не дочитав, але вже раджу. Дуже дотошно написаний текст про розуміння психології жінки та порівняння її із диким вовком.

Подивитись Brexit, прочитати «Війну за реальність» і зрозуміти, що відбувається зараз в Україні.

Це два дуже різні репортажі про ефіопську та іранську революцію від кращого польського репортажиста.

Найкраща книга репортажів про різноманіття і мультикультурність України. 

понеділок наталія

Наталія Понеділок авторка, редакторка, координаторка спецпроєкту про об’єднані територіальні громади

Люблю Террі Пратчетта за його уміння з відмінним британським гумором і без моралізаторства писати про складні речі.

«Правда» — позациклова книга від автора великої серії про «Дискосвіт». Це один із перших творів Пратчетта, що вийшов в українському перекладі всього лише 2017 року. Окремо дякую Олександру Михельсону за тонку передачу сенсів, жартів та гри слів.

Попри жанр фентезі та наявність гномів й вампірів у списку персонажів, «Правда» дуже хірургічно описує реалії новинної журналістики та виклики інформаційного суспільства.

“Брехня може перетнути світ швидше, ніж правда взує одну ногу”.

Життя Вільяма де Ворда, який заробляв на життя записуванням чуток для вельмож, перевернуло винайдення гномами друкарського верстата. Він засновує першу в Анк-Морпонку газету «Час». Упродовж книги головний герой боротиметься з впливовими політиками, кримінальними авторитетами і навіть таблоїдом, що продукує популярні вигадки про дощі з собак.

«Життя правдолюба важке, як кар’єра велосипедиста в трусах із наждачки».

Будь-який не позбавлений серця читач проливатиме над цією історією сльози сміху і здивування. А вдвічі більше сліз проронить той, хто мав нагоду ознайомитись з інформаційними війнами, післяправдою і напівправдою, журналістськими стандартами, пропагандою, фактчекінгом, клікбейтом та іншими нюансами роботи з інформацією.

«Коли ми не вхопимо події за комір, вони візьмуть нас за горло».

Водночас «Правда» — це ряд гострих спостережень про словесну зброю та відповідальність тих, хто складає речення і творить сенси. А також про магічну реалістичність, якої набирають будь-які слова, коли стають надрукованими.

Олександр Хоменко

Олександр Хоменко більд-редактор і фотограф

Індійську письменницю Арундаті Рой, яка невдовзі відвідає Форум видавців у Львові, презентуючи свій новий роман «Міністерство граничного щастя», мало знають в Україні. Хоча її перший і до недавнього часу єдиний роман «Бог дрібниць»” 1997 року отримав Букерівську премію, а згодом увійшов до списку 200 найкращих книг за версією BBC.

Той, хто прочитає «Бога дрібниць», зрозуміє, чому дебютна книга письменниці стала настільки успішною. Сюжет роману — трагічна історія багатої християнської родини, яка живе у штаті Керала на півдні Індії — ставить його в один ряд із найвідомішими сімейними епосами ХХ століття, що стали, як на мене, найкращими підручниками з історії цивілізацій в новітній художній літературі. І якщо за розмахом епічності сюжета «Бог дрібниць» в чомусь, можливо, поступається канонічним «Ста рокам самотності» Габріеля Гарсіа Маркеса, то з лишком надолужує це абсолютно фантастичною мовою і нестандартною побудовою сюжету.

Про Катастрофу, яка фактично руйнує весь рід однояйцевих близнюків Ести і Рахелі — головних героїв книги — ми дізнаємося вже в першій чверті книги, тобто те, що мало би бути розв’язкою, виведено в початок оповіді, і це дає можливість читачу зосередитися на подіях, які призвели до Катастрофи, а потім оцінити глибину трагічності її наслідків.

Описати мову роману можна тільки через порівняння. Ви коли-небудь чули, як звучить мова ритуалів: молитви, замовляння тощо? Численні повтори слів і особлива ритміка буквально гіпнотизують слухача. Десь так само написані найважливіші розділи «Бога дрібниць», доводячи рівень співпереживання героям роману до якихось захмарних висот.

А тепер помножте драматизм сюжету і стилістику оповіді на поетичність місця, де відбуваються події. Море, пальмові ліси, поля, доволі чисті й упорядковані за індійськими мірками міста — таким є штат Керала, осередок християнства на півдні країни.

Я читав цей роман двічі, з різницею в три роки. Обидва рази, коли мандрував по Індії. Він дав мені можливість трохи глибше зрозуміти цю країну, зазвичай незбагненну для європейця. «Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох, Допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог», — цитуючи Редьярда Кіплінга. 

«Бог дрібниць» Арундаті Рой, а також «Діти півночі» Салмана Рушді (ще один володар Букерівської премії) — мастрід для тих, хто цікавиться сучасною східною (в даному разі — індійською) цивілізацією і хоче у своїй свідомості таки провести міст між Сходом і Заходом.

карина пилюгіна

Каріна Пілюгіна сценаристка, продюсерка проєкту

«Джвандзи» — це збірка притч та філософських роздумів, класика китайської літератури та один із головних творів даосизму. А ще це перший і дуже якісний переклад такого скарбу українською! 

Ця книжка вибрала мене сама. Така тиха і стримана, така проста і глибока. Дуже образна та медитативна. Навряд ви будете читати її від першої до останньої сторінки. Це та книжка, в якій «зависаєш» від кожного абзацу. Яка говорить не стільки з розумом, скільки з серцем. 

Це книжка може сподобатись дайверам, усім, хто любить пірнати якнайглибше і до самого дна. На якій сторінці ви б її не відкрили, її слова будуть на часі. І якщо щодня ви приділятимете їй хоч кілька хвилин, її рядки будуть оберігати вас від бентеги, метушні та всіх видів пекельця, бо ви будете згадувати, що “видиме оку є лише гостем у домі дійсності”.

Спокою, любові та захоплюючих мандрівок до себе усім її майбутнім читачам. 

микола носок

Микола Носок режисер

Андре Руйе «Фотографія. Між документом і сучасним мистецтвом» (Видавництво Universitas, 2007)

Вражає погляд автора на еволюцію розуміння фотографії: від картинки (документа), на якому можна порахувати кількість цеглин, від листа собі в майбутнє, до інструмента візуальної мови на арт-майданчиках і до бачення фотографії як мистецтва в цілому. 

Найбільше ціную будь-який матеріал за можливість надихати. Ця книга мене підвела до розуміння, що зараз ми теж переживаємо час еволюції візуальних інструментів, і що зараз можливо простір VR на тій самій сходинці, що і кіно братів Люм’єр або дагеротипи Луї Дагера, і що ми теж можемо створювати сенси за допомогою нових інструментів, яким колись була і фотографія. 

Софія Анжелюк

Софія Анжелюк координаторка волонтерів, авторка

Книга написана настільки живо і просто, що читач немов потрапляє до центру управління польотами NASA. До прикладу, моя уява дуже чітко промалювала усі деталі кабінетів, кухні і навіть туалету, завдяки кумедним історіям, які трапляються із головною героїнею Франческою та її напарником — наратором тексту.

Більшість описаних пригод базовані на прийнятті людей такими, якими вони є, а вони — дуже різні. Ця книга про відсутність стереотипів та здорові стосунки у колективі: із жартами, факапами, ритуалами, “секретними місіями” чи жбурлянням лушпайками з-під помаранчів.

До її прочитання я боялася, що ми — Ukraїner — є якимись ненормальними у своїх робочих методиках (а вони деколи шокують нас самих). Зараз же я з насолодою розтягую другу книгу про геніальну Франческу (уже «Володарку офіцерського жетона»), де з кожною наступною оповідкою переконуюся, що наша експедиція взяла правильний вектор руху і жодна траєкторія нам не страшна.

Наталка Панченко

Наталка Панченко продюсерка, проєктна менеджерка

Книга Ґреґа Маккеона, що в українському перекладі має назву «Коротко і по суті», свого часу допомогла мені відсіяти другорядне і зосередитись на основному. Тому я вирішила розповісти вам саме про неї. А раптом ще комусь допоможе. Я тоді тішитимусь.

Ця книжка — про те, як обрати пріоритет. Саме так, у ній ви прочитаєте, що пріоритет може бути лише один. Все решта — шум. В множині це слово люди почали вживати аж у ХХ столітті, власне тоді, коли шуму стало багато і обрати одну основну річ було дедалі важче.

Вона переконала мене у тому, що не треба робити всього. Достатньо робити найважливіше. Але найважче — це зрозуміти для самої себе, що з усього цього бурхливого потоку справ найважливіше, а що другорядне.

Саме ця книга змусила мене зупинитися й подумати: “А що важливо для мене?”. Більше не відкладати цього питання на потім, на завтра, на понеділок, а прямо тут і зараз взяти і щиро на нього відповісти.

Вона вчить говорити “так” собі, а не іншим. Адже кожного разу говорячи “так” комусь, ми говоримо “ні” собі. Я щаслива, що нарешті це зрозуміла.

Ця книга відкрила мені очі: якщо ми не оберемо, на що саме ми хочемо витрачати свій час та енергію, то хтось інший обере це за нас. І я врешті почала обирати сама.

Пам’ятаю, що коли я читала цю книгу, то у мене було відчуття, ніби я це все давно знаю і автор тут ніякої “Америки не відкриває”. Вам певно зараз так само здається. Але воно дійсно працює. Повірте мені на слово.

І ще одна важлива дрібничка: ця книга дуже легко читається.

Траян Мустяце

Траян Мустяце менеджер соцмереж

«Сила моменту Тепер» Екгарта Толле — книга, яка з’являється у вашому житті вчасно і знаходить вас сама. Книга про те, що ми божевільні та, водночас, що наша сутність, як сяйво, і є тут і зараз, щомиті. Оповідь про те, що минулого і майбутнього не існує, а життя протікає насправді тільки в моменті тепер…

…А тепер можете уявити, яка диво-подорож вас очікує? Яка видалася можливість осягнути велич присутності кожної миті! Недарма книга вже з десяток років очолює список бестселерів New York Times.

Екгарт Толле говорить про складне — трансформацію свідомості та духовне пробудження так захопливо, що все читається на одному подиху, а описане резонує з кожною фіброю свого Я.

Завдяки якісному перекладу книги українською від Ярини Винницької, виникає неабияке естетичне задоволення від можливості читати про такі важливі речі рідною мовою.

Тішуся можливості познайомити вас з цією книгою. Будьте готовими до трансформацій та див.

Марія Теребус

Марія Теребус режисерка монтажу, операторка

Перш за все, варто відзначити, що книга ця не для дітей. Вона для всіх, кому не байдуже мистецтво; для тих, хто не знає про мистецтво нічого; і для тих, хто знає про нього все і вже не вміє говорити про нього простими словами. 

Авторка дає прості відповіді на прості, та від того не менш змістовні питання, що могли б виникнути у дитини, яка вперше бачить ту чи іншу картину. Саме ці, наївні на перший погляд, питання є ключиками до розуміння шедеврів живопису. Адже за кожним із них — ціла історія авторських пошуків і внутрішніх конфліктів.

Завдяки цій книзі я навчилася бачити те, чого раніше не помічала і змогла по-новому зануритись у світ мистецтва. Ця книга стала джерелом натхнення у професійній діяльності, оскільки вміння “читати” картини є основоположним для роботи в кіно.

базько софія

Софія Базько координаторка транскрибаторів та спецпроєкту «Амбасадори»

На одній з лекцій по теорії тексту мій викладач з університету сказав: “Якщо ви сіли читати книгу, а вона вам в тягар — відкладіть і спробуйте пізніше. Можливо, це книга до якої ви не доросли або й зовсім переросли її. Ви зрозумієте, але лише згодом”.

«Велика магія» Елізабет Ґілберт потрапила до моїх рук досить таки вчасно. Я була готова до неї, ба більше, чекала її. Мені не потрібен був дозвіл чи мотивація, аби робити те, що мені подобається. Однак, думки, що це може бути для когось дивним чи незрозумілим завжди ставали на заваді. Нас привчили слухати інших, але не навчили чути самих себе! Настав час виправити це!

“Творіть будь-що, аби лиш це викликало революцію у вашому серці”.

Чотири роки тому я й подумати не могла, що шукатиму роботу та й власне працюватиму не за освітою. Той налагоджений механізм все частіше дає збій. І якщо для когось це трагедія, то для теперішнього покоління — можливість. Можливість не обмежувати себе і свою творчість.

“Всесвіт ховає глибоко всередині нас дивовижні самоцвіти, а тоді відходить убік і спостерігає, чи зможемо ми їх знайти”.

(Visited 579 times, 1 visits today)