Ніколи не була фанаткою класичного детективу, однак в книжках Агати Крісті завжди було щось таке, що змушувало хотіти ще. Що не кажіть, а манірний бельгієць Пуаро та невгамовна бабуська міс Марпл їй вдались… Але, виявляється, Агата Крісті писала не тільки детективи.
Мері Вестмакотт
Саме таке псевдо некоронована королева детективу вибрала для своїх психологічних романів, які в чомусь і романтичні, в чомусь побутові, але насамперед соціально-психологічні жінкоцентричні історії. Агата Крісті, яка Мері Вестмакотт, написала шість романів, всі вони нещодавно вперше вийшли українською у видавництві Snowdrop.
Чи хотіла письменниця таким чином відділити своє детективне амплуа і розкручене ім’я, чи просто прагнула простору без обмежень, які б на неї накладали лаври Крісті? Що ж, прикриття протрималось не надто довго. Але від цього романи не стали гіршими. Вони відверто вікторіанські, тягучі і сповнені внутрішньої напруги. Тут немає детективної динаміки, але, схоже, пані Агаті ніяк не вдається обійтись без таємниць і смертей.
У мене три красивих томики: «Незавершений портрет» (в якому, подейкують, найбільше автобіографічного), «Тягар любові» (мій особистий фаворит) та «Мить троянди і мить тиса» (просякнута осудом та виборчою кампанією), про які розповім далі.
Що поєднує ці романи?
Коли читаєш кілька творів одного автора поспіль, то обов’язково починаєш шукати спільні риси. Якщо у вас не так, перепрошую, а я завжди щось знаходжу. В Мері Вестмакотт побачила таке:
Лейтмотив важкої жіночої долі: центральні героїні (їх буває і кілька в романі) беруть на себе всю емоційну роботу, у той же час як чоловічі персонажі переважно холодні, а часом і жорстокі скандалісти. Так, вони теж емоційні, але працювати в стосунках не хочуть.
Шлюб навіть на позір щасливий все ж нещасливий. Тому що, як випливає з попереднього пункту, жінка вкладає в стосунки більше, ніж її партнер, а це, на жаль, часто веде до емоційного виснаження.
Герої з проблемами зі здоров’ям. В кожній з цих історій є або хвороби, які забирають життя, або ж серйозні ушкодження, спричинені нещасними випадками чи воєнними діями. Невпевнена, чи це випадковість, чи часи були такі. Є тут і душевні хвороби, нервові зриви.
Збіднілі аристократи. Так, вони ледве зводять кінці з кінцями, але прислугу таки тримають. Як гадаєте, статус попри все чи просто праця слуг була аж такою доступною?
Мандрівки. Попри скруту, герої не сидять на місці. Вони подорожують і Європою, і більш екзотичними місцями. І все це без лоукостів.
Зі спільним розібрались, а тепер поговоримо про кожен з романів окремо, не зосереджуючись на сюжеті.
«Мить троянди і мить тиса»
Історія, розказана стороннім оповідачем, який, вочевидь, хотів би мати там більшу роль, але через каліцтво змушений обмежуватись тільки спостереженням. Та це не заважає йому засуджувати непорядність (живуть разом без шлюбу, паршивці!), яка зараз стала мало не нормою. Окрім любовної лінії, яка почне чітко прослідковуватись тільки в кінці, тут є вельми цікаві політичні перегони.
«Остання річ, яка потрібна на виборах, це значна кількість людей, які обмірковують різні речі й уміють послуговуватись власною головою».
Крім того, хочу похвалити зображення другорядних персонажів. Це справжня письменницька майстерність:
«Кетрін Йогубіан володіла даром настирливості довбні та впертістю паяльника, що давало ефект води, яка точить камінь».
«Тягар любові»
Історія двох сестер, де старшій довелось замінити матір для молодшої. Лора поклала на вівтар Ширлі все, що мала. Та чи варта така самопожертва? Але, як на мене, найцікавішим тут є майже другорядний персонаж містер Болдок, старий холостяк і водночас перший та єдиний друг Лори. Виписала низку його реплік, адже це прекрасно:
«Проблема у тому, що другу дитину, зазвичай, занедбують. Перша дитина — то авантюра, котра лякає і від якої боляче. Жінка впевнена, що вона ось-ось спочине в Бозі, та її чоловік так само переконаний, буцімто вона спустить дух. А коли всі переживання вщухають, у вас на руках залишається крихітна грудочка живої плоті, котра волає на все горло. І яких пекельних мук вартувало те двом людям, аби той шпиндик з’явився на світ! Зрозуміло, що вони й цінують ту дитину, як годиться! Це щось новеньке, наше, дивовижне! А тоді, зазвичай, на диво швидко з’являється Номер Два — і знову за рибу гроші. Тільки цього разу все не так полохає, та й нудніше якось виходить. І ось він — ваш малюк — але нічого геть нового ви не прочули, оскільки обійшовся він не так дорого, тож не такий він уже й прекрасний».
«Діти й люди нижнього соціального рівня не знають, коли прощатися. Хтось мусить робити це за них».
«Але ти забуваєш про інший бік, як висловились б ці трикляті адвокати, — не враховуєш читача. У читача також є свої права. Автор пише книжку так, як йому завгодно. Викладає матеріал по-своєму. Тицяє свою пунктуацію, глузує над здоровим глуздом. Тож і викладач читає книжку, як йому заманеться, і автор не може його напоумити… Правда, в тому, що ми по-рабськи залежні від часу. Хронологічна послідовність значення не має. Якщо ти зважаєш на вічність, то можеш перестрибувати в часі як захочеш. Але ніхто не задумується про вічність».
І саме він сказав фразу, яка дала назву романові:
«Ні, юна Лоро, ти всього-на-всього хочеш не завдавати собі клопоту! Хочеш любити, а не бути коханою. Смію визнати: щось в цьому є. Бути коханою — означає нести тягар».
«Незавершений портрет»
Роман, у якому є найбільше Агати, найбільш біографічний. Тут і жінка, яка прагне знайти своє місце у світі. Вона — оповідачка, хоч і сама не надто вірить у власні сили, але писати може і непогано. Хоч це і не шедеври. Але на своє нещастя, закохується у чоловіка холодного й егоцентричного, який завжди буде головним у своєму світі. У світі, де їй відведена роль хіба що декорації, яка завжди має залишатись красивою.
Селія, якщо її дійсно так звати, не може зрозуміти себе. Але чи вдалось це зрозуміти оповідачеві? Здається, портрет залишився дещо незавершеним. Зате в читача безліч варіантів, що могло бути з нею потім. Думаю, до неї нарешті прийшло щастя.
Кому варто читати
Шанувальникам творчості Агати Крісті, щоб відкрити її нову грань, а ще тим, кому подобаються сестри Бронте, Джейн Остін, тут вона особливо до них близька.
Кому не варто читати
Тим, хто любить динамічну літературу, та й взагалі прихильникам сучасного стилю. Якщо крутите носом від класики, краще утримайтесь.
