Створити перекладацький фестиваль — і вижити. Інтерв’ю з директоркою Translatorium Танею Родіоновою

У матеріалі використано фото Інни Зайченко та Дмитра Мостового,
чільне фото — Олександра Попенка

30 вересня у світі відзначили День перекладача, в Україні ж цій даті приурочений цілий перекладацький фестиваль Translatorium, що 4-6 жовтня втретє відбудеться у Хмельницькому. Напередодні професійного свята ми встигли поспілкуватися із директоркою фестивалю Танею Родіоновою про перші кроки фестивалю, очікування й найбільші виклики, про те, яким Translatorium буде за 10 років та чим фестивальна програма здивує відвідувачів вже цього тижня.

Ідея створення фестивалю та шлях до її втілення

Це прекрасна історія: колись ми з Юлею Дідохою, яка зараз в команді фестивалю, поїхали в подорож в Ґданськ на Ґданський перекладацький фестиваль — завдяки проекту Cultour.UA, який робили Іра Вікирчак і Оля Гончар. Нас тоді цікавило все про переклад, і це була класна можливість. Ми були настільки вражені й зрозуміли, як такий, здавалося б, вузькопрофільний фестиваль (не музичний, не літературний загалом), може захоплювати, бо там реально все місто ним живе — залучено кілька локацій в центрі, все подано в цікавій формі.

Тоді це було для нас на рівні мрії, типу «о, класно було би зробити в Хмельницькому!», але, звісно, не було досвіду і розуміння, як це все взагалі працює. Ми робили окремі заходи від VERBації в Хмельницькому, але це були разові читання або лекції, а чогось масштабного не робили. Потім кілька років ця мрія сиділа в головах, я трошки попрацювала в командах інших фестивалів і зрозуміла, що, в принципі, все реально, і з 2017 року ми вже стартували.

Перші кроки: очікування і реальність

Коли згадуєш перший рік, то взагалі не розумієш, як ми це зробили, тому що бюджет на той час був настільки маленький, що зараз не уявляю, що можна було б зробити на такі гроші, до того ж це були переважно власні внески. Ми старалися залучати і якийсь місцевий бізнес — не вийшло. Я ходила, оббивала пороги різних інституцій. Спочатку було дуже важко пояснити місцевій владі і потенційним партнерам, що це має бути, бо коли говорила «літературно-перекладацький фестиваль», всі сприймали його як конференцію для перекладачів. Тобто їм був незрозумілий формат, і ми стикалися з цією стіною, і підтримка, відповідно, була набагато менша, ніж є зараз. Зараз люди вже бачать, що є певний результат, бачать, який це може мати вигляд, тому партнерів з кожним роком стає більше.

Зокрема, місцева влада переглянула своє бачення, хоча бізнес все ще досить важко залучити. З бізнесу зараз маємо одних партнерів — це наша улюблена кав’ярня, яка допомагає нам локацією і загалом. Але поки що вдається залучити інші кошти, тому ми на комерційне спонсорство не йдемо.

Зовнішня фінансова підтримка

Цього року — це два основні джерела: Український культурний фонд, за підтримки якого відбудеться Освітня програма фестивалю, та досить значну суму виділяють міська рада й управління культури. Ще частково фестиваль підтримує «Львів — місто літератури Юнеско» і фонд «Відродження».

Команда фестивалю: для чого їм говорити про переклад

Загалом нас шестеро, і майже всі з команди Translatorium — перекладачі — хтось зараз більше цим займається, хтось менше. Основне ядро команди — це перекладацька група VERBація, нас троє — я, Юлія Дідоха і Вероніка Ядуха. Не можу сказати, що я зараз багато займаюсь перекладом, але іноді бувають замовлення — більше працюю з культурним менеджментом; дівчата більше перекладають; Дзвінка Пінчук поєднує менеджерство і переклад.

Робота з вузькою темою на широку аудиторію

Перш за все, ми розглядаємо переклад в дуже широкому сенсі, і цього року ми говоримо про співпрацю як спосіб творчого процесу, тобто співпрацю між різними учасниками літературного процесу, між різними медіа, між різними видами мистецтва. Для цього залучаємо і музичну складову, і літературну, і вперше цьогоріч залучаємо візуальну — і це, мені здається, такий великий крок на шляху до залучення аудиторії. Якраз зараз у нас монтується інсталяція Антона Логова в центрі Хмельницького (на момент розмови, наразі вона вже працює в місті — прим. автора), який вже привернув багато уваги.

Це три арт-об’єкти в центрі міста, які ми відкриваємо цієї суботи, 28 вересня, до дня міста. Вони залишаться на весь період фестивалю і так само частково будуть говорити про переклад. А під час фестивалю проводитимемо екскурсії цими роботами.

Це три об’єкти, виконані з різних матеріалів — металеві бочки, дошки, палети, будівельна сітка – і всі вони у формі кириличних букв, це А, О і Т, і власне одна з робіт безпосередньо говорить про множинність варіантів у перекладі та сенсів, попередня її назва навіть звучала як «Безкінечність», тобто це безкінечний вибір і процес вибору сенсів під час перекладу.

Складнощі в реалізації задуманого

Насамперед — те, що половина команди в одному місті, інша — в іншому, тобто частина в Хмельницькому, частина в Києві, і це зумовлює багато онлайн-комунікації, яка не завжди ефективна. Тому зараз розумію, наскільки цінно зустрічатися і обговорювати певні речі наживо. І [для мене] це теж один із таких челенджів, як це все робити, живучи в Києві. Зараз я беру відпустку на час фестивалю. Заради фестивалю команді доводиться якось поєднувати кілька видів зайнятості або відмовлятися від певних проектів, якщо це фріланс.

Про найбільші виклики і шляхи їх подолання

Загалом за три роки? Спочатку викликом було власне те, що важко було пояснити формат, тому що людям нелегко уявити, що [розмова про переклад] — це може бути досить обширно.

Зараз, думаю, нам вдалося сформувати й донести концепцію. Принаймні в нас вже є фахова аудиторія — минулого року приїжджали багато відвідувачів із Києва, зі Львова, Тернополя, тобто люди спеціально приїжджають в місто на фестиваль, і це не тільки учасники і спікери, а, власне, й відвідувачі. Іще важко залучати місцевих, тому що професійну аудиторію ми залучили, бо це люди, які безпосередньо в літературі, в перекладі, їм цікаво, тому вони приїжджають, а місцева аудиторія часто не дуже активна. Але ми стараємося, і для того якраз і робимо вечірні заходи, які завжди на межі літератури і музики, щоб більше зацікавити.

Минулого року мали такий інсайт про те, що нам все ж таки вдається цікаво говорити про переклад навіть нефаховій аудиторії, коли наша фотографиня сказала, що як людині взагалі недотичній, їй було цікаво слухати наших спікерів, і почала більше розпитувати про процес художнього перекладу. Дуже приємно було це почути.

Translatorium за 10 років: яким він буде

Взимку ми зустрічалися на міні-стратегічну сесію, де мріяли про Translatorium через 10 років, і тоді думки в команди були дуже різні, навіть говорили про те, що, можливо, це не буде Хмельницький. Ну, хтозна через 10 років, можливо, це буде якийсь мандрівний фестиваль, можливо, від фестивалю буде якась річна освітня програма для перекладачів у вузах — як неформальна освіта, але такий тривалий проект.

Кількісно рости не хочеться, тобто нам не хочеться робити багато подій — це свідомий вибір. Ми навіть коли плануємо програму, залишаємо у ній перерви на обід, щоб наші учасники і відвідувачі почували себе комфортно й могли спокійно відвідати всі події фестивалю.

Але хочеться підвищувати якість подій, залучати більше зіркових учасників. Звісно, хочеться мати більше постійних партнерів, мати офіс — зараз вся команда має ще свої інші роботи, і це велика задача — все це поєднувати, тому що останній місяць перед початком — дуже активна фаза і фактично повноцінна завантаженість.

Великої стратегії у нас немає, але щороку ми починаємо пропрацьовувати концепцію фестивалю трохи більше ніж за півроку до початку, тобто десь із зими починається активна робота і включеність кураторської команди. Ми обговорюємо, який фокус обрати, і детально прописуємо його. На майбутнє, звісно, хотілося б більше залучати міжнародних гостей, це поки що велика мрія — зробити справді міжнародний фестиваль, хоч до нас вже другий рік поспіль приїжджають окремі учасники з-за кордону, але це все одно не є великою частиною програми.

Теж розглядаємо можливість проведення сайд-проектів: як минулої весни ми робили перекладацьку резиденцію. Ми виграли мікро-ґрант від Culture Bridges, який і покрив весь цей проект.

Фестивалі у маленьких містах: загострення конкуренції чи позитивні зміни

Я думаю, що децентралізація культури — це дуже класно, і, власне, одна з першопочаткових ідей фестивалю була ще й в тому, щоб зробити в Хмельницькому потужну літературну подію.

Хотілося відкривати місто з туристичної точки зору, і класно, що можна це робити через події. Наприклад, минулого року я так відкрила для себе Запоріжжя, коли поїхала на Запорізьку книжкову толоку. Навіть коли учасники приїжджали до нас на перший фестиваль, казали: «Боже, так класно, я ніколи не була або не був у Хмельницькому, а тепер я маю можливість побачити місто. І взагалі — у вас так гарно!». Тобто це такий інтелектуальний туризм, і мені здається, що його варто розвивати. Якщо говорити про перетинання аудиторії, то ми ж все одно залучаємо і місцеву аудиторію, і я думаю, ті люди, яким цікаво справді, вони просто вибирають свій фестиваль, який їм ближчий за напрямком. Тому хотілося би, щоб ці фестивалі мали свій характер, щоб це не було багато умовно однакових фестивалів у різних містах, тоді, мені здається, що кожен фестиваль зможе знайти свою аудиторію.

Особливості залучення аудиторії

Перші два роки ми активно співпрацювали з університетом, ми ходили до них і робили презентації фестивалю, і в університеті у нас були події. Цього року ми вже відходимо від цього і хочемо, щоб студенти були активніші і приходили ще в інші локації, не тільки в університет.

Цьогоріч ми вже робили подію в молодіжному центрі в Хмельницькому. Мені здається, що важливо тримати цей контакт зі спільнотою. Якщо говорити про умовну всеукраїнську літературну чи перекладацьку спільноту, тобто постійно їздити на інші події, презентувати там фестиваль або брати участь зі своїми подіями від фестивалю, наприклад, як ми робимо на BookForum, Книжковому Арсеналі, долучатися до різних дискусій. Перш за все, це особистий контакт, тобто чим більше люди бачать команду, яка розповідає про те, що вона робить, тим більше вони зацікавлюються — вони бачать не лише подію, а й людей, які за цим стоять, які горять своєю справою. Мені здається, це дуже багато важить.

Розширення аудиторії і зміна сприйняття перекладу

У фестивалю є різні формати. І минулого року, наприклад, для нас дуже показовою була ситуація, коли були впевнені, що в нас є умовно освітні заходи в університеті — лекції і воркшопи, які виключно для перекладачів. І тут на воркшоп з перекладу коміксів, який проводили Яся Стріха і Марія Шагурі, з практичними завданнями, набралися замість очікуваних 20 людей, людей 40, і це в маленьку університетську аудиторію! Прийшов і власник магазину коміксів у Хмельницькому, і люди, яким просто цікаві комікси — і всі перекладають, виконують завдання, всім цікаво. Для нас це було «вау!», тобто навіть коли ми умовно розділяємо заходи і думаємо, що щось — для профільної аудиторії, а щось — просто загальне, іноді бувають такі неочікувані речі.

Робота з малими мовами: як популяризувати

Ми часто чуємо запитання: з якими мовами ви працюєте? На що ми завжди відповідаємо, що не працюємо з мовами, натомість працюємо з перекладом як з явищем загалом. Тобто для нас не так важить, яка це мова, як власне сам цей процес. Поки що так складається, що в нас не було подій про малі мови. Цього року буде англійська, буде французька… Не робимо акцент саме на мови, але якщо будемо бачити в майбутньому цікаву подію з перекладачем, наприклад, з фінської, то чому б ні?

Особливості перекладу смислів і візуальної мови на інші мови

Цього року матимемо подію з Оксаною Булою, авторкою туконі (вигаданих художницею героїв, мешканців лісу — прим. авт.), де запланована розмова і про її внутрішній переклад — між її текстом і тим, що вона малює, як трансформує це все. Так само «Туконі» перекладені багатьма мовами і цього року, здається, вийшов переклад корейською, тобто цікаво поговорити і про те, як цей текст змінюється і як трансформується в різних культурах.

Ми якось говорили з Іриною Дмитришин (учасниця цьогорічного фестивалю — прим. авт.) про французьку — вона багато перекладає — і Жадана, і Андруховича, і Забужко, і Дереша — тобто великий масив сучасної української літератури, то навіть, здавалося б, дуже простенька назва книжки українською, яка ти думаєш, так само буде звучати іншою мовою, у французькій має зовсім іншу конотацію, тому треба по-іншому передавати назву книжки.

Вирішення питань профспільноти за допомогою фестивалю

Я думаю, що частково вирішуються, тому що минулого року на презентації результатів опитування [Перекладачів в дії] про умови праці було дуже жваве обговорення, і багато людей включалося. Неля Ваховська презентувала, і до неї після події підійшли організатори Форуму перекладачів зі Львова (там студенти організовують таку подію віднедавна) і вони цим перейнялися і потім запрошували презентувати ці дані у Львові, тобто поширювали цю інформацію. Більше це працює як нетворкінг і, так само, як неформальна освіта. Цього року маємо Освітню програму, яка проходить за підтримки Українського культурного фонду, де будуть і практичні воркшопи, і лекції, тобто в такому ключі це теж загалом впливає на розвиток відвідувачів-професіоналів.

Маствізіт-подія третього Translatorium-у

Для мене всі події — top of the top. Якщо говорити про зіркові, то в неділю у нас буде (і мені дуже подобається цей формат, про який я давно мріяла, і нарешті на третій рік він виходить) розмова автора і перекладача. Це теж запозичений формат, який підгледіли у Ґданську. Мені пощастило побувати на події з Ольгою Токарчук і її 5-ма перекладачами. Одним із учасників дискусії був тоді Остап Сливинський. Для перекладачів не важило, про переклад якою мовою йдеться, вони обговорювали загалом свою роботу з текстом і свою комунікацію з авторкою, і це було суперцікаво для мене. Цього року Сергій Жадан буде говорити з перекладачкою Іриною Дмитришин, яка живе в Парижі довгий час і перекладає його твори французькою.

Ексклюзив третього фестивалю

Сьогодні вночі ми ще записували частину проекту. До відкриття ми підготували власний кураторський проект «Blake.Anew» — в співпраці з видавництвом «П’яний корабель», оскільки в них вперше виходить українською збірка віршів Вільяма Блейка. Ми — фестиваль і майданчик для різних проектів і класних ініціатив, але захотілося створити щось самим. І от цей проект частково відбиває і загальну ідею фестивалю, оскільки поєднує візуальну складову — буде віджеїнг, буде музика, спеціально створена під проект, і перекладна поезія.

Чому саме Блейк? Тому що він сам малював ілюстрації — не тільки до своїх книжок, але до них, серед іншого, теж. І це, як ми вбачаємо, теж певний переклад між його власним текстом і візуальними образами, тому ми й взяли це за основний матеріал. І так само, коли ми залучаємо музиканта, який пише музику на основі певних текстів, він теж частково перекладає ці сенси й атмосферу текстів у площину музики, а візуальна складова працює з цим всім. Це значна робота, і нам дуже цікаво, що з цього вийде, тому дуже чекаємо на відкриття.