10 жовтня 2019 року – унікальний день в історії Нобелівського комітету з літератури. Вперше було оголошено одразу двох лауреатів. І якщо точним наукам звично ділити між собою головну нагороду, то письменники – страшенні індивідуалісти. Цього року маємо двох нобеліатів тільки тому, що минулого не було жодного, а література не зносить порожнечі. Втім, як і п’ять чи десять років тому, найпоширенішим запитанням широких читацьких кіл, лишається «Хто це такі?». Щоб допомогти в цьому розібратися, пропонуємо читачеві 15 відомих і не дуже фактів про Ольгу Токарчук, лауреатку Нобелівської премії з літератури-2018.
Ольга Токарчук зростала у маленькому селі Кленіца неподалік від Зеленої Гури. Оскільки дітей того ж віку у селищі було небагато, а батько майбутньої письменниці працював у бібліотеці, з дитинства Токарчук чимало читала. Одним з перших романів, які справили на Токарчук враження, були «Пригоди Робінзона Крузо». Ймовірно, з того часу і формується зацікавлення Токарчук пригодницькою і подорожньою літературою.
До війни батько Ольги мешкав біля Золочева на Львівщині, де зростав у двомовній родині. Батькова мати (теж, до речі, Ольга Токарчук) – українка. Дії роману «Книги Якова» розпочинаються у Рогатині в середині XVIII ст., тривають у Львові, Чехії і завершуються у Німеччині. Як зізналася в одному з інтерв’ю Токарчук, вдома в неї стоїть «Кобзар», хоча її знання української обмежене народними піснями. Самі ж Токарчуки походять із Токів поблизу Тернополя.
Токарчук дебютувала як авторка оповідань у 1979 на сторінках часопису «Навпротець». Однак перша прозова книжка «Мандрівка людей книги» вийшла лише у 1993-му й одразу здобула престижну нагороду – премію Польського товариства книговидавців.
Те, що Токарчук цікавиться астрономією, очевидно з роману «Веди свій плуг понад кістками мертвих», в якому головна героїня Яніна розплутує складну кримінальну справу, взоруючись на гороскопи жертв. Навіть поєднання оповідань в одну збірку Токарчук порівнює із групуванням зірок у сузір’я на небі.
Сама Токарчук зазначає, що намагається дивитися на події «поглядом жаби», а не птаха, тобто знизу, а не згори, адже це дозволяє побачити дрібні елементи життя.
За професією Токарчук – психологиня, вона здобула освіту у Варшавському університеті, працювала психотерапевткою. За словами самої авторки, це допомогло їй навчитися слухати й розуміти людей, зокрема тих, хто потрапив у складну життєву ситуацію. В основі одного з оповідань Токарчук під назвою «Е. Е.» лежить докторська дисертація Карла Юнга про Ерну Ельцнер – жінку із даром медіума. А у збірці «Момент ведмедя» Токарчук висвітлює такі питання, як сексуальність та гендерні ролі у спільноті, і вкотре повертається до важливої для себе теми юнгіанства.
Токарчук зазначає, що є нерелігійною, однак цікавиться неортодоксійними релігійними групами. Назва роману «Бігуни» пов’язана із назвою релігійної секти, члени якої вірять, що людину, яка залишається на місці, може атакувати зло. А в «Книгах Якова» Токарчук висвітлює формування на території України юдейських релігійних рухів. В одній з розмов Токарчук розповіла, що після появи роману «Веди свій плуг понад кістками мертвих» (з польської переклала Божена Антоняк для видавництва «Урбіно») їй закидали нерозуміння католицизму і навіть апелювали до «не польського прізвища».
Токарчук зазначає, що якби не була письменницею, воліла б стати архітекторкою або займатися релігієзнавством. До речі, прототипом Яніни з роману «Веди свій плуг понад кістками мертвих» стала сусідка авторки на ім’я Тереза – колишня архітекторка.
У свої книжки Токарчук вводить не просто активну героїню, а активну героїню похилого віку (роман «Веди свій плуг понад кістками мертвих»), яку в критичних статтях часто порівнюють із міс Марпл Агати Крісті. У розмовах з журналістами Токарчук зізнається, що їй важливо було приділити увагу саме такій персонажці.
Токарчук мешкає не в місті, а у гірському селі, однак взимку через снігопади повертається до Вроцлава. Це свідоме рішення: неодноразово пані Ольга зазначала, що не хотіла б цілорічно жити в мегаполісі.
Серед своїх сильних сторін авторка називає спостережливість, яку пояснює освітою та бажанням розуміти людей. Як Токарчук каже в інтерв’ю, вона навмисне обирає суперечливих, складних героїв, бо лише навколо таких цікаво розгортати оповідь.
Кордони і межова територія – неймовірно важливі теми для Токарчук. У «Домі денному, домі нічному» є навіть епізод смерті на кордоні: німець Пітер Дітер помирає на межі між Польщею і Німеччиною. Втім, це відбувається так повільно, що Дітер і сам не усвідомлює, «коли ж він помер».
Назву книжки «Бігуни» (пол. «Bieguni») перекладають по-різному різними мовами. Наприклад, норвезький перекладач обрав варіант «Runners» («Ті, що біжать»), а британський – «Flights» («Польоти»). В обох випадках втрачено важливу конотацію, адже «бігуни» – це насамперед назва релігійної секти XVII ст., однак транслітерація могла бути незрозумілою норвезькому чи британському читачеві. От де українській мові пощастило.
Написання романів Токарчук називає «психологічним процесом», стверджуючи, що ми щоразу повертаємося не лише до певного місця у тексті, а й до певного стану розуму. Однак головним творцем, на думку авторки, лишається не письменник, а читач. І завдання авторки – дати основу для розуміння та переживання тексту.
Токарчук каже, що намагається не ухвалювати жодних важливих рішень до того, як зранку вип’є кави. Виявляється, нобелівські лауреати – теж люди ☺
1 544 thoughts on “15 фактів про Ольгу Токарчук, лауреатку Нобелівської премії з літератури”