«Танець недоумка»: Київ майбутнього, війна з планетою та відчуття нескінченності

«Танець недоумка» Ілларіона Павлюка – одна з найбільш обговорюваних українських прозових новинок. Це науково-фантастичний роман (або, якщо хочете, – психологічний трилер) майже на 700 сторінок. Тож, до уваги видавців: читачі далеко не завжди бояться грубезних томів-«цеглин».

Психологічна криза в Києві майбутнього

Письменник, журналіст і учасник російсько-української війни, Ілларіон Павлюк переносить нас у далеке майбутнє, де людство навчилося літати на величезні космічні відстані та потроху колонізує інші планети, контактує з іншими формами життя. Головний герой на ім’я Гіль у своєму житті вже мав пригоди, брав участь в освоєнні планет, воював із усілякими химерними тварюками, але тепер плин його життя тихий, нудний і тяжіє до цілковитого занепаду. Сімейна криза, коктейль боргів і безробіття, екзистенційний тупик…

До речі, все це відбувається в Києві. Населення міста тепер складає близько двадцяти мільйонів, хоча, наприклад, Бровари й далі залишаються межею міста. Але в майбутньому Києві, здається, нарешті з’явилися нові транспортні реалії, в яких можна не думати про метро на Троєщину –

«Угорі, в прозорій трубі швидкісної траси, з приглушеним ревінням пронісся гравіцикл…»

А втім…

«Крізь величезні вікна кухні вже пробивався ледь рожевий світанок, відбитий дзеркальними панелями хмарочоса навпроти. (…) Київ, за тодішніми рейтингами, увійшов до десятки найдорожчих міст Європи. Це зовсім не означало, що він став комфортніший. Означало, що він став більший. Що його шалено дорогий центр іще сильніше подорожчав, накрутивши заодно й ціни на комунальні послуги в таких скромних спальних районах, як наш. Тому мене й не радувало високе місце Києва в рейтингу. Місто, в якому осів після армії, тепер перетворювалося на місце для заможних і щасливих, а я натомість ступив на слизьку стежку людини без регулярних прибутків…»

Іш-Чель: кролик і ягуар

З абсолютної кризи жанру Гіля випадково висмикує пропозиція взяти участь у приватній озброєній експедиції компанії «Корпус Конкістадорів» в колонію на дуже далекій і начебто тихій планеті Іш-Чель. Його обрано, бо він уже має досвід «м’ясорубки» на позаземних просторах.

Назву планети «Конкістадори», чутливі до історії підкорення Америки, обрали з міфології майя. Іш-Чель – ім’я їхньої богині родючості й райдуги. Її малювали у вигляді дівчини з кроликом на руках.

«Я переглянув іще зо дві статті з міфології мая, аж наткнувся на ще одне зображення. Якби не підпис унизу, подумав би, що це зовсім інше божество. Але це була вона – та ж таки богиня райдуги й родючості. У статті зазначалося, що згодом мая чомусь перестали зображати Іш-Чель в образі дівчини з кроликом на колінах… Її стали малювати інакше…

В образі старої з очима ягуара.»

Тож не так і дивно, що з часом виявляється: на Іш-Чель не так уже й тихо. Скажімо, тут знайшлося загибле за нез’ясованих обставин давнє місто.

«Це був, напевно, проспект – широкий прохід між височенними будинками. Залита полуденним сонцем урбаністична ущелина. І це було поле бою – досить одного погляду, щоб зрозуміти. Поле останньої битви. Законсервована часом остання година цілої цивілізації. Легко вгадувалися трупи, навіть засипані пилом і зів’ялим листям. Їх було багато. Величезні, вище двох метрів, знівечені, сховані за барикадами з вигадливих машин, господарі цього міста, а колись і всієї планети. (…) Шестеро очей, широкі груди. На торс і плечі надіте щось схоже на броню.

— Хто міг знищити цілу цивілізацію! – вирвалося в мене, і цієї секунди я, звісно ж, думав про наш крихітний табір (…)»

Ідеальна форма життя

Та найцікавіше: тут існує приголомшлива форма життя, планетарна грибниця, яка перетворює, інтегрує в себе все живе – і нищить усе, що чинить спротив. 

«- Грибниці? Це ти буквально?

— Цілком! Це одне з останніх відкриттів експедиції з «Артилериста Ганса». Грибниця неймовірних розмірів. Займає весь континент. У неї довгі, неймовірно тонкі гіфи. Тут усе пронизане ними – будівлі, бетон, пластик… Крім, можливо, сталі – це єдина перешкода. Тож грибниці потрібні трупи. Вона огортає їх коконом, розчиняє й геть висмоктує. А натомість усередині кокона витворює копію. Імітацію. Таку ж ззовні, але це вже не людина. Це і є химера. І з погляду біології химери – гриби. Такі собі ходячі плодові тіла. Зомбі-шампіньйони… — вона сумно всміхнулася…»

Як від неї порятуватися? Як порятувати своїх рідних та інших учасників експедиції? Як відрізнити вже «модифікованих» грибницею людей-«химер» від людей «автентичних»? Як відповісти на несподівану пропозицію ворога?

«…Ми утворимо симбіоз. Ти станеш на чолі людства й даси нам ваші технології. Натомість люди матимуть вічне життя. Вічне здоров’я, абсолютну силу. Регенерацію, переродження. Усе, про що мріяли ви…»

Ось лише деякі проблеми, що постають перед головним героєм «Танцю недоумка» та гарантують роману і його читачам добрячі стрибки психологічної напруги, а також потужну (і, що важливо – неослабну) інтригу.

Чому грибниця? Я розпитав Ілларіона Павлюка, автора роману:

«Грибниця — символ ідеального логічного життя з точку зору біології. Саме тому грибниця пропонує людству біологічну довершеність в обмін на свободу вибору. Але правильні вчинки не завжди логічні й не завжди підпорядковані ідеї виживання, бо справжній сенс життя вищий за голу ідею біологічного існування».

Рух до мрії

З уже сказаного про книжку Ілларіона Павлюка нескладно зробити висновок, що «Танець недоумка» досить виразно і характерно представляє класичний тип наукової фантастики. Роман зовсім не справляє враження вторинного, епігонського, але є відчуття, що подібний сюжет цілком міг би з’явитись у книжці кого-небудь на кшталт Роберта Шеклі. Продовження класики? Стилізація? Який вердикт тут не винесли б детальні знавці жанру, текст Павлюка однаково цілісний і органічний.

Та й сам письменник не налаштований до поглиблених жанрово-стилістичних рефлексій:

«Я не готовий коментувати світові літературні тенденції. Для мене космос та фантастика як така, можливість яскравіше розкрити головну думку: страх не має керувати нашими вчинками, треба рухатися до мрії, а не від страху».

Щодо того, чи вірить автор особисто в реальну можливість колонізації якихось планет людством в осяжному майбутньому, Іларіон Павлюк зазначає:

«Ні, не вірю, якщо не буде зроблено кардинального прориву у фізиці, на кшталт реалізації суто теоретичного припущення про можливість рухатись «крізь простір». В іншому випадку навіть найближча зірка лишиться недосяжною».

Цікаво, що в оригіналі роман було написано російською, а у «Видавництві Старого Лева» вийшов друком уже в українському перекладі, виконаному яскравим поетом, літературознавцем і перекладачем Ростиславом Мельниковим.

Я вже сказав про суто психологічні складники «Танцю недоумка». Але не менш важливим для книжки є те, що Ілларіон Павлюк зумів у своєму романі створити та ретельно проробити цілий самодостатній світ, самодостатню реальність. І головне в ній – не правдоподібність, але розмаїтість, існування власних тенденцій і законів, багатство виявів, зрештою, просто відчуття нескінченності.

Кому читати

  • любителям наукової фантастики;
  • тим, хто смакує психологічні трилери;
  • прихильникам виразно сюжетної літератури.

Кому не читати

  • читачам, відданим ідеї однозначного, світлого хепі-енду;
  • тим, хто не визнає роману без численних і насичених сцен сексу;
  • носіям фобії текстів, обсягом більших за підпис під фотографією.

Схожі книги

Класична наукова фантастика ХХ століття, від Рея Бредбері до Роберта Шеклі.

Олег Коцарев
Поет, прозаїк, журналіст. Найновіші книжки – роман «Люди в гніздах» і збірка поезій «Площа Чарлі Чапліна». Пишу статті, есеї, рецензії та інтерв'ю для багатьох українських і зарубіжних видань.

223 thoughts on “«Танець недоумка»: Київ майбутнього, війна з планетою та відчуття нескінченності

    Добавить комментарий