У цьому огляді розбираємо першу книгу серії «Світова історія анімації» авторства Джаннальберто Бендацці. Тож, якщо у вашому серці починає трохи тьохкати і хочеться підспівувати, почувши слова «Вчора я не розбігався»» або «Я теплий дощик золотий», вам точно має бути цікаво дочитати цей матеріал до кінця.
Сучасні захисники звірят схопилися би за голови від першого в історії озвученого мультфільму «Пароплавчик Віллі» (1928). По сюжету, Міккі-Маус губить всі свої музичні інструменти, тож, тягаючи за хвости кота, качку та малих поросят, видобуває з них бажані звуки. А яким чином він «грає» на мамі-свині, соромно й казати, те треба дивитися.
Сьогодні цей мульт можуть освистати за негуманне ставлення до тварин (почитайте коментарі на Ютубі). Але всі як один визнають – з технічної сторони це гігантський бум для того часу. Тим більше, на тлі не менш легендарної, але німої «Фантасмагорії» Еміля Коха, що вийшла за 20 років до того і стала головним передвісником Золотої доби анімації. Доби, яка розпочалася 18 листопада 1928 року – власне в день виходу «Пароплавчика Віллі».
Але хвилиночку…
Особисто моя Золота доба анімації настала трохи пізніше, зате мала періодичний характер – вона починалася щонеділі з самого ранку: «Чорний плащ», «Качині історії», «Чіп і Дейл». А потім, якщо не трапиться форс-мажору у вигляді зайнятого телевізора, ще й «Том і Джеррі» на відику.
За кілька років Золоту добу змінив Золотий підвечірок – одразу після школи та до моменту, коли час сідати за домашку. У цей короткий проміжок, здавалося, можна було вмістити ціле життя. Маю на увазі «Життя з Луї». А ще «Гей, Арнольде!», «Злюки бобри», «КітПес», «Джинджер» і «Ракети».
Ще трохи згодом сидіти після школи вдома стало страшним марнотратством, і Золотий надвечірок змістився в сторону Золотого вечора. «Сімпсони», «Південний Парк», «Гріфіни», «Футурама», а потім і «Шоу Клівленда» з «Американським татом» – мій особистий діамантовий фонд того часу.
То що там по справжній Золотій добі?
Але досить ліричних відступів, повертаймося до книги. Отже, Золота доба світової анімації тривала з 1928 по 1951 роки. Власне, коли в Америці творив історію сам Уолт Дісней.
Перші декілька років головною зіркою його студії був Міккі-Маус, але, як зазначає автор: «Незабаром стало ясно, що така вихована й пещена миша просто не може бути комічною. Міккі довелося оточити менш поважними персонажами, які смішили людей замість нього. І зрештою ці персонажі – запальний Дональд-Дак, дурник Ґуффі й незграбний пес Плуто – перебрали на себе увагу, здобули власну славу й отримали головні ролі у власних мультфільмах, починаючи з 1938 року».
Ну а потім на авансцену потроху виходить такий собі Текс Ейворі – молодий художник, який, за словами автора, «почав підривати правила й перевертати з ніг на голову значення анімаційних фільмів, щойно приєднався до команди Warner Bros.».
Завдяки Тексові світ отримує таких мультлегенд, як Баґз-Банні, Даффі-Дак, Поросятко Поркі, меланхолійний пес Друпі тощо. Він робить бунтівну пародію «Червоно-Гаряча Шапочка» (1943) і взагалі, як пише автор книги, «вводить у світ анімаційних фільмів нотки свіжого модерну та дорослості». Згадаймо хоча б образ ошалілого вовка, в якого при вигляді звабливої дівчини вистрибують очі та серце, а язик випадає аж на підлогу. Це Текс Ейворі вигадав.
Чудові часи
Але, звісно, Золота доба трималася не лишень на плечах Діснея та Ейворі. Один за одним з’являються талановиті художники та режисери – хтось зараз більш відомий і шанований, когось потроху забувають – автор намагається не пропустити нікого. Бо ж чудові для мультиплікації були часи.
«Для анімації це були щасливі роки. Її розквіт позначився і на суспільстві. Такого ще не було в історії – анімація впливала на почуття людей, смаки, спільну культуру. Образи Міккі-Мауса, Дональда-Дака, Баґса-Банні, Тома і Джеррі, кота Сильвестра та Дятла Вуді стали знаковими для різних народів світу й залишалися такими не один десяток років», – зазначає Бендацці.
А що інші?
Незважаючи на те, що Золота доба анімації відбулася саме в США, хибною буде думка, що в цей же час весь інший світ затамував подих і пасивно спостерігав.
О, ні. В Європі тоді всіх розриває «ексцентричний геній» Лен Лай, російський француз Алєксандр Алєксєєв, каталонець Артуро Морено тощо. Паралельно з тим в Україні аніматор В’ячеслав Левандовський створює «Казку про солом’яного бичка» (1927), а згодом і перший український звуковий мультфільм «Тук-тук і Жук» (1935). В Японії гучно заявляють про себе Нобуро Офудзі та Кендзо Масаока. Та навіть у Єгипті брати Френкель малюють мультфільм про хлопчика Міш-Міша з кумедною фескою на голові.
Окрім того, автор круто розказує про розвиток анімації в Німеччині та Італії, які вже повним ходом готуються до війни. Наприклад, італієць Луїджі Пенсуті створює мультфільм «Доктор Чуркілл» (1942), в якому насміхається з Черчилля та відкрито пропагує війну. А Гітлер взагалі в якийсь час стає великим фанатом мультфільмів, тож не проти прокачати цю галузь у своїй країні та дати хльосту «загниваючим штатам».
До речі, окремий респект автору за тематичну цитату з щоденника Ґеббельса: «Збираюся подарувати Фюрерові на Різдво 12 фільмів про Міккі-Мауса, він дуже тішитиметься таким скарбом».
Кому сподобається ця книжка?
Більш фундаментальної праці з історії анімації, годі й уявити. А це ж книга перша, буде ще дві. До слова, Золота доба, на якій зроблено акцент у цьому огляді, починається в книзі лише на 203 сторінці. А до цього дві сотні сторінок самих тільки передумов і передісторій. Тож масштаби дослідження можете уявити.
На щастя, незважаючи на академічність підходу, книгу написано не сухо і цілком собі по-людськи.
Навіть якщо ви не член Академії кіномистецтв. Тож, якщо вам подобаються анімовані витвори – хоч нестаріюча класика на кшталт «Жив-був пес», хоч піксарівська тетралогія про живих іграшок, хоч роботи «японського Діснея» Міядзакі – книга має вам зайти.
Адже так цікаво зазирнути на внутрішню кухню цілої індустрії та дізнатися, з чого все починалося. А потім ще й перед друзями із Карпенка-Карого похвалитися.