- Віталіна Макарик та Юлія Дутка оглядають мальований посібник Скотта Макклауда. Він зацікавить не лише художників, а й всіх, хто хоче зазирнути за лаштунки створення мальованих історій.
- Мамо, я малюю!
- Спочатку було слово?
- Я художник, я так бачу
- Кому варто читати
- Кому не варто читати
- Схожі книжки
- Авторки: Юлія Дутка, Віталіна Макарик
Віталіна Макарик та Юлія Дутка оглядають мальований посібник Скотта Макклауда. Він зацікавить не лише художників, а й всіх, хто хоче зазирнути за лаштунки створення мальованих історій.
Оглядачки
Віталіна Макарик:
Віта: Комікс про те, як створювати комікси — це прекрасний приклад єдності і форми. Мальований посібник Скотта Макклауда для коміксотворців не лише вчить, як працювати з цим жанром, але й повністю розбирає його на складові: як це функціонує і як ним правильно користуватися. Тож саме цим мене і зацікавила книжка — потенційними інсайтами про те, як правильно читати і сприймати комікси.
Юлія Дутка:
Юля: Поціновувачкою коміксів стала не так давно, але вони вкрали моє серденько і тепер не відпускають. Але з коміксами завжди є оце: чи все важливе я схопила, чи все побачила. Так от «Створити комікс» розповість не тільки як почати свою коміксотворчу кар’єру, якщо ви про це задумались, а й навчитись читати графічні романи як професіонал, щоб нічого не пропустити. З чого починається комікс. Чому він саме такий, яким є. Разом зі Скоттом Макклаудом спробуємо розібратись.
Мамо, я малюю!
Юля: Насправді я малюю, як курка лапою, можливо, трошки краще, але це суто варіант для арт-терапії, ніж для естетичного задоволення. Але й з такими талантами можна почати малювати комікси. Не обов’язково бути Мікеланджело, Муром чи Міньйолою… І не треба їх копіювати.
Для початку варто зрозуміти, що ви хочете розповісти. Потім розкласти цю історію на панелі, бо ж комікс — це все ж певна послідовність малюнків, кожен з яких додає деталей та рухає сюжет. Погратись з динамікою чи планами — тут вже вам вирішувати. Скотт Макклауд пропонує стільки варіантів для того, як створити свій перший комікс, що мимоволі починаєш вірити, що все може вийти.
Що ж до мене, то читач, а не художник. І, уявивши, скільки час доведеться інвестувати у створення бодай шести поганеньких панелей, я сіла читати свіжий том «Проповідника», адже кожну справу мають робити професіонали. Але той черв’ячок десь в глибині свідомості спонукає: ну, давай, намалюй свого героя. Зроби його характерним, як в Міньйоли, або ж характерним, як Гейманівські персонажі. Помісти його у світ Марвел або вигадай власний. Минуле, теперішнє, майбутнє. Реалістичне зображення чи власний варіант кубізму. Комікс дасть тобі свободу.
Віто, а який комікс хотіла б створити ти?
Віта: Знаєш, у мене з малюванням так само, як у тебе. Я взагалі звикла працювати словами і «малювати» ними теж. Але Скотт Макклауд змусив мене поглянути на мистецтво сторітелінгу з нового боку. Він дуже класно розповідає про те, як, чергуючи крупний, загальний та середній план, обираючи ракурс і рамки панелей, забезпечити динамічність оповіді і досягнути потрібного градусу напруги. Малювання коміксів має багато спільного зі зйомками фільмів: ти ніби дивишся крізь об’єктив камери, то наближаєш зображення, щоб глядач побачив емоції героя, наводиш фокус на промовисті деталі, додаєш історії об’ємності завдяки доречному вибору антуражу і локації для загальних планів. Але при цьому працюєш зі статичними зображеннями. Є в цьому якась чарівність, і водночас певний азарт — чи вдасться?
Якби я була достатньо сміливою, аби зі своїми доволі посередніми художніми здібностями взятися за створення коміксу, то спробувала б зробити його взагалі без слів! Зрештою, розповісти історію лише з допомогою малюнку — здається, у цьому вся суть мальописів, коміксів і графічних романів, хіба ні?
Спочатку було слово?
Віта: Комікс без слів — вищий пілотаж або поле для експериментів. Для повноцінної історії слова таки важливі, зауважує Скотт Макклауд. Вони можуть поглиблювати, пояснювати малюнок, або ж навпаки — творити якісь нові сенси, ідеї і відчуття. Вся штука в тому, аби знайти баланс між текстовим і візуальним наповненням, аби вони в ідеальному саме для вашої оповіді ритмі рухали сюжет. А ще дуже важливим є не тільки те, що, але і як написано (це, зокрема, стосується і звукових ефектів — усіх цих «БУУУМ!!!» «Хрясь!» «Хух!..» тощо.
Автор розповідає про різні принципи поєднання тексту (текстів) і зображення у коміксі, кожен з яких є цікавим інструментом сторітелінгу. І тут буде доречним зауважити, що «Створити комікс» — це надзвичайно прикладний посібник, з мінімумом «водички», який стане в пригоді не тільки власне коміксистам-початківцям, але й тим, хто заробляє життя «оповіданням історій», байдуже де — в журналістиці, рекламі, літературній творчості. Але головною цільовою аудиторією цієї книжки є ті, хто працюють з коміксами, і з неї вони отримають цілий стос порад: коли можна текст пропустити, а коли без нього не обійтися ніяк; як з допомогою тексту передавати настрій, емоції, голоси. І, звісно, як добирати слова настільки ощадно і влучно, щоб вони вмістилися в потрібний бабл 🙂
Не буду лукавити: для мене в коміксах таки важливий текст, малюнок я «сканую» побіжно, лише щоб вловити атмосферу і настрій. А для тебе слова у коміксах важливі?
Юля: Я з тих людей, які комікси більше читають від баблу до баблу, ніж розглядають. Бачити героя важливо, але не можу сказати, що зосереджуюсь на деталях. Мені подобається, коли авторського тексту багато, реплік теж. А ще кайфую від передмов, післямов та історії створення героїв, якщо такі є. Якщо ви читали «Вартових», то приблизно уявляєте, як це. Але й історії без жодного баблу, без жодного слова захоплюють не менше. Гортали «Прибуття»? Там більше нічого й не треба. Та все ж виступаю за гармонійне поєднання малюнку і тексту, коли кожен вносить свою лепту та не перетягує на себе ковдру.
Мій комікс мав би багато тексту. І не тільки тому, що малювати я не вмію, а писати ніби так. А тому що як творець мислю словами, а не образами чи лініями. Можливо, цей комікс ніхто не хотів би читати, але, вибачайте, в автора вийшло так.
Я художник, я так бачу
Юля: Стиль Скотта Макклауда вельми впізнаваний — дядечко в картатій сорочці, якого багато на кожній сторінці. Він постійно перед очима і ділиться своїми знаннями у коміксовій справі, адже він довго прктикував і багато спробував. Він знайшов свій стиль. Кожному, хто вирішив присвятити себе коміксотворенню, треба знайти свій. Можна, звісно, намалювати продовження до відомої історії, взявши улюбленого персонажа. Наприклад, пригоди Сендмена в Україні чи Дивожінку на сторожі гендерної рівності — то вже як забажаєте. Але впізнаваний власний стиль, мабуть, найцінніший актив для художників, що творять мальописи.
Я не бозна-який поціновувач, але твори Майка Міньйоли бачу одразу (і одразу їх собі хочу). Навіть якщо це не Геллбой (хе-хе). Тому що стиль улюбленого автора — це трохи більше, ніж впізнаваність, це ще й обіцянка, що сподобається. І найчастіше цю обіцянку дотримують.
А чий стиль імпонує тобі, Віто?
Віта: Я обожнюю нуарний стиль Хуана Діаса Каналеса і Хуанхо Гварнідо — творців «Блекседа». До речі, до того часу, як вони взялися за графічний роман про кота-детектива у зооморфному світі Америки 50-х, у них не було досвіду у створенні мальованих історій. Але, як на мене, свій стиль їм вдалося відшукати просто перфектно. Оці сепійні тони, схожі на людей тварини-персонажі, багато середніх та крупних планів з яскраво промальованими емоціями, щедрі на деталі загальні плани, атмосфера… Закохує)
Зовсім не схожі за стилем, але також притягально-чарівні комікси Марджорі Лю про Монстрицю. Вона поєднала стімпанківську естетику й ар-деко, і це просто насолода — розглядати найдрібніші деталі її малюнків. Коротше, ти зрозуміла: я люблю авторів, які звертаються до певних культурних пластів, епох і стилів, але не просто відтворюють їх, а трансформують, поєднують, експериментують із ними.
Кому варто читати
Віта: Тим, хто мріє писати мальовані історії, але не знає, з чого почати. А також тим, хто хоче прокачти свої вміння у сторітеллінгу.
Юля: Всім, хто любить комікси чи хоче полюбити.
Кому не варто читати
Юля: Тим, хто не цікавиться коміксами або вважає, що знає про комікси все.
Віта: Тим, хто не вміє, не любить і не хоче навчитися розповідати історії з допомогою малюнків.
