Наталія Попович — міжнародна експертка з комунікацій та громадська активістка підготувала добірку книжок, автори яких надихають замислитися над низкою важливих питань і побачити неочевидні взаємозв’язки.
Добірка Наталі цікава ще й тому, що вона поєднує різні ролі: співзасновниці і членкині правління Українського кризового медіа-центру (УКМЦ), засновниці консалтингової групи One Philosophy, яка готує бренди, репутацію, команди та суспільство до майбутнього.
Експертка та мама трьох дітей, попри завантаженість, знаходить час для читання нонфікшену, художньої літератури та поезії.
Сергій Плохій «Ялта. Ціна миру»
Сергій Плохій, як завжди, безстрашно обирає незручні й ще не осмислені моменти історії, щоб показати, як вони впливають на наше сьогодення. Книга «Ялта. Ціна миру» є надзвичайно важливою для розвіювання міфів, які підтримувалися занадто довго. Чи дійсно західні лідери могли змінити в Ялті хід історії? Якими є справжні наслідки цієї події? Завдяки детальному наративу автор намагається змінити кут погляду читача, спираючись на розсекречені документи, протоколи таємних зустрічей й особисті щоденники.
«Незважаючи на те, скільки зусиль йде на підготовку й організацію міжнародної конференції, наскільки компетентними і винахідливими є її учасники, і яким багатообіцяючим не здається її результат (Ялтинська конференція свого часу вважалась великим успіхом), демократичні лідери та суспільства мають бути готовими платити ціну за близьку взаємодію з тими, хто не поділяє їхніх цінностей. Єдиний спосіб зменшити цю ціну — це знати своїх партнерів так само близько, як своїх ворогів. Ялтинська конференція й уся історія після неї демонструють, що за відсутності спільних цінностей у підписантів, різниця між другом і ворогом стає лише питанням часу».
Іван Крастев «Після Європи»
На мою думку, болгарський політичний аналітик і експерт у галузі міжнародних відносин Іван Крастев — один із найцікавіших сучасних інтелектуалів. Він дещо провокативний, але водночас елегантний. У своїй книжці «Після Європи» він прогнозує, що очікує на Європейський Союз у середньостроковій перспективі.
Автор описує основні демографічні, політичні й локальні проблеми Європи, аналізує конкретних політичних гравців і на основі цього робить припущення, як оптимістичні, так і не дуже.
«Спільна пам'ять Другої світової війни виявилась неспільною, а в Європі і зовсім відійшла на другий план: половина 15- і 16-річних юнаків/юначок у німецьких школах навіть не знають, що Гітлер був диктатором, а третина — переконана, що він захищав права людини. Тимур Вермес у сатиричній новелі «Гляньте, хто повернувся» пише, що «питання навіть не в тому, чи повернення Гітлера є можливим, питання в тому, чи ми б його розпізнали».
«Під час Революції Гідності ЄС робив вигляд, що Росія не протестуватиме проти європейського вибору України, і був «здивований», коли Росія анексувала Крим та розпочала війну на Сході України. Канцлер Німеччини Ангела Меркель, спілкуючись тоді з Путіним дійшла висновку, що він «живе в іншій реальності». Однак стільки років пройшло з того часу, а питання, хто з них живе в реальності — залишається відкритим».
Фарід Закарія «10 уроків для світу після пандемії»
Чому якість урядування є важливішою за масштаб державних машин? Чому ринок вирішує далеко не все? Що робити з нерівністю? Чи ідеалісти є найкращими реалістами? У своїй новій книжці Фарід Закарія, один із найбільш впливових американських політичних аналітиків, експерт в області міжнародних відносин, редактор Newsweek International, пропонує блискучий аналіз стану світу через призму великих викликів і важливих рішень. Що важливо? Він не лише ставить хороші питання, а й проєктує добрі напрямки для відповідей.
«Протягом багатьох десятиліть світ вчився в Америки. Але сьогодні Америка має чого повчитись у світу. І найбільше Америка мусить навчитись урядування, бо значення має не масштаб уряду, а його ефективність».
«Вольтер свого часу говорив, що Священна Римська імперія не була «ні священною, ні римською, ні імперією». Те саме можна сказати про ліберальний міжнародний порядок, який ніколи не був ліберальним, міжнародним чи настільки упорядкованим, як про це іноді ностальгують. Ми завжди мали хаотичну реальність, де ідеалізм часто поєднувався з самоцентричним націоналізмом від початку цього «порядку». Сьогодні міжнародний ліберальний порядок продовжує мати багато недоліків. Конфлікти, бідність, лицемірство. Але в цілому завдяки цьому порядку життя більшості людей на планеті поліпшилось у порівнянні з усіма попередніми системами управління. І сталось це не тому, що цей порядок ґрунтується на примарній ілюзії світу, в якому зло скасували, а чесноти правлять. Ідеалізм, на якому ґрунтується лібералізм, є простим і практичним. Якщо люди співпрацюють, вони досягатимуть кращих і сталіших результатів, ніж коли діють окремо».
Фелікс Клос «Останній бій Черчилля»
Ми знаємо Вінстона Черчилля як архітектора альянсу, що привів до перемоги над нацизмом. Та не всі знають, що після війни, усвідомлюючи загрози комунізму і тоталітаризму, Черчилль починає проєктувати нову Європу — Об’єднані Штати Європи. Американсько-голландський історик, політолог та автор Фелікс Клос розповідає про цю чи не найважливішу працю Черчилля над так званою Магна Картою європейської єдності: від народження ідеї до перепон на шляху її втілення. Це дає змогу краще зрозуміти теперішній стан і перспективи європейської спільноти.
«Ідея об'єднання всієї Європи, починаючи з Західної Європи, була не політичною необхідністю тому, що давала європейцям надію на майбутнє, чи тому, що містила обіцянку на сталий мир після війни. Черчилль на ранній стадії бачив, що Радянська Росія впроваджує традиційну царистську імперіалістичну зовнішню політику, намагаючись захопити стільки Східної Європи, скільки вдасться. Після війни Сталін почувався впевнено і формував пояс радянізованих держав на західному кордоні, щоб захиститися від майбутніх претензій з боку Німеччини чи будь-яких інших європейських держав, які з таким ентузіазмом підтримали атаку Гітлера на Росію (прим. Радянський Союз)».
Іван Малкович «Яксунині береги»
Нова збірка Малковича — це більше ніж поезія. Це поезія-історія, поезія-філософія, що укорінює та окриляє водночас. Відчувається, що автор писав ці вірші під час російсько-української війни — вони просякнуті болем і надією. Кожен рядок спонукає до рефлексії та глибшого самопізнання.
«...з дерева зроблено корони наших королів і кістки їхні мабуть з дерева —
геть усі зотліли в попелі історії
А може це пам’ять наша — дерев’яна —
а з їхніми коронами все гаразд?
Це ж бо ми не бажали об’єднуватись довкола своїх королів і князів —
не кращих і не гірших за англійських чи французьких —
не мали до них покори шанобливої тому й звикли схилятись
тільки перед кривавими зайдами…»
Річард Вілкінсон Кейт Пікетт «The Inner Level: how more equal societies reduce stress, restore sanity and improve well-being»
Чому проблеми зі здоров’ям і соціальні проблеми більше притаманні країнам із глибшою нерівністю? Якою є ціна стресу через статус для економіки? Як нерівність корелюється з меншою активністю громадянського суспільства?
Як теплота/привітність та домінування/прийняття впливають на поведінку? Британські епідеміологи, політичні активісти та професори Йоркського університету Річард Вілкінсон і Кеті Пікетт ставлять багато хороших запитань і вказують на неочевидні, але важливі для усвідомлення кореляції.
Мортен Ельбек «Одне життя: як ми розучились жити змістовно»
Як ми проживаємо наше єдине життя? Чи наповнюємо його подіями і речами, які додають нам радості, гідності та змістовності? Чи можна працювати лише заради грошей або кар’єри? Чи можна кимось управляти без любові?
Замислитися над цими питаннями пропонує Мортен Ельбек — сучасний данський філософ і підприємець. Під час пандемії ми ще глибше відчули: час нашого єдиного життя — вичерпний. Однак автор дає надію — нам до снаги наповнити його сенсом. Вірю, що, ставлячи запитання, які пропонує Мортен, ми можемо навчитися складових змістовного життя в часи COVID‐19 і після нього.
«…життя — це не врівноваження ролей та особистостей. Головне — знайти сенс у нашому єдиному плинному житті. І якнайменше шкодувати, озираючись на минуле. Баланс між роботою та особистим життям — одна з найнебезпечніших концепцій. Вона обманом намагається переконати нас у тому, що життя можна ділити…».
«Пізнання себе приводить до самоусвідомлення, що своєю чергою приводить до усвідомлення власної гідності, а вона веде до самоповаги. Це сходи, якими ми маємо підійматися щодня, якщо хочемо знайти свій шлях до життя, наповненого змістом».
