Що читають письменники: найцікавіші книжки до Всесвітнього дня книги

Що читають письменники: найцікавіші книжки до Всесвітнього дня книги
<#yakaboo2 id="sogodn_-_vsesv_tn_i_den_knigi_toz#yakaboo_c#yakabooas_vibrati_sob_s#yakabooos_c_kave_pismenniki_dorz#yakaboo_batu_oles_lc#yakabooenko_andr_i_lyubka_gaska_s#yakabooiyan_petro_yacenko_-_rozpov_dayut_s#yakabooo_c_kavogo_nes#yakabooodavno_proc#yakabooitali_ta_na_s#yakabooo_vi_takoz#yakaboo_maete_zvernuti_uvagu">Сьогодні - Всесвітній день книги, тож час вибрати собі щось цікаве. Письменники – Дорж Бату, Олесь Ільченко, Андрій Любка, Гаська Шиян, Петро Яценко - розповідають, що цікавого нещодавно прочитали та на що ви також маєте звернути увагу.
_Ільченко фото Жанни Ільченко
<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">Олесь Ільченко: Чар книги споріднений із алхімією театру
<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">Йоганн Вольфґанґ фон Ґете, Вибіркові спорідненості»

Чар цієї книги, що, як кажуть, Ґете вважав своєю чи не найкращою, споріднений із алхімією театру, особливо ж – театру модернового, в якому на перший погляд все здається несправжнім, вигаданим, штучним. А проте за якісь миті глядач забуває про умовності і вже щиро переймається долями героїв вистави. Так і у «Вибіркових спорідненостях» конструкт, раціональна побудова тексту генія стає вищою правдою – правдою художньою. І в цій майстерній виставі 1809 року читач із хвилюванням стежитиме за тим, які ж насправді спорідненості мають між собою Шарлотта, Едуард, Оттилія й капітан…

Як корелюють обов’язок і шлюб, пристрасть і вірність? Чи тотожні такі почуття як: кохати, нàвидіти, любити? Чи існує «геометрія» життя і «хімія», що виникає між закоханими? Класика на те і є класикою, що відкидає несуттєве і пропонує допитливому читачеві вічне. Ну хоча б цілу низку фраз-афоризмів фон Ґете з цієї книги: «В подружжі іноді потрібні суперечки, тоді принаймні довідаєшся щось одне про одного»; «Лише повністю зрозумівши відоме можна перейти до невідомого»; «Іноді краще написати ні про що, ніж нічого не написати». І ще – наче з журнальної статті 2021 року: «Наші предки ціле життя  трималися того, чого навчилися в юності; нам же тепер щоп’ять років доводиться перенавчатися, якщо ми не хочемо взагалі відстати від найновіших віянь». Власне, щоби бути попереду, слід читати добірні книги.

Любка, Фото Михайла Дороговича (1)
<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">Андрій Любка: есеї, мандри до Ірландії та гуцульский діалект із Карпат
<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">Микола Рябчук «Лексикон націоналіста та інші есеї»

Серед останніх книг, які мене вразили, я насамперед хотів би виокремити збірку «Лексикон націоналіста та інші есеї» Миколи Рябчука. Хоча значною мірою книга складається з уже відомих нам текстів, та в новій композиції вони й відкриваються по-новому. Мені особливо цікаво було перечитати автобіографічні есеї Рябчука про його друзів і творче середовище (на жаль, це вже або спогади, або тексти-некрологи). Ну а взагалі у Миколи Юрковича варто вчитися писати есеї – він оволодів цим жанром майже бездоганно, тож навіть на політичну тему може написати так, що текст хочеться включити в історію літератури. 

<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">Максима Беспалова «Усе, що ви знаєте про Ірландію – правда, але…»

Мої карантинні тижні прикрасила книга Максима Беспалова «Усе, що ви знаєте про Ірландію – правда, але…». Це репортажна, мандрівна книжка про країну, про подорож в яку я навіть мріяти боюся, бо начуваний про тамтешню дорожнечу і складність отримання візи.

Але після книги Максима, сповненої цікавими побутовими деталями, я таки загорівся потрапити в Ірландію й посидіти там у пабі. Особливо цікаво було дізнатися про те, що в Ірландії досі є кочівна частина населення!

<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">Петро Шекерик-Доників «Дідо Иванчік»

Третю книжку я не дочитав, але регулярно почитую. З одного боку, вона дуже довга, щоб швидко її прочитати, а з іншого – це задоволення просто хочеться розтягнути. Йдеться про «Діда Иванчіка» Петра Шекерика-Дониківа. Написана вона таким смачним гуцульським діалектом, що я не можу стриматися й окремі пасажі виголошую вголос. Для зручності праворуч від оригінального тексту вміщено й адаптацію сучасною українською мовою. Приємно раз на кілька днів розгорнути цю книгу, зануритися в текст і уявити, що перебуваєш десь високо в Карпатах.

batu
<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">Дорж Бату: особливості японського міського побуту
<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">Харукі Муракамі, «Трилогія Щура»

Чомусь одразу згадав Харукі Муракамі з його «Трилогією Щура». «Слухай пісню вітру» (1979) я прочитав у мій перший рік перебування у США. Потім був одразу «Пінбол 1973», (1980), і «Погоня за вівцею» (1982). Не полінуйтеся знайти ці твори у перекладі Івана Дзюби. Муракамі — письменник чіткий і структурований, тому Дзюба, котрий за першою професією фізик, передав літературні фрактали Муракамі з філігранною точністю. Фантастичні описи буденного приготування їжі, почуттів невідворотного і особливостей японського міського побуту. Щодо останнього прочитаного, то це стала Optimal Spacecraft Trajectories, котру написав чудовий професор Джон Пруссінг (Jo#yakaboon Prussing) із Університета Ілінойсу в Урбана-Шампайн (UIUC).

Яценко, Фото Валентина Кузана
<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">Петро Яценко: історії про слова та деталі радянської епохи
<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">Анастасія Левкова «Спільна мова»

Із захопливих книжок, які прочитав нещодавно, — «Спільна мова» Анастасії Левкової. Видання цікаве й корисне як для дорослих, так і для дітей. Дуже вичерпно, жваво та з гумором написане, з безліччю прикладів. Історії про слова в нашій мові можуть бути теж захопливими. Я гадаю, що конкурс на філологічні факультети цього року зросте. І «винною» буде саме «Спільна мова».

<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">Марина Гримич «Клавка»

Клавку» Марини Гримич читаю повільно і з насолодою. Дуже багато деталей побуту привілейованого в радянський час прошарку — письменників. Найуспішніші мали чималі гонорари, дачі, квартири, шану, але більшість тулилася у кімнатках письменницьких будинків. І все одно їм заздрили — прості робітники та службовці в СРСР зазвичай жили значно гірше. Головна героїня Клавка походить із родини технічної інтелігенції, але змушена працювати друкаркою. Її батьків убили комуністи. Через повсякденне життя Клавки видно епоху. Люблю такі тексти.

<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">Михайло Горинь «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут»

Читаю також з інтересом «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут» Богдана Гориня. Це двотомне видання про видатну львівську художницю, авторку ліноритів, яка оформила чи не кожну четверту дитячу книжку в радянський час. Насичена документами, якісно видана і дуже захопливо написана книга, де теж чимало деталей жахливої радянської епохи. Дуже раджу.

Шиян, фото Ганна Грабарська 2
<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">Гаська Шиян: книжки про розгублену юнь і доленосні дурниці
<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">Ніколя Матьє «Діти їхні»

«Діти їхні» Ніколя Матьє  — це такий собі французький «Ворошиловоград». Звісно, 90-ті у маленькому промисловому містечку на Сході Франції були трохи комфортніші, ніж у пост-СРСР, але безнадьога у сенсі соціальних ліфтів там не менш гнітюча. Завжди любила книги про розгублену юнь і доленосні дурниці, які робляться з нудьги. Із цікавістю почитала про автора. Як виявилось, він описував контекст власного дорослішання, від якого йому понад усе хотілось втекти. На щастя — вдалося. В’язка правдивість і брутальна емоційність цього роману заслужено була відзначена Гонкурівською Премією.

<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">Януш Корчак «Пригоди короля Мацюся»

«Пригоди короля Мацюся» — зворушлива і пригодницька повість видатного дитинолюба Януша Корчака. У цій книзі є все: і політична сатира, і мандри, і філософія, і антирасизм, і фемінізм, і мрії про ідеальне суспільство, які розбиваються об складність людської натури і взаємин.

Шолтес
<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">Банди Шолтес: вигадані книги та рокенрольні історії
<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">Мішель Вельбек «Карта і територія»

Мішеля читаю давно, хоча після роману «Можливість острову» я трохи охолов до нього. Але недавно десь наткнувся на хороший відгук про «Карту і територію», прочитав і отримав задоволення. Все рідше читаю вигадані книги, хороших мало, але Вельбек таки вміє написати так, що текст захоплює.

Що читають письменники: найцікавіші книжки до Всесвітнього дня книги 0
<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">Леммі Кілмістер «Motör#yakabooead. На автопілоті»

Цю книгу не міг не прочитати, бо не тільки слухаю Motör#yakabooead з дитинства, а й був на їхньому концерті. Мемуари легендарного музиканта цікаві і як мемуари мудрої людини, яка багато чого пережила, і як книга про життя засновника гурту, яка вплинула на сотні інших гуртів, і як збірник реальних рокенрольних історій. Рекомендую навіть тим, хто не слухає таку музику, але цікавиться її історією чи цікавиться мемуарами.

<#yakaboo4 class="elementor-#yakabooeading-title elementor-size-default">«Лучшее от McSweeney's» том 1.

Це збірник оповідань і повістей американських авторів. Спочатку не міг зрозуміти, що до чого, бо твори дуууже різні – за темою, стилем і жанром. Але потім в’їхав і отримав купу задоволення. Прекрасний збірник, якісний рівень, і історія його створення цікава, погугліть.

Що читають письменники: найцікавіші книжки до Всесвітнього дня книги 0
<#yakaboo2 id="avtorka_olga_maco">Авторка: Ольга Мацо