«Паперовий звіринець»: проникливі й болісні пісні емігранта

«Паперовий звіринець»: проникливі й болісні пісні емігранта

15 березня 2019 року на стримінґовому сервісі Netflix вийшов анімаційний серіал-антологія Love, Death + Robots («Любов, смерть і роботи»). Це 18 короткометражних мультфільмів, створені різними студіями у різних анімаційних техніках. Показово, що лише дві історії мали в основі оригінальні сценарії — решта базувались на оповіданнях відомих фантастів. Проєкт високо оцінили критики й глядачі, та одним із беззаперечним фаворитів став мультфільм «Вдалого полювання», поставлений за оповіданням американського фантаста китайського походження Кена Лю. Тепер, після видання збірки «Паперовий звіринець», українські читачі також можуть познайомитись із його доробком.

KenLiu_Profile-featured-photo-1

Кен Лю народився 1976 року в китайському місті Ланьчжоу, але в дев’ятирічному віці переїхав разом із батьками до Каліфорнії. Кен Лю став «промоутером» китайської фантастики на Заході. Перекладений ним роман Лю Цисіня «Проблема трьох тіл» 2015 року здобув премію Hugo як найкращий роман. Цю ж «промоцію» Кен Лю продовжує і в оповіданнях: читаючи збірку «Паперовий звіринець», ви ні на мить не забудете про походження автора.

Дуже добре, що Кен Лю прийшов на наш ринок саме зі збіркою оповідань. Це чудовий спосіб відкривати для себе нового письменника. Романи — зазвичай великі, вони потребують більше часу на ознайомлення та пропонують вужчу перспективу, тоді ж як збірка оповідань — це попурі з тем та ідей, які хвилюють письменника. Біографічний метод у літературознавстві не завжди виправданий, адже часто він накладає недоречні обмеження на інтерпретації, однак творчість Кена Лю тісно переплетена з його долею.

Китайська тема відлунює майже на кожній сторінці. Кену Лю важливо передати світовідчуття емігранта, який опинився між двома культурами — двома світами — і прагне віднайти або ж зберегти власну ідентичність. Кен Лю говорить про смуток і біль цих людей, демонструє, як багато важать маленькі якірці, що притягують їх до рідного краю: мова, культура, звичаї предків. 

Яскравим прикладом є душевні терзання матері головного героя в оповіданні «Паперовий звіринець» — ця жінка потрапила до Штатів, бо один американець вибрав її за шлюбним каталогом. Еміграція стала для неї порятунком від голодної смерті, але не принесла того спокою, на який вона сподівалась. Змушена пристосовуватись до нової культури та нового способу життя, вона неминуче втрачає часточку себе.

«Коли я говорю «люблю», я відчуваю тут, — вона доторкнулася до губ. — А коли я говорю «Ай», то відчуваю ось тут, — і вона поклала руку на серце»

Тим сумніше стає, коли син, для якого вона подихом оживляла паперових тварин, відвертається від неї. Оповідання важке і пронизливе. 

Легкими штрихами Кен Лю передає всю гамму емоцій, які мучать головних героїв історії. У першому ж реченні автор чесно попереджає про сльози — їх справді важко стримати під кінець оповідання. Не дивно, що саме «Паперовий звіринець» отримав премію Hugo, Nebula та World Fantasy Awards як найкраще оповідання. Здається, це унікальне явище в історії фантастики.

Ідея «рідного краю», певно, є наріжною для Кена Лю. Іноді письменник звертається до минулого Землі загалом і Китаю зокрема. Часом — до їхнього майбутнього. Проте майже завжди у центрі його оповідань — людина, її вибір та обов’язки. І звісно ж, хаос, якому вона протистоїть. Він може набувати найрізноманітніших форм: чужа культура, безкраї простори космосу, таємна поліція або сам час. 

Найкраще Кену Лю вдається говорити про самотність, сумніви та біль. Він щемко чуттєвий у своїх образах і метафорах. Наприклад, оповідання Mono no aware описує межовий стан, у якому опинився герой. Хірото — останній представник японської нації на величезному кораблі, який прямує у незвідані обшири далеко від зруйнованої Землі. Попереду його чекає невідомість, а єдине, що він має, — це спогади. Він перебирає їх, наче коштовності, у спробі зрозуміти себе та людей, які його оточували. Поставлений перед вибором, що може призвести до власної загибелі, герой діє заради порятунку інших, та не тому що не цінує своє життя: просто він не може інакше. Це багато в чому ріднить його із протагоністом «Майстра тяжб і Короля мавп». Там герой дізнається про великий злочин, який приховує панівна династія. Змовчати і відвести погляд чи втрутитись і ризикнути усім? Важкий вибір, але ще важче усвідомлювати, що ухваливши хибне рішення, можна втратити право називатися людиною.

Кен Лю — чудовий стиліст. Він легко й невимушено нанизує слова на нитку оповіді, точно вловлюючи обертони настрою. Не дивно, що мова як одна з підвалин людської ідентичності цікавить його неабияк. Їй присвячено оповідання «Літеромант», де абстрактне поняття «магія слова» набуває буквального втілення. Зринає ця тема і у вже згадуваному Mono no aware, і у словах матері протагоніста з «Паперового звіринця».

Кожне з цих оповідань варте прочитання і перепрочитання, проте особисто нас найбільше вразили дві історії: та, яка починає збірку, і та, що її завершує. Вони абсолютно різні за настроєм, атмосферою і стилем. «Звички книготворення окремих видів» — розкішна замальовка, що не може не захопити вигадливістю в описі істот та їхніх стосунків з книжками. Справжня насолода для бібліофіла! 

А от «Людина, яка поклала край Історії: документальна стрічка» — це монументальний філософський трактат про природу історії, людської пам’яті про минуле та колективної відповідальності за давні злочини. Кен Лю обрав болючу для Китаю тему діяльності сумнозвісного Загону 731. Під час Другої світової війни японські окупаційні війська проводили жахні експерименти над місцевим населенням. Ніхто з жертв не вижив, а їхні кати отримали протекцію від американського уряду в обмін на результати досліджень. Ба більше: Японія й досі не вибачилася за скоєні злочини. Кому належить пам’ять про трагедію — нащадкам жертв чи всьому людству? Чи потрібно витягувати на світ криваві подробиці давнини? Навіщо ризикувати майбутніми політичними домовленостями заради так званого «відновлення справедливості»? 

Підсумувати оповідання можна цитатою з вірша Сергія Жадана: «Найтяжче, що у нас є, — це наша пам’ять. А найгірше — що вона лише тяжчає з кожним роком». Сумно і жаско стає від думки, наскільки текст Кена Лю суголосний проблемам сучасної України. 

Надзвичайна актуальність, проникливість роздумів і болючість порушених проблем, загорнуті в ошатне вбрання слів, притаманні кожному оповіданню збірки. Про кого б не була історія Кена Лю — вона завжди про нас теперішніх. Євген Широнос, перекладач збірки, неабияк постарався, щоб відтворити нюанси складного оригіналу. Сподіваємось, на «Паперовий звіринець» в Україні чекає щаслива доля, і він оживе, наче той оріґамі-тигр з обкладинки.

670 thoughts on “«Паперовий звіринець»: проникливі й болісні пісні емігранта

    Добавить комментарий