Подростков буквально тянет к риску, они стремятся пробовать что-то новое и опасное. Джесс Шаткин — американский психолог, который долгое время изучал, почему так происходит. В книге «Народжені бути вільними» (#книголав, 2018, пер. Елена Замойская) он рассказывает о специфике переживаний подростков 13 — 19 лет и советует взрослым, как они могут помочь современным детям пережить изменения, которые с ними происходят, разобраться в себе и стать более благоразумными, когда дело касается рискованных вещей. Предлагаем вам фрагмент из этой книги.
У якому віці ви стали підлітком? А коли — дорослим? Колись на ці питання було досить легко відповісти. Більшість із нас, народжених до 1980 року, напевно, скаже, що наша підлітковість почалася приблизно в тринадцятирічному віці, а дорослими ми стали десь у вісімнадцять. Цей віковий діапазон віддзеркалює спосіб мислення більшості промислово розвинених суспільств, де повноліття зазвичай визначене законом і починається у вісімнадцять років.
Але це добряче затерте визначення не має внутрішньої логіки, принаймні на теренах Сполучених Штатів, де вісімнадцятирічні можуть іти до армії чи поставати перед судом як дорослі (залежно від злочину, в деяких штатах судити як дорослих можуть навіть тринадцятирічних), але не мають права легально придбати або вживати алкоголь до досягнення двадцяти одного року. Натомість у традиційних і племінних громадах початком дорослого життя часто вважають вік, коли хлопці та дівчата досягають певної віхи або ж проходять якийсь ритуал. Наприклад, коли хлопець уперше впольовує здобич або коли дівчина народжує первістка. У деяких із цих громад юність може тривати лише два або три роки.
Коли ж починається й закінчується юнацький вік? Це важливо, адже підлітки думають, відчувають і поводяться інакше, ніж дорослі й діти, що може спричинити ризиковану поведінку. Латиною слово «юність» — adolescere — буквально означає «вирощувати». Згідно з більшістю усталених нині норм, період дорослішання, коли наша молодь починає досягати фінансової незалежності, розпочинає працювати або укладає шлюб, триває довше, ніж раніше. Як би ми їх не називали — підлітками, юнацтвом, дітлахами, дорослими в процесі розвитку або молоддю — ця книжка фокусує увагу на перехідному періоді життя, що починається незадовго до статевого дозрівання, триває приблизно до двадцяти шести років і відзначається значним фізичним, емоційним та когнітивним розвитком. Готовий закластися: коли ви пригадаєте власну юність, то виявите, що робили певні ризиковані вчинки, якими, мабуть, не дуже пишаєтеся. Можливо, це були дрібниці, наприклад, перевищення швидкості або повернення додому після «комендантської години». А може, це було щось серйозніше, як-от пияцтво за кермом або незахищений секс. Якщо ви батьки, то, зрозуміло, вас непокоїть, щоб ваші діти не вчинили те саме або й щось гірше. Можливо, вони вже це робили. Що б не коїли ви чи ваші діти, добре відомо, що схильність до ризикованої поведінки зростає з настанням статевої зрілості. Докази не можуть бути ще переконливішими.
За даними щорічного загальнодержавного дослідження поведінки молоді, понад 80 % старшокласників рідко або ніколи не користуються велосипедними шоломами. Близько третини рідко або ніколи не вдягають мотоциклетний шолом. Майже половина пише текстові повідомлення або відповідає на електронну пошту за кермом. Кожен четвертий підліток принаймні раз на рік встряє в бійку, а кожен п’ятий зізнається, що його цькували в школі. Як батько дівчинки-підлітка, відзначу те, що насправді мене лякає: більш ніж кожна десята старшокласниця повідомляє, що її примушували до статевого акту. Близько 43 % учнів середньої школи не використовували презерватив під час останнього сексу. Так само непокоїть і те, що кожна четверта дівчина заражалася хворобою, що передається статевим шляхом, і три з десяти вагітніють, у тому числі 51 % підлітків латиноамериканського походження. Але не тільки нещасні випадки й розбещеність завдають нашим дітям прикрощі.
У юному віці діагностують значну кількість психічних проблем. Основні види депресивних розладів трапляються в кожного шостого підлітка до досягнення ним вісімнадцятирічного віку, а тривожні розлади виникають у кожного третього підлітка віком 13–18 років. Розлади поведінки, токсикоманія, синдром порушення активності й уваги, шизофренія, біполярні розлади, розлади аутичного спектра й розлади харчування стосуються меншої, однак значної кількості підлітків і молоді, що спричиняє величезні страждання й призводить до втрати працездатності. Аж 50 % усіх психічних захворювань уперше діагностують до 14 років, і 75 % — до 24 років. У підґрунті більшості цих діагнозів і проблем — травматичний дитячий досвід. Ці дітлахи зазнавали насильства, були його свідками або росли в родині, де є важкі психічно хворі й агресивні члени родини. Понад половина всіх дітей у Сполучених Штатах зазнають подібних травм, що значно збільшує ймовірність ризикованої поведінки в майбутньому, зловживання наркотиками, психічних хвороб, тютюнокуріння, захворювань, що передаються статевим шляхом, і ожиріння — усіх головних причин смертності серед дорослих.
Щороку через тютюнокуріння в Сполучених Штатах помирає близько 1,5 млн осіб, що робить цю звичку основною причиною смертей, яким можна було запобігти, значно небезпечнішою за ожиріння, алкоголь або автомобільні аварії. Через тютюн наше суспільство щороку витрачає мільярди доларів на охорону здоров’я та компенсацію втрат робочого часу. Регулярне вживання тютюну майже завжди починається в підлітковому віці, тому що нікотин — мабуть, найдоступніша речовина, що викликає залежність. Доступний дітям, він узалежнює значно сильніше, ніж навіть героїн, алкоголь або кокаїн. Кожна третя людина, яка спробувала тютюн, стає залежною. З огляду на цей величезний ризик, можна припустити, що ми могли б ефективніше діяти, відвертаючи підлітків від тютюну, однак кожен шостий учень старших класів регулярно курить.
Більш ніж п’ята частина всіх учнів старших класів напивалася (п’ять або більше алкогольних напоїв за дві години) упродовж останніх чотирнадцяти днів. Ще гірше те, що кожен десятий старшокласник визнав, що керував автомобілем у стані сп’яніння за останні тридцять днів, і кожен п’ятий їздив із товаришем, який випив.
Понад 90 % нових споживачів марихуани пробували тютюн або / і алкоголь, перш ніж перейти на марихуану. Це явище має назву «шлюз» — через те, що на шляху до споживання заборонених наркотиків підлітки проходять через алкоголь і тютюн. Тож якби ми наполегливіше зупиняли дітей від споживання тютюну та алкоголю, ми могли б також обмежити їхній потяг до заборонених наркотиків. Натомість нині третина старшокласників спробувала марихуану, а до випускного класу цей показник стрімко зростає майже удвічі. З огляду на всі ці загрози й ризики, на які щодня наражаються старшокласники, не дивно, що третина з них щороку розповідає про почуття суму й безнадії. Майже кожен п’ятий серйозно міркував над спробою самогубства, один із семи склав його план, а кожен дванадцятий намагався накласти на себе руки.
Лесбійки, геї, бісексуальні та трансгендерні підлітки (ЛГБТ) ще більше схильні до депресії чи вживання наркотиків, ніж їхні гетеросексуальні однолітки. Два з п’яти ЛГБТ-підлітків серйозно розмірковують про суїцид (удвічі частіше, ніж гетеросексуальні підлітки), а майже кожен третій вчинив таку спробу впродовж останнього року (учетверо більше, ніж гетеросексуальні учні). ЛГБТ-старшокласники вживають заборонені наркотики уп’ятеро частіше, ніж гетеросексуальні студенти. Окрім того, ЛГБТ-підлітки майже вдвічі частіше зазнають знущань і більш ніж удвічі частіше за гетеросексуальних стають суб’єктом міжособистісного насильства. Нові, але надалі обмежені дані щодо трансгендерних підлітків свідчать також про високий рівень психіатричних відхилень, суїцидальні думки та поведінку.
Якщо ви вважаєте, що ця проблема існує лише на Заході, зважте, що в усьому світі юнацька смерть та інвалідність — так само значною мірою результат неприборканих емоцій, відчуттів і поведінки дітей. Це пов’язано з тим, як відчуває, думає і поводиться наше юне покоління — іншими словами, підлітки страждають і вмирають не через свою вразливість до речей, що вбивають дорослих, як-от рак чи серцеві напади. У країнах, що розвиваються, відсоток смертей унаслідок нещасних випадків, убивств та самогубств міг би бути навіть вищим, якби не значна смертність підлітків та молоді, спричинена ВІЛ/СНІДом, іншими інфекційними захворюваннями, а також смертністю юних породіль. Як нещодавно з’ясували, дорожньо-транспортний травматизм, самогубства та міжособистісне насильство — це три з п’яти найпоширеніших причин смерті, а депресія, зловживання алкоголем і тривожні розлади — це три з п’яти найпоширеніших причин інвалідності серед підлітків у країнах, що розвиваються.
Ризик для підлітків так само реальний, як і його наслідки. Усі ми бачили, як деякі наші друзі гинули внаслідок дорожньо-транспортних аварій, через передозування або від СНІДу. Моя товаришка завагітніла в дев’ятому класі й просто зникла зі школи, назавжди змінивши свій життєвий шлях. Материнство — головна причина, через яку дівчата-підлітки залишають середню школу. А, що навіть гірше, діти матерів-підлітків частіше потерпають через брак лінгвістичних, комунікативних та соціальних навичок та незадовільну шкільну успішність, ніж діти старших матерів.
Як дитячий і підлітковий психіатр чимало з того, що я вам щойно розповів, я знав і раніше. Але тоді я не усвідомлював, як допомогти нашим дітям убезпечити себе. Однак більша проблема полягала в тому, що я вважав, ніби знав це.
10 thoughts on “Почему подростки стремятся рисковать: фрагмент из книги «Народжені бути вільними»”