Нещодавно у Клубі сімейного дозвілля вийшла книжка британського журналіста Тома Вейнрайта «Наркономіка». Щоб її написати, автор побував у найнебезпечніших місцях світу, пов’язаних з наркоторгівлею, та поспілкувався з наркобаронами, дилерами і тими, хто вирощує коку. Він дослідив, як працює економіка наркокартелів, і зробив висновок, що вона не надто відрізняється від звичайного бізнесу. Тут теж є маркетинг, кадрові проблеми та франшизи. А ще на конкретних прикладах, цифрах та результатах досліджень Том Вейнрайт показує ефект від різних способів боротьби з наркотиками. Висновки дивують. Блог Yakaboo розповідає про найцікавіші з них.
1. Знищення плантацій коки ніякого ефекту не дають
За кілька минулих десятиріч у Болівії, Колумбії та Перу знищили тисячі квадратних миль нелегальних плантацій коки. У 1994 році уряди цих трьох країн знищили 6000 га коки, а 2014-го – близько 120 тисяч гектарів. Це ділянка, площа якої в 14 разів більша за площу Мангеттена! За приблизними розрахунками ООН, в Андах знищено половину кущів коки.
Щорічна втрата близько 50% продукції завдала б непоправної шкоди більшості галузей промисловості. Але з наркоторгівлею це не працює. Фермери, що садять коку, знаходили нові ділянки землі та підвищували врожайність. Завдяки цьому загальний обсяг виробництва майже не змінився. У 2000 році, після десятиліття активної боротьби з кокою, в Південній Америці площа насаджень цієї рослини складала 220 тисяч гектарів – це стільки ж, скільки і в 1990 році.
2. Тюрми з хорошими умовами утримання – ефективніші за ті, де в’язні страждають
Порахувавши кількість в’язнів та витрати на в’язниці в США, автор книжки визначив – кидати підлітка за ґрати коштує дорожче, ніж надіслати його до Ітонського коледжу, приватної школи-інтернату в Англії, в якій вчилися принци Вільям і Гаррі!
Ба більше – дослідження свідчать, що утримувати в’язнів у жорстких умовах – менш ефективно, аніж давати їм зручні камери, харчування і людське ставлення. На недобре та небезпечне оточення в’язні відповідають створенням злочинних груп, які пропонують захист і привілеї. «Ми не банда, а профспілка» – сказали лондонському Times в`язні Сьюдад-Хуареса в Мексиці. Це місто наразі називають найбільш кримінальним в світі. Чим менше держава задовольняє основні потреби в’язнів, тим більше можливостей у банд заповнити цю прогалину.
Цей підхід ілюструє експеримент, що відбувся у Домініканській республіці. Колись у країні була величезна кількість ув’язнених, яких тримали в жахливих умовах. Після звільнення половина в’язнів знову вчиняла кримінальні правопорушення. Коли ж умови утримання в тюрмах значно покращили, кількість рецидивів зменшилась до 3%. Чим краще ставляться до в’язнів в тюрмі, і чим кращі у них умови – тим більша ймовірність, що вийшовши на свободу, вони соціалізуються і почуватимуться повноцінними членами суспільства. І навпаки.
3. Інтернет зробив вживання наркотиків безпечнішим
Раніше, щоб купити наркотики, треба було знайти «баригу» та шукати «закладки». Це не завжди було безпечно – адже невідомо, якої якості речовину тобі підсуне незнайома людина з кримінального світу. З появою інтернету наркотичні речовини почали продавати на сайтах, схожих на e-bay. Тут діє така ж система відгуків та гарантій, як і у звичайних онлайн-маркетах. Покупці пишуть про свої враження від отриманого товару, описують ефект від наркотику та радять чи не радять одне одному того чи іншого продавця.
В таких умовах недобросовісні продавці просто не витримують конкуренції – щоб втриматись на ринку, треба продавати якісний продукт. Це, у свою чергу, призводить до зменшення летальних наслідків від вживання неякісних наркотиків. Споживач, як і раніше, може померти від передозування, але принаймні не загине від сумнівної речовини, яку йому підсунув не перевірений дилер.
4. Заборона легких наркотиків призводить до появи дуже небезпечних легальних аналогів
Боротьба з марихуаною та екстазі призвела до появи «бошок», «солей» та «фену» – хімічних речовин, які дають схожий ефект. Все почалось з БЗП. Цей препарат – як протиглистовий засіб для худоби. Згодом з’ясувалось, що він викликає у людей ейфорію, і при цьому не заборонений. БЗП став надзвичайно популярним по всій Америці та Європі. У 2008 році його почали забороняти, але це призвело до того, що лабораторії почали винаходити аналоги – альтернативні легальні стимулятори. Речовини з новими формулами були законними, бо їх просто не встигли заборонити.
У 2013 році, за даними профільного управління ООН, в США налічувалось 97 синтетичних наркотиків. Сьогодні їх кількість сягає до тисячі. Як тільки влада забороняє нову речовину, в лабораторіях винаходять іншу. При цьому зазвичай це дуже сумнівні речовини, ефект від яких не встигають дослідити. Це призводить до летальних випадків – люди часто помирають після вживання нових синтетичних «легальних» наркотиків.
«За звичайних ринкових умов виробники були б зацікавлені у виробництві наркотиків, які дурманять людей, але не шкодять їм. Ніхто не купував би шкідливі препарати, якби була нешкідлива альтернатива. Конкуренція підштовхувала б до новаторства і вдосконалення рецептів. Але гра в кота й мишки між виробниками і поліцією призводить до того, що наркорозробники зосереджуються на зміні формули, щоб нова речовина відрізнялась від вже забороненої. Замість того, щоб перейматись безпечністю свого продукту. Адже незалежно від того, чи буде нова формула безпечною, чи ні, наркотик все одно швидко заборонять. Ці збочені стимули призводять до того, що з кожним новим синтетичним наркотиком все менше йдеться про безпеку», – пише автор книги «Наркономіка».
5. Наркокартелі дбають про свій імідж
Як і політичні партії або крупні бренди, наркокартелі, що закріпились на певних територіях, дбають про те, щоб місцеві мешканці ставились до них добре.
Пабло Ескобар роздавав дітям подарунки на Різдво та будував житло для бідних. Картель «Мічоаканська родина» надавав бізнесу дешеві кредити. Багато наркобаронів давали великі гроші на спорудження церков. Чим більше людей відчуватимуть, що вони можуть щось втратити з занепадом конкретного картелю, тим більша ймовірність, що на цю територію не прийдуть конкуренти.
І це працює. Наприклад, у 2014 році в Мексиці заарештували Хоакіна Гусмана – ватажка дуже небезпечного наркокартелю, що очолював багаторічний терор та мордував тисячі людей. В цей день у Куліакані (столиці штату, де базувався наркокартель Гусмана) влаштували масштабну акцію підтримки. Вони ходили з плакатами «Коротуна люблять та поважають більше, ніж багатьох політиків», «Коротуне, зроби мені дитину», «Сіналоа належить тобі, Коротуне!». Опитування громадської думки показало, що 28% мешканців рішуче засуджують арешт наркобарона. Такий імідж Гусман зміг створити завдяки своїй благодійності – він віддавав частину зароблених на наркотиках та криміналі коштів на «добрі справи». Аналогії на подібні реалії напрошуються самі.
101 thoughts on “5 несподіваних висновків з книжки «Наркономіка»: Тюрми мають бути зручними, а легкі наркотики – легальними”