10 книг, які надихають робити добро

Якщо вам потрібен привід зробити добру справу, ось він – День благодійності, який в Україні відзначається у другу неділю грудня. А ми підібрали для вас книги, які точно надихнуть долучитись до благодійників і зробити світ трошечки добрішим. 

Ідея книжки розпочалась із серії інтерв’ю «Про що мовчать…». Згодом журналістка Таня Касьян зібрала 13 історій жінок у збірку, яка переповнена емоціями. Вона спілкувалась із безпритульною, хворою на ВІЛ, жінкою з інвалідністю, онкологією, героїнею, яка пережила зґвалтування та багатьма іншими. До кожної історії видавництво підібрало навіть індивідуальний шрифт. У виданні є й чоловічий погляд на жіночі розповіді – такими коментарями оформлений кожен розділ. Авторка дуже хотіла, аби книга допомогла не поспішати засуджувати людей, а намагатись зазирнути у їхню суть. І Тані Касьян вдалось втілити таку мрію у життя.

Шведського письменника часто називають автором, який пише найдобріші книги. І не перебільшують. Всі його твори – про важливість добрих справ, любов, підтримку та віру у краще. Але серед них є найменша за обсягом і найдобріша за змістом книга – «Три новели». Оповідання про час – про його цінність і швидкоплинність. 

Новелу «Сделка всей жизни» Бакман писав напередодні Різдва 2016 року, її опублікували у місцевій газеті рідного міста автора Хельсінгборга. Місця, де відбуваються події, реальні. Головні герої – п’ятирічна дівчинка та успішний чоловік, які зустрічаються у відділенні онкології. А також жінка з чорним олівцем, яка відповідає за те, щоб всі пішли з життя своєчасно. І ось розпочинається торг… 

Другу новелу «И с каждым утром дорога домой становится все длиннее» автор опублікував у своєму блозі. Бакман просив читачів перевести будь-яку суму на благодійність, якщо оповідання їх зачепить. Читачів чіпляло… Це історія про дідуся-математика, який страждає хворобою Альцгеймера. Вона про те, що означає втратити пам’ять перш ніж втратиш життя. 

А ось третя новела «Себастиан і тролль» оформлена окремою невеличкою книжечкою. Вона про дитячу крихкість і вразливість. Її варто прочитати батькам і переказати дітям – так вона стає більш зрозумілою малечі, а дорослі по-іншому подивляться на тих, кого у суспільстві вважають «не такими». 

Коли на вулиці холодно, а сонечко виходить із-за хмар все рідше, почуваєшся трохи нещасним і чомусь запитуєш себе: «А як люди живуть у Данії, де 120 днів на рік йде дощ, сонця катастрофічно не вистачає і постійні вітри?» До того ж, при такому кліматі цій скандинавській країні якось вдається бути найщасливішою у світі. У чому секрет? Саме на це запитання й відповідає Мік Вікінг, директор Інституту дослідження щастя у Копенгагені. Виявляється, для датчан щастя у простих речах, серед яких – добрі справи і вдячність. 

Книга дуже просто й надихаюче написана, з гарними ілюстраціями. Чудова ідея для подарунку та читання зимового вечора, коли трохи сумно. 

Ця повість – дебют української письменниці Мії Марченко. Головна героїня Марта втрачає матір, переїздить до батька, який постійно працює, а його жінка більше заклопотана кольором манікюру, ніж дитиною. Марта сумує за мамою і відчуває себе самотньою. Але згодом розуміє, що внутрішній стан дуже змінюється, якщо ділитись з іншими добром. Дівчинка починає вірити, що «щастя можна знайти навіть у найтемніші часи, якщо не забувати обертатись до світла». Книга написана для підлітків, але дорослі також прочитають її із задоволенням. Крім того, у виданні неймовірні ілюстрації. 

Коли познайомився з добіркою американської журналістки, в якій 50 невеличких оповідань, то звертаєшся до неї постійно – коли сумно, страшно, опускаються руки, потребуєш віри у диво. Авторка пережила онкологію, намагалась примиритись з важкими спогадами дитинства, але згодом зрозуміла, що Бог не проморгав час її народження, а наділив її унікальним досвідом, яким варто поділитись з іншими. Регіні Бретт вдалось написати книгу, яка переконує: навіть у найтемніші дні неодмінно з’явиться добра людина, простягне руку допомоги і зможе втішити.

Якщо робити добро без любові, то й гріш ціна йому. Але чому ми любимо? Про це професорка антропології написала книгу. Авторка сканувала мозок різних пацієнтів і дійшла висновку, що здатність любити щільно вплетена у тканину людського мозку. Фішер знайшла відповіді на запитання: чому ми втрачаємо голову? що відбувається з почуттями подружжя під час багатьох років у шлюбі? як завоювати кохання і чи можливо його зберегти?

Історію майбутньої героїні своєї книги Ірина Тетера почула на одному з українських ток-шоу. Ефір присвячували львів’янці Мар’яні Калабай, яка під час третьої вагітності дізналась про діагноз «гостра мієлоїдна лейкемія». Жінка не тільки мріяла вижити, але й написати книгу про те, що їй довелось пережити. На жаль, жодна з цих мрій не здійснилась… Втім, Ірина Тетера погодилась утілити мрію Мар’яни й написала книгу замість неї – від першої особи. Ця історія не про безвихідь і смерть, а про любов, дружбу, добро і про те, що ніколи не потрібно опускати руки. Навіть у найстрашніші години життя. 

Ця збірка оповідань – дебют авторки. Здавалося б, Свідерська пише про дуже буденні речі, але у цьому її принадність. Після її книги ти починаєш вірити, що янголи – поруч. У наших будинках, квартирах по сусідству, на відстані телефонної розмови. Веселі й похмурі, неголені й в кумедних шапках. Книга нагадує про головні цінності – любов і добро. Вона «про людей, про побутове диво, про любов, про життя, про любов до життя, про нас, про вас, про надзвичайне у буденному, про відкриті очі, про здатність бачити серцем. Ця книга про надзвичайне. Бо янголи – це ми».

У 18 років Ірину разом із братом засудили за напад на працівників управління з організованою злочинністю. Через рік Ірина вийшла за амністією. Яким був цей рік? Про це й розповідає у книзі.  

«Троянди за колючкою» – це справжня автобіографічна сповідь. Вона про те, в яких умовах живуть жінки у СІЗО, що їдять, чим займаються, як відбувається етап. Про історії жінок, які сиділи разом з Агапєєвою: за що та як довго? Вона про те чи багато людяності у в’язниці та чи багато рідних, друзів проходять перевірку, коли близьку людину «закривають»? 

Навіщо таке читати?  Щоб не поспішати засуджувати. Попрощатись з багатьма стереотипами, які пов’язані із заарештованими. Не нити. Переконатись, людина до всього звикає і можете подолати будь-які труднощі, якщо є заради чого і заради кого. А також якщо є хоча б одна добра людина, яка не залишає тебе у біді. 

Неймовірно гарна книга норвезької дитячої письменниці! Формат, обкладинка, ілюстрації українського видання допомагають створити різдвяний настрій. А сама історія Люнде нагадує дітям і дорослим, що грудень – це місяць, коли весь світ має стати хоча б трохи добрішим і світлішим.

Головний герой – десятирічний Юліан, який очікує на Різдво. Але, на жаль, все йде до того, що цьогоріч залишиться без свята – старшої сестри хлопчика більше немає, і в родині зовсім несвятковий настрій. Але у нього з’являється подруга Гедвіг, яка запрошує Юліана до своєї прикрашеної вілли… Видавці обіцяли, що ця різдвяна історія буде перегукуватись з історіями Андерсена та Діккенса. А також «сповнить читачів затишком і теплом, любов’ю та надією». І «Снігова сестричка» справді така книга!

Зоя Нікітюк
Вважаю, що читати потрібно, шоб мозги не засохли. Саме з такою метою створила групу у фейсбук «Шоб мозги не засохли», проводжу зустрічі книгоманів і веду програму з однойменною назвою на РадіоМ. А ще моєї любові до книг вистачило, аби написати власну :)

Добавить комментарий