Книжковий дизайнер Микола Ковальчук: про задоволення від складності, помилки і красу книжок

Беручи до рук книгу, ми нечасто задумуємося над тим, скільки спеціалістів працювало над нею: автори, ілюстратори, редактори, коректори, друкарі і, звісно, дизайнери. Микола Ковальчук — один із найкращих книжкових дизайнерів та верстальників України. Серед його робіт — книги видавництв «Комора», «ArtHuss»«Yakaboo Publishing», «Смолоскип». За весь час роботи — понад 200 книжок.

У цій розмові Микола розповів про найцікавіші проєкти, тенденції, улюблені книги та про те, чого чекати від нього найближчим часом.

Коли ви почали займатися дизайном та верстою книг?

Усе почалося з Могилянки. За рік до Помаранчевої революції я долучився до редакції студентського самвидаву «Майдан Могилянка», на першому чи другому курсі. Цей самвидав ми робили аж до випуску, продавали за 25 копійок і виходили на абсолютну самоокупність. У перші роки навчання хочеться спробувати все. Саме тоді я вперше зіштовхнувся з видавничим дизайном. Згодом роботу запропонувала моя старша сестра Оксана Плаксій, яка вже кілька років працювала редакторкою. Спершу займався коректурою, згодом спробував вносити виправлення в макет, поступово дістався технічного боку справи.

Оскільки за освітою я філолог, то дізнаватися про все це, звісно, вирішив із книжок. Тоді українських та перекладених видань із типографії було дуже мало, тому читав переважно західні видання англійською. Почав розбиратися в цій новій справі, глибше її вивчати. Так хобі переросло в професію.

Перша книга з моєю версткою вийшла друком 2007 року у видавництві «Смолоскип» — «Україна–Європа. Тести на сумісність» Олеся Андрійчука. Роботу над цим проєктом мені запропонував Ростислав Семків, директор «Смолоскипа» та мій науковий керівник. Зараз я б нікому її не показав. По-перше, через те, що не маю паперового примірника. По-друге, в плані дизайну вона була дуже наївною, я просто орієнтувався на прочитані книжки й невеликий досвід, що мав за плечима.

Книги — це робота, чи задоволення? Чи читаєте книги на дозвіллі?

Робота, задоволення — і страждання. Мені не подобається вираз «професійна деформація», адже насправді поінформованість впливає на наше життя та сприйняття не тільки в тому, що стосується професійної сфери. Перефразовуючи «Книгу Екклезіаста» скромніше, «знання примножує смуток». Увага до деталей псує тобі життя, навіть якщо помилки не стосуються твоєї професії безпосередньо. Прикро помічати їх, інколи навіть важко зрозуміти, чому люди їх припускаються. Наприклад, зараз я перечитую роман «Коханець леді Чаттерлей» Девіда Герберта Лоуренса з чудовими ілюстраціями Романи Романишин та Андрія Лесіва («Аґрафка»). І оскільки я страшний зануда, звичайно, знайшов кілька дрібниць у тексті — десь на перетині повноважень верстальника і коректора.

Які помилки найчастіше трапляються в книжковому дизайні? Чому?

Зазвичай дизайну книг та редакційним процесам приділяють замало часу та коштів. Звісно, це стосується не всіх видавництв, мені пощастило працювати з людьми, які розуміють важливість цих речей. Тож найголовніша помилка — недооцінення оформлення, перекладу, редагування та друку. Це відбувається не від хорошого життя, але завжди треба шукати золоту середину. Проблема в тому, що редактор, дизайнер та коректор — останні, хто працює над макетом книги. Вважається, що робота цих людей має робитися дуже швидко.

Нас затискають у лещата: з одного боку, переклад, редагування, робота з ілюстраціями, а з другого — друкарня і терміни виробництва та логістики.

 

Ти маєш стати в чергу на друк, бо інакше не встигнеш до Форуму видавців, Книжкового арсеналу чи Нового Року. Проте автори, перекладачі та ілюстратори зазвичай потребують на свою роботу багато часу і, на жаль, часто запізнюються. Тому на «додрукарську підготовку», як нас люблять зневажливо називати, залишається обмаль часу. Неминучий наслідок — купа помилок.

Друга помилка — погане проєктування книги. Буває, дизайнер дбає про красу, але не задумується над зручністю. Наприклад, дуже поширена проблема з полями сторінок. Дизайнер бачить на екрані дві сторінки на площині, тому робить поля, які здаються гармонійними в ідеальних умовах. А коли береш у руки книгу, доводиться її просто роздирати, щоби прочитати текст біля корінця. З шитими блоками в палітурці простіше, вони хоч розкриваються до кінця. А блок на термобіндері у м’якій обкладинці — це завжди ризик, потрібно робити прототипи і перевіряти, перш ніж берешся до верстки. Я досі перевіряю складні рішення на прототипах.

Також у моїх книжках колонтитул і колонцифра нерідко розміщені внизу сторінки. Цей підхід не всім подобається, бо незвично, але насправді це логічно. Здається, читачу зручніше, коли номер сторінки та назва розділу не стрибає в очі на кожній сторінці. А якщо потрібно щось знайти, зручніше скористатися навігацією внизу, це другорядна технічна інформація, там її місце.

Третя дуже поширена помилка — неякісний друк та недбале виробництво. Це трапляється через брак коштів на якісні матеріали або вимушений поспіх у друкарні. Дизайнер не завжди може вирішувати, на якому папері друкуватимуть книгу та який картон використають для палітурки. Тому для економії матеріали можуть змінювати на дешевші та менш якісні. Хоча і це слід намагатися врахувати на самому початку роботи над проєктом.

Що таке красива книга?

Красива книга — це стереотип, а краса — суб’єктивне поняття. Тому варто казати не про красу книги, а про її відповідність матеріалу та задуму. Звичайно, є принципи і правила класичної типографії, що спирається на зручність сприйняття тексту. Така типографія читка, ритмічна, вона не змушує читача робити над собою зусилля для читання, а шрифти не домішують до смислу тексту нічого зайвого.

Як казав британський типограф Стенлі Морісон: «Коли друзі кажуть, що «хвостик» літери «r» у моєму новому шрифті дуже милий, я розумію, що без цієї особливості шрифт був би кращий».

Це про абсолютно чіткий, нейтральний та ніякий текст. Класична типографія за кілька століть еволюції випрацювала і випробувала все: відстані, пропорції, ритм набору, які зроблять текст легким для читання і сприйняття, бо максимально враховують фізіологію читання.

Але на території естетики та творчості все значно складніше. Тут немає канонів, які гарантовано роблять книгу красивою. Взаємодія тексту і його оформлення залежать від задуму проєкта, від того, які смисли і як саме ми хочемо передати читачеві. Ось тут і постає питання відповідності. Робота дизайнера значно глибша, ніж просто розкласти текст і картинки, ідеться про справжню творчість. Від перших сторінок книжки дизайнер немовби домовляється з читачем, вибудовує правила гри, а потім грається з читачем, дотримуючись або порушуючи їх.

Наприклад, у «Пройти крізь стіни» Марини Абрамович дизайн на перший погляд простий і стриманий, але насправді досить нахабний. Фото заверстані з великими виступами на поле, а це порушує «правильні правила». Однак відповідає тексту та стилю авторки — саме такий задум ми обрали з Олександром Михедом, перекладачем та випусковим редактором цієї книжки. Інший приклад — «Околиці та пограниччя» Василя Махна, тут кожне фото перетікає зі сторінки на сторінку. Край кожної такої сторінки — це і межа між розділами, і тоненька лінія розрізу, тобто межа, що водночас поєднує і ділить дві частини зображення.

У дизайні як способі донесення інформації важлива взаємодія професіоналів. Ілюстратор теж має взаємодіяти з текстом, додавати емоції або діяти стримано, але доносити головні смисли. Також є книжки, де дизайн відіграє головну роль. Це артбуки, де мистецтво заради мистецтва, а дизайн заради дизайну. Тут дизайн нерідко стає центральною темою, на перший план виходять бачення дизайнера та можливості матеріалів і технологій.

Отже, краса видання залежить від того, чи передає дизайн смисли та задум видання, чи відповідає смакам читача обраний стиль, чи дотримано баланс між зручністю та емоціями.

Що для вас цікавий проєкт? Робота над якими книжками була найскладнішою?

Одним із найскладніших проєктів у моєму житті був «Замах на мистецтво» Григорія Козлова. Він потребував абсолютно нових для мене робочих процесів. Тут дуже багато текстового матеріалу, а на кожній сторінці ілюстрації та підписи до них, що нерідко перетворюються на паралельну оповідь. Це переклад, проте від оригінального дизайну ми з різних причин відмовилися. Здається, це перша книжка, де в нас з’явилися стрілки-вказівники. Не люблю систему з номерами підписів до фото, це справжній пазл для читача (хоча «Графічні стилі» ми робили з номерами, там зовсім інша будова видання — і зовсім інша історія складної роботи). Після такого я думав, що мені вже нічого не страшно. Але потім трапилася «Анімація. Посібник із виживання» Річарда Вільямса, яку ми робили до «Форуму видавців». Мене й досі пробирає, коли я думаю про роботу над нею. В оригіналі автор намалював і написав (sic!) кожну сторінку буквально від руки, тому нам довелося затирати оригінальні тексти і втискати між купою малюнків на кожній сторінці переклади, які, певна річ, не збігалися за обсягом. Але ми впоралися — хорошій команді все під силу.

Люблю казати, що «Вірші: 1980–2013» Оксани Забужко — це моя маленька чорна сукня. Обкладинку робив Ростислав Лужецький, але верстка моя. Вірш «Львів. Кава опівночі» став найскладнішою версткою поезії в моєму житті. До речі, працювали над ним разом з Оксаною Стефанівною, переглядаючи мій екран у Skype.

 

Але від захопливо складних проєктів я завжди отримую найбільше задоволення. Одним із таких стала книга Майкла Берда «100 ідей, що змінили мистецтво». Важливо розуміти, що саме тебе тішить у роботі, й отримувати це заслужене задоволення. Нещодавно ми робили складний проєкт, присвячений децентралізації — дві мовні версії по півтисячі сторінок кожна, і в кожній кілька сотень гіперпосилань. Усі ці гіперпосилання потрібно було скоротити через Bit.ly, а потім перетворити на QR-коди і додати в макети друкованих версій публікації. Побудувати для цього робочі процеси, автоматизувати все, що можливо, і зрештою провернути цю штуку — виснажливо, але справді захопливо.

Скільки часу займає дизайн книги?

Усе залежить від низки факторів, які здебільшого не залежать від дизайнера. З одного боку — технологічний аспект і матеріали, з іншого — рівень підготовки тексту та ілюстрацій. Проблеми виникають завжди. Коли працюєш із перекладами, правовласники можуть дати неякісні файли або ж не дати їх взагалі. Під час роботи над оригінальними виданнями постає питання пошуку чи замовлення ілюстрацій. Буває так, що ілюстрації замовили й намалювали ще до того, як звернулися до тебе, а ти берешся за голову, бо файли не годяться для друку — проблеми з кольором, розміром, допуском, полями під обріз, деталізацією тощо.

Також важливо мати хорошу команду. Зараз я працюю з Дарією Мацолою та Любов’ю Краснюк, обох я колись навчав, хоча у них і власного досвіду чимало.

В ідеальних умовах, коли отримали готовий текст і правильні ілюстрації, на найпростіший проєкт потрібно кілька днів, враховуючи увесь цикл правок та затверджень, отримання матеріалів та передачі на друк. Таке нерідко трапляється, коли книга текстова, а ілюстрації нескладні. Наприклад, на «Околиці та пограниччя» ми витратили приблизно тиждень, а «Замах на мистецтво» я верстав місяць чи півтора.

Чи звертаєтеся ви до професійної літератури під час роботи над книгою? Чи хотіли б написати власну книгу?

Я рідко звертаюся до такої літератури під час роботи над конкретним проєктом, проте багато переглядаю та читаю для викладання. Але я постійно переглядаю щось із технічних хитрощів. Коли виникає проблема чи потрібен скрипт для певного завдання, шукаю англомовні джерела (українських дуже мало, а до російських ставлюся з недовірою) — як-от InDesign Secrets. Хоча спершу намагаюся розібратися власними силами або раджуся з колегами.

Є чудові довідкові видання — «Typographic Desk Reference», «Shaping Text», «Lesetypografie», «Anatomy of Type», видання «Rockport». А тепер і робочі проєкти буває цікаво почитати з професійного погляду, наприклад, «Графічні стилі. Від вікторіанців до хіпстерів» Стівена Геллера та Сеймура Кваста, що ми видали в «ArtHuss». Треба сказати, я знайшов у ній багато нового для себе.

Було б цікаво написати свою книгу, але це потребує значних інвестиції часу та зусиль.

 

Якось Ростислав Семків сказав: «Усі, кого вражено гуманітарною освітою, так чи інакше мріють про втілення свого досвіду в книжці». Але книжку не напишеш між іншим, це важлива і складна робота. Спершу потрібно організувати більшу команду, якій можна буде делегувати проєкти, адже я не хочу зовсім кидати дизайн книжок — це захопливо, цікаво і прибутково.

Які тенденції в книжковому дизайні зараз прослідковуються в Україні?

Треба розрізняти дизайн тексту й дизайн обкладинок. Обкладинка, попри зв’язок із контентом, насамперед має продавати книгу. Про все, що стосується дизайну обкладинок, набагато краще знає Ілля Стронґовський. Щось ми дійсно намагаємося копіювати в західних дизайнерів, але ті ж Ілля та «Аґрафка» роблять дуже цікаві речі. Чомусь ми маємо ілюзію, що на Заході все дуже добре. Як людина, яка працює з великою кількістю перекладних книжок, можу стверджувати, що в них там усе далеко не бездоганно. Вони також роблять усе поспіхом із безглуздими помилками. Але обсяги набагато більші, а загальний рівень візуальної культури трохи вищий.

У дизайні тексту нечасто трапляються помітні експерименти. Тому наша головна тенденція, актуальна вже багато років, — це погана типографія.

 

Наші дизайнери та типографи дуже люблять використовувати крадені, неякісні чи невідповідні шрифти. Справді, шрифтів із якісною кирилицею дуже мало, але шрифти українських дизайнерів і досі продаються за кордоном значно краще, ніж в Україні.

Для нашого середовища несподівано новим буде просто хороша робота з текстом, розуміння того, що таке хороші шрифти, як працює OpenType, що рукописні шрифти повинні мати низку альтернативних символів. Скажімо, якщо хочеш використати на обкладинці рукописний шрифт, то знайди той, де буде кілька варіантів кожної літери, зроби так, щоб це справді було схоже на рукопис. Або просто замов напис у каліграфа.

Чи купуєте ви книжки? Є улюблені?

Я не купую багато книжок, бо свої я й так маю, а ті, які мені справді сподобаються, знайти важко. Зате я маю доброго друга — філософа, фахівця з інформації та бібліофіла Михайла Кольцова. Він мій книжковий дилер — віддає мені свої книжки, коли закінчується місце на полицях. Тому більшість цікавих книжок у моїй оселі — його надбання.

Коли працював із такою великою кількістю книжок, обирати улюблені важко, але я маю улюблені серії. Наша з «ArtHuss» серія книжок із номерами, оформлена колажами Крістіни Золотарьової, — «365. Книжка на кожен день, щоби справляти враження культурної людини», «100 ідей, що змінили мистецтво» та «65 українських шедеврів. Визнані й неявні». Крім того, що вони попили моєї крові й тепер ми майже родичі, це чудова суміш нон-фікшн і візуального матеріалу. До речі, у багатьох своїх книжках я ховаю секрети, такі собі easter eggs, і в таких книжках для цього багато можливостей. Наприклад, у «100 ідей, що змінили мистецтво» є два фото — статуя Давида і кілька копій погруддя жінки, які стоять поруч і дивляться в один бік. Я розташував ці фото на розгорті так, наче Давид із дівчатами дивляться одне на одного. Такі дрібнички додають моїй роботі простих дитячих емоцій, за це я їх люблю.

Серед багатьох важливих для мене книжок отак зопалу можу згадати «Пройти крізь стіни» Марини Абрамович, 

«Notre Dame d’Ukraine» Оксани Забужко і тритомник «Листи Лесі Українки».

Скан із книги «100 ідей, що змінили мистецтво»: статуя Давида і кілька копій погруддя жінки немовби дивляться одне на одного

Над чим працюєте зараз?

Зараз я працюю над перекладом книги Елен Лаптон «Thinking with Type». Я сам перекладаю її українською і я ж буду її проєктувати. Це буде непростий виснажливий проєкт. Оскільки я зануда, возитися буду довго, бо потрібно розробити термінологічну основу, яка в українській мові ще не усталена.

Зараз у роботі «ArtHuss» дев’ять книжок, що мають вийти до кінця цього року. Ми наївно думаємо, що це можливо. Найближчим часом вийде друком «Історія анімації: Як народжується мистецтво» Нікіти Кравцова. Це оригінальна книга, дуже цікава, з використанням AR. Потім — «Анімація» Ендрю Селбі. Офіційно ще не анонсовано, але скоро також вийде нова книга про графічний дизайн української авторки.

Також у грудні чекаємо на «Леонардо і Тайна вечеря» Росса Кінга. Книга про конспірологію навколо «Тайної вечері» Леонардо да Вінчі. Сподіваюсь, вона стане початком серії перекладів книжок цього автора. Крім цього, «Червона помада: Ода іконі краси» Рейчел Фелдер та ґрунтовна «The Power of Comics».

Ще буде нон-фікш на замовлення «Києво-Могилянської бізнес-школи», невеличка художня книжка видавництва «Білка», можливо, навіть комікс із несподіваною для цього формату темою. Одна з найважливіших для мене книжок наступного року — ще одна книга із серії про Лесю Українку видавництва «Комора». Це буде дивовижне видання — його ще не анонсовано, але ми вже почали працювати.

Марія Молодковець
Журналістка, яка дуже любить читати в метро великі книги

Добавить комментарий