Під обкладинкою книжки «Мій бос — ідіот» шведський консультант з управління Томас Еріксон розповідає про різні погляди на менеджмент і на прикладах пояснює, чому в його основі лежить просте взаєморозуміння між людьми.
У моєму професійному житті траплялись дуже різні керівники і керівниці — як ефективні управлінці та організатори, так і ті (як здавалось), що не вміли коректно поставити завдання чи уточнити, куди рухатись в озвученому напрямку роботи. З деякими ми вдало проводили брейншторми, будували робочі процеси з чудовими результатами, разом переходили з одного проекту в інший та ставали гарними друзями. Менторство, приємне спілкування та нетворкінг — «побічні» прояви того, що ти «на одній хвилі» зі своїм босом. Негативний досвід роботи з керівництвом був не надто приємним, але повчальним. І зрештою дав краще розуміння того, які менеджерські функції я хотіла би бачити у свого «ідеального» керівника. Щоправда, колись у момент робочих (та особистих) непорозумінь єдине, чого хотілось, — це кричати: як працювати далі, коли мій бос — ідіот?!
Розумію, таке зізнання не унікальне і, мабуть, у кожного працівника, який має за спиною хоча б декілька років професійного досвіду, бували подібні ситуації. Вони досі трапляються в офісах і віддалених командах по всьому світу. Тож не дивно, що шведський управлінець та фахівець із комунікацій Томас Еріксон написав про це кілька книжок. Одна з них має таку ж промовисту назву, як і мій внутрішній голос із минулого — «Мій бос — ідіот». Але це жодним чином не історія про аля-Джокера у кріслі керівника вашої компанії чи організації. Вона про те, що взагалі таке керування, хто такий «поганий начальник» і як «вижити» працівнику під його керівництвом. Цікаво, правда ж?
Чим ця книжка може вас зацікавити?
Під провокаційною назвою багато змісту. Автор цієї книжки розповідає про управління та менеджмент, тобто керування. Еріксон радить сприймати його текст як такий собі умовний вступ до теми. Шведський експерт між рядків делікатно натякає, що книжку варто читати з блокнотом і ручкою, а для більш просунутих читачів рекомендує ознайомитися зі списком додаткової літератури. Будьмо чесними, каже фахівець, світ сповнений поганих керівників. Що з цим робити, коли твій бос якраз такий, розповідає перша частина книжки.
Друга частина книжки — безпосередньо для самих керівників, які хочуть розкрити потенціал своїх працівників, щоб ті отримувати не лише гарні робочі результати, а й задоволення від роботи. «Хороше керування спирається на розуміння і начальником, і його працівниками того симбіозу, у якому вони працюють, і визнають, що обидві сторони потребують один одного, щоб усе працювало справно. Бути начальником може, на жаль, видаватися легким завданням», — наголошує фахівець.
Еріксон ділить усіх менеджерів за стилем управління, комунікації та поведінки на роботі на чотири типи (за кольорами) — червоний, жовтий, зелений і синій. І хоча кожен стиль керування це, як правило, поєднання декількох кольорів, авторський підхід допоможе краще розібратись у питанні менеджменту і, найголовніше, бути більш толерантним до помилок боса.
Окремо в тексті є низка порад щодо того, як діяти у ситуації умовного конфлікту між керівником і підлеглим. Якщо це питання щодня болить чи вам просто цікаво зрозуміти, «що заховано у голові начальника», тоді ця книжка однозначно для вас.
Хто автор і чому його думка є цінною?
У послужному списку шведського письменника, лектора та консультанта Томаса Еріксона вже кілька книжок на тему лідерства та соціальних комунікацій. Серед них два науково-популярних видання про спілкування та поведінку людей — «В оточенні ідіотів» і «В оточенні психопатів», які теж перекладені українською. Протягом двадцяти років він працює з темою управління. За цей час він допоміг близько п’ятьом тисячам керівників стати кращими управлінцями. До речі, книжка «Мій бос — ідіот» перекладена на 41 мову світу.
Томас Еріксон (Thomas Erikson)
Про що каже його шведський погляд на менеджмент?
Отже, чим здивує цей шведський погляд на менеджмент? — перше, про що подумала, зазирнувши під обкладинку. За останні роки я прочитала декілька подібних посібників про управління людьми і бізнесом (переважно від американських авторів) і була налаштована трохи скептично. І скажу, що книжку Еріксона можна вважати таким собі тематичним вступом до практики керування континентальної Європи. У тексті багато простих, але потрібних для розуміння принципів, про які не завжди згадують американські гуру менеджменту. Присвятою до цієї книжки точно могла би стати фраза «всім початківцям присвячується».
Перше, на чому наголошує фахівець, — те, що начальство буває як компетентним, так і ні — і з цим нічого не вдієш. Саме порозуміння між керівником і його підлеглими — тут ключове. Одним із основних факторів вдалого управління, за словами автора, є те, хороший начальник має бути відповідальним за свої помилки. При цьому є безліч тих, яким навіть не можна видавати ключів від офісу: начальник, який не має уявлення, що ви робите протягом дня; начальник, який очікує від вас уміння читати його думки тощо.
Еріксон визнає, що його шлях до розуміння правильного менеджменту теж прийшов від зворотного — вивчати питання керування і сформувати власний стиль його надихнули погані керівники та власний досвід. Перший кар’єрний «млинець» із ним стався у 24 роки: молодий Томас очолював відділ продажів і мав для підлеглих єдину пораду на всі випадки життя — розберіться з цим. Справи відділу з таким керівництвом йшли не дуже добре, і в результаті він сам пішов до свого боса з проханням про відставку.
«Візьмемо, наприклад, двох людей, яким потрібно разом розв’язати якусь проблему: один із них сповнений ентузіазму й орієнтований на результат, інший — консервативний і прагне спокою й тиші. Якщо вони не поступатимуться один одному, то можуть виникнути проблеми», — пояснює фахівець. У випадку якщо їхні ролі розподіляться на «підлеглого» та «керівника», це ще більше ускладнить роботу. Тоді, очевидно, доведеться тільки чекати, хто перший захоче назвати іншого ідіотом.
За Еріксоном, для працівника важливо розуміти, що «кольоровий стиль керівництва» вашого прямого боса може суттєво відрізнятись від того, як цей процес бачите ви. На цей випадок він дає пораду: обирайте найперше начальника, а не компанію. Якщо ваші погляди на організацію праці відрізнятимуться, це викликатиме непорозуміння та «гарантуватиме» подальші конфлікти.
Шведський фахівець наголошує, що ідеальних начальників не буває (як і працівників), та істина в будь-якому робочому питанні знаходиться десь посередині. В її основі — комунікація з людьми за робочим столом. Тут ідеться як про порозуміння всередині колективу, так і звичний зворотній зв’язок від колег.
Замість висновків
У книжці «Мій бос — ідіот» Еріксон не винаходить велосипед — він просто наводить багато життєвих прикладів із поясненнями основ менеджменту. Але від типового твору в жанрі нон-фікшн вона відрізняється тим, що орієнтована саме на аудиторію початківців у питанні управління. Не треба очікувати від цієї книжки більшого. Жодних 100% рецептів успіху ви тут не знайдете, бо «коли мова йде про людей, мало коли можна знайти прості й швидкі рішення».
Під час читання я почала рахувати всі мої не надто вдалі робочі проекти та причини дискусій, які передували заявам про звільнення як за моєю ініціативою, так і ініціативою керівництва. Сам автор радить читачам мати відкритий розум. Це, на його думку, допоможе краще зрозуміти все, про що йдеться, і краще зрозуміти колег у вашому офісі. «Для розуміння інших потрібен певний рівень уяви і фантазії, — наголошує Томас Еріксон. Якщо ви завжди сприймаєте себе як вихідну точку й уважаєте, що ось це — правильне, а ось те — хибне, то ви жахливо помиляєтесь».
160 thoughts on “У пошуках ідеального керівника: чого нас вчить книжка «Мій бос — ідіот»”