«Моя темна Ванесса» — солодкозвучна пісня віктимності™ чи нова Лоліта?

У самий розпал первісного карантину по всьому світу, коли у локдауні перебуває чи не геть уся книговидавнича галузь по всьому світу, у березні 2020 року виходить другом «Моя темна Ванесса». В оригіналі англійською і практично без перерви на осмислення ще 20-ма мовами. Україна ненадовго відстала від тренду – вже у вересні маємо переклад у Vivat. Книга стає практично вибухом (у позитивному сенсі). Як так сталося, що дебютний роман нехай й професійної літературознавиці, раптом, як кажуть, «підірвав мережу»?
Кейт Елізабет Расселл працювала над своєю Ванессою майже 15 років, маючи в анамнезі лише наукову працю по «Лоліті» Набокова, а не власний травматичний досвід, як багато хто закидає. І це важливо пам’ятати, аби не скотитися до дефініцій на кшталт «ну-у, легко описувати пережите особисто!».

Історія про те, як під турботою та увагою може ховатися справжнє насилля


Отже, у світі, де вирує #MeToo, 32-річна Ванесса Вай напружено слідкує за тим, як розгоряється галас навколо молодої жінки на ім’я Тейлор Бьорч, яка звинуватила свого вчителя Джейкоба Стрейна у давньому сексуальному домаганні. Ванесса щиро вважає, що Тейлор бреше. «Ванессо, вона про все набрехала», — каже їй Стрейн. «Ти віриш мені, Ванессо?» — питає Стрейн. Ванесса вірить. Адже це вона особлива, а не Тейлор. Оу, ви досі не зрозуміли? Так, Ванесса останні 16 років підтримує трішки збочений зв’язок зі своїм старим вчителем Стрейном, впевнена у тому, що це – справжня історія кохання. Він, такий сильний і дорослий чоловік, свого часу виявився вражений дівчачими чарами настільки, що скорився цій силі любові, і ввів її, 16-річну у світ сексу, у світ оральних пестощів і липких від сперми стегон. Якщо вам стало зараз огидно, то маю для вас невтішну новину: авторка безжальна до читача і не накидає над інтимними сценами темного простирадла недомовленості.

Це історія про те, як досвідчений маніпулятор впевнено доводить підлітка майже впритул до самознищення. Це історія про те, як вміло дорослий може сховати під невимовною турботою та буцімто увагою справжнє насилля. Це історія про те, наскільки важливо точно розставляти акценти у будь-чому: у інтерпретації книжок, чужих слів, позірної поведінки, стрімких поглядів і навіть дружньому плескоті по колінці.

«Та вона сама винувата!»


Але це лише один бік історії, бо ще є інший. Той, який відстоюють (і будуть відстоювати) адепти «та вона сама винувата!» обох статей. Той, який палко захищає навіть сама Ванесса майже всю книжку: «тут немає насильства, я так хотіла сама! Це історія шаленого не визнаного світом кохання, це історія Лоліти!»

Але ж, дівчинко моя, хто тобі сказав, що історія Лоліти і Гумбольта – це історія кохання? Твій вчитель Стрейн? Той самий, що потім казав тобі розслабитися, аби він міг проникнути у тебе поглибше, поки ти лежала, сповнена огиди, і запевняла у думках сама себе, що кілька хвилин можна й потерпіти? То де тут кохання, Ванессо? Чому сьогодні, коли тобі 32 роки, ти й досі лише дівчинка на ресепшені у готелі, яка не має перспектив, родини і друзів? Де поділися твої навички гострого письма та потенційні друковані праці? Чому твоя квартира нагадує радше наркоманський притон, у бруд й сморід якого тобі соромно привести друга? Чому єдине слово, що приходить на згадку про всі ці 16 років після так би мовити кохання, це слово «руйнація»?
Кейт Елізабет Расселл не просто безжальна до читача. Вона до того ж щира. Вона каже, що не всі травми можна проговорити, а інколи навіть навпаки – часте та відверте їх проговорення лише шкодить. Особливо, коли до обговорення долучається аж занадто велика кількість людей, як це відбувається сьогодні.

Не мовчіть! Говорити пізно, коли на вас спрямований пістолет, у решті випадків можна домовитися.


Але говорити все ж потрібно. Говоріть із батьками, із психологом, навіть із тим, хто намагається вами м’яко (чи не дуже) маніпулювати. Говорити пізно, коли на вас спрямований пістолет, у решті випадків можна домовитися. Говоріть, пише Расселл, і слухайте. Слухайте, що вам кажуть. Довіряйте, відчувайте, підтримуйте!

Це історія із максимально – як на обставини – щасливим кінцем. Зло покаране, майже знищений світ молодої жінки починає так-сяк відновлюватися. Але не варто думати, що так закінчуються всі подібні історії. Адже історія Ванесси Май, розказана Расселл, це історія безлічі інших таких самих ванесс, якими знехтували, яким не повірили, яких викинули на смітник життя, вирішивши, що це просто невротична дівчинка намагається привернути до себе увагу будь-яким способом. І скільки їх таких непобачених і непочутих живе навколо кожного з нас?

Історія Ванесси Май варта того, аби її прочитало якомога більше людей, здатних почути, тому жодних протипоказань! Читайте всі, думайте, звертайте увагу на приховане.


Автор Алла Комарова