«Щоденник Лоли» уже появился в продаже: фрагмент из книги

В телесезоне осень 2017 — зима 2018 многосерийный фильм «Школа», производства «1 + 1 продакшн», стал самым рейтинговым сериалом на украинском ТВ. Миллионы зрителей следили за его героями, разделяя их переживания и первые влюбленности, сочувствуя трудностям. Ника, Лола, Тоха, Ната в исполнении талантливых актеров стали любимыми персонажами украинских подростков.

Для настоящих фанатов «Школы» — книга-приквел «Щоденник Лоли», написанная известной детской писательницей Ольгой Куприян расскажет предысторию первого сезона сериала.

Через какие испытания прошла Лола на пути к своей популярности? Чем занимается 15-летняя девушка, потеряв любимого и оказавшись из-за него в очень сложной ситуации? Почему известная блогерша так не любит школу? Узнать о сокровенном в жизни Лолы можно из ее секретного дневника.

Откровенный, провокационный — «Дневник Лолы» написан в лучших традициях современной литературы для подростков. Книга раскрывает проблематику, с которой сталкиваются старшие школьники, проговаривает ряд важных тем, помогая читателю найти выход из аналогичных ситуаций.


2 листопада

Зранку.

line-lola

Здається, я така щаслива, що немає про що писати. Невже це все: щоденник виконав свою місію й може йти під замок у найглибшу шухляду? Якось нудно, коли все ясно. Паша відразу сказав, що завжди мене кохав. Я йому теж сказала. Начебто. Ну, я не заперечила, коли він спитав, чи я його кохаю. Хоча потім усе-таки сказала, бо Паша так на мене глянув. Він так ще ніколи не дивився. Наче виконує дуже складний трюк із паркуру, як зав жди без страховки, а під ним — безодня. Тоді я зразу сказала, що теж його дуже люблю. Але мені здалося, що ця безодня в його очах так і залишилася. Паша взагалі дуже по-різному вміє дивитися. Є в нього погляд-засудження «Лола, ти робиш дурню». Є погляд «це хороший жарт». Є погляд-червоне-світло «припини негайно, це переходить усякі межі». Є погляд «так ніхто не кохав» (тільки для мене!). Є погляд «ти знаєш, що ти людина?». Іще є погляд «бути чи не бути?». Один із найкумедніших Пашиних поглядів — «чорт, я забув, як звуть цю людину переді мною, а вона зі мною говорить, наче знає мене сто років, поможіть!». У Паші сто тисяч поглядів на всі випадки життя, але так, як тоді, він дивився вперше.

line-lola

Пізніше.

line-lola

Цілі вихідні ми з ним переписувалися в чаті й скидали одне одному різні улюблені пісні. Паша скинув мені дуже кльову, я ще такої не чула — «Лети». Наче про нас:

А я не спала п’ять ночей

І я все думала про сніг.

Що він розстане й потече,

І та вода накриє всіх.

І ми потонемо у ній,

І лиш один, з усіх один

Таки залишиться живий.

Я б так хотіла,

Щоб то Був Ти.

Слухаю весь час цю пісню на повторі, хоч вона, виявляється, вже досить стара. Я погуглила групу і склала собі новий плейліст. Але ця пісня — це бомба! Цілий день наспівую «Лети, лети, лети…». Раніше я рідко коли вслухалася у слова, а тепер наче перемкнуло. Заплющую очі й уявляю, що в мене виросли крила, що я лечу, а Паша тримає мене за руку. Мені зовсім не страшно, бо це ж Паша, він геній паркуру. Він уміє стрибнути так, як кіт стрибає з дерева, — на передні лапи. А потім… на нас падає величезна хвиля, і ми пливемо, пливемо… Якимось дивом ми з Пашею дихаємо під водою… Ми практично безсмертні. Чорт, так іще скочуся до того, що вірші сюди записуватиму. Зі шкільної програми!

line-lola

Ще пізніше.

line-lola

Два дні не зазирала у блог, навіть не знаю, що там робиться. Може, всі вже від мене повідписувалися, і рекламодавці пішли до інших? Що ж, доведеться жити на бабусину пенсію… Але то нічого, якось вигребемося. Бабуся в таких випадках каже, що ще ніколи не було так, щоб нічого не було.

line-lola

Ввечері.

line-lola

У неділю ми з Пашою гуляли разом. Багато цілувалися. Ввечері в мене навіть боліли губи. Чому ніхто ніколи не каже про те, що губи можуть боліти від поцілунків? А ще Паша поставив мені синець на губі!!! Це жах! Як мені показуватися у школу?! Мало не прибила його за це, але він клянеться, що не спеціально. Виніс мені якусь мазь, від якої все має пройти. Але в понеділок я все одно не пішла у школу, бо ну його з такою губою. Зате після уроків Паша приніс мені «булочку миру» з буфету. Каже, що завжди так робитиме тепер, коли я хворітиму. Я сказала, що не хворію, а переховуюся від папараці, і в цьому взагалі-то він винен. Тоді Паша сказав, що приноситиме мені булочку щоразу, як я вдаватиму з себе хвору. І тоді я розжирію і миттю видужаю… Як я раніше була без нього? Хоча ні, насправді він завжди був поруч. Він єдиний, крім бабусі, був завжди поруч. Із шостого класу. А дурепа Лолка не помічала цього раніше.