Класичний детектив з неочікуваним фіналом: #ДвіДумки про «Кувала зозуля» Роберта Ґалбрейта (Джоан Ролінґ)

Оксана: Талановита людина може вільно писати в різних жанрах, що доводить нам Джоан Ролінґ. Спочатку світ здригнувся у захваті від її фентезі, згодом знайомився з соціальною драмою у вигляді «Несподіваної вакансії», а в сьогоденні Джоан творить вже детективи під псевдонімом Роберт Ґалбрейт. В кожному з цих жанрів вона розкриває себе з нових сторін, і це прекрасно. Це й автор, що розуміє дорослих дітей; і людина, яка може зусібіч описати прірву соціального життя та її жахи; і письменник, що створює загадки.

Проста та легка мова, зрозумілі головні герої, обов’язкова віра в те, що винуватця буде визначено – кожна з цих причин окремо і всі разом, мабуть, і пояснюють популярність книг Ґалбрейта. Важить також переклад – у «КМ Букс» він зазвичай чудовий, і «Кувала зозуля» не є винятком. Сторінка за сторінкою, як річечка, – ось як я можу схарактеризувати книгу. А ти як оціниш переклад та стиль Роберта, Катю?

Катя: Абсолютно погоджуюся з тобою щодо таланту авторки, Оксанко. Мені справді подобається все написане нею після «Гаррі Поттера», і я не відчуваю жодного розчарування. «Несподівана вакансія» вразила мене описом соціального дна маленького англійского містечка й розкриттям прогнилих душ деяких його респектабельних мешканців, до яких авторка була безжальна. А у детективній серії мене захопило все: сам сюжет роману, персонажі, антураж… Неординарний образ Страйка – героя й інваліда війни, геть не влаштованого чоловіка у побуті, з багатьма своїми «тарганами», але доброго серцем. Мабуть, ще цікавішим персонажем є Робін, яка на перший погляд здається звичайною наївною провінціалочкою, але чим більше читач дізнається про її характер та минуле (у цьому й особливо наступних романах серії), тим більш непересічною жінкою вона постає і тим більше поваги викликатиме. А вже та хімія між головними героями – це щось неймовірне! Значною мірою мені ці книжки такі цікаві саме через Страйка та Робін та їх стосунки.

Ну а що стосується стилю, то тут майстерність Ролінґ для мене – беззаперечна. Як і в попередніх книжках, вона може описати погоду чи краєвид одним реченням так, що тоді захочеться виписати його у блокнот з цитатами. Те саме стосується й зовнішності героїв, їхніх жестів та міміки, а ще – і це мене дуже потішило – інтер’єрів – від ошатних будинків до брудних пабів. Сучасний Лондон – ще один герой у цьому романі, і також дуже важливий. І це не та столиця Англії, як із листівки, опис якої ми вчили у школі – Тауер, Трафальгарська площа, червоні автобуси – тут описано багато того, чого турист не бачить і що б йому не сподобалося. І водночас письменниця пише про столицю Англії з любов’ю, про вулички в заможних і бідних районах, гамірне метро та затишні паби. Роулінг – королева деталей, навіть зовсім дрібних і начебто несуттєвих, які роблять твір таким справжнім, наближають його до читача чи то пак занурюють читача в нього. Так було в «Гаррі Поттері» зі світом чарівників, продуманим до найменших дрібниць, і так є тут – у детективних сюжетах. Вона робить це так само, користується тими ж методами та прийомами, і насправді радісно повертатися знову в цю її особливу манеру письма. 

Погоджуюся, що переклад хороший, «смачний». Мені подобається, як саме переклали назву The Cuckoo’s Calling. Часом мені все ж впадали в очі специфічні слівця, як от «мойри» чи «стоуни», але в цілому він читається дуже добре.