Ділимося враженнями від першої книжки з детективної серії мами «Гаррі Поттера» – другої в списку найзаможніших письменників планети Джоан Ролінґ, написаної під псевдонімом Роберт Ґалбрейт. #ДвіДумки про книгу «Кувала зозуля» (КМ-Букс, 2018, пер. Наталя Ференс).
Оглядачки
Катерина Толокольнікова: Першу книжку про Гаррі Поттера я прочитала в 10 – тобто у стільки ж, скільки було самому Гаррі, коли про нього дізналися читачі в усьому світі. Я не була радикалізованою поттероманкою, але, звісно, з захопленням «ковтала» кожну з книжок фантастичної серії Джоан Роулінг, щойно вони виходили друком. Потім зацінила й її роман вже для дорослого читача «Несподівана вакансія», звісно, не оминула увагою й детективну серію…І тут маю багато що сказати 🙂
Оксана Ласка: Детектив – чи не найбільш улюблений мій жанр в літературі, тож, звісно, пройти повз цю пробу пера від авторки світу Гаррі Поттера я не могла. Чекала на інтригу, захопливий сюжет та таємниці до останньої сторінки. Чи отримала це? Читайте далі 🙂
Що під обкладинкою? Інтриги сюжету
Оксана: Початок книжки досить звичний для рядового детективу – з балкона своєї квартири падає відома модель Лула Лендрі, що має шалену популярність і не менш шалені скелети в сімейній шафі. Всі певні – це самогубство. Та й померла дівчина була такою за складом характеру, що це цілком вірогідно. Втім, її брат Джон Кроулі не згоден – і тому він звертається до Корморана Страйка, колишнього солдата, а нині приватного детектива, для розслідування смерті своєї сестри. Тож чи було це вбивством, чи таки самогубство?
Корморан та його нова секретарка Робін Елакот починають розслідування – і дуже багато масок із заможних людей буде зірвано, а дехто й загине під час цього розслідування… Але детектив не був би детективом, якби читач не отримав відповіді на всі запитання, перегорнувши останню сторінку – це Ґалбрейту вдалося, безумовно. Особливості жанру витримані, все невідоме розкриється – і не всім персонажам це сподобається…
Катя: На відміну від Оксани, я читаю не дуже багато детективів та трилерів, але от теж помітила класичну побудову розповіді: пролог з описом трагічної події, перше знайомство читача з двома головними героями Кормораном та Робін, потім їхнє – зі справою через клієнта, що звернувся з проханням про допомогу. А далі – з усіма дотичними до цієї історії людьми, більшість з яких можуть розглядатися як підозрювані чи спільники. Авторка дає читачу кілька ниточок, що ведуть до потенційних вбивць та їхніх мотивів… І виглядає так, наче кожен міг і водночас не міг це зробити. Під час читання схиляєшся то до однієї, то до іншої версії, обмірковуєш деталі, яких Роберт Ґалбрейт дає так багато, і які почасти суперечать одна одній… І врешті – фінал. Для мене – приголомшливий і неочікуваний. А отже, автору все вдалося. А тепер поговоримо, завдяки чому.
«Мама Ро» чи Роберт Ґалбрейт? Стиль написання, переклад твору
Оксана: Талановита людина може вільно писати в різних жанрах, що доводить нам Джоан Ролінґ. Спочатку світ здригнувся у захваті від її фентезі, згодом знайомився з соціальною драмою у вигляді «Несподіваної вакансії», а в сьогоденні Джоан творить вже детективи під псевдонімом Роберт Ґалбрейт. В кожному з цих жанрів вона розкриває себе з нових сторін, і це прекрасно. Це й автор, що розуміє дорослих дітей; і людина, яка може зусібіч описати прірву соціального життя та її жахи; і письменник, що створює загадки.
Проста та легка мова, зрозумілі головні герої, обов’язкова віра в те, що винуватця буде визначено – кожна з цих причин окремо і всі разом, мабуть, і пояснюють популярність книг Ґалбрейта. Важить також переклад – у «КМ Букс» він зазвичай чудовий, і «Кувала зозуля» не є винятком. Сторінка за сторінкою, як річечка, – ось як я можу схарактеризувати книгу. А ти як оціниш переклад та стиль Роберта, Катю?
Катя: Абсолютно погоджуюся з тобою щодо таланту авторки, Оксанко. Мені справді подобається все написане нею після «Гаррі Поттера», і я не відчуваю жодного розчарування. «Несподівана вакансія» вразила мене описом соціального дна маленького англійского містечка й розкриттям прогнилих душ деяких його респектабельних мешканців, до яких авторка була безжальна. А у детективній серії мене захопило все: сам сюжет роману, персонажі, антураж… Неординарний образ Страйка – героя й інваліда війни, геть не влаштованого чоловіка у побуті, з багатьма своїми «тарганами», але доброго серцем. Мабуть, ще цікавішим персонажем є Робін, яка на перший погляд здається звичайною наївною провінціалочкою, але чим більше читач дізнається про її характер та минуле (у цьому й особливо наступних романах серії), тим більш непересічною жінкою вона постає і тим більше поваги викликатиме. А вже та хімія між головними героями – це щось неймовірне! Значною мірою мені ці книжки такі цікаві саме через Страйка та Робін та їх стосунки.
Ну а що стосується стилю, то тут майстерність Ролінґ для мене – беззаперечна. Як і в попередніх книжках, вона може описати погоду чи краєвид одним реченням так, що тоді захочеться виписати його у блокнот з цитатами. Те саме стосується й зовнішності героїв, їхніх жестів та міміки, а ще – і це мене дуже потішило – інтер’єрів – від ошатних будинків до брудних пабів. Сучасний Лондон – ще один герой у цьому романі, і також дуже важливий. І це не та столиця Англії, як із листівки, опис якої ми вчили у школі – Тауер, Трафальгарська площа, червоні автобуси – тут описано багато того, чого турист не бачить і що б йому не сподобалося. І водночас письменниця пише про столицю Англії з любов’ю, про вулички в заможних і бідних районах, гамірне метро та затишні паби. Роулінг – королева деталей, навіть зовсім дрібних і начебто несуттєвих, які роблять твір таким справжнім, наближають його до читача чи то пак занурюють читача в нього. Так було в «Гаррі Поттері» зі світом чарівників, продуманим до найменших дрібниць, і так є тут – у детективних сюжетах. Вона робить це так само, користується тими ж методами та прийомами, і насправді радісно повертатися знову в цю її особливу манеру письма.
Погоджуюся, що переклад хороший, «смачний». Мені подобається, як саме переклали назву The Cuckoo’s Calling. Часом мені все ж впадали в очі специфічні слівця, як от «мойри» чи «стоуни», але в цілому він читається дуже добре.
Кілька слів остаточних вражень — на додачу
Оксана: Оскільки я — поціновувач детективу як жанру, питання, чи читати «Кувала зозуля», переді мною не поставало. Звісно, читати! Перше прочитання твору трапилось зі мною декілька років тому, коли його тільки-тільки переклали російською. Я з захопленням почала занурюватись у книгу та… виринула розчарованою. Де ж тонка інтрига, де динамічність, де бажання дізнатись вбивцю? Цього не було. А був просто собі роман, не поганий, але й без вау-ефекту. І, тим більше, без переживань та підозр кожного, як це буває, приміром, коли я читаю Аґату Крісті. Прочитала та й забула – це було завершенням мого знайомства з Роулінг-авторкою детективу. Втім, вирішила спробувати ще. Друга книга циклу дала зрозуміти, що хочу читати серію й надалі. Третя стала найкращою з них, але четверта просто підкорила.
Тепер я перечитую першу книгу – і все в ній подобається. Магія? Чи причина в тому, що я вже читала наступні книги серії – і полюбила героїв? А може, справа в прекрасній екранізації? Важко сказати 🙂
Зараз я точно знаю – кожну наступну книгу про пригоди Страйка та Робін чекатиму й читатиму в абсолютному захваті. Тому, якщо «Кувала зозуля» здасться вам дещо «сирою» для детективу, пам’ятайте дві речі: це перший детектив Ґалбрейта та наступні просто неймовірні. І навіть перша книга серії в наступному читанні буде для вас такою!
Катя: Я теж спершу прочитала роман в російському перекладі, й мені він одразу неймовірно сподобався. Почала радити «Кувала зозуля» усім, кому можна. Прочитала й три наступні частини серії, а там все розгортається ще масштабніше: і що стосується проблематики, за яку авторка береться, соціальних груп, які досліджує, і щодо головних персонажів, які ретельно нею пропрацьовуються, а читачу стають наче рідними. Наступні два романи вже ближчі до трилерів – там більше крові, жорстокості, божевіллля. А цей знавцям жанру може здатися ну геть «лайтовим». Це так і є, але для мене саме «Поклика зозулі» особливий і, може, навіть улюблений. Хоча з відгуків читачів бачу, що усі частини мають своїх шанувальників. Я ж із нетерпінням чекаю наступних романів про Страйка й Робін в оригіналі та українському перекладі. Сама ж Джоан Роулінг не раз казала, що планує написати про цю парочку невгамовних і безстрашних детективів не менше книжок, ніж про «Гаррі Поттера». Точно знаю, що читатиму й навіть перечитуватиму, а це щодо детективів нетипово, правда ж?
І – погоджуюся – міні-серіал виробництва ВВС «Strike» з Томом Берком і Холідей Грейнджер сильний і стильний. Вже три романи екранізовано.
Кому варто прочитати
Оксана: любителям детективного жанру – обов’язково. А після – дивитись екранізацію! Це той випадок, коли вона абсолютно чудова та на рівні 🙂
Катя: раджу всім шанувальникам жанрів детективу й трилера, а ще – поттероманам і тим, кому цікаво прогулятися сучасним Лондоном крізь сторінки книжки, від якої важко відірватися.
Кому не варто читати
Катя: тим, хто розраховує на дуже неординарний, новаторський детектив – тут усе досить традиційно. І ще не раджу тим, хто читає тільки фентезі й сподівається, що його елементи несанкціоновано потрапили й у цю серію «мами Гаррі Поттера».
Оксана: тим, хто не любить дещо «чорнушні» деталі та прямоту в описах – подекуди тут є від чого бридливо кривитись.
Схожі книги
Оксана: «Несподівана вакансія» Ролінґ – стилістично дуже схожа.
Катя: детективи ще однієї англійки Кейт Аткінсон про розслідування Джексона Броуді: «Преступления прошлого», «Поворот к лучшему», «Ждать ли добрых вестей?» та «Чуть свет, с собакою вдвоём».
12 thoughts on “Класичний детектив з неочікуваним фіналом: #ДвіДумки про «Кувала зозуля» Роберта Ґалбрейта (Джоан Ролінґ)”