«Княгиня пітьми» — дебютне українське фентезі Мар’яни Копачинської, яке щойно вийшло у Yakaboo Publishing. Це історія, у якій давні легенди переплітаються з темними силами, а жіноча сміливість стає ключем до світла.
Ми поговорили з авторкою про натхнення українським фольклором, пошук власного голосу у дебюті та про те, чому світло завжди перемагає.
Про шлях до власної книжки
Я ніколи не мала телевізора, тому багато читала. Загалом ми з братом були творчими дітьми й постійно то малювали, то танцювали, то вчилися грати на фортепіано, то займалися рукоділлям. І я також писала якісь віршики, казки й оповідання. Перечитуючи ті свої дитячі оповідки, хочеться сміятися, але все ж я розумію, що з того почався мій шлях, який привів мене до моменту публікації дебютної книги. Хоч цьому й передував довгий період шляху в іншій професії, адже в дитинстві я вирішила, що хочу бути акторкою, письменництво відійшло у невизначене майбутнє.
Проте, займаючись акторством, в певний момент я відчула, що вже не горю цією справою. Спершу був період заперечення, адже це була справа мого життя. Але пізніше я усвідомила, що просто горю вже іншим, і це створення історій, а не відтворення їх на сцені чи екрані. Хоча я досі не проти зіграти у якомусь фільмі.
Саме ідея написання власного фентезі прийшла після прочитання першої книги про Ерагона Крістофера Паоліні. Мені дуже сподобалася ця історія, і той факт, що першу частину автор написав у 15 років, зародила у мені думку «Я теж так хочу!»
Коли я почала роботу саме над «Княгинею Пітьми», перші розділи мені зовсім не подобалися. Тож я відклала рукопис на певний час і вирішила написати кілька казок у потрібному сетингу, щоб і почати розвивати світ, і розігнати письменницький апетит.
Написала першу казку (її, до речі, можна послухати на моєму ютуб-каналі у моїй озвучці), почала писати другу, і от друга ніяк не хотіла закінчуватися, а головний герой все більше закохував у себе. Тож я вирішила, що у мене буде двоє головних героїв. Так з’явилася паралельна лінія з Маком.
Чому саме українське фольклорне фентезі
В якийсь момент, можливо, після прочитання «Персі Джексона», я задумалася про те, що ми маємо дуже мало історій у сетингу нашої міфології. Так, про добу козацтва вже є багато чого. А от про дохристиянські часи не так багато й згадається. А це ж великий цікавий світ, який можна досліджувати й обігравати. Так, у нас немає такої чіткої системи, як у тій же грецькій чи скандинавській міфології, проте це навпаки може давати більше можливостей для фантазії. Ще одним фактором, який вплинув на мій вибір, було давнє знайомство з цим світом, адже мої батьки певний період цікавилися язичницькими віруваннями, тож я ще з дитинства знала про Велеса, Перуна, Ладу, Мокошу та інших, і подумала, що варто використати ці знання. Та їх мені все одно не вистачало.
Тож, як справжня відмінниця, я накупила відповідних книжок і почала читати. Скажу чесно, то було дуже нудно. Тож я вирішила почати писати та паралельно досліджувати, якщо мені було щось потрібно, адже відчувалося, що я можу так ніколи й не почати писати, якщо занурюся у ті всі матеріали. І така схема спрацювала. Часто траплялися навіть такі випадки, що вибирала якогось персонажа чи предмет, а лиш потім читала про нього, і виявлялося, що він ідеально підходить під ту роль, яку я йому відвела. Я називаю такі ситуації меджік момент.
Також у мене були консультанти — мої друзі з клубу історичної реконструкції та фехтування Atira Ruthenia, які допомагали мені з написанням боїв, описом одягу, якихось побутових моментів абощо. Клуб також був великим джерелом натхнення — я їздила з ними на історичний фестиваль, де ми всі жили майже у середньовічних умовах біля залишків старовинної фортеці у Карпатах, тож це була справжня подорож у минуле.
Про героїв «Княгині пітьми»
Коли я задумувала книгу, я взяла собі за принцип зробити головну героїню жінкою, адже у більшості творів, що я читала, головними персонажами були чоловіки. Правда, потім я відкрила для себе жанр роментезі, де зазвичай якраз жінки ведуть. Також жіночі персонажі давали можливість підняти багато важливих тем, як от безпека жінок, харасмент, право займати лідерські посади тощо. У цьому виборі було доволі багато рефлексії, деякими сценами я певним чином помстилася всім, хто порушував межі чи чинив негідно з жінками, і зі мною в тому числі. Це своєрідні ментальні обійми для жінок, які цього потребують, і заклик до них бути сильними й не боятися боротися за себе. Головною героїнею є Рута. Її історія починається з архетипу Діви, молодої наївної дівчини, яка стає на шлях Воїтельки, здатної зробити все, щоб захистити своїх близьких. Ще одним сильним персонажем є Яга. Вона втілює собою архетип Матері й Воїтельки. Вона тут зовсім не стара й страшна бабця. Я десь почула, що насправді Яга — мудра красива жінка, яка допомагає людям, а її образ спотворився з приходом християнства. Тому я захотіла відтворити цю її іншу суть. Крім цього, під час дослідження я виявила, що вона була провідником між реальним і потойбічним світом, а її хатинка — певним місцем між світами, де люди могли зустрітися зі своїми предками й спитати поради, і це ідеально вписувалося у мою концепцію (ще один меджік момент).
Лиходій Владан мені дався нелегко, він ніяк не ставав таким, як мені потрібно. Тож я дивилася поради, як створити гарно лиходія, читала про це. Я хотіла створити повністю негативного антагоніста, без ніякої сірості, бо у сучасному сторітелінгу стало занадто багато сірих персонажів і виправдовування лиходіїв, на кшталт «в нього було погане дитинство», «хтось образив» чи ще щось. Крім цього, я десь почула думку, що зло у художніх творах часто величне й непереможне, але насправді у житті найбільше зло — підле, хитре й огидне, без ніяких принципів, за які його можна було б поважати, тож я хотіла висвітлити цей аспект зла.
У романі йдеться про протистояння Добра й Зла. Хоч мені й не подобається думка про те, що темрява потрібна, але все ж доводиться погодитися з цією тезою. Труднощі потрібні, щоб міцнішати й ставати кращими, адже у завжди гарних умовах у нас не буде потреби розвиватися. Мені дуже запам’яталася фраза з «Оповіді» Роберта Маккі, де він говорить, що у світі завжди було, є і буде 50% Добра і 50% Зла, адже, якби чогось було б хоч на 1% більше, то воно б перемогло. Тож нашим завданням є лише вибрати сторону і стояти за неї попри все, бо сенс у самій боротьбі.
