«Та ладно, певно Ріґґз просто захотів заробити ще грошей» – подумала я, і ще кілька сотень тисяч фанатів «Дому дивних дітей», коли дізнались про вихід четвертої книжки серії. Ми всі вже змирились, що трилогію завершено, отримали свій геппі-енд, склали на полиці всі три книжки, і пішли читати щось інше, таке ж просте і захопливе – наприклад, «Перезавантаження». Але тут виходить четверта книжка.
Хіба можна чекати від неї чогось хорошого? Навряд, більше схоже на експлуатацію теми. Але покірно йдеш і купуєш четверту частину. Як же не купити, якщо це знову Ріґґз, і нові ретрофотографії, і міс Сапсан вже зачекалась? І – на диво – не розчаровуєшся. Бо нова книжка про дивних дітей виявляється абсолютно не гіршою за три попередні. Така ж динамічна, сповнена чарів та легко написана. А ще й з мораллю.
Погана новина для тих, хто збирає російськомовну колекцію: на відміну від попередніх частин, «Карта днів» вийшла в Клубі сімейного дозвілля тільки українською мовою. Російською купити можна – але лише в російському видавництві й дорожче. На жаль, видавництво КСД не змогло домовитись про права на переклад російською.
Розділ для тих, хто не читав попередні три частини
Американському письменнику Ренсому Ріґґзу наразі 40 років. Він писав сценарії для фільмів, знімав короткометражки та якось захопився колекціонуванням старих фотографій. Він побачив на ярмарку дивовижні ретрознімки людей попередніх епох, купив кілька, потім ще кілька, а потім вирішив написати роман, в який можна було б їх вплести. Саме це – напрочуд атмосферні й дуже дивні світлини відрізняють книжки Ріґґза від інших фентезійно-пригодницьких підліткових романів. Хоча підлітковими їх можна назвати хіба умовно – адже Ріґґза люблять і дорослі. Я теж свого часу потрапила під його чари, і – як це часто буває з фентезійними світами – затягнуло.
Романи з серії «Дім дивних дітей» – про світ, в якому існують люди з надприродними здібностями. Хтось вміє розпалювати вогонь руками, хтось читати думки, хтось дуже сильний, хтось невидимий, а у когось рот з обох сторін голови. За дивними полюють витвори (російський переклад цього слова більш точний – «твари») та порожняки. А жінки, що вміють перетворюватись на пташку, або ж імбрини, допомагають таким дітям ховатись від нечисті та виживати. Ще тут є петлі, що дозволяють переходити між різними часовими епохами та світами, і багато іншої магічності.
Головний герой романів Ріґґза – підліток на ім’я Джейкоб Портман – жив собі, як звичайний хлопець, і до певного часу не підозрював, що теж належить до світу дивних (так, щось схоже ми вже читали про Гаррі Поттера). А коли дізнається, потрапляє у круговерть стрімких, незвичайних та не завжди безпечних подій.
Для тих, хто більше любить фільми, у першої частини є непогана екранізація від Тіма Бертона та з зірковим складом акторів. Але особисто моя думка – фільм і поруч з книгою не валявся.
І про що ж ми читаємо у четвертій частині?
Якщо перші дві частини завершувались відкритим фіналом, то у третій, здавалося б, була поставлена жирна крапка. Джейкоб завершує всі свої пригоди та повертається додому (ні, це не спойлер). Здавалося б, історія завершилась, розходимось. Про що ж тобі писати четверту книжку?
Сюжет «Карти днів» починається саме з того місця, з якого закінчився третій роман. Джейкоб повертається додому, а за ним – дивні діти, які надто відрізняються від звичайних, щоб жити у реальному світі. Герой береться їх потроху соціалізувати, але з’ясовується, що десь в петлях ще є діти з надзвичайними здібностями, що досі перебувають в небезпеці. Доводиться виходити зі своєї «зони комфорту» та займатись їхнім порятунком.
Місцями тут неймовірні декорації в стилі горору – наприклад, коли дитина сидить в купі ляльок та дає їм команду відгризти ногу чоловіку. В такі моменти занурюєшся в роман ще глибше, але дивуєшся – а це точно підліткова книжка?
Але в книзі є й дрібні непродумані моменти. Наприклад, незрозуміло де імбрина бере пачки грошей, щоб дати дітям на закупку одягу. І незрозуміло як діти розраховуються сучасними доларами, потрапляючи у 60-і роки (цю деталь влучно підмітив перекладач). Відмічу також, що переклад тут не підкачав, хоча й не без поодиноких русизмів.
А де ж мораль?
Серія «Дім дивних дітей» – не така проста, як здається. Наскрізна тема тут – почуття дітей, які чимось відрізняються від інших. У четвертій частині це зображено найяскравіше – на прикладі того ж Джейкоба, який намагається навчити своїх батьків сприймати його таким, який він є. Якщо ви трохи знайомі зі сприйняттям дітей-ЛГБТ їхніми батьками, то не провести тут паралель просто неможливо.
Крім іншого, виринає тема ставлення до чорношкірих людей – один з героїв потрапляє у 1965 рік у крайній Південь Америки. І поки всі «білі» діти планують йти у кафе, чорношкірий відмовляється, бо для нього це небезпечно. Діти шоковані, і ситуація справді здається абсурдною, як для прибульців з американського сьогодення.
Крім іншого, в книзі не обійшлось від теми авторитетності наставників та дорослішання. Адже діти, що в минулих частинах були доволі слухняні, перетворились на підлітків, і прагнуть більшої самостійності. Іще один важливий елемент – моральний вибір: чи можна порушувати закони заради хорошої мети. Якщо добряче покопатись в книзі та не боятись спойлерів, таких тем можна було б віднайти в романі безліч.
І ще одна новина: п’ята частина також, найімовірніше, буде написана. Принаймні, фінал четвертої на це прозоро натякає.
Отже, читати її чи ні?
Однозначно, так. Якщо перші три книжки вам сподобались, то четверта теж не розчарує. Ми звикли, що наступні сезони серіалів часто гірші за перші, а продовження книжок з кожною наступною стають все гіршими. Але це точно не той випадок.
Як читати: ідеально – не «короткими перебіжками» в транспорті, а хоча б кілька годин поспіль, не відриваючись, щоб повною мірою зануритись в атмосферу.
Кому читати: тим, хто читав попередні три частини.
Кому не читати: тим, хто попередні частини не читав. Краще почніть з першої – тоді буде цікавіше і зрозуміліше. І бути фанатом фентезі або підлітком зовсім не обов’язково.
354 thoughts on “Динамічна, моральна й інтригуюча історія про дивних дітей, які стали підлітками: рецензія на «Карту днів» Ренсома Ріґґза”