- Сьогодні уважно розглядаємо «Історію відеоігор у коміксах» - новинку видавництва Yakaboo Publishing. Всім, хто півжиття провів з джойстиком у руках, свідкам Лари Крофт і PlayStation буде цікаво озирнутися назад. І згадати, як все було.
- Читати або не читати?
- То що там з історії?
- А до чого тут комікс?
- То скільки зірок ставимо книжці?
- Автор: Максим Давигора
Сьогодні уважно розглядаємо «Історію відеоігор у коміксах» - новинку видавництва Yakaboo Publishing. Всім, хто півжиття провів з джойстиком у руках, свідкам Лари Крофт і PlayStation буде цікаво озирнутися назад. І згадати, як все було.
Погортати комікс у читальній залі четвертої бібліотеки міста Алчевськ або зависнути з друзями (в крайньому випадку, з батьком) в Tekken за старенькою сєгою? Мабуть, одне з головних питань мого далекого, але безумовно щасливого дитинства.
І фішка в тому, що за багато років я так і не вирішив, що крутіше: один за одним всотувати десятки мальованих журналів з жалісливим псом Гуфі, легендарним мишеням Міккі і не менш легендарним селезнем Дональдом… або втискати кнопку на джойстику до посиніння правого великого пальця, щоб Пол Фенікс (до речі, ми з друзями перекладали його ім’я з латиниці як Рауль) все-таки виконав такий-сякий прийом і накрутив хвоста леопардопикому велету Кінгу.
Мабуть, Джонатан Геннесі і Джек МакҐовен такі ж притрушені, як і я, бо теж не змогли вибрати, що їм подобається більше – комікси чи відеоігри. І, добряче натренувавшись на графічних історіях про пиво, Авраама Лінкольна та навіть адаптованій під комікс Конституції США, нарешті намалювали книжку про відеоігри. Великої душі люди, дай їм, боженько, багацько ХП (ну, себто Health Points).
Читати або не читати?
Анотація, звичайно, трохи лякає, обіцяючи «все, що відбувалося від зародження відеоігор під час Другої світової війни до появи аркадних ігор у 1970-х роках, розвитку Nintendo, до сучасних ігор на базі додатків, таких як Angry Birds та Pokemon Go».
Я, знаєте, не для того власними кліками і тапами творив історію в Mount & Blade або Total War, щоб засісти за ще якусь історію, хай навіть і у коміксах. Ми ж не в школі.
Та варто визнати, страхи вивітрилися вже з перших сторінок, адже стало очевидним, що це таки не підручник, а саме комікс. Такий, що реально легко читається та не грузить голову непотрібною інформацією.
То що там з історії?
Але без історичних даних все ж не обійшлося. Стисло і досить зрозуміло автори розповідають про історичне тло, яке так чи інакше впливало на становлення ігрової індустрії в такому вигляді, якою ми бачимо її нині.
Про те, як СРСР запустив у космос перший штучний супутник, а потім Гагаріна, а США у відповідь зробили свій «гігантський стрибок для людства», підкоривши Місяць.
Про те, як американці випустили легендарну іграшку Spacewar, а радянські програмісти згодом відповіли не менш легендарним Тетрісом.
Про те, як західні пацифісти вперше закинули ідею, що комп’ютери насправді годяться не лише для війни, а й для любові та розваг.
Про те, як, дякуючи забороні ігрових автоматів у США, на японських островах раптом з’явилася компанія «Sega».
Про те, як (а головне – навіщо) перші хакери затягнули автівку на дах гуртожитку.
Про Rockstar Games і GTA, про Лару Крофт і PlayStation.
Та ще багато-багато про що. Такий собі концентрат з найбільш цікавих фактів зі світу ігор і всього, що навколо. Без зайвої зарозумільщини. Тож читається і справді на одному подиху.
А до чого тут комікс?
Хіба ж я, людина, яка ще 20 років тому забила весь вінт у голові заклинаннями типу «leavemealone» і «aspirine» (а ще за пару років добила наступною партією – «aezakmi» і «hesoyam»), стала б у свій законний вихідний читати «справжню» книгу, яка ще й починається словом «Історія»? Ой не факт. А тут тобі справжнісінький комікс. З картинками, персонажами та мовними бульками. Як то кажуть, хоч яєчко покоти.
І от ти вже сам не помічаєш, як завис над книжкою. А ледь помітний запах свіженької типографської фарби додає читацького антуражу. Мовлял, дивіться, всі навкруги, я тут книжку читаю!
То скільки зірок ставимо книжці?
Автори не збрехали: це дійсно комікс про історію відеоігор. Не пародія, не адаптація, а повноцінна книжка-комікс, яка не напрягає і, відверто кажучи, круто виглядає на книжковій полиці (серйозно, вже декілька гостей зупинилися та перепитали, що воно за книга).
І якщо у вашому серці є бодай краплинка місця для плойки чи ПК, вам така історія точно зайде.
Ну а якщо ви вважаєте себе задорослим для коміксів і подібних іграшкових історій, згадайте, що казав Дюк Нюкем: «Я не іграшковий, дідько, я колекційний!»
