- - Як виникла ідея написати книжку? І чому саме дитячу?
- - Якби ви стали мером Києва яку проблему ви б вирішили в першу чергу? Чого не вистачає в Києві для щасливого дитинства?
- - Хто такий Іван, ваш найбільший фанат, про якого ви згадуєте в розділі «Таємниця написання книги»?
- - У книжці ви розповідає про «розумні» міста. Які конкретно міста світу ви до них відносите? Чим вони вражають вас? У чому їхня прогресивність?
- - Як діти та підлітки можуть спілкуватися з мером та вплинути на долю свого міста? Які конкретні варіанти взаємодії в книжці ви пропонуєте?
- -У книжці є складні теми. Дітям якого віку, на вашу думку буде цікаво її читати?
- - Яке місто ви вважаєте ідеально організованим?
- - Чи плануєте ви написати продовження чи нову книжку? Якщо так, то про що вона буде? Можливо, тепер історія для дорослих?
- - Хто ваш улюблений письменник та кого радите читати, щоб краще розбиратися в урбаністичній тематиці?
«У тебе є ідеї як покращити свій будинок? Де насадити квіти, як облаштувати майданчик, де поставити додаткові баки для сортування сміття? Розкажи про це своїм сусідам! Можливо вони теж про це думали, і разом вам вдасться», — закликає Ірина Озимок на сторінках книжки «У міста є Я!».
Ірина — координаторка програм місцевого економічного розвитку та саміту мерів написала книжку-інструкцію по відповідальному життю в місті. Вийшов цікавий гайд, за допомогою якого маленькі читачі зможуть почати сортувати сміття, економити воду та електроенергію, познайомляться з міським бюджетом та подумають, куди вони легко зможуть дістатися за допомогою велосипеда чи самоката. Книжка інтерактивна і після кожного розділу дається практичне завдання.
Погодьтеся, місто творять люди і починати зміни можна на рівні школи чи дитсадка!
- Як виникла ідея написати книжку? І чому саме дитячу?
-За рік після народження сина, здається, я скупила всі дитячі книжки, замовлення приходили через день. І якогось ранку за сніданком я буквально вигукнула «я напишу дитячу книжку про міста». Ця тема мені близька через мою роботу – проекти з містами, Міжнародний саміт мерів, інклюзія. А коли я стала частиною маломобільних груп – мамою з дитячим возиком, — то відчула місто іншим, не таким вже безбар’єрним та привітним.
Дитяча книжка – це можливість залучити наймолодших жителів до міських процесів, пояснити їм, як функціонує місто і сприяти вихованню відповідальних громадян змалечку. Водночас, так як я не можу запросити їх на саміт, все ж можу створити для них можливість поділитися власними ідеями щодо змін у містах на краще через книжку та події, які вдалося придумати довкола книжки.
- Якби ви стали мером Києва яку проблему ви б вирішили в першу чергу? Чого не вистачає в Києві для щасливого дитинства?
-Я б спробувала говорити з жителями міста про важливі, невидимі загрози. Ми рідко задумуємось про якість повітря, а як тільки з’являється смог, то боїмось страшно. Насправді в Києві дуже погане повітря, але ми нічого з тим не робимо, а це питання здоров’я нас самих, батьків та дітей. Розумію, що людям більше подобається відремонтовані дороги, але якісні клініки важливіші. Київ крутий в очах іноземців, тут дешево та класно, і мені деякі місця справді починають нагадувати Нью-Йорк.
Водночас, багато треба зробити для інклюзії, мені здається, що маючи доступ до найкращих світових практик та навіть можливість залучити іноземних фахівців, ми не маємо права тулити всюди сходи чи «пандуси», які можуть спровокувати травми. І питання мобільності – якісний транспорт це також про гідність людей. Я розумію, що ці всі зміни не легкі і ще й дорогі, але за 30 років, ми вже повинні зробити більше зрушень.
Щодо щасливого дитинства, то принаймні моєму сину не вистачає нормальних майданчиків, сучасних, розвивальних, безпечних, якісних. У дворах будинків видно лише одного постачальника тих майданчиків і в них ніякого акценту на різний вік та різні навички. А шкода. Парки повинні були дружніми до батьків та дітей, з нормальними туалетами (в деяких випадках хоча б якісь потрібні), сучасні скульптури замість «лебедів з шин» і понижені хідники, щоб у возику не трусило на з’їздах та заїздах. І доступного Ботсаду. Насправді, нам просто не вистачає містопланування з думкою про людей, а не забудовників з їх хмарочосами і ліквідними квартирами. Дім – це не лише квартира, а й вулиця, околиця, місто.
- Хто такий Іван, ваш найбільший фанат, про якого ви згадуєте в розділі «Таємниця написання книги»?
— Це людина, яка безмежно в мене вірить (і ця віра взаємна) і кому я пообіцяла взяти його прізвище на золоте весілля 😊
- У книжці ви розповідає про «розумні» міста. Які конкретно міста світу ви до них відносите? Чим вони вражають вас? У чому їхня прогресивність?
-Тут не питання, що вражають, а функціонують ефективніше і полегшують життя містян. В книжці я згадую Сан-Хосе, доволі багате місто недалеко від Сан-Франциско. Там є мобільний застосунок, де невеликі проблеми, на кшталт несправного ліхтаря, закинутої автівки, чи ще чогось, можна вирішити впродовж дня. Люди фіксують, додають фото і запит йде автоматично до відповідної служби. Інші «важчі» проблеми вирішують відповідно до графіку. На прибудинковій території мого будинку провалився асфальт, ми чекали від ЖЕКу тижнями відповіді, хтось напхав туди хламу, щоб зробити яму видимішою. Думаю, ми всі хочемо, щоб такі питання вирішувались швидко та ефективно, зважаючи, що ми за це і так платимо.
Принц Нідерландів замовляє доставку продуктів і обирає електроавтівки, щоб не шкодити місту викидами. А в деяких містах є розумні світлофори, які видають голосовий сигнал для водія, який перевищує швидкість і створює аварійну ситуацію. Або наприклад аналітика транспортних потоків, аби автоматично перелаштувати світлофори і зменшити затори.
До речі, сьогодні їхала біля одного ТЦ, де провалився (не вперше) асфальт. Так як дорогу перекрили для ремонту, автомобілістів не попередили про можливі шляхи об’їзду і страждають усі. Розумні міста – це ті, які застосовують технології, аби зробити життя містян безпечнішим та комфортнішим. Все так просто.
- Як діти та підлітки можуть спілкуватися з мером та вплинути на долю свого міста? Які конкретні варіанти взаємодії в книжці ви пропонуєте?
-Розділ про дитячу участь мені допомагали розробляти представники UNICEF в Україні. У ньому є конкретні шляхи участі. Наприклад, дорадчі ради. Важливо, аби діти брали участь в спеціальних опитуваннях, які націлені на виявлення їх потреб та побажань. Школи можуть бути активними. Завдяки активності вчителів зокрема, діти можуть брати участь у різних міських конкурсах та проектах ззовні. А ще батьки можуть розповісти про петиції та громадський бюджет і власним прикладом показати шляхи взаємодії. Дітям потрібні дорослі, але я вірю в те, що діти змінюють дорослих на краще.
-У книжці є складні теми. Дітям якого віку, на вашу думку буде цікаво її читати?
— Я дуже вдячна літературній редакторці Ані Третяк, яка адаптувала та зробила мою мову легшою. Мені здається важливим знайомити дітей з певними поняттями, доступно їх пояснювати. Наприклад, бюджет міста, хто такий корупціонер, що таке інклюзивне місто, чи у чому полягає робота містопланувальника.
«У міста є Я!» — це книга для дітей, що вміють читати, від 6 до 12 років. Моя задумка полягає у тому, щоб вони знайомилися з виданням спільно з дорослими: батьками, вчителями, старшими братами чи сестрами, бабусями та дідусями.
Адже через діалог читачі ще ширше розкриють ту чи іншу тему, бо питатимуть «мам, а як у нас?», «тато, чи ми як робимо?»
У книзі ще є цікаві завдання, негативні вчинки чи порушення правил зі спеціальною позначкою, щоб діти їх знаходили і аналізували, чому так не можна робити.
- Яке місто ви вважаєте ідеально організованим?
— Щоб впевнено сказати, я мала б пожити в різних містах, подорожі не рахуються. Але моя формула це екологія + інклюзія + мобільність + медицина + освіта + культурне життя + відкритість влади + правильне містопланування. Трохи забагато вимог 😊 але якщо в місті працюють небайдужі та фахові люди, це все можливо.
Німецькі та австрійські міста дуже зручні. Я люблю Амстердам, там затишно якось, а таксі – це Тесли. Попри те, що Лондонське метро часом ламається, і найстаріше в Європі, там їздять впливові люди, білі комірці і не намагаються припаркуватися на своїх джипах під дверима установи, куди їм треба потрапити. Мені імпонують міста з правилами для всіх.
- Чи плануєте ви написати продовження чи нову книжку? Якщо так, то про що вона буде? Можливо, тепер історія для дорослих?
— Не лише планую, а вже почала писати. Наразі можу сказати, що буде принаймні ще одна дитяча книжка. Доросла теж в планах, але у ній я б хотіла розкрити іншу тему.
- Хто ваш улюблений письменник та кого радите читати, щоб краще розбиратися в урбаністичній тематиці?
— Я зараз читаю дві книжки: Анрі Турунена «Забуті історії міст» — дуже крутий виклад історії через міста; і «Бунтівні міста» Девіда Гарві. І ще раджу прочитати «Міста для людей» Яна Гейла.