ХI Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» відбувся! Багато хто йшов на цю подію далеко не тільки заради знижок на книжки, а й заради живого спілкування з улюбленими авторами. Цьогоріч авторки Yakaboo Publishing зустрілися із своїми шанувальниками на фестивалі, поділилися своїми враженнями та більше розповіли про свої книжки.
Анастасія Федченко
авторка “Вони перемогли. 11 історій про людей з ранами — видимими і невидимими”
Це дуже добре, що завдяки нашим збройним силам і ППО ми можемо збиратися і жити ілюзію такого безтурботного життя принаймні на кілька хвилин. Хоча, коли бачиш військових, які прийшли поранені або просто у формі, розумієш, що це правда ілюзія, і не зрозуміло, коли ми повернемося до так званого нормального життя. Можливо, вже і ніколи. Але, напевно, ми маємо чимось платити за те, що ми зараз проживаємо, і за те, що ми врешті відійдемо геть від Росії.
Чому варто читати “Вони перемогли. 11 історій про людей з ранами — видимими і невидимими”:
Читати цю книгу варто тому що вона, на жаль, дуже актуальна. Я писала її і не думала, що вона стане аж такою актуальною, тому що в нас зараз дуже багато поранених військових і цивільних. Навіть будь-хто з нас може в будь-який день втратити ногу або руку, або око, або ще щось через росіян.
Ця книга про тих людей, які вже пройшли через це, і навчилися з цим жити. Мені здається, що вони навчилися смакувати життя на повну попри те, що в них бракує якоїсь частини тіла. Не дарма книга називається «Вони перемогли», тому що це ті люди, які перемогли обставини.
Один з героїв моєї книги повернувся воювати попри те, що в нього не було ока. І попри те, що він загинув, хіба він не переможець? Кажуть, що у війні немає переможців.
Можливо, це так, але мої хлопці і дівчата – це точно переможці.
Вікторія Покатіс
авторка “Незламні. Книжка про спротив українських жінок у війні з російськими загарбниками”
Я щаслива, що Книжковий Арсенал відбувся, не зважаючи на те, що ми живемо в постійній небезпеці. Рада, що українці думають про те, що вони читають. Відповідально підходять не тільки до письменників, а й до видавців, до того, що вони публікують.
Чому я рекомендую читати “Незламні. Книжка про спротив українських жінок у війні з російськими загарбниками”:
Одразу скажу: ці враження й рекомендації не мої, а людей, які книжку вже прочитали. Наприклад, один з чоловіків-читачів сказав, що всі жінки, які є в моїй книжці, мають бути при владі. А чому? Прочитайте книжку і ви це зрозумієте.
Це книжка, яку варто читати під час війни, але там не про жахіття війни (хоча вони там теж є на початку), а про те, як сильні жінки-лідерки змогли закумлювати себе під час війни. Це просто незвичайний досвід.
І третє, це також прозвучало на лондонському книжковому ярмарку: це єдина книжка зараз в світі про жіноче лідерство під час війни. Книжок про жіноче лідерство багато, але про жінок під час війни, які діють у військових частинах чи в тилу — немає.
Друга частина книги “Незламні” вийде восени.
Вікторія Берещак
авторка “Комунікаційна стратегія в бізнесі. Як досягти максимуму в спілкуванні з аудиторією”
Мені здається, ніби ми переживаємо довоєнний період, але з однією важливою різницею. Поруч багато людей, які пройшли війну. І саме в цій атмосфері ми стаємо свідомими того, яку літературу обираємо. Ми вже не змітаємо з полиць все, бо хтось купив це на наших очах. А замислюємось, що ми хочемо читати і чому це важливо. Суспільство вже на голову вище і більш зріле.
Чому книжка “Комунікаційна стратегія в бізнесі. Як досягти максимуму в спілкуванні з аудиторією” варта вашої уваги, якщо ви займаєтесь комунікаціями:
Вам не потрібні шалені бюджети, щоб опублікуватись в Forbes. В книзі ви знайдете відповіді, як це зробити абсолютно безкоштовно. Ви зрозумієте, як комунікувати з абсолютно різною аудиторією, якими каналами, чому SMM не завжди працює і чому журналісти — ваші найбільші друзі. Від того, як ви звучите і наскільки у вас великий репутаційний актив, напряму залежать бізнес-результати. Якщо ви хочете масштабуватись, виходити на нові ринки, зростати, розвивати країну і бути свідомим брендом, вам потрібно вибудовувати системні, стратегічні комунікації. І книга вам допоможе з цим.
Аня Іваненко та Женя Полосіна
авторки “БЛЕКАУТ. Хроніки нашого життя під час війни Росії проти України”
Це неймовірно, що вдалося організувати такого масштабу публічну подію. Приємно ходити і бачити таку кількість смол токів, зустрічати читачів, видавців, які не сидять склавши руки. Приємно бачити, що люди або не виїхали, або повернулися, або приїхали саме на Арсенал. І це зустрічі, яких рік тому ми й не могли уявити.
Чому варто купити “БЛЕКАУТ. Хроніки нашого життя під час війни Росії проти України”:
Нам видається, що “БЛЕКАУТ” — це для українців, в першу чергу, архів. Зараз кожного дня стається щось світового масштабу в наших містах, і з нами, з нашими друзями, родичами. Все змінюється так швидко, що дуже легко, не те що б забути, але “перемкнутися” і щось загубити, в тому числі свої спогади, історії. Я дуже сподіваюся, що наша книжка може комусь ці власні спогади і власні історії нагадати через деякий час.
А ще книжка дуже класна, в неї особлива тканева обкладинка, якої приємно торкатися.
Ольга Карі
авторка “Життя посеред життя”
У нас війна, у нас такі страшні емоції і травми. Але що ми робимо? Ми читаємо книжки, ми купуємо книжки. Мені шалено приємно, що люди хоч одну-дві книжки, але купують. Коли люди не побоялися вийти з дому, при тому що живуть під прицілом: відкрили мапу укриттів, подивилися, куди бігти ближче, і пішли купувати книжки. Я шалено вдячна і книгарням і видавцям, які зібралися з духом і сказали: а буде Арсенал. Це наш внутрішній і візуальний протест проти війни, це наша відповідь деградованим істотам, які намагаються нас знищити. Але нас не знищити!
Чому варто читати мою книжку “Життя посеред життя”:
Мені здається, що я написала книгу, яку б хотіла прочитати сама в першу чергу. Щоб побачити жіночий погляд на війну. Жінки важливі. І їхній досвід не можна не врахувати. Я зрозуміла, що про це варто говорити, про той тягар, який жінка несе на собі, коли вона не має опції “не вигрібати”, тому що на ній діти, родина, якісь побутові питання. І в неї немає варіанту стратити, в неї немає варіанту “Боже, я втомилась, складу лапки”.
Але жіночий досвід постійно знецінюють. І мені теж казали: “Та що там ваш досвід? Ну сиділи там в Києві у сховищах”. Це знецінення відбувається тільки тому, що ти жінка, тільки тому, що ти не у війську. Але я не можу це зрозуміти: чому мій досвід не важливий? Чому мій досвід, виживання, якийсь певний період часу без грошей, коли ти маєш все одно нагодувати родину, і якось крутитися і збиратися духом, щоб люди поруч тобою не побачили, як тебе “плавить” і теж не почали “плавитися” слідом за тобою.
Мені дуже хочеться підтримати всіх жінок: дівчата, те, що ви сиділи у сховищі, це теж важливо. Це ваше проживання війни, і воно не може бути нецінним.
